ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 534/1349/25 Номер провадження 22-ц/814/2063/26 Головуючий у 1-й інстанції Комарова Д. Ю. Доповідач ап. інст. Триголов В. М.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 вересня 2026 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий суддя : Триголов В.М.,
судді: Дорош А.І., Лобов О.А.,
секретар: Коротун І.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Сенс Банк" на рішення Горішньоплавнівського міського суду Полтавської області від 08 грудня 2025 року у справі за позовом Акціонерного товариства "Сенс Банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
В С Т А Н О В И В :
У травні 2025 року АТ «Сенс Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з Відповідача заборгованість за Угодою про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії від 22.10.2021 у розмірі 218 212,31 грн, що складається з 138 861,76 грн простроченого тіла кредиту та 79 350,55 грн відсотків за користування кредитом, а також судові витрати у розмірі 2 618,55 грн судового збору та 17 729,67 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Заявлені вимоги мотивовані тим, що 22.10.2021 між АТ «Альфа-Банк» та Відповідачем через Інтернет-сервіс «My Alfa-bank» було укладено Угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, яка є невід`ємною частиною Договору про банківське обслуговування фізичних осіб.
Згідно з умовами Угоди, Банк надав Відповідачу кредитну лінію з лімітом 200 000,00 грн, з яких на дату укладення Угоди встановлено суму 127 300,00 грн, під 35,99% річних. Позивач стверджує, що виконав свої зобов`язання, випустивши кредитну картку та надавши кредитні кошти, тоді як Відповідач не виконував свої зобов`язання належним чином, що призвело до виникнення заборгованості у розмірі 218 212 грн 31 коп.
Рішенням Горішньоплавнівського міського суду Полтавської області від 08 грудня 2025 року у задоволенні позовної заяви Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у розмірі 218 212 грн 31 коп. - відмовлено.
В апеляційному порядку рішення оскаржив позивач АТ «Сенс Банк». Скарга мотивована тим , що рішення прийняте з порушення норм матеріального та процесуального права без належного дослідження доказів по справі.
В обґрунтування скарги зазначено, що договір між сторонами дійсно був укладений , позивачем на підтвердження вказаних обставин надано не лише копію договору а й виписку з якої вбачається виконання банком умов кредитного договору.
Також позивач вказує, що всі умови кредитування між сторонами були узгоджені, відтак його вимоги є цілком законними та обгрунтованими.
Окрім того посилається на те , що суд має надавати обґрунтовану оцінку доказам по справі у їх сукупності , а не відмовляти у задоволенні позову на підставі конкретного доказу.
Позивач також зауважує , що у разі незгоди суду із сумою заявленою до стягнення , згідно сталої судової практики він не був позбавлений можливості та мав здійснити свій розрахунок наявної заборгованості.
Згідно судової практики з урахуванням принципів цивільного права , зокрема добросовісності справедливості та розумності , сумніви щодо дійсності, чинності , виконуваності договору повинні тлумачитися судом на користь його дійсності чинності та виконуваності.
Зважаючи на вказане АТ «Сенс Банк» просить скасувати рішення Горішньоплавнівського міського суду Полтавської області від 08 грудня 2025 року, та постановити нове про задоволення його позовних вимог.
У справі встановлено, що 22.10.2021 між АТ «Альфа-Банк» та Відповідачем було укладено Угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії шляхом подання Відповідачем пропозиції через Інтернет-сервіс «My Alfa-bank», яка була акцептована Банком. Угода була укладена в електронній формі з використанням одноразового ідентифікатора «9005», надісланого Відповідачу на номер телефону.
Позивач надав до позовної заяви розрахунок заборгованості за кредитним договором №631868776, виписку по рахунку № НОМЕР_1 , довідку про ідентифікацію, копію Паспорту споживчого кредиту та Довідки про систему гарантування вкладів фізичних осіб, вимогу від 28.04.2025 про усунення порушень з доказами направлення.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Відповідно до ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Згідно з ч.1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно ч. 2 ст. 638 ЦК України договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Згідно зі ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях. Пропозиція укласти договір може бути відкликана до моменту або в момент її одержання адресатом. Пропозиція укласти договір, одержана адресатом, не може бути відкликана протягом строку для відповіді, якщо інше не вказане у пропозиції або не випливає з її суті чи обставин, за яких вона була зроблена.
Відповідно до ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом. Особа, яка прийняла пропозицію, може відкликати свою відповідь про її прийняття, повідомивши про це особу, яка зробила пропозицію укласти договір, до моменту або в момент одержання нею відповіді про прийняття пропозиції.
Виконання кредитором своїх зобов`язань, фактична видача позичальнику кредиту та часткове виконання позичальником зобов`язань щодо повернення тіла кредиту та сплати відсотків за користування кредитом підтверджені позивачем наданням до справи розрахунку заборгованості за кредитом у гривні.
За змістом ст. 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст. 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.
Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Відповідно до ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Згідно із ч. 4 ст. 16 Закону України Про споживче кредитування у разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - щонайменше на три календарні місяці кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит.
Згідно ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст.1054 ЦК України.
Згідно ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
За правилом статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Згідно з пунктами 3 та 4 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, відшкодування збитків.
Відповідно до частини першої статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Встановлено, що 22.10.2021 року між АТ Альфа-Банк та ОСОБА_1 було укладено оферту на укладання угоди про обслуговування кредиту обслуговування кредитної карти та відкриття відновлювальної кредитної лінії .
12 серпня 2022 року загальними зборами акціонерів АТ Альфа-Банк затверджено рішення про зміну найменування АТ Альфа-Банк на АТ Сенс Банк.
Відповідно до умов оферти на укладання угоди про надання кредиту, обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, відповідач ОСОБА_1 отримав кредит з фіксованою процентною ставкою 35.99 % річних строком на 12 місяців.
Із виписки по рахунку за договором №631868776 вбачається , що з лютого 2022 року позивачем нараховувалась заборгованість яка фактично складалась з списаних самим позивачем коштів : розрахункове касове обслуговування основної картки, списання процентів за овердрафт, списання процентів за користування кредитом, списання плати за користування послугою смс-інформування.
Колегія суддів вважає , що позивачем не доведено підстав для стягнення із ОСОБА_1 суми заборгованості на користь АТ «Сенс Банк», поза сумою 138861,76 грн., які були фактично використані ОСОБА_1 . Оскільки, із дослідженої судом оферти від 22.10.2021 року вбачається, що вона містить лише анкетні дані ОСОБА_1 , його контактну інформацію, інші особисті відомості, але не містить в собі даних про розмір кредитних коштів , доказів про отримання відповідачем відомостей про зміну кредитного ліміту суду також не надано. Розрахунок заборгованості, на який посилається АТ «Сенс Банк», не є первинним документом, який підтверджує отримання кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які вказані банком в позові, а отже, не є належним доказом наявності заборгованості. Розрахунок із зазначенням конкретного розміру заборгованості є документом, який створено самим АТ «Сенс Банк», а, відтак, інформація зазначена в ньому, за умови відсутності первинних документів, на підставі яких він був складений, не може бути доказом наявності заборгованості, про яку зазначає банк у вимогах заявленого позову.
Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Дослідивши наявні по справі докази , колегія суддів вважає , що висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову є необґрунтованими , оскільки позивачем доведено факт користування відповідачем кредитними коштами , проте не доведено , що сторонами було узгоджено умови договору щодо сплати відсотків.
Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що фактично позивачем здійснювалося погашення заборгованості. З виписки по рахунку відповідача судом встановлено, що ОСОБА_1 було внесено на рахунок усього 50 225,50 грн, а використано 218 212,31 грн (без урахування коштів, які списувалися в рахунок погашення відсотків).
Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для покладення на відповідача обов`язку по сплаті заборгованості за відсотками, а відтак, суми, які банком були розподілені на погашення складових заборгованостей підлягають зарахуванню на погашення саме тіла кредиту.
У зв`язку із чим , колегія суддів вбачає підстави для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у розмірі 88 636,26 грн . Колегія суддів дослідивши матеріали справи встановила, що виписка про рух коштів по рахунку відповідача є належним доказом та свідчить про отримання відповідачем кредиту , що у свою чергу покладає на нього відповідальність з погашення заборгованості , яка останнім , без урахування відсотків списаних банком, фактично погашена лише частково , в сумі 50 225,50 грн, зважаючи на що позов слід задовольнити частково.
Відповідно до п.2,ч.1,ст..374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ч.1,ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
У постанові від 24 січня 2024 року справа №752/1058/23 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вказав, що додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас, додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. У разі скасування рішення у справі, ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Тобто додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 червня 2018 року в справі № 756/4441/17 (провадження № 61-17081св18)).
Відповідно, оскільки оскаржуване рішення підлягає сксуванню, додаткове рішення Горішньоплавнівського міського суду Полтавської області від 09 березня 2026 року також підлягає скасуванню , як невід`ємна частина основного , з ухваленням нового про стягнення витрат на правничу допомогу пропорційно задоволеним вимогам.
Так , відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч.10 ст.141 ЦПК при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Згідно ч.13 ст.141 ЦПК Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
При зверненні із позовом АТ «Сенс-Банк» сплачено судовий збір у розмірі 1,5 % ціни позову , з урахуванням коефіцієну 0,8 ( відповідно до ч.3 ст.4 ЗУ «Про судовий збір») - 2618,54 грн. При зверненні із апеляційною скаргою АТ «Сенс-Банк» сплачено судовий збір у сумі 3927,81 грн.
Оскільки позов задоволено на 40,62 % з відповідача на користь АТ «Сенс-Банк» підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги у сумі 2659,12 грн.
Щодо додаткового рішення , оскільки позов частково задоволено то додаткове рішення Горішньоплавнівського міського суду Полтавської області від 09 березня 2026 року підлягає зміні, шляхом зменшення витрат на правничу допомогу стягнутих з Акціонерного товариства «Сенс Банк» на користь ОСОБА_1 із 7000 грн до 4163,60 грн - пропорційно до задоволених вимог.
Окрім того від представника ОСОБА_1 , адвоката Першина С.М. надійшла заява про розподіл витрат на правничу допомогу понесених в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який водночас повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у ч. 4 ст. 137 ЦПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 21 травня 2019 року у справі №903/390/18, від 21 січня 2020 року у справі №916/2982/16, від 07 липня 2020 року у справі №914/1002/19).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), відшкодовуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою ЄСПЛ заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України"). У рішенні ЄСПЛ у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
На підтведження понесених витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції суду надано : Договір про надання правової (правничої) допомоги №1607 від 16.07.2025, звіт про виконання договору від 24.04.2026, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю.
Так, враховуючи положення статей 89, 133, 137, 141 ЦПК України, дослідивши докази, надані відповідачем на підтвердження судових витрат, зважаючи на незначну складність справи, кількість підготовлених процесуальних документів (відзив), розгляду апеляційної скарги без учасників справи, оскільки останні в засідання не з`явились, а також беручи до уваги принципи диспозитивності та змагальності цивільного судочинства, критерії реальності, співмірності та розумності судових витрат, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви адвоката Першина С.М., який діє в інтересах ОСОБА_1 , про стягнення витрат на правничу допомогу , стягнути з АТ «Сенс Банк» на користь ОСОБА_1 , 1000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Керуючись ст. ст. 141, 367 , 368 , 374 , 376, 381 - 384 ЦПК України,суд,-
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс Банк» - задовольнити частково.
Рішення Горішньоплавнівського міського суду Полтавської області від 08 грудня 2025 - скасувати. Ухвалити у справі нове судове рішення яким позовні вимоги Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» заборгованість за кредитним договором у сумі 88 636,26 грн.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Додаткове рішення Горішньоплавнівського міського суду Полтавської області від 09 березня 2026 року змінити , зменшивши суму витрат пов`язаних із оплатою професійної правничої допомоги адвоката наданої в суді першої інстанції з 7000 грн до 4163,60 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» судові витрати зі сплати судового збору за подання позову та апеляційної скарги в загальній сумі 2659,12 грн.
Стягнути з Акціонерного товариства «Сенс Банк» на користь ОСОБА_1 судові витрати пов`язані із оплатою професійної правничої допомоги адвоката наданої в суді апеляційної інстанції в сумі 1 000 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Головуючий суддя: В.М. Триголов
Судді: А.І. Дорош
О.А. Лобов