ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 320/54959/24 Головуючий у 1-й інстанції: Жук Р.В.
Суддя-доповідач: Василенко Я.М.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 вересня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Василенка Я.М.,
суддів Ганечко О.М., Кузьменка В.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Василенка Я.М., та суддів Ганечко О.М., Кузьменка В.В., вирішуючи питання про призначення до розгляду апеляційної скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 29.08.2025 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 звернулась до суду першої інстанції з позовом, в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Донецькій області №104550008065 від 18 вересня 2024 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії зі зменшенням пенсійного віком відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;
- зобов`язати Головне управлінця Пенсійного фонду України Донецькій області зарахувати до страхового стажу період роботи з 01 липня 2000 року по 31 грудня 2001 року та призначити ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсію зі зменшенням пенсійного віку починаючи із 20 вересня 2024 року відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 29.08.2025 позов задоволено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.
З метою повного та всебічного встановлення обставин справи, колегією суддів ухвалено рішення про продовження апеляційного розгляду даної справи на розумний строк.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом НОМЕР_2 , виданим Богуславським РВ ГУ МВС України в Київській області 15.09.1998 року.
11 вересня 2024 року позивач звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку.
18 вересня 2024 року ГУ ПФУ в Донецькій області було прийнято рішення №104550008065 про відмову у призначенні пенсії.
Відповідно до вказаного рішення, ГУ ПФУ в Донецькій області згідно наданих документів та індивідуальних відомостей встановлено, що страховий стаж особи на дату звернення становить 25 років 2 місяці 2 дні. Період постійного проживання (роботи) в зоні посиленого радіоекологічного контролю з 26.04.1986 по 24.07.1987, з 24.08.1987 по 14.08.1988 в с. Киданівка Богуславського району Київської області, з 15.10.1988 по 06.07.1990 в м. Богуслав Київської області, з 14.12.1990 по 26.04.1993 в с. Расавка Кагарлицького району Київської області, з 27.04.1993 по 31.12.2014 в с. Киданівка Богуславського району Київської області становить 28 років 0 місяців 0 днів. Станом на 01.01.1993 період постійного проживання (роботи) в зоні посиленого радіологічного контролю становить 6 років 0 місяців 0 днів.
Результати розгляду документів, доданих до заяви: за доданими документами до страхового стажу не зараховано період роботи з 01.07.2000 по 31.12.2001 в приватному орендному сільськогосподарському підприємстві «Киданівське», оскільки відомості про роботу в Індивідуальних відомостях про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відсутні.
До періодів постійного проживання (роботи) в зоні у зоні посиленого радіологічного контролю не зараховано період роботи з 25.07.1987 по 23.08.1987 в Броварській фабриці верхнього дитячого трикотажу, оскільки згідно переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок чорнобильської катастрофи додатка №1 Постанови від 23.07.1991 №106 «Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» та «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи» зазначене місто відсутнє.
За наведених обставин, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області прийнято рішення відмовити заявниці в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України від 28.02.1991 року № 796-ХП «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу 26 років.
Не погоджуючись з правомірністю таких дій відповідача в частині відмови зарахувати до страхового стажу період роботи з 01 липня 2000 року по 31 грудня 2001 року, позивач звернулася з даним позовом до суду про визнання їх протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.
Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що період роботи позивача з 01 липня 2000 року по 31 грудня 2001 року підтверджується записами трудової книжки, які відповідачем не ставилися під сумнів, а тому відсутність відомостей про цей період у Реєстрі застрахованих осіб не може бути підставою для його незарахування до страхового стажу, оскільки відповідальність за сплату страхових внесків покладається на роботодавця, а працівник не може нести негативних наслідків через його можливі порушення. Відтак, суд першої інстанції дійшов до висновку про протиправність незарахування спірного періоду до страхового стажу та, як наслідок, рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії зі зменшенням пенсійного віку, у зв`язку з чим зобов`язав відповідача зарахувати зазначений період до страхового стажу та призначити позивачу пенсію відповідно до статті 55 Закону № 796-XII з 20 вересня 2024 року.
Апелянт у своїй скарзі зазначає, що рішенням суду першої інстанції є необґрунтованим та таким, що прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права, оскільки вважає, що відсутність у Реєстрі застрахованих осіб відомостей за спірний період роботи не дає правових підстав для його зарахування до страхового стажу, а відтак відсутні підстави для скасування рішення ГУ ПФУ про відмову у призначенні позивачу пенсії зі зменшенням пенсійного віку та для покладення на відповідача обов`язку призначити таку пенсію.
Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Ключовим у цій справі є питання про наявність правових підстав для зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 01 липня 2000 року по 31 грудня 2001 року в приватному орендному сільськогосподарському підприємстві «Киданівське» за відсутності відомостей про роботу в Індивідуальних відомостях про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі Закон №1058-IV), Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі Закон № 1788-XII), Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 № 796-XII (далі - Закон № 796-XII), Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005, Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637.
Згідно зі статтею 15 Закону № 1788-XII умови, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи або надається їм право на одержання пенсій на підставах, передбачених Законом України Про пенсійне забезпечення.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначені в Законі України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Відповідно до п. 2, ч. 1, ст. 9 Закону № 796-XII особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є, зокрема потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Пунктом 4, частини 1, статті 11 Закону № 796-XII визначено, що до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 01 січня 1993 року проживали або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років.
Статтею 14 Закону № 796-XII передбачено, що для встановлення пільг і компенсацій визначаються такі категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи: особи, які постійно проживають або постійно працюють на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше чотирьох років, - категорія 4.
Згідно з частиною 3 статті 15 Закону № 796-XII, підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях.
Відповідно до абзацу 5, пункту 2, частини 1статті 55 Закону № 796-XII, особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років, мають право на зниження пенсійного віку на 2 роки та додатково на 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років.
При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Частиною 3 статті 55 Закону № 796-XII прямо передбачено, що призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування і цього Закону.
Згідно з пунктом 13 розділу XV Прикінцеві положення Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування у разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до законів України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та цього Закону, призначається одна пенсія за її вибором. Порядок фінансування цих пенсій встановлюється відповідними законами.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:
з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;
з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;
з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;
з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;
з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;
з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;
з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;
з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;
з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років;
з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;
починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
Матеріалами справи встановлено, що 11 вересня 2024 року позивач звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку.
Також, матеріали справи містять копію посвідчення громадянина, який постійно проживає або постійно працює на території зони посиленого радіоекологічного контролю (категорія 4) серія НОМЕР_3 , видане ОСОБА_1 11.01.2005 Київською облдержадміністрацією.
18 вересня 2024 року ГУ ПФУ в Донецькій області прийнято рішення №104550008065 про відмову у призначенні пенсії.
Так, згідно рішення ГУ ПФУ в Донецькій області від 18.09.2024 №104550008065 відмовлено позивачу у призначені пенсії із зменшенням пенсійного віку, у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу 26 років, оскільки до страхового стажу не зараховано періоди роботи з 01 липня 2000 року по 31 грудня 2001 року в приватному орендному сільськогосподарському підприємстві «Киданівське», оскільки відомості про роботу в індивідуальних відомостях про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відсутні.
Також, згідно вказаного вище рішення, станом на 01.01.1993 період постійного проживання (роботи) в зоні посиленого радіологічного контролю позивача становить 6 років 0 місяців 0 днів. Страховий стаж особи на дату звернення становить 25 років 2 місяці 2 дні.
Колегія суддів зазначає, що поняття «страховий стаж» запроваджено Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», який набув чинності з 01.01.2004.
Відповідно до статті 1 Закону №1058-IV страховий стаж це період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
За змістом ст. 20 Закону № 1058-ІV, страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
За приписами частин першої, другої статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Отже, аналіз вказаних вище норм чинного законодавства свідчить про те, що обов`язок зі сплати страхових внесків покладається на страхувальника - роботодавця.
Частиною 4 статті 24 Закону № 1058-IV встановлено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, встановлених цим Законом.
Отже, періоди трудової діяльності зараховуються до страхового стажу при обчисленні пенсії за періоди до 01.01.2004 згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення», а після 01.01.2004 - Законом № 1058-IV. Водночас, до страхового стажу прирівнюється весь трудовий стаж, набутий до 01.01.2004.
Відповідно до статті 48 Кодекс законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Трудова книжка ведеться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п`ять днів, тобто перебувають у трудових відносинах. На позаштатних працівників трудова книжка ведеться за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Також, відповідно до статті 62 Закону № 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання вимог статті 62 Закону № 1788-ХІІ Кабінет Міністрів України постановою від 12.08.1993 № 637 затвердив Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637), пунктом 3 якого визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно із пунктом 20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Тобто, законодавством України встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями у первинних документах.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04 липня 2023 року у справі № 580/4012/19.
Порядок ведення трудових книжок працівників визначено в Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженій наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України і Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58, відповідно до пункту 2.2 якої до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.03.2021 у справі № 444/2480/16-а.
Матеріали справи містять копію трудової книжки ОСОБА_1 ( НОМЕР_4 ).
Згідно записів трудової книжки НОМЕР_4 , зокрема, запису № 7 позивач з 04.03.2000 працює в ПОСП «Киданівське» дояркою (наказ № 12 від 26.04.2000) та згідно запису № 8 позивач з 01.09.2003 звільнено з роботи доярки в ПОСП «Киданівське» згідно ст. 38 КЗПП України за власним бажанням (наказ № 38-К від 01.09.2003).
Відповідно до вимог чинного на момент внесення записів законодавства, жодних виправлень, закреслень тощо, не містять.
Також, у оскаржуваному рішенні, відповідач не ставить під сумнів достовірність та точність внесених до трудової книжки записів про роботу позивача.
Водночас, колегія суддів звертає увагу на принцип пропорційності, який вимагає співрозмірного обмеження прав і свобод людини для досягнення публічних цілей - органи влади, зокрема, не можуть покладати на громадян зобов`язання, що перевищують межі необхідності, які випливають із публічного інтересу, для досягнення цілей, які прагнуть досягнути за допомогою застосовуваної міри (або дій владних органів). Вказаний принцип передбачає наявність розумного співвідношення між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар.
Так, колегія суддів вважає, що відмова у зарахуванні до страхового стажу позивача періоду з 01 липня 2000 року по 31 грудня 2001 року з єдиної підстави, такої як відсутність інформація про нараховану заробітну плату в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, в індивідуальних відомостях про застраховану особу, є протиправною, оскільки покладає на пенсіонера надмірний індивідуальний тягар за ймовірні порушення роботодавцем, а не працівником вимог законодавства.
Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 208/6680/16-а, від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, від 23.03.2019 у справі № 688/947/17, від 09.09.2019 у справі №242/5448/16-а, від 31.10.2019 у справі №235/7373/16.
Колегія суддів також звертає увагу, що відповідно до статті 106 Закону № 1058-IV виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів.
Отже, посадові особи таких страхувальників, відповідальні за сплату страхованих внесків, в разі їх несплати, несуть передбачену законом дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність, а пенсійний орган застосовує до страхувальників фінансові санкції та здійснює заходи щодо стягнення такої заборгованості зі сплати страхових внесків.
Крім того, невиконання страхувальником обов`язку зі сплати страхових внесків не може позбавляти особу соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві, адже суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту населення.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 17.07.2019 у справі № 144/669/17 та від 20.03.2019 у справі № 688/947/17, у яких зроблено висновок, що несплата страхувальником страхових внесків не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу позивача періодів його роботи на підприємстві, оскільки працівник не несе відповідальності за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку сплати страхових внесків.
Згідно з частиною п`ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
З урахуванням наведеного принципу пропорційності, колегія суддів дійшла висновку, що позивач не повинен зазнавати негативних наслідків від розбіжностей щодо сплати страхових внесків, які містяться в документах.
Таким чином, колегія суддів дійшла до висновку, що відповідач протиправно не зарахував до страхового стажу позивачки період роботи з 01 липня 2000 року по 31 грудня 2001 року.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області протиправно відмовило у призначенні пенсії зі зменшенням пенсійного віком відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, а тому рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про відмову у призначенні пенсії №104550008065 від 18 вересня 2024 є протиправним та підлягає скасуванню.
Згідно з Рекомендацією №R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.
Зважаючи на протиправність рішення про відмову у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку, у той час як право на отримання пенсії підтверджується документально, колегія суддів дійшла висновку, що у даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів рішень, а тому суд першої інстанції правильно зобов`язав Головне управлінця Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати до страхового стажу період роботи з 01 липня 2000 року по 31 грудня 2001 року та призначити ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсію зі зменшенням пенсійного віку починаючи із 20 вересня 2024 року відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Доводи апелянта про те, що у позивача відсутній страховий стаж, що дає право на призначення пенсії за віком, колегія суддів до уваги не приймає як необґрунтовані.
Аналізуючи всі доводи апеляційної скарги, колегія суддів також приймає до уваги висновки ЄСПЛ, викладені в рішенні у справі "Ґарсія Руіз проти Іспанії" (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.
Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт незаконності та необґрунтованості рішення суду першої інстанції.
Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 29.08.2025 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: Василенко Я.М.
Судді: Ганечко О.М.
Кузьменко В.В.