П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 120/6649/25
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Бошкова Юлія Миколаївна
Суддя-доповідач - Томчук А.В.
24 вересня 2026 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Томчука А.В.
суддів: Драчук Т. О. Савицької Н.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 29 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії
В С Т А Н О В И В :
ОСОБА_1 звернулась до Вінницького окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 29.05.2026 адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 024950009730 від 01.01.2025 про відмову в призначенні пенсії.
Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з 27.12.2024, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 10.03.1993 по 07.09.1998.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області витрати, пов`язані з оплатою судового збору, в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що працівник не може нести відповідальність за правильність та повноту оформлення трудової книжки, а неналежний порядок її ведення з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням в частині задоволених вимог, Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області подало апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
За доводами апеляційної скарги, відповідач вказує, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права та не повно з`ясував обставини, що мають значення для справи. Вказує, що при опрацюванні наданих позивачем документів страховий стаж склав 29 років 6 місяців 26 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком. До страхового стажу відповідно до відомостей трудової книжки від 01.09.1982 серії НОМЕР_1 , в ПМК Вінницького «Облм`ясопрому» з 10.03.1993 по 14.03.1993 та з 16.09.1994 по 07.09.1998 у зв`язку з відсутністю в трудовій книжці у записі про звільнення номеру наказу та підтверджуючої інформації про трудову діяльність у даний період. Посилається на Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, та Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджену наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 № 58. Вважає, що в діях органу Пенсійного фонду України не вбачається протиправних дій, а розрахунок стажу проведено згідно з вимогами чинного законодавства.
Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до частини четвертої статті 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
З урахуванням приписів статті 311 КАС України, суд вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
04.06.2024 ОСОБА_1 звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до частини 1 статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".
За принципом екстериторіальності таку заяву розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області.
01.01.2025 Головне управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області прийняло рішення № 024950009730, яким позивачу відмовили в призначенні пенсії за віком, з огляду на відсутність необхідного страхового стажу - 31 рік. При цьому вказали, що страховий стаж становить 29 років 06 місяці 26 днів, якого не достатньо для призначення пенсії за віком.
До страхового стажу позивача не зараховано період роботи згідно з трудової книжки НОМЕР_1 від 01.09.1982, з 10.03.1993 по 07.09.1998, оскільки в записі про звільнення відсутній номер наказу.
Не погоджуючись із таким рішеням відповідача, позивач звернувся до суду із цим позовом.
У відповідності до частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги та виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України, виходить з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовідносини у сфері пенсійного забезпечення регулюються Законом України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII) та Законом України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV).
Частиною 3 статті 26 Закону № 1058-IV передбачено, що у разі відсутності, починаючи з 01 січня 2024, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення 60 років за наявності страхового стажу, зокрема, в період з 01 січня 2024 по 31 грудня 2024 - не менше 31 років.
Відповідно до статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-IV). Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше (ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV).
У законодавстві, що діяло до 01.01.2004, зокрема, у статті 56 Закону № 1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується також навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Порядок підтвердження стажу регламентовано статтею 62 Закону № 1788-XII, яка визначає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Відповідно до цієї статті постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).
Пунктами 1, 2 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
З приводу незарахування до страхового стажу періоду роботи позивача з 10.03.1993 по 07.09.1998, оскільки відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 від 01.09.1982, в записі про звільнення відсутній номер наказу, колегія суддів вказує про наступне.
У період внесення записів про роботу позивача у спірні періоди порядок ведення трудових книжок регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162, та Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 (далі - Інструкція № 58).
Відповідно до пункту 18 постанови Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС від 06.09.1973 № 656 «Про трудові книжки робітників та службовців» відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.
Згідно з пунктом 2.6 Інструкції № 58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис.
Відповідно до абзацу 2 пункту 6.1 Інструкції № 58 у разі невірного первинного заповнення трудової книжки або вкладиша до неї, а також псування їх бланків внаслідок недбалого зберігання, вартість зіпсованих бланків сплачується підприємством.
Таким чином, з системного аналізу зазначених норм слідує, що обов`язок щодо належного ведення трудових книжок покладено на роботодавця, а не на працівника. Позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи до неї вносяться відповідальним працівником підприємства. Недоліки заповнення трудової книжки, допущені з вини адміністрації підприємства, не можуть бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист.
Верховний Суд у постанові від 21 лютого 2018 року у справі № 687/975/17 дійшов висновку, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці чи інших офіційних документах. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі № 754/14898/15-а, де зазначено, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Колегія суддів, дослідивши копію трудової книжки позивача, встановила, що записи про спірні періоди роботи виконані без перекреслень, чітким правописом, у чіткій послідовності та відповідності дати, номеру запису з посиланням на відповідний наказ, на підставі якого внесено відповідний запис, і завірені печатками роботодавців. Наявні формальні недоліки (виправлення в даті наказу, дописана дата звільнення, відсутність підпису відповідальної особи, відсутність дати наказу при звільненні) є наслідком неналежного виконання обов`язків адміністрацією відповідних підприємств і не можуть слугувати підставою для незарахування спірних періодів до страхового стажу позивача.
Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974, та Інструкція № 58 у випадку порушення порядку ведення трудової книжки не передбачають настання негативних наслідків чи відповідальності для особи, щодо якої вона складена.
Отже, оскільки спірний період роботи позивача підтверджені записами у трудовій книжці, вони підлягають зарахуванню до страхового стажу позивача у повному обсязі.
Підсумовуючи наведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про протиправність рішення від 01.01.2025 Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 024950009730 про відмову у призначенні пенсії за віком, оскільки відповідач безпідставно не зарахував до страхового стажу позивача період роботи, підтверджений належними документами, чим порушив право позивача на соціальний захист, гарантоване статтею 46 Конституції України.
Також апеляційний суд вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про зобов`язання відповідача зарахувати до страхового стажу позивача період його роботи з 10.03.1993 по 07.09.1998, та як наслідок, у зв`язку із достатністю необхідного визначеного законом страхового стажу, призначити останньому пенсію за віком.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідач не довів правомірності оскарженого рішення та не спростував доводів позивача належними та допустимими доказами.
Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.
Апеляційний суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (див. п.п. 29 - 30 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91, від 09.12.1994.
При цьому, право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (див. пункт 30 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), заява № 49684/99, від 27.09.2001).
Відповідно до приписів пункту 1 частини 1 статей 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до положень статті 139 КАС України не здійснюється.
Керуючись статтями 139, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 29 травня 2026 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуючий Томчук А.В.
Судді Драчук Т. О. Савицька Н.В.