ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 вересня 2026 року
м. Київ
справа № 380/28433/23
адміністративне провадження № К/990/41351/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Мацедонської В.Е.,
суддів - Білак М.В., Желєзного І.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за касаційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2
на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31 січня 2024 року (головуючий суддя - Чаплик І.Д.)
та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 серпня 2024 року (головуючий суддя - Коваль Р. Й., судді: Гуляк В. В., Ільчишин Н. В.)
у справі №380/28433/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, -
УСТАНОВИВ:
І. Суть спору
ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулась в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 до Львівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області (далі - відповідач, ГУ ДМС у Львівській області), у якому просила:
- визнати протиправною відмову Головного управління Державної міграційної служби у Львівській області Державної міграційної служби України в оформленні та видачі паспорта громадянина України у формі книжечки ОСОБА_2 відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ;
- зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби у Львівській області Державної міграційної служби України оформити та видати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ, без передачі будь-яких даних про дитину і про її батьків до ЄДДР, без формування (присвоєння) унікального номеру запису в Реєстрі (УНЗР), без відцифрованого підпису особи, без відцифрованого образу обличчя особи, без відцифрованих відбитків пальців рук, без використання будь-яких засобів ЄДДР.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що неповнолітня донька позивачки звернулась органу ДМС із заявою про обмін паспорта у вигляді ID-картки на паспорт громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ (далі - Положення №2503-ХІІ). Проте відповідач відмовив у видачі такого паспорта. Не погоджуючись із такою відмовою, позивачка звернулась в інтересах її неповнолітньої доньки до суду.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
23 жовтня 2023 року ОСОБА_2 звернулась до відповідача із заявою, у якій просила обміняти її паспорт у формі ID-картки на паспорт громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року та знищити персональні дані позивача, які на момент отримання заяви знаходяться у Єдиному державному демографічному реєстрі.
Листом від 07 листопада 2023 року №В-1039/6/4601-23/4650/13639-23 сформовано відмову в оформленні та видачі паспорта громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року, оскільки оформлення паспорта громадянина України зразка 1994 року у формі книжечки територіальними органами ДМС України припинено у 2016 році. Повідомлено, що під час перевірки відомостей, викладених у заяві, встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , документована 25 лютого 2021 року Білозерським відділом УДМС у Херсонській області паспортом громадянина України у вигляді картки № НОМЕР_1 . Паспорт дійсний до 25 лютого 2025 року. 14 грудня 2022 року органом 4652 ОСОБА_2 також документована паспортом громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 , паспортний документ дійсний до 14 грудня 2032 року. Останній присвоєно Унікальний номер запису Реєстру 20051217-08880. Вказані паспортні документи оформлено із внесенням відцифрованих відбитків пальців рук, обличчя та підпису до безконтактного електронного носія. На підставі викладеного, УНЗР сформовано за згодою на обробку персональних даних, що підтверджується вчиненням особистого підпису в заявах-анкетах про оформлення паспорта громадянина України та паспорта громадянина України для виїзду за кордон. З огляду на викладене, правові підстави для знищення персональних даних та оформлення паспорта громадянина України у формі книжечки відсутні.
Не погоджуючись із такою відмовою, позивачка звернулась до суду із вказаним адміністративним позовом.
ІІІ. Рішення судів попередніх інстанцій та мотиви їх ухвалення.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 31 січня 2024 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 серпня 2024 року, у задоволенні позову відмовлено.
Так суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходили з того, що розглядувана справа не відповідає ознакам типової справи, зазначеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у зразковій справі №806/3265/17, з огляду на різні підстави позову та фактичні обставини.
Суди констатували, що ОСОБА_2 звернулась до органу міграційної служби із заявою, в якій просила оформити і видати їй новий паспорт громадянина України у вигляді книжечки зразка 1994 року, з метою обміну паспорта у формі ID-картки, який було видано позивачу раніше. Оскільки остання вже зверталась до територіальних органів ДМС України із заявами встановленого зразка про внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру для оформлення паспорта громадянина України та паспорта громадянина України для виїзду за кордон, то викладені у зразковій справі правові висновки не можуть бути застосовані під час розгляду цієї справи.
IV. Провадження в суді касаційної інстанції
24 жовтня 2024 року ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31 січня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 серпня 2024 року.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22 січня 2025 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
V. Касаційне оскарження
У касаційній скарзі позивачка просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31 січня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 серпня 2024 року, та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Так скаржниця посилається на пункт 1 частини 4 статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження, оскільки суди попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішень не врахували висновок Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові від 19 вересня 2018 року у справі № 806/3265/17 з приводу захисту права, передбаченого статтею 32 Конституції України, в аспекті застосування Положення №2503-ХІІ.
В обґрунтування зазначено, що незважаючи на практику Верховного Суду щодо права на отримання паспорта громадянина України у формі книжечки, судами проігноровано висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 19 вересня 2018 року у справі № 806/3265/17, в якій, зокрема, закріплено заборону збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім законом визначених випадків.
Представник ГУ ДМС у Львівській області подав відзив на касаційну скаргу, в якому, наполягаючи на безпідставності останньої, просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Відповідач вказав, що відсутні правові підстави для видачі ОСОБА_2 паспорту громадянина України у формі книжечки, з огляду на те, що остання зробила альтернативний вибір, оформивши паспорт громадянина України для виїзду за кордон та паспорт громадянина України у формі ID-картки, надавши при цьому згоду на обробку своїх персональних даних засобами ЄДДР.
Оскільки ОСОБА_2 була документована паспортом громадянина України у формі ID-картки № НОМЕР_1 , відповідно до якого сформовано унікальний номер УНЗР 20051217-08880, який не змінюється при наступних операціях ЄДДР, та паспортом громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 , то відповідно останньою було надано згоду на обробку персональних даних та присвоєно унікальний номер запису в Реєстрі, який є єдиним та присвоюватись повторно не буде, а тому, вказане свідчить, про відсутність порушеного права ОСОБА_2 , з огляду на відмову їй у видачі паспорту громадянина України у формі книжечки.
VI. Релевантні джерела права й акти їх застосування
Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною другою статті 32 Конституції України не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
За змістом частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України, зокрема, визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; громадянство, правосуб`єктність громадян, засади регулювання демографічних та міграційних процесів.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 року № 2235-III (далі - Закон № 2235-ІІІ) документом, що підтверджує громадянство України є паспорт громадянина України.
Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20 листопада 2012 року № 5492-VI (далі - Закон № 5492-VI) визначено правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов`язки осіб, на ім`я яких видані такі документи.
Визначення Єдиного державного демографічного реєстру міститься у частині першій статті 4 Закону № 5492-VI та означає електронну інформаційно-телекомунікаційну систему, яка призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина.
Відповідно до частин першої-другої статті 14 Закону № 5492-VI форма кожного документа встановлюється цим Законом.
Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета.
Відповідно до частин першої-другої статті 21 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.
Кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов`язаний отримати паспорт громадянина України. Оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Частина четверта статті 21 Закону № 5492-VI регламентує, що паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.
Водночас за змістом пункту 3 Положення № 2503-XII бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктом 16 Положення № 2503-XII обмін паспорта провадиться у разі: зміни (переміни) прізвища, імені або по батькові; встановлення розбіжностей у записах; непридатності для користування.
В силу пунктів 1 - 4 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302 (далі - Порядок № 302) паспорт громадянина України (паспорт) є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.
Паспорт виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.
Кожен громадянин України, який досяг 14-річного віку, зобов`язаний отримати паспорт.
Паспорт оформляється особам, які не досягли 18-річного віку, на чотири роки, а особам, які досягли 18-річного віку, - на кожні 10 років.
Пунктом 6 Порядку № 302 передбачено, що обмін паспорта здійснюється у разі: 1) зміни інформації, внесеної до паспорта, у тому числі у зв`язку із зміною написання латинськими літерами складових імені "прізвище", "ім`я" у документах, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України (крім додаткової змінної інформації); 2) отримання реєстраційного номера облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків (далі - РНОКПП) або повідомлення про відмову від прийняття зазначеного номера (за бажанням); 3) виявлення помилки в інформації, внесеній до паспорта; 4) закінчення строку дії паспорта; 5) непридатності паспорта для подальшого використання (паспорт/фотокартка має пошкодження (та/або відсутня його/її частина), що не дають змогу візуально ідентифікувати особу, прочитати прізвище, власне ім`я, по батькові, дату та місце народження, ким виданий паспорт, підпис посадової особи та дату видачі, пошкодження перфорованої серії та номера, що не дають змогу встановити реквізити паспорта, виправлення, зокрема внесення змін до персональних даних особи/найменувань органу/штампа/печатки, пошкодження, які блокують можливість зчитування, а також внесення змін до інформації безконтактного електронного носія); 6) якщо особа досягла 25- чи 45-річного віку та не звернулася в установленому законодавством порядку не пізніше як через місяць після досягнення відповідного віку для вклеювання до паспорта зразка 1994 року нових фотокарток; 7) наявності в особи паспорта зразка 1994 року (за бажанням).
Правові відносини, пов`язані із захистом і обробкою персональних даних, і спрямований на захист основоположних прав і свобод людини і громадянина, зокрема права на невтручання в особисте життя, у зв`язку з обробкою персональних даних, регулює Закон України від 01 червня 2010 року №2297-VI «Про захист персональних даних» (далі Закон №2297-VI).
Згідно з частиною першою статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» від 01 червня 2010 року № 2297-VI (Закон - № 2297-VI) мета обробки персональних даних мас бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних та відповідати законодавству про захист персональних даних.
Статтею 2 Закону № 2297-VI визначено, що персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.
Приписами частин п`ятої-шостої статті 6 Закону № 2297-VI передбачено, що обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.
Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Відповідно до вимог пункту 6 частини другої статті 6 Закону №2297-VI, суб`єкт персональних даних має право: пред`являти вмотивовану вимогу щодо зміни або знищення своїх персональних даних будь-яким володільцем та розпорядником персональних даних, якщо ці дані обробляються незаконно чи є недостовірними.
Пунктом 2 частини другої статті 15 Закону №2297-VI передбачено, що персональні дані підлягають видаленню або знищенню у разі: припинення правовідносин між суб`єктом персональних даних та володільцем чи розпорядником, якщо інше не передбачено законом.
Пунктом 4 частини другої статті 15 цього ж Закону передбачено, що персональні дані підлягають видаленню або знищенню у разі набрання законної сили рішення суду щодо видалення або знищення персональних даних.
VІI. Висновки Верховного Суду
У силу положень статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Спірні правовідносини у цій справі виникли щодо відмови в обміні паспорта у формі ID-картки на паспорт громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року неповнолітній дитині позивачки.
Касаційне провадження у цій справі відкрите, зокрема, на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, у зв`язку з неврахуванням судами висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 19 вересня 2018 року у справі № 806/3265/17.
При цьому, ключовим питанням, яке постало перед судом касаційної інстанції, є можливість видачі (обміну) паспорта громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року при наявності у особи паспорта у формі ID-картки та паспорта громадянина України для виїзду за кордон.
Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.
Так паспорт громадянина України видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, кожному громадянинові України після досягнення 16-річного віку.
При цьому, бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, а терміни запровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.
Наведене свідчить, що Положенням № 2503-XII передбачено дві форми паспорта громадянина України, а саме у формі книжечки або картки.
Водночас, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, дійшов висновку про правомірність дій відповідача щодо відмови в обміні, оформленні та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки замість паспорта громадянина України у вигляді пластикової карти типу ID-005786499, а також щодо відсутності підстав для знищення персональних даних, зазначених у Єдиному державному демографічному реєстрі.
Верховний Суд погоджується з цим висновком суду апеляційної інстанції з огляду на таке.
Аналіз вищенаведених норм законодавства свідчить про те, що реалізація волевиявлення громадянина на отримання паспорта, незалежно від форми такого, здійснювалась і здійснюється шляхом подання заяви за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України до компетентного органу особисто особою, яка звертається за отриманням паспорта, із зазначенням інформації та долученням документів, які передбачені вимогами чинного законодавства. При цьому, дотримання особою певних правил, пов`язаних з процедурою оформлення та видачі паспорта, зокрема щодо дотримання форми заяви, є обов`язковим.
Указане узгоджується з позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 07 листопада 2018 року у справі №820/3327/16, від 29 листопада 2019 року у справі №260/1414/18, від 21 серпня 2020 року у справі №260/99/19, від 10 грудня 2020 року у справі №240/575/20, від 8 червня 2023 року у справі №380/5977/21.
Повертаючись до обставин цієї справи, Судом встановлено, що спір у ній виник щодо відмови відповідача в обміні ОСОБА_2 паспорта у вигляді пластикової карти типу ID-[приховано] на паспорт громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки у зв`язку із релігійними переконаннями, а також відмові у знищенні персональних даних, які містяться в Єдиному державному демографічному реєстрі.
Отже, фактично позивачка звернулась із вимогою про обмін уже наявного паспорта громадянина України у вигляді ID-картки на паспорт громадянина України зразка 1994 року у формі книжечки.
Поряд з цим, матеріалами справи підтверджено, що 25 лютого 2021 року ОСОБА_2 отримала паспорт громадянина України з безконтактним електронним носієм № НОМЕР_1 .
Крім того, 14 грудня 2022 року донька позивачки отримала паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 . Останній присвоєно Унікальний номер запису Реєстру 20051217-08880. Вказані паспортні документи оформлено із внесенням відцифрованих відбитків пальців рук, обличчя та підпису до безконтактного електронного носія.
Отже, фактично у Реєстрі вже містяться персональні дані ОСОБА_2 з присвоєнням унікального номера запису в цьому Реєстрі, а за приписами частини першої статті 10 Закону №5492-VI унікальний номер запису в Реєстрі є незмінним.
З огляду на наведене, Верховний Суд уважає безпідставними посилання позивачки щодо небажання її доньки надати згоду на обробку персональних даних та намір отримати паспорт громадянина України зразка 1994 року у формі книжечки, як на правомірну підставу її відмови від отримання паспорта у вигляді ID-картки при обміні вже виданого їй раніше паспорта громадянина України у вигляді ID-картки, у зв`язку з релігійними переконаннями, оскільки у Реєстрі вже містяться персональні дані ОСОБА_2 та їй присвоєно унікальний номер запису в цьому Реєстрі, який є незмінним.
Отже, Верховний Суд доходить висновку, що використання ОСОБА_2 паспорта громадянина України у вигляді ID-картки, оформленого внаслідок волевиявлення останньої у 2021 році шляхом надання останньою згоди на обробку персональних даних з присвоєнням унікального номеру запису в Реєстрі, свідчить про те, що отримання паспорта громадянина України у вигляді ID-картки при обміні вже виданого їй раніше паспорту громадянина України у вигляді ID-картки, у зв`язку з релігійними переконаннями, жодним чином не порушує права позивачки та в будь-якому разі не є втручанням у її приватне і сімейне життя.
При цьому, є безпідставними доводи касаційної скарги щодо неврахування судами висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у зразковій справі № 806/3265/17.
Верховний Суд звертає увагу, що відповідно до пунктів 21, 22 частини першої статті 4 КАС України типові адміністративні справи - адміністративні справи, відповідачем у яких є один і той самий суб`єкт владних повноважень (його відокремлені структурні підрозділи), спір у яких виник з аналогічних підстав, у відносинах, що регулюються одними нормами права, та у яких позивачами заявлено аналогічні вимоги; зразкова адміністративна справа - типова адміністративна справа, прийнята до провадження Верховним Судом як судом першої інстанції для постановлення зразкового рішення.
Отже, ознаками типових адміністративних справ є один і той же відповідач - суб`єкт владних повноважень та/або його відокремлені структурні підрозділи, аналогічні підстави публічно-правового спору, однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин та аналогічні позовні вимоги.
Повертаючись до матеріалів цієї справи, визначальними її особливостями, на підставі яких вона (справа) не може бути визначена як типова є, зокрема, таке.
По-перше, у справі, що переглядається, позивачка звернулась в інтересах своєї неповнолітньої доньки до органу міграційної служби із заявою щодо обміну ID-картки громадянина України на паспорт громадянина України зразка 1994 року у зв`язку з своїми релігійними переконаннями.
Отже, фактично позивачка звернулась із вимогою про обмін наявного паспорта громадянина України у вигляді ID-картки на паспорт громадянина України зразка 1994 року у формі книжечки.
По-друге, матеріалами справи підтверджено, що 25 лютого 2021 року ОСОБА_2 отримала паспорт громадянина України з безконтактним електронним носієм № НОМЕР_1 .
Таким чином, у Реєстрі вже містяться персональні дані ОСОБА_2 та їй присвоєно унікальний номер запису в цьому Реєстрі, а за приписами частини першої статті 10 Закону №5492-VI унікальний номер запису в Реєстрі є незмінним.
Натомість, у зразковій справі правовідносини стосувались майбутнього внесення персональних даних до Реєстру, та предметом розгляду у такій справі було порушене право мати паспорт у альтернативній формі особи, яка не надавала згоду на обробку персональних даних.
У зв`язку із наведеним, у суду не було підстав для врахування висновків Верховного Суду, викладених у справі №806/3265/17, при розгляді цієї справи.
За таких обставин Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для видачі ОСОБА_2 паспорта громадянина України зразка 1994 року (у формі книжечки) в контексті правовідносин, що склались у цій справі.
З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні.
Доводи ж касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.
Переглянувши оскаржувані судові рішення у межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що вказані рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального й процесуального права та підстави для його скасування чи зміни відсутні.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно зі статтею 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.
З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати не розподіляються.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 355-356, 359 КАС України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31 січня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 серпня 2024 року залишити без змін.
Судові витрати розподілу не підлягають.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В. Е. Мацедонська
Судді М. В. Білак
І. В. Желєзний