ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 320/10424/26
УХВАЛА
24 вересня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі судді-доповідача Єгорової Н.М., суддів Сорочка Є.О. Чаку Є.В., перевіривши матеріали апеляційної скарги Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 01 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДМ-Експорт" до Головного управління ДПС у м. Києві, Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, -
В С Т А Н О В И В:
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 01 травня 2026 року позов задоволено повністю.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2026 вперше подану Головним управлінням ДПС у м. Києві у травні 2026 року апеляційну скаргу повернуто апелянту у зв`язку із ненаданням документу про сплату судового збору.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням суду першої інстанції, відповідач - ГУ ДПС у м. Києві вдруге подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. Крім того, апелянтом заявлено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення.
Перевіривши апеляційну скаргу, Шостий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 26 серпня 2026 року залишив її без руху, оскільки вона не відповідала вимогам ст. ст. 295, 296 КАС України, а саме - пропущено тридцятиденний строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, до апеляційної скарги не додано документ про сплату судового збору.
Як вбачається за матеріалів справи, копію ухвали про залишення апеляційної скарги без руху Головниим управління ДПС у м. Києві отримано 26 серпня 2026 року о 18:01 год., про що свідчить довідка про доставку електронного листа від 27 серпня 2026 року.
На виконання вимог цієї ухвали апелянтом до суду 22 вересня 2026 року подано клопотання, в якому останній просив поновити пропущений строк для звернення з апеляційною скаргою. В обґрунтування причин поважності пропуску строку на апеляційне оскарження зазначив, що вперше апеляційну скаргу було подано у межах установленого законом строку. Крім того, апелянт зазначив про необхідність виваженого підходу до застосування наслідків пропуску строку в умовах воєнного стану.
Надаючи оцінку викладеним у клопотанні доводам, суд вважає за необхідне зазначити таке.
Як було встановлено в ухвалі від 26 серпня 2026 року про залишення апеляційної скарги без руху, рішення суду першої інстанції від 01 травня 2026 року доставлено до електронного кабінету ГУ ДПС у м. Києві 01 травня 2026 року о 20:48 год., тобто у розумінні ч. 6 ст. 251 КАС України 04 травня 2026 року. Отже, останнім днем подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції з урахуванням приписів п. 1 ч. 2 ст. 295 КАС України та вихідних днів було 04 червня 2026 року. Проте апеляційну скаргу направлено до суду апеляційної інстанції 06 серпня 2026 року, тобто поза межами встановленого приписами КАС України процесуального строку.
При цьому судом враховується, що вперше подану ГУ ДПС у м. Києві апеляційну скаргу було залишено без руху ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2026 року у зв`язку з несплатою судового збору, яку апелянт отримав в електронному кабінеті 18 червня 2026 року о 13:07 год., тобто у розумінні ч. 6 ст. 251 КАС України 18 червня 2026 року. Вказаним судовим рішенням було надано десятиденний строк для усунення недоліків.
Тобто, апелянт мав достатній визначений законодавцем строк для забезпечення усунення недоліків вперше поданої апеляційної скарги.
Верховний Суд, зокрема, у постанові від 08 лютого 2023 року у справі № 717/314/22, зазначив, що, оцінюючи поважність підстав несвоєчасного звернення до суду, слід виходити з того, що причина пропуску строку є поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина (або кілька обставин), яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом або судом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Отже, виключно подання клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення не може бути підставою для його поновлення без зазначення обставин, які, на переконання заявника, є поважними для прийняття такого процесуального рішення, що, у свою чергу, мають бути підтверджені належними і допустимими доказами.
У свою чергу, у постанові від 21 листопада 2019 року у справі №804/3200/18 Верховний Суд підкреслив, що довготривала процедура сплати судового збору, не може бути визнана поважною причиною пропуску строку апеляційного оскарження та, як наслідок, не є підставою для порушення принципу правової визначеності щодо остаточного рішення.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом й у постанові від 10 вересня 2020 року у справі №815/6482/15.
Крім того, суд звертає увагу на те, що відсутність у суб`єкта владних повноважень коштів для своєчасної сплати судового збору є суто суб`єктивною причиною, а негативні наслідки, які настали у зв`язку з такою причиною, є певною мірою відповідальністю за неналежне виконання відповідачем своїх процесуальних обов`язків, які для усіх учасників справи мають бути рівними.
Дана позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 18 вересня 2025 року у справі № 560/13745/24.
Крім іншого, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 квітня 2021 року у справі №640/3393/19 підкреслила, що особа, яка утримується за рахунок державного бюджету, має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору, невжиття суб`єктом владних повноважень заходів щодо виділення коштів для сплати судового збору чи перерозподілу наявних кошторисних призначень не може вважатися поважною причиною пропуску процесуального строку для звернення до суду.
Причини пропуску строку є поважними, якщо обставини, які зумовили такі причини, є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
У ситуації з пропуском строків державними органами поважними причинами пропуску строку не може виступати необхідність дотримання внутрішньої процедури виділення та погодження коштів на сплату судового збору податковим органом чи тимчасова відсутність таких коштів.
Відсутність бюджетного фінансування не надає суб`єкту владних повноважень право в будь-який час після сплину строку апеляційного оскарження реалізовувати право на апеляційне оскарження судового рішення.
До такого висновку прийшов Верховний Суд й у постанові від 22 травня 2024 року у справі №320/11906/22.
Суд звертає увагу на те, що вдруге апеляційну скаргу було подано 06 серпня 2026 року, тобто більше ніж через три місяці з моменту постановлення оскаржуваного рішення та через шість днів з моменту отримання 31 липня 2026 року ухвали від 29 липня 2026 року про повернення вперше поданої апеляційної скарги.
Щодо посилання апелянта на необхідність виваженого підходу до застосування наслідків пропуску строку в умовах воєнного стану суд апеляційної інстанції зазначає, що саме по собі введення в Україні воєнного стану з огляду на приписи ч. 2 ст. 9 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" не може бути самостійною і безумовною підставою для поновлення строку на апеляційне оскарження суб`єкту владних повноважень. Будь-яких доказів, які б підтверджували об`єктивну неможливість забезпечення сплати судового збору відповідачем-1 не надано.
Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути піддане обмеженням, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав, або фінансовим обмеженням (справа "Стаббігс на інші проти Великобританії", справа "Девеер проти Бельгії", справа "Креуз проти Польщі").
Таким чином, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій і стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.
У справі "Рисовський проти України" Європейський Суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування", який передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб.
Таким чином, виходячи з принципу "належного урядування", державні органи загалом, і орган доходів і зборів зокрема, зобов`язані діяти в належний спосіб, а держава не повинна отримувати вигоду у вигляді поновлення судами строку на оскарження судових рішень та виправляти допущені органами державної влади помилки за рахунок приватної особи, яка діяла добросовісно.
З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для можливості визнання поважними причин пропуску ГУ ДПС у м. Києві строку на апеляційне оскарження рішення Київського окружного адміністративного суду від 01 травня 2026 року. Інших доводів поважності причин пропуску строку апелянтом не зазначено.
У контексті наведеного суд вважає за необхідне зауважити, що законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа "Стаббігс на інші проти Великобританії", справа "Девеєр проти Бельгії").
Отже, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Таким чином, зважаючи на викладене та з огляду на відхилення доводів апелянта щодо поважності причин пропуску процесуального строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, суд приходить до висновку про необхідність відмови у відкритті апеляційного провадження.
Вказана позиція узгоджується й з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 02 грудня 2021 року у справі № 620/4510/20.
На виконання вимог зазначеної ухвали Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 серпня 2026 року апелянтом подано клопотання, в якому він просить продовжити строк на усунення недоліків апеляційної скарги, посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 січня 2021 року у справі №0940/2276/18.
Надаючи оцінку заявленому клопотанню, суд вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 КАС України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.
Водночас, згідно з ч. 2 ст. 132 КАС України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Порядок відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати регламентовано статтею 8 Закону України "Про судовий збір", приписи якої не містять підстав та умов для звільнення суб`єктів владних повноважень від сплати судового збору, зменшення його розміру, відстрочення або розстрочення. Будь-яких змін щодо порядку сплати судового збору суб`єктом владних повноважень у зв`язку із введенням воєнного стану в України до Закону України "Про судовий збір" та/або КАС України не внесено.
Посилання апелянта на скрутне матеріальне становище та тривалість процедури сплати судового збору, а також постанову Великої Палати Верховного Суду у справі №0940/2276/18 в якості підстави для відстрочення сплати судового збору є безпідставним з огляду на таке.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 січня 2021 року у справі № 0940/2276/18 зазначено, що у нормах частини другої статті 132 КАС України відсилання до норм Закону України "Про судовий збір", зокрема, до підстав для звільнення від сплати судового збору, визначених статтею 8, передбачене лише щодо питання звільнення від сплати судового збору.
Це означає, що юридична особа не позбавлена права звернутися із клопотанням про відстрочення або розстрочення сплати судового збору, і суд за результатами розгляду цього клопотання не обмежений у праві на власний розсуд відстрочити або розстрочити таку сплату. Крім того, із наведеного убачається, що прийняти рішення про відстрочення або розстрочення сплати судового збору суд може і з власної ініціативи у тому разі, коли юридична особа звертається із клопотанням про звільнення від сплати судового збору.
Разом з тим, судова колегія звертає увагу, що у межах справи №0940/2276/18 Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок щодо можливості відстрочення чи розстрочення сплати судового збору юридичним особам. Натомість, положення Закону України "Про судовий збір", як і приписи КАС України оперують поняттями юридична особа і суб`єкт владних повноважень, які не є тотожними.
Так, відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Отже, у розумінні процесуального закону статус суб`єкта владних повноважень не можна ототожнювати із статусом юридичної особи, позаяк обов`язкової вимоги щодо наявності у суб`єкта владних повноважень статусу юридичної особи законодавцем не вимагається.
Крім іншого, колегія суддів звертає увагу, що, на відміну від юридичної особи, яка у разі вирішення справи на її користь має право на присудження на її користь усіх судових витрат, у тому числі пов`язаних із сплатою судового збору (ч. 1 ст. 139 КАС України), суб`єкт владних повноважень у випадку задоволення його позовних вимог має право лише на стягнення судових витрат, пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертиз (ч. 2 ст. 139 КАС України).
Таким чином, відмінність правового статусу юридичної особи і суб`єкта владних повноважень в адміністративному процесі свідчить, що висловлена Великою Палатою Верховного Суду позиція щодо можливості відстрочення чи розстрочення сплати судового збору юридичним особам не може за аналогією поширюватися на суб`єктів владних повноважень безвідносно до наявності у них статусу юридичної особи. Відтак суд приходить до висновку, що положеннями ст. 8 Закону України "Про судовий збір" не передбачено можливість відстрочення сплати судового збору суб`єкту владних повноважень.
До того ж, апелянтом не надано доказів того, що станом на момент завершення розгляду справи його майновий/фінансовий стан зміниться і належна до сплати сума судового збору буде сплачена.
Гарантією реалізації права на судовий захист в аспекті доступу до правосуддя є встановлення законом помірного судового збору для осіб, які звертаються до суду. Це відповідає Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо заходів, що полегшують доступ до правосуддя від 14.05.1981 № R (81) 7: "В тій мірі, в якій судові витрати становлять явну перешкоду доступові до правосуддя, їх треба, якщо це можливо, скоротити або скасувати" (підпункт 12 пункту D).
Колегія суддів звертає увагу, що сплата судового збору за подання заяв, скарг до суду є складовою доступу до правосуддя.
Разом з тим, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 19 червня 2001 року у справі "Креуз проти Польщі" право на суд не є абсолютним, воно може обмежуватися державою різноманітними засобами, в тому числі фінансовими. Вимога сплатити судовий збір не обмежує право заявників на доступ до правосуддя.
При цьому жодних доказів вчинення дій, спрямованих на забезпечення сплати судового збору на виконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, апелянтом не надано.
Відсутність у суб`єкта владних повноважень коштів для своєчасної сплати судового збору є суто суб`єктивною причиною, а негативні наслідки, які настали у зв`язку з такою причиною є певною мірою відповідальністю за неналежне виконання своїх процесуальних обов`язків, які для усіх учасників справи мають бути рівними. Суб`єкт владних повноважень, який діє від імені держави, не може та не повинен намагатись отримати вигоду від фінансових складнощів, які склались у нього на поточний день, шляхом уникнення або зволікання виконання ним своїх процесуальних обов`язків, в тому числі і щодо сплати судового збору.
Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 05 січня 2021 року у справі № 500/2544/19.
З урахуванням наведеного суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення заявленого клопотання в частині продовження строку усунення недоліків апеляційної скарги.
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 299 КАС України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
Приписи ч. 3 ст. 299 КАС України визначають, що питання про відмову у відкритті апеляційного провадження суд апеляційної інстанції вирішує протягом п`яти днів після надходження апеляційної скарги або з дня закінчення строку на усунення недоліків.
Підсумовуючи наведене та керуючись приписами Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне у відкритті апеляційного провадження відмовити та повернути апеляційну скаргу апелянту.
Керуючись ст. ст. 248, 299, 321, 325 КАС України, суд, -
У Х В А Л И В:
Визнати неповажними підстави, які наведені в клопотанні про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
Відмовити у задоволенні клопотання Головного управління ДПС у м. Києві про продовження строку усунення недоліків апеляційної скарги.
У відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 01 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДМ-Експорт" до Головного управління ДПС у м. Києві, Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії - відмовити.
Повернути апелянту апеляційну скаргу та додані до неї матеріали.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст. ст. 328-331 КАС України.
Суддя-доповідач Н.М. Єгорова
Судді Є.О. Сорочко
Є.В. Чаку