Справа № 703/2620/26
2/703/3067/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 вересня 2026 року Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі головуючого-судді Прилуцького В.О., розглянувши у порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін в залі суду в м.Сміла цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором
встановив:
ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» звернулось до суду з позовом, де просить стягнути з відповідачки на свою користь заборгованість за кредитним договором №720948605 від 03 лютого 2021 року в розмірі 38208 грн. 11 коп. та судові витрати.
Свої вимоги позивач обгрунтовує тим, що 03 лютого 2021 року між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №720948605 на суму 10000 грн. у формі електронного документа з використанням електронного підпису одноразового ідентифікатору. Кредитний договір підписано відповідачем шляхом введення одноразового ідентифікатора MNV9Q5A2. В подальшому відповідач збільшив суму кредиту, у зв`язку з чим загальна сума становить 12000 грн. Первісний кредитор свої зобов`язання надати грошові кошти виконав у повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями.
28 листопада 2018 між первісним кредитором та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» укладено Договір факторингу № 28/1118-01. У подальшому до Договору факторингу 1 укладалися Додаткові угоди у тому числі щодо продовження терміну дії Договору факторингу 1. Первісний кредитор та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» на виконання Договору факторингу 1 підписали Реєстр прав вимоги № 141 від 06 липня 2021 року, за яким від первісного кредитора до ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №720948605 від 03 лютого 2021 року у розмірі зазначеному у Реєстрі прав вимоги.
05 серпня 2020 рокуміж ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС та ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» укладено Договір факторингу № 05/0820-01. ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» та ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» на виконання Договору факторингу 2 підписали Реєстр прав вимоги № 11 від 31 серпня 2023 року до Договору факторингу 2, за яким від ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» до ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №720948605 від 03 лютого 2021 року у розмірі зазначеному у Реєстрі прав вимоги.
11 липня 2025 року між ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» та ТОВ «ФК «ЕЙС» укладено Договір факторингу № 11/07/25-Е відповідно до умов якого ТОВ «ФК «ЕЙС» відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №720948605 від 03 лютого 2021 року. Відповідно до Реєстру Боржників № Б/Н від 14 липня 2025 року за Договором факторингу 3 від ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» до ТОВ «ФК «ЕЙС» перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 38208 грн. 11 коп. Факт переходу прав вимог за кредитними договорами, які зазначені у Реєстрі Боржників № б/н від 14 липня 2025 року до позивача підтверджується Актом прийому-передачі Реєстру Боржників за Договором факторингу 3.
Загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем, на момент подання позовної заяви, за кредитним договором №720948605 від 03 лютого 2021 року, становить - 38208 грн. 11 коп., яка складається з: 9049 грн. 13 коп.- заборгованість за тілом кредиту, 29158 грн. 98 коп. - заборгованість за відсотками, яку позивач просив стягнути на свою користь, а також судові витрати по справі.
Ухвалою суду від 30 липня 2026 року скасовано заочне рішення по справі та визначено проводити розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Представником відповідачки ОСОБА_1 адвокатом Яресько Т.В. до суду подано відзив на позовну заяву, сформований у системі «Електронний суд», у якому зазначає, що позовні вимоги відповідач визнає частково. Представник зазначає, що відповідач не заперечує факт укладення кредитного договору, отримання кредитних коштів у загальному розмірі 12000 грн. та перехід до позивача права вимоги у тому обсязі й на тих умовах, які дійсно існували на момент відповідного відступлення. Відповідач визнає вчинення 3 (трьох) активних дій щодо добровільного продовження (пролонгації) строку кредитування, відображених у довідці щодо дій позичальника в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «МАНІВЕО» та не заперечує продовження строку кредитування до 01 червня 2021 року включно. Відповідачка визнає позовні вимоги частково - в розмірі 11072 грн. 32 коп., з яких 9049 грн. 13 коп. - заборгованість за тілом кредиту та 2023 грн.19 коп. - проценти, відображені у розрахунку первісного кредитора. Крім того, просив суд зменшити розмір судових витрат та витрат на правничу допомогу пропорційно до задоволеної частини позовних вимог та стягнути з позивача на користь відповідачки витрати на правову допомогу.
Врахувавши думку учасників процесу, викладену письмово, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи в їх сукупності, всебічно, повно та об`єктивно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд встановив такі обставини та дійшов до відповідних висновків.
Статтею 55 Конституції України та статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Виходячи з принципу диспозитивності цивільного судочинства та змагальності сторін (статті 12, 13 ЦПК України), суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).
Згідно частин 1, 2 статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).
Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до частин 1, 2 статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Згідно статтею 1046, 1049 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути надана розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (частина 12 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 03 лютого 2021 року між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №720948605 на суму 10000 грн. у формі електронного документа з використанням електронного підпису одноразового ідентифікатору. Кредитний договір підписано відповідачем шляхом введення одноразового ідентифікатора MNV9Q5A2.
В подальшому відповідач збільшив суму кредиту, у зв`язку з чим загальна сума становить 12000 грн.
Первісний кредитор свої зобов`язання надати грошові кошти виконав у повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями.
28 листопада 2018 між первісним кредитором та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» укладено Договір факторингу № 28/1118-01. У подальшому до Договору факторингу 1 укладалися Додаткові угоди у тому числі щодо продовження терміну дії Договору факторингу 1. Первісний кредитор та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» на виконання Договору факторингу 1 підписали Реєстр прав вимоги № 141 від 06 липня 2021 року, за яким від первісного кредитора до ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №720948605 від 03 лютого 2021 року у розмірі зазначеному у Реєстрі прав вимоги.
05 серпня 2020 рокуміж ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС та ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» укладено Договір факторингу № 05/0820-01. ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» та ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» на виконання Договору факторингу 2 підписали Реєстр прав вимоги № 11 від 31 серпня 2023 року до Договору факторингу 2, за яким від ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» до ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №720948605 від 03 лютого 2021 року у розмірі зазначеному у Реєстрі прав вимоги.
11 липня 2025 року між ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» та ТОВ «ФК «ЕЙС» укладено Договір факторингу № 11/07/25-Е відповідно до умов якого ТОВ «ФК «ЕЙС» відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №720948605 від 03 лютого 2021 року.
Відповідно до Реєстру Боржників № Б/Н від 14 липня 2025 року за Договором факторингу 3 від ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» до ТОВ «ФК «ЕЙС» перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 38208 грн. 11 коп. Факт переходу прав вимог за кредитними договорами, які зазначені у Реєстрі Боржників № б/н від 14 липня 2025 року до позивача підтверджується Актом прийому-передачі Реєстру Боржників за Договором факторингу 3.
Частиною 1 статті 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
У відповідності до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 статті 1078 ЦК України встановлено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
При цьому, суд враховує і той факт, що відповідач факт переходу права вимоги до позивача визнав, а відповідно до ст. 82 ЦПК України, такі обставини не підлягають доказуванню.
До позовної заяви позивачем долучено договори факторингу, витяги з реєстрів прав вимог та акти прийому-передачі, що є належним доказом стверджувати що фактор набув права вимоги. До того ж, відомості, що указані договори факторингу визнанні нечинними у матеріалах справ відсутні, а тому договори факторингу розцінені судом як правомірні та обов`язкові до виконання.
Таким чином, суд приходить до висновку, що копії договорів факторингу та реєстри прав вимоги є належними та допустимими доказами відступлення права вимоги у спірних правовідносинах.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботи, надати послугу, сплатити гроші) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Положеннями статей 526, 530 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.
Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).
Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до частин 1, 2 статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Згідно статтею 1046, 1049 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути надана розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (частина 12 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ч.ч.1,3,4,7 ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному ч. 6 цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 ЗУ «Про електронну корупцію).
Статтею 12 ЗУ «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.
Таким чином, сторони узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення такого Договору, на таких умовах шляхом підписання Договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Зі змісту ч. 2 ст. 1054 ЦК України випливає, що до кредитних відносин застосовуються положення законодавства, які регулюють позичкові відносини (параграф 1 глави 71 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором.
Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1383/2010 зазначено, що ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню. З чого слідує, що не спростування відповідачем презумції правомірності кредитного договору всі права, набуті сторонами правочину за цим договором, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення кредитних договорів, підлягають виконанню.
Водночас, статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.
Відповідно до статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Згідно з частинами 1, 2 та 5 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.
Кредитний договір № 720948605 від 03 лютого 2021 року є діючим та не визнаний недійсним, містить інформацію про розмір кредиту, умови нарахування процентної ставки за користування кредитом та строк, протягом якого кредитор має право нараховувати проценти за користування кредитом та інші умови, які погоджені та підписані відповідачем.
Тож, підписуючи кредитний договір відповідач добровільно погодився з усіма його умовами, зокрема, з строком кредитування та розміром процентної ставки, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому статтею 627 ЦК України.
Відповідач мав можливість не вступати у кредитні відносини з кредитором, якщо вважав встановлений розмір процентів несправедливим, натомість він свідомо та без будь-яких застережень погодив умови договору, що підтверджується його підписом та визнається самим відповідачем у поданому до суду відзиві на позовну заяву.
Як вбачається із розрахунків заборгованості, здійснених ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» в обумовлений сторонами строк відповідач не повернув кредит та не сплатив відсотки за користування кредитом у повному обсязі, у зв`язку з чим за кредитним договором № 720948605 від 03 лютого 2021 року, виникла заборгованість, що становить - 38208 грн. 11 коп., яка складається з: 9049 грн. 13 коп.- заборгованість за тілом кредиту, 29158 грн. 98 коп. - заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом.
Таким чином, оскільки у судовому засіданні доведено, що відповідачка отримала кредитні кошти, однак свої зобов`язання щодо повернення у встановлений договором строк кредиту не виконав, в зв`язку з чим утворилась заборгованість в розмірі 9049 грн. 13 коп. тіла кредиту, суд приходить до висновку про наявність достатніх правових підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.
Що стосується позовної вимоги про стягнення 29158 грн. 98 коп. заборгованості по несплаченим відсоткам за користування кредитом, суд зазначає наступне.
Відповідно до п.1.2 Кредитного договору № 720948605 від 03 лютого 2021 року Кредит надається строком на 30 днів від дати отримання кредиту позичальником.
Додатком №1 до Додаткової угоди від 09 лютого 2021 року визначено кінцевий термін платежу - 05 вересня 2021 року, загальну суму кредиту - 12000 грн., нараховані проценти - 591 грн. 60 коп. та загальну суму до сплати - 12591 грн. 60 коп.
Пункт 1.3 Кредитного договору вказує на те, що сторони погодили, що встановлений в п.1.2. Договору строк дисконтного періоду може бути продовжено позичальником, шляхом оплати ним протягом дисконтного періоду всіх процентів, фактично нарахованих за користування кредитом, за умови якщо такі оплати супроводжуються відповідним коментарем позичальника або шляхом активації позичальником в особистому кабінеті чи в терміналах самообслуговування партнерів кредитодавця функції продовження строку дисконтного періоду. Застосування позичальником зазначеного права продовження загального строку дисконтного періоду можливе до закінчення дисконтного періоду, а також під час пільгового періоду. Кількість
продовжень дисконтного періоду, на умовах описаних в цьому пункті, не обмежена».
Із довідки щодо дій позичальника в ІТС вбачається, що відповідачка ОСОБА_1 скористалася цим правом тричі: 03 березня 2021 року сплачено нараховані проценти у розмірі 3500 грн, у зв`язку з чим строк кредитування було продовжено на 28 днів, із застосуванням процентної ставки 1,66% в день, з кінцевою датою оплати 02 квітня 2021 року; 05 квітня 2021 року сплачено нараховані проценти у розмірі 4534 грн, у зв`язку з чим строк кредитування було продовжено на 30 днів, із застосуванням процентної ставки 1,33% в день, з кінцевою датою оплати 02 травня 2021 року; 03 травня 2021 року сплачено нараховані проценти у розмірі 3326 грн, у зв`язку з чим строк кредитування було продовжено на 30 днів, із застосуванням процентної ставки 0,83% в день, з кінцевою датою оплати 01 червня 2021 року.
З наданих позивачем доказів досліджених судом, вбачається, що останнім днем строку кредитування, продовженого внаслідок підтверджених дій відповідачки, було 01 червня 2021 року.
Проте, як вбачається з розрахунку заборгованості первісного кредитора, після 01 червня 2021 року ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» здійснювало відповідачці нарахування процентів за користування кредитом.
При цьому, відповідно до умов кредитного договору, вказані нарахування є процентами за користування грошовими коштами у розумінні частини 2 статті 625 ЦК України.
Тобто кредитодавець фактично ототожнив відсотки за користування кредитними коштами з відсотками, які підлягають сплаті боржником за прострочення виконання зобов`язання, що суперечить вимогам чинного законодавства.
Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах: від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку, припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені нормою ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
У статті 627 ЦК України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, ця стаття також не допускає свободу договору в частині порушення, зокрема, вимог ЦК України та інших актів цивільного законодавства.
Тому сторони не можуть з посиланням на принцип свободи договору домовитись про те, що їхні відносини будуть регулюватися певною нормою закону за їхнім вибором, а не тією нормою, яка регулює їхні відносини, враховуючи правову природу останніх.
Твердження про те, що проценти за «користування кредитом» нараховуються не лише в межах строку кредитування, а й після спливу такого строку, тобто до моменту повного фактичного повернення кредитних коштів, свідчать про помилкове розуміння правової природи процентів, які сплачуються позичальником у випадку прострочення грошового зобов`язання. Проценти, які можуть бути нараховані поза межами строку кредитування (чи після вимоги про дострокове погашення кредиту), є мірою цивільно-правової відповідальності та сплачуються відповідно до положень статті 625 ЦК України.
З наведеного слідує, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом обмежене умовами самого кредитного договору та, у даному випадку, нараховувати відсотки за користування кредитом слід з 03 лютого 2021 року до 01 червня 2021 року, а нараховані відсотки поза межами строку кредитування стягненню не підлягають.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що сторона позивача просила суд стягнути з відповідачки заборгованість, яка складається з заборгованості по кредиту та з заборгованості по несплаченим відсоткам за користування кредитом.
Вимог про стягнення з відповідачки грошових коштів за прострочення виконання зобов`язань, встановлені охоронною нормою ч. 2 ст. 625 ЦК України, позовна заява не містить.
Що стосується твердження позивача про правомірність нарахування відсотків, оскільки згідно умов кредитного договору настала відкладальна обставина та відбулась автоматична пролонгація дії кредитного договору суд зазначає наступне.
Відповідно до п.1.2 Кредитного договору: «Кредит надається строком на 30 (тридцять) днів від дати отримання Кредиту Позичальником (далі - «Дисконтний період»). У випадку надання Кредиту не в день укладення Договору, загальний строк надання Кредиту автоматично продовжується на ту кількість днів, на яку відрізняється дата укладення Договору по відношенню до дати надання Кредиту».
Тобто, п.1.2 Кредитного договору встановлено початковий строк кредитування 30 днів.
Додатком №1 до Додаткової угоди від 09 лютого 2021 року визначено кінцевий термін
платежу - 05 березня 2021 року, загальну суму кредиту - 12000 грн., нараховані проценти - 591 грн. 60 коп. та загальну суму до сплати - 12591 грн. 60 коп.
Пункт 1.3 Кредитного договору передбачав право Позичальника продовжити Дисконтний період шляхом активних дій: «Сторони погодили, що встановлений в п. 1.2. Договору строк Дисконтного періоду може бути продовжено Позичальником, шляхом оплати ним протягом Дисконтного періоду всіх процентів, фактично нарахованих за користування Кредитом, за умови якщо такі оплати супроводжуються відповідним коментарем Позичальника або шляхом активації Позичальником в Особистому кабінеті чи в терміналах самообслуговування партнерів Кредитодавця функції продовження строку Дисконтного періоду. Застосування Позичальником зазначеного права продовження загального строку Дисконтного періоду можливе до закінчення Дисконтного періоду, а також під час Пільгового періоду. Кількість продовжень Дисконтного періоду, на умовах описаних в цьому пункті, не обмежена».
Із Довідки щодо дій позичальника в ІТС вбачається, що відповідачка ОСОБА_1 скористалася цим правом тричі: 03 березня 2021 року відповідачкою було сплачено нараховані проценти у розмірі 3500 грн, у зв`язку з чим строк кредитування було продовжено на 28 днів, із застосуванням процентної ставки 1,66% в день, з кінцевою датою оплати 02 квітня 2021 року; 05 квітня 2021 року відповідачкою було сплачено нараховані проценти у розмірі 4534 грн, у зв`язку з чим строк кредитування було продовжено на 30 днів, із застосуванням процентної ставки 1,33% в день, з кінцевою датою оплати 02 травня 2021 року; 03 травня 2021 року відповідачкою було сплачено нараховані проценти у розмірі 3326 грн, у зв`язку з чим строк кредитування було продовжено на 30 днів, із застосуванням процентної ставки 0,83% в день, з кінцевою датою оплати 01 червня 2021 року.
Отже, з наданих до суду позивачем доказів, вбачається, що останнім днем строку кредитування, продовженого внаслідок підтверджених активних дій відповідачки є 01 червня 2021 року.
Матеріали справи не містять доказів вчинення відповідачкою після 01 червня 2021 року жодної з активних дій, передбачених пунктом 1.3 Кредитного договору, а тому не підтверджують подальше добровільне продовження строку кредитування.
Проте, як вбачається з розрахунку заборгованості первісного кредитора, після 01 червня 2021 року ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» продовжило нарахування процентів за користування кредитом.
Позивач посилається на те, що нарахування щоденних процентів відповідачці за користування кредитом здійснювалось в зв`язку з передбаченою у договорі відкладальною обставиною.
Пункти 1.7-1.7.2 кредитного договору вказують на те, що факт неповернення кредиту після закінчення дисконтного періоду нібито є відкладальною обставиною, яка щоденно переносить дату повернення кредиту, але не більше ніж на 90 днів, та є підставою для нарахування 2,30% на день.
Відповідно до частини першої статті 212 ЦК України правочин вважається вчиненим під відкладальною обставиною, якщо сторони обумовили настання або зміну прав та обов`язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні. Водночас за статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням визначених змістом зобов`язання умов, а відповідно до частини першої статті 612 ЦК України боржник є таким, що прострочив, якщо не виконав зобов`язання у строк, установлений договором або законом.
Таким чином, ненадходження платежу після настання визначеного строку повернення кредиту за прямою вказівкою статей 610, 612 ЦК України має ознаки прострочення.
Несвоєчасне повернення кредиту або його неповернення взагалі є саме порушенням
договірних зобов`язань, а не відкладальною умовою, з настанням якої пов`язується продовження строку дії договору.
У разі порушення зобов`язання застосовуються правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, зміна умов зобов`язання, сплата неустойки, відшкодування збитків та інші правові наслідки, передбачені статтею 611 ЦК України.
Тобто наслідком прострочення є відповідальність боржника, а не «поновлення» строку кредитування.
Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» (у редакції, чинній на час укладення кредитного договору), умови договору, які обмежують права споживача порівняно з правами, установленими цим Законом, є нікчемними.
Частина друга статті 625 ЦК України встановлює обов`язок боржника, який прострочив грошове зобов`язання, сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентівне встановлений договором або законом.
Отже, проценти за статтею 625 ЦК України виникають саме як наслідок прострочення, обчислюються від простроченої суми та мають правову природу відповідальності, а не плати за подальше правомірне користування кредитом.
Верховний Суд у постанові від 16 вересня 2020 року у справі №686/18977/17-ц дійшов висновку, що диспозитивність частини другої статті 625 ЦК України дозволяє сторонам установити договором інший розмір процентів річних, але не інший спосіб їх обчислення. Платіж, який у разі прострочення визначається у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення, за своєю правовою природою відповідає визначенню пені, наведеному в частині третій статті 549 ЦК України.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року у справі №910/4518/16 уточнила, що після прострочення виконання зобов`язання щодо повернення кредиту нараховуються не проценти за «користування кредитом» за статтею 1048 ЦК України, а проценти за порушення грошового зобов`язання за статтею 625 ЦК України у розмірі, визначеному законом або договором. Водночас для такої кваліфікації зміст договору і розрахунку повинен дозволяти встановити, що відповідна ставка передбачена саме як міра відповідальності, а не як продовження плати за правомірне користування кредитом.
Отже, для визначення правової природи нарахування мають значення не лише його назва, а насамперед підстава виникнення, період, база, спосіб обчислення та функція у зобов`язанні. Проценти за статтею 1048 ЦК України є платою за правомірне користування кредитом у межах належно визначеного строку; проценти річні за статтею 625 ЦК України - відповідальністю за прострочення; поденний платіж, установлений саме за кожен день прострочення, має ознаки пені за статтею 549 ЦК України (висновок наведений в Постанові Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі №686/18977/17-ц).
Позовна заява містить вимогу про стягнення однієї суми «заборгованості за процентами» у розмірі 29158 грн. 98 коп.
Тобто, позивач не розмежував проценти за статтею 1048 ЦК України та можливі проценти відповідальності за статтею 625 ЦК України, не визначив окремих періодів, прострочених сум, ставок і формул для кожного виду нарахувань.
Таким чином, суд приходить до висновку про те, що твердження позивача про законність нарахування відсотків відповідачці, після 01 червня 2021 року не ґрунтуються на нормах законодавства, а тому такі вимоги не підлягають до задоволення.
Крім того, відповідач заперечує проти позовних вимог і з тих підстав, що їй на її думку, позивачем неправомірно нараховано 9444 грн.74 коп. відсотків, які не передбачені умовами договору.
Щодо зазначеного заперечення відповідачки, суд зазначає наступне.
З розрахунку первісного кредитора ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» вбачається, що станом на 01 червня 2021 року заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № 720948605 від 03 лютого 2021 року становила 11227 грн. 32 коп. Після сплати ОСОБА_1 04 червня 2021 року коштів в сумі 155 грн., залишок боргу відповідачки становив 11072 грн. 32 коп. Проте з цього ж розрахунку заборгованості вбачається, що 05 червня 2021 року первісний кредитор одноразово донарахував відповідачці 9444 грн.74 коп., збільшивши заборгованість до 20517 грн. 06 коп.
Наданий позивачем розрахунок містить лише підсумковий запис 9444,74 грн. і не зазначає ні формули, ні бази нарахування, ні конкретних дат, ні кількості днів, ні раніше нарахованих сум, ні проведених сторнувань, ні послідовності арифметичних операцій.
У додаткових поясненнях позивач пояснює нарахування відповідачці 9444 грн. 74 коп. з пунктом 1.4.3 Кредитного договору та ретроспективним перерахунком раніше нарахованих процентів до Базової процентної ставки 1,70% на день.
Відповідно до пункту 1.4.3. договору № 720948605 від 03 лютого 2021 року у випадку користування Кредитом з боку Позичальника після закінчення Дисконтного періоду без своєчасної оплати процентів в порядку, передбаченому п.1.3 Договору, умови щодо нарахування процентів за Дисконтною та Індивідуальною процентною ставкою за весь строк Дисконтного періоду скасовуються з дати надання Кредиту і до взаємовідносин між Сторонами застосовуються правила нарахування процентів за Базовою процентною ставкою в розмірі 620,50 (шістсот двадцять цілих п`ять десятих) процентів річних, що становить 1,70 процентів в день від суми Кредиту за кожний день користування ним, відповідно до чого Позичальник зобов`язується сплатити Кредитодавцю різницю між нарахованими процентами за Базовою процентною ставкою та фактично сплаченими процентами за Дисконтною та Індивідуальною процентними ставками за весь строк користування Кредитом протягом Дисконтного періоду. З огляду на вищезазначене та у порядку ст. 212 Цивільного кодексу України Сторони домовились, що відкладальною обставиною за даним Договором, щодо виникнення у Позичальника зобов`язань по сплаті процентів за Базовою процентною ставкою від дати отримання Кредиту по дату закінчення Дисконтного періоду є факт продовження користування Кредитом понад строк Дисконтного періоду, з врахуванням всіх продовжень строку Дисконтного періоду на умовах п. 1.3. цього Договору.
Таким чином позивачем раніше застосовані Дисконтна та Індивідуальні ставки були скасовані через подальше невиконання зобов`язання і за вже минулі періоди донараховано різницю до Базової ставки.
П.6 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування», чинний у червні 2021 року вказує на те, що в разі прострочення споживачем виконання зобов`язань за договором про споживчий кредит у період дії карантину та/або у тридцятиденний строк після дня його завершення споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення, у тому числі від обов`язку сплачувати неустойку та інші платежі, сплата яких передбачена договором за прострочення. Збільшення процентної ставки за користування кредитом з причин інших, ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 ЦК України, у разі невиконання зобов`язань за договором у зазначений період забороняється.
Таким чином якщо нараховані 05 червня 2021 року первісним кредитором кошти в розмірі 9444 грн. 74 коп. є збільшенням вартості кредиту через подальше невиконання відповідачкою зобов`язання , його нарахування суперечить цій спеціальній забороні.
Як вбачається з розрахунку, наданого позивачем, нарахування 9444 грн. 74 коп. та щоденні нарахування з 06 червня 2021 року до 29 серпня 2021 року здійснені у період дії карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 та продовженого, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 16 червня 2021 року № 611.
Відповідно якщо 2,30% на день або 9444,74 грн. є відповідальністю чи іншим платежем за прострочення, відповідачка відповідно до зазначеного вище положення Закону звільняється від їх сплати. Якщо вони є збільшеною платою за користування кредитом, застосування підвищеної ставки через невиконання зобов`язання прямо заборонялося. Якщо це звичайні проценти за статтею 1048 ЦК України то позивач повинен довести належне продовження строку кредитування та відповідність розрахунку погодженим умовам, однак матеріали справи таких доказів не містять.
Таким чином, суд приходить до висновку про те, що заперечення відповідачки у цій частині відповідають дійсності та суд приймає їх до уваги та в зв`язку з недоведністю правомірного нарахування коштів у розмірі 9444 грн. 74 коп. такі вимоги позивача до задоволення не підлягають.
Крім того нараховані позивачем відсотки за кредитним договором поза межами дії кредитного договору, тобто після 01 червня 2021 року є неправомірними та такі вимоги позову також не підлягають задоволенню.
Таким чином, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення в сумі 11072 грн. 32 коп., з яких: 9049,13 грн. - заборгованість за тілом кредиту та 2023,19 грн. - заборгованість за процентами, які і слід стягнути з відповідачки на користь позивача.
Крім того позивач просив суд стягнути з відповідачки витрати на правову допомогу в розмірі 7000 грн.
Щодо розподілу судових витрат, то відповідно до частини 1, 3 статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу та витрати пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Статтею 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатом розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно з частини 8 статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов`язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов`язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов`язана зі справою.
Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 137 ЦПК України).
Розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом (професійна правнича допомога) робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. (частини 4, 5 статті 137 ЦПК України).
Позивач заявив 7000 грн. витрат на професійну правничу допомогу, з яких 1000 грн. - вивчення матеріалів справи, 5000 грн. - складання позовної заяви, 500 грн. - підготовка адвокатського запиту та 500 грн. - підготовка клопотань.
Відповідачка у відзиві на позовну заяву просила суд зменшити розмір витрат на правову допомогу. Вказала суду на те, що заявлений розмір не відповідає фактичній складності та обсягу роботи представника позивача. Вважає, що позов у цій справі є типовим для масового стягнення заборгованості за договорами мікрокредитування та сформований на підставі стандартного пакета документів, отриманого позивачем разом із правом вимоги. Вивчення матеріалів справи є невід`ємною складовою підготовки позову, тому окреме виділення цих дій призводить до дублювання однієї роботи. Вказує на те, що адвокатський запит та клопотання про витребування доказів стосуються одних і тих самих відомостей, мають стандартний зміст і не потребували окремого складного правового аналізу. Таким чином просить суд зменшити розмір витрат на правову допомогу позивача до 2000 грн.
Частиною 6 статті 137 ЦПК України визначено, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витратна оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 22 листопада 2019 року у справі № 902/347/18, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, обсягом та витраченим часом.
На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу стороною позивача надано: Договір про надання правничої допомоги № 20/08/25-01 від 20 серпня 2025 року, укладений між адвокатським бюро «Соломко та партнери» та ТОВ «ФК «Ейс»; копію Додаткової угоди № 2577050916159 від 01 вересня 2025 року до Договору правничої допомоги № 20/08/25-01 від 20 серпня 2025 року; акту прийому-передачі наданих послуг до Договору надання правничої допомоги згідно від 29 грудня 2025 року на загальну суму 7000,00 грн.; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю від 19 жовтня 2018 року.
У постановах Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі №905/1795/18 та від 08 квітня 2020 року у справі №922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Також Верховний Суду у справі №873/212/21 дійшов висновку про те, що суд може зменшити розмір указаних витрат, коли відображена у відповідних доказах інформація щодо характеру та обсягу виконаної адвокатом роботи (наданих послуг) не відповідає критерію розумності та є неспівмірною з обсягом наданих адвокатом послуг, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт.
Суд враховує, що справа про стягнення заборгованості за кредитним договором не є складною та не потребує значного часу і об`єму робіт щодо підготовки матеріалів для подання до суду відповідної позовної заяви, розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, представник позивача подав позовну заяву через систему «Електронний суд», розгляд справи здійснювався без виклику сторін.
З урахуванням переліку наданих послуг адвокатом, виходячи з принципів розумності та справедливості, суд вважає необхідним зменшити понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу до 2000 грн.
Представник відповідача, адвокат Яресько Т.В. у відзиві на позовну заяву просив суд стягнути з позивача на користь позивачки витрати на правову допомогу в сумі 7102 грн. 10 коп. пропорційно до відхиленої частини позовних вимог.
Позивачем клопотання про зменшення судом витрат на правову допомогу відповідачки до суду не надано.
На підтвердження понесених витат відповідачкою до суду надано копію договору про надання правничої (правової) допомоги № 26133 від 12 червня 2026 року, копію додатку №1 від 30 липня 2026 року (яким сторони погодили фіксований гонорар у розмірі 10000 грн.), копію розрахункової квитанції №30/07/26 від 30 липня 2026 року, копію детального опису робіт від 31 липня 2026 року, копію акту приймання-передачі послуг №1 від 31 липня 2026 року.
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Ч. 2 ст. 141 ЦПК України вказує на те, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позов підлягає до часткового задоволення витрати зі сплати судового збору та витрати на правову допомогу підлягають до стягнення пропорційно до розмірі задоволених позовних вимог.
Таким чином із відповідачки на користь позивача слід стягнути судовий збір у розмірі 771 грн. 54 коп. та витрати на правову допомогу (виходячи із зменшеного розміру) у сумі 579 грн. 58 коп.
З позивача на користь відповідачки слід стягнути витрати на правову допомогу відповідно до частини позовних вимог, у задоволенні яких належить відмовити, що становить 7102 грн. 10 коп.
Ч. 10 ст. 141 ЦПК України зазначає, що при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Враховуючи часткове задоволення позову та покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог, суд приходить до висновку про можливість проведення взаємозаліку стягуваних сум та стягнути різницю із позивача на користь відповідачки. Таким чином з позивача на користь відповідачки пілягають стягненню 5750 грн.98 коп. (7102,10 -771,54-579,58).
На підставі викладеного, керуючись Законом України «Про електрону комерцію», ст.ст. 3, 6, 15, 16, 509, 512, 514, 526, 546, 549-551, 610, 611, 616, 624, 627, 1046, 1049 ЦК України,ст.ст. 3, 4, 5, 10, 12, 13, 19, 76-81, 141, 259, 265, 268, 273, 274, 277, 279, 354 ЦПК України, суд
вирішив:
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованої по АДРЕСА_1 , НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС», місцезнаходження юридичної особи: 02094, місто Київ, вулиця Юрія Поправки, будинок 6, кабінет 13, код ЄДРПОУ 42986956, рахунок: НОМЕР_2 в АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК», заборгованість за кредитним договором №720948605 від 03 лютого 2021 року в розмірі 11072 грн. 32 коп., з яких: 9049 грн. 13 коп. - заборгованість за тілом кредиту, 2023 грн. 19 коп. - заборгованість за процентами.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС», місцезнаходження юридичної особи: 02094, місто Київ, вулиця Юрія Поправки, будинок 6, кабінет 13, код ЄДРПОУ 42986956, рахунок: НОМЕР_2 в АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованої по АДРЕСА_1 , НОМЕР_1 витрати на правову допомогу в розмірі 5750 грн. 98 коп.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Черкаського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Головуючий: В. О. Прилуцький