П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
24 вересня 2026 року
м. Рівне
Справа № 562/2244/24
Провадження № 22-ц/4815/880/26
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Гордійчук С.О.,
суддів: Боймиструка С.В., Шимківа С.С.
учасники справи:
позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф»,
відповідач: ОСОБА_1 ,
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження в м. Рівне апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 22 жовтня 2024 року, ухваленого в складі судді Кушніра О.Г., дата складання повного тексту рішення відсутня, у справі № 562/2244/24,
в с т а н о в и в:
В липні 2024 року ТОВ «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява мотивована тим, що 14 січня 2020 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено договір №439285 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, за яким позичальник отримав кредит в розмірі 3800,00 грн строком на 30 днів та зобов`язувався повернути надані кошти в передбачені ним строки та сплатити відсотки за користування кредитом.
Вказує, що 22 лютого 2021 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Сіроко Фінанс» укладено договір факторингу про відступлення прав вимоги за вказаним вище кредитним договором, яким в свою чергу 05 лютого 2024 року укладено аналогічний договір з ТОВ ФК «Артеміда-Ф», що свідчить про заміну первісного кредитора.
Отримавши кредит, відповідач належним чином взяті по договору зобов`язання не виконувала, порядку погашення кредиту не дотримувалася, що призвело до утворення заборгованості в сумі 14787,80 грн, що складається із заборгованості за основним зобов`язанням (тіло кредиту) - 3800,00 грн, заборгованості по процентам - 8664,00 грн та інфляційного збільшення - 2323,80 грн.
Просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» заборгованість за кредитним договором №439285 від 14 січня 2020 року в сумі 14787,80 грн, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000 грн та сплачений ним судовий збір в розмірі 2422,40 грн.
Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 22 жовтня 2024 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» заборгованість за договором №439285 про надання коштів у позику від 14 січня 2020 року в сумі 14787,80 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» судовий збір у сумі 2422,40 грн та 7000,00 грн понесених витрат на професійну правничу допомогу.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції було порушено ст.625 та 1048 ЦК України та стягнуто відсотки нараховані після закінчення строку кредитування, а саме після 13.02.2020 року.
Стверджує, що позивачем в порушення п.18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України неправомірно здійснено розрахунок інфляційних втрат згідно ст. 625 ЦК України після введення на території України воєнного стану, який неодноразово продовжувався та діє на теперішній час.
Вказує, що вартість правничої допомоги в сумі 7000,00 грн є явно завищеною та неспівмірною із затраченим часом адвоката та наданими ним послугами.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач вказує, що рішення суду законне та обґрунтоване, просить залишити його без зміни, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.
Апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.
Статтею 352 ЦПК України передбачено, що підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким вимогам судове рішення в повній мірі не відповідає.
Судом встановлено, що 14 січня 2020 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено договір №439285 про надання коштів у позику, в тому числі й на умовах фінансового кредиту, у вигляді електронного документа відповідно до вимог Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» з урахуванням передбачених Законом України «Про електронну комерція» особливостей, за яким сума виданого кредиту становить 3800,00 грн строком на 30 днів зі сплатою акційної процентної ставки 1,33% від суми позики за кожен день користування позикою у межах строку надання позики та стандартною процентною ставкою 1,90% від суми позики за кожен день користування позикою.
Згідно пунктів 1.4 - 1.6 договору сукупна вартість позики за акційною ставкою складає 5316,20 грн, а за стандартною - 5966,00 грн, позика надається шляхом перерахування грошових коштів на банківський картковий рахунок, вказаний позичальником.
Обставини отримання кредитних коштів відповідачем не заперечується та підтверджуються повідомленням ТОВ «Універсальні платіжні рішення про успішне перерахування коштів на платіжну картку клієнта.
22 лютого 2021 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Сіроко Фінанс» укладено договір факторингу №015-220221, відповідно до умов якого ТОВ «Лінеура Україна» відступило ТОВ «Сіроко Фінанс» за плату належне йому право грошової вимоги до боржників, у тому числі за кредитним договором №439285 від 14 січня 2020 року.
05 лютого 2024 року між ТОВ «Сіроко Фінанс» та ТОВ «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» укладено договір факторингу №20240205/1, відповідно до умов якого ТОВ «Сіроко Фінанс» відступило ТОВ «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» за плату належні йому права вимоги боржників вказаних реєстрів боржників, у тому числі за кредитним договором №439285 від 14 січня 2020 року, а тому позивач набув права грошової вимоги до відповідача.
У зв`язку з неналежним виконанням позичальником зобов`язань за договором №439285 від 14 січня 2020 року про надання коштів на умовах споживчого кредиту, станом на 03.07.2024, позивачем нарахована заборгованість у загальному розмірі 14787,80 грн, що складається із заборгованості за основним зобов`язанням (тіло кредиту) - 3800,00 грн та заборгованості по процентам - 8664,00 грн.
Також позивачем відповідно до ст. 625 ЦК України за прострочення відповідачем грошового зобов`язання нараховано інфляційні втрати в розмірі 2323,80 грн за період з 13 лютого 2020 року по 23 лютого 2022 року.
За приписами ч.1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).
За змістом ч.1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч.1 ст. 626 ЦК України).
В силу ч.1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з ч.1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Із положень ч.1 ст. 634 ЦК України слідує, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19.
Відповідно до ч.1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиції укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або іншому порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами Законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовий формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 вказаного Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ, який накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Згідно з ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
В силу ч. 1 ст. 1048 цього ж Кодексу позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається.
З врахуванням встановлених судом обставин справи та досліджених доказів, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про укладеність вищевказаного договору про надання споживчого кредиту між відповідачем та ТОВ «Лінеура Україна»».
За приписами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Матеріали справи не містять та відповідачем не надано доказів щодо спростування презумпції правомірності договору про надання споживчого кредиту. Зазначений договір недійсним не визнано.
При цьому встановлення обставин, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним (оспорюваний) за відсутності оспорення або визнання його недійсним у встановленому законом порядку, не входить у межі дослідження під час розгляду справи про стягнення заборгованості за кредитним договором, а тому відповідні обставини не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки це суперечитиме презумпції правомірності правочину, визначеному статтею 204 ЦК України.
Згідно статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Відповідно до статті 610 цього Кодексу порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.
Відповідно до вимог частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Статтею 1050 ЦК України передбачено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку, припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
Саме такі висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року справа № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року справа № 310/11534/13 та від 31 жовтня 2018 року справа № 202/4494/16.
Колегія суду погоджується із висновком суду першої інстанції, що відповідач взяті на себе зобов`язання не виконала, у передбачений в договорі строк кошти (суму позики) та нараховані відсотки за користування позикою не повернула, внаслідок чого виникла заборгованість за основним зобов`язанням, яка складається із суми тіла кредиту 3800,00 грн. Таким чином, вимога позивача ТОВ « ФК «Артеміда-Ф» в частині стягнення з відповідача вказаної суми заборгованості є доведеною.
Щодо стягнення процентів за користування кредитом, колегія суду зазначає наступне.
Відповідно до п.1.2 кредитного договору, позика видається строком на 30 днів.
Відповідно до п.1.7, у випадку неможливості виконання зобов`язань за договором у повному обсязі у встановлений термін, клієнт має право ініціювати продовження строку користування позикою та зміну дати повернення позики, шляхом укладення додаткової угоди до договору позики, у порядку, передбаченому в правилах. Товариство залишає за собою право відмовити клієнту у продовженні строку користування позикою.
Убачається, що кредит надавався відповідачу на строк до 13 лютого 2020 року. Доказів пролонгації договору, а саме укладення додаткової угоди та зміну дати повернення кредиту, відповідно до п.1.7 договору матеріали справи не містять.
Такими чином, після закінчення дії кредитного договору, а саме після 13 лютого 2020 року у позивача припинилось право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом.
З наданого позивачем до суду першої інстанції розрахунку заборгованості вбачається, що позивач проводив нарахування відсотків за період з 14 січня 2020 року по 12 травня 2020 року, тобто після закінчення дії кредитного договору.
Разом з тим, апеляційний суд погоджується з розрахунком відповідача, зазначеного в апеляційній скарзі щодо нарахування відсотків за користування кредитом в межах строку договору з 14.01.2020 по 13.02.2020, а саме: 3800,00 грн (тіло кредиту) х 1,90% (в день) х 30 днів = 2166,00 грн.
Оскільки після закінчення строку кредитування у позикодавця відсутні правові підстави нараховувати передбачені договором проценти, тому заявлена позивачем вимога в частині стягнення з відповідача заборгованості по відсотках за користування кредитом за період з 14 січня 2020 року по 12 травня 2020 року в розмірі 8664,00 грн є безпідставною та задоволенню не підлягає.
Вирішуючи позовні вимоги щодо стягнення з відповідача в порядку ч. 2 статті 625 ЦК України, індекс інфляції за весь період прострочення в розмірі 2323,80 грн від простроченої суми, суд враховує наступне.
Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до вимог п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.
Як вбачається з наданих ТОВ «ФК«Артеміда-Ф» розрахунків заборгованості, за період з 13.02.2020 року по 23.02.2022 року нараховано збитків від інфляції в сумі 2323,80 грн.
Апеляційний суд не повністю погоджується з правильністю нарахування зазначеної суми, оскільки в цю суму ТОВ «ФК «Артеміда-Ф» було враховано розмір відсотків за користування кредитом в сумі 8664,00 грн., нарахованих за період з 14 січня 2020 року по 12 травня 2020 року.
Враховуючи заборгованість за тілом кредиту в сумі 3800,00 грн та заборгованість за процентами за користування кредитом в межах строку кредитування за період з 14.01.2020 року по 13.02.2020 року в сумі 2166,00 грн, розмір суми індексу інфляції за період прострочення з 14.02.2020 року по 23.02.2022 року становить 1111,74 грн., який розрахований відповідно до положень Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та приписів Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003 р., і Методики розрахунку базового індексу споживчих цін, затвердженої наказом Державного комітету статистики України № 265 від 27.07.2007 року.
Виходячи із наведеного, суд першої інстанції, встановивши наявність підстав для застосування положень ст. 625 ЦК України, допустив помилку при вирішенні питання щодо суми заборгованості за прострочення виконання зобов`язання, яка підлягає стягненню з відповідача.
З урахуванням вищевикладеного, загальний розмір заборгованості, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за договором №439285 від 14 січня 2020 року складає 7077,74 грн з яких: заборгованість за тілом кредиту 3800,00 грн., заборгованість за відсотками 2166 грн., інфляційні втрати 1111,74 грн.
Разом з тим, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають відшкодуванню, у сумі 7 000,00 грн.
Відповідно до частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним, зокрема, зі складністю справи та виконаними адвокатом роботами, часом, витраченим на їх виконання, обсягом наданих послуг, а також ціною позову та значенням справи для сторони.
Як убачається з матеріалів справи, представником ТОВ «ФК «Артеміда-Ф» на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу надано договір про надання правової допомоги № 20240702.1 від 02 липня 2024 року та орієнтований розрахунок судових витрат у розмірі 7 000,00 грн.
Водночас, за результатами апеляційного перегляду справи розмір заборгованості, що підлягає стягненню, зменшено з 14 787,80 грн до 7077,74 грн, що свідчить про часткову необґрунтованість заявлених позовних вимог.
З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку про необхідність зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають стягненню з відповідача, до 3 000,00 грн, оскільки саме такий розмір відповідає критеріям реальності, розумності та співмірності витрат з урахуванням конкретних обставин справи та результатів її апеляційного перегляду.
Відповідно до п. 3 і п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно ч.10 ст.141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Враховуючи те, що позовні вимоги задоволені на 47, 86 %, а відповідачем при поданні апеляційної скарги сплачено судовий збір у розмірі 3633,60 грн, тому з урахуванням часткового задоволення апеляційної скарги та вимог ч. 10 ст. 141 ЦПК України, з позивача ТОВ «Коллект центр» на користь відповідача ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір, пропорційно до розміру задоволених вимог, а саме 735,19 грн (52,14 %).
Керуючись ст.ст.368,374,376,381-384 ЦПК України, апеляційний суд
п о с т а н о в и в:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 22 жовтня 2024 року скасувати.
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» заборгованість за кредитним договором №439285 від 14 січня 2020 року у розмірі 7077 (сім тисяч сімдесят сім) гривень 74 копійки.
У задоволенні решти вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції в розмірі 3 000,00 грн.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» на користь ОСОБА_1 735,19 грн судового збору понесеного у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду лише у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складений 24 вересня 2026 року.
Головуючий суддя: Гордійчук С.О.
Судді : Боймиструк С.В.
Шимків С.С.