П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 240/19462/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Панкєва В.А.
Суддя-доповідач - Гонтарук В. М.
24 вересня 2026 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гонтарука В. М.
суддів: Моніча Б.С. Білої Л.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Військова частина НОМЕР_2 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,
В С Т А Н О В И В :
позивач звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Військова частина НОМЕР_2 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2025 року позов задоволено частково.
Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Позивач своїм правом, передбаченим, ст.ст. 300, 304 КАС України не скористався та не подав відзив на апеляційну скаргу.
Сьомий апеляційний адміністративний суд, вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
За таких умов згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що остання не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду неоспорені факти про те, що ОСОБА_1 проходить військову службу по мобілізації та зарахований до особового складу військової частини НОМЕР_2 .
Батько позивача - ОСОБА_2 є особою з інвалідністю I групи, що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААГ № 637349 від 30.04.2024.
13.05.2024 позивач звернувся із рапортом на ім`я командира військової частини НОМЕР_2 , з проханням клопотати перед вищим командуванням про звільнення його з військової служби на підставі п.п."г" п.2 ч.4 ст.26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" через такі сімейні обставини або інші поважні причини - у зв`язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю І чи ІІ групи, якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу.
Зазначений рапорт був погоджений помічником командира з правової роботи зазначеної частини та 16.05.2024 командиром військової НОМЕР_2 було доручено підготувати подання щодо звільнення поз військової служби у відповідності до вимог п.п."г" п.2 ч.4 ст.26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", а саме через такі сімейні обставини або інші поважні причини - у зв`язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю І чи ІІ групи, якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу.
Вказане подання було підготовлено 19.05.2024 і разом із іншими матеріалами скеровано до військової частини НОМЕР_1 .
Командування військової частини НОМЕР_2 повідомило ОСОБА_1 про те, що 07.07.2024 пакет документів щодо його звільнення було повернуто із військової частини НОМЕР_1 до стройової частини НОМЕР_2 з резолюцією помічника командира бригади з правової роботи - начальника юридичної служби, де було зазначено про те, що позивачем не надано підтвердження відсутності інших осіб, які можуть здійснювати догляд за особою з інвалідністю.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо відмови у звільненні позивача з військової служби у запас за сімейними обставинами на підставі п.п."г" п.2 ч.4 ст.26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (у редакції, яка діяла станом на момент подання рапорту, тобто 13.05.2024), у зв`язку з наявністю батька, який є особою з інвалідністю II групи, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне.
За змістом статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює та визначає Закон України від 25.03.1992 №2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон №2232-XII).
Відповідно до п.п."г" п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232-XII (у редакції станом на 13.05.2024 день подачі рапорту про звільнення) військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах, під час дії воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), наявність дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю І чи ІІ групи.
Законом України від 11.04.2024 №3633-1Х "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку", який набрав чинності 18.05.2024, статтю 26 Закону №2232-XII викладено у новій редакції, яка передбачає звільнення з військової служби за іншими підставами.
Так, згідно з п.п."г" п.2 ч.4 ст.26 Закону № 2232-ХII, у редакції станом на 07.07.2024 день розгляду матеріалів військовою частиною НОМЕР_1 , військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах, під час дії воєнного стану: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Відповідно до ч.12 ст.26 Закону № 2232-XII (у редакції станом на 07.07.2024) військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на підставі, зокрема, необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.
Як встановлено з матеріалів справи, позивач звернувся до відповідача з рапортом про звільнення 13.05.2024, отже при розгляді матеріалів про звільнення позивача в запас, військова частина НОМЕР_1 повинна була застосувати саме редакцію Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" станом на 13.05.2024.
Натомість відповідач повернув пакет документів щодо його звільнення до військової частини НОМЕР_2 , зазначивши про те, що позивачем не надано підтвердження відсутності інших осіб, які можуть здійснювати догляд за особою з інвалідністю.
Отже, фактично підставою повернення рапорту ОСОБА_1 від 13.05.2024 про звільнення з військової служби у запас на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (в редакції, чинній на момент подання рапорту), через такі сімейні обставини або інші поважні причини: у зв`язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю І чи II групи, слугувало набрання чинності 18.05.2024 Законом України від 11.04.2024 №3633-1Х "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку".
Стаття 58 Конституції України закріплює один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.
Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
Виняток з цього принципу допускається лише у випадках, коли закони та інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи (частина 1 статті 58 Конституції України) (абзаци 1-4 пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України про офіційне тлумачення статей 58, 78-79, 81 Конституції України та статей 243-21, 243-22, 243-25 Цивільного процесуального кодексу України від 13.05.1997 № 1-3п/1997).
Отже, приписи Закону України від 11.04.2024 № 3633-1Х "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку", який вступив в силу 18.05.2024, не могли поширюватися на правовідносини, які виникли 13.05.2024.
З огляду на наведене та враховуючи те, що у позивача є батько, який відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААГ № 637349 від 30.04.2024 є інвалідом І групи, а з рапортом про звільнення з військової служби позивач звернувся до внесення змін до статті 26 Закону 2232-ХІІ, то відповідно до вимог абзацу 4 підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (в редакції Закону від 13.05.2024) у нього є право на звільнення з військової служби.
Тому повернення рапорту позивача без реалізації не відповідає нормам підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-ХІІ в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
Щодо позовної вимоги про зобов`язання звільнити позивача з військової служби, суд зазначає таке.
Відповідно до частини 7 статті 26 Закону № 2232-ХІІ звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначений Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України № 1153/2008 від 10.12.2008 (далі - Положення № 1153/2008).
Відповідно до абзацу 2 пункту 12 Положення № 1153/2008, право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Згідно з підпунктом 2 пункту 225 Положення № 1153/2008, звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану до оголошення демобілізації) на підставах, передбачених частиною 3, пунктом 2 частини 4, пунктом 3 частини 5 та пунктом 3 частини 6 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".
Відповідно до пункту 233 Положення №1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.
У рапортах зазначаються:
- підстави звільнення з військової служби;
- думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;
- районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
При звільненні військовослужбовця з військової служби за рішенням командування військової частини відповідно до підпункту 1 пункту 35 цього Положення рапорт на звільнення військовослужбовцем не подається. У такому разі командуванням військової частини складається аркуш бесіди з військовослужбовцем за формою, визначеною Міністерством оборони України.
Відповідно до пункту 14.10 Розділу XIV "Особливості проходження військової служби, служби в резерві та виконання військового обов`язку в запасі в особливий період" Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170 (далі - Інструкція № 170) (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.
Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.
Відповідно до пункту 241 Положення № 1153/2008 накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин.
За змістом пункту 242 Положення №1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік.
Системний аналіз наведених правових норм свідчить, що за наслідками розгляду рапорту військовослужбовця про його звільнення з військової служби посадові особи, які мають право на його звільнення з військової служби, зобов`язані видати наказ по особовому складу про звільнення такого військовослужбовця з військової служби чи надати обґрунтовану відмову у задоволенні рапорту.
Суд зазначає, що прийняття рішення за наслідками розгляду рапорту позивача належить до виключної компетенції відповідача.
Отже, вимога про зобов`язання відповідача прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби виходить за межі повноважень адміністративного суду при вирішенні цього публічно-правового спору.
Відповідно до пункту 10 частини 2 статті 245 КАС України суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Згідно зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Відповідно до вимог частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем вказаного обов`язку не виконано.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Даючи оцінку діям відповідача, яка зумовила звернення позивача до суду з даним позовом, суд дійшов висновку, що повернення рапорту позивача про звільнення з військової служби без реалізації не відповідає вимогам п.п."г" п.2 ч.4 ст.26 Закону № 2232-ХІІ (в редакції на момент подання рапорту) та визначених частиною 2 статті 2 КАС України критеріям, тому першу позовну вимогу слід задовольнити шляхом визнання таких дій протиправними.
Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що правильним способом захисту порушених прав позивача буде зобов`язання відповідача повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби від 13.05.2024, на підставі п.п."г" п.2 ч.4 ст.26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (в редакції на момент подання рапорту) та прийняти рішення, з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.
Оцінюючи позицію апелянта, колегія суддів вважає, що обставини, наведені в апеляційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, у апеляційній скарзі не зазначено.
Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В :
апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Гонтарук В. М.
Судді Моніч Б.С. Біла Л.М.