Справа № 444/4460/25 Головуючий у 1 інстанції: Ясиновський Р. Б.
Провадження № 22-ц/811/659/26 Доповідач в 2-й інстанції: Бойко С.М.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 вересня 2026 року м. Львів
Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Бойко С.М., суддів: Копняк С.М., Ніткевича А.В., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовківського районного суду Львівської області від 09 лютого 2026 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «ГЕЛЕКСІ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики,
встановив:
03.11.2025 року товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «ФК «ГЕЛЕКСІ» звернулося до суду з позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договором позики у розмірі 25249 грн. 50 коп. та судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2423 грн. та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 грн.
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що між ТОВ «Фінансова компанія «ГЕЛЕКСІ» (23.06.2025 року назву було змінено на ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ») та ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи було укладено договір позики №111655 від 18.10.2019 року в електронній формі.
ТОВ «ФК «ЕЛАЄНС» (ТМ «ФОНДІ») є компанією, що мала право на надання платіжних послуг.
На підставі договору №04/08-17-ПК від 04.08.2017 року ТОВ «ФК «ЕЛАЄНС» (ТМ «ФОНДІ») надавало ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» послуги з переказу фізичним особам грошових коштів, без відкриття рахунку.
Відповідно до змісту довідки, наданої платіжним оператором, у результаті платіжної операції на картковий рахунок позичальника було успішно перераховано кошти в сумі 5000 грн.
Відповідач, як позичальник, свої зобов`язання не виконував, у зв`язку з чим у нього утворилася заборгованість перед ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» на дату подання позову в розмірі 25249 грн. 50 коп., з яких: 5000 грн. - заборгованість за позикою; 20249 грн. 50 коп. - заборгованість по процентам та комісії за користування позикою.
Рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 09 лютого 2026 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» заборгованість за договором позики у розмірі 25249 грн. 50 коп.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» витрати зі сплати судового збору в розмірі 2422 грн. 40 коп.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000 грн.
Рішення суду оскаржив відповідач ОСОБА_1 , просив його скасувати та ухвалити нове рішення, яким частково задовольнити позовні вимоги ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» та стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором в розмірі 7265 грн., а також здійснити розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи у суді апеляційної інстанції.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначав, що припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Звертає увагу, що проценти та комісія (як плата за користування позикою) можуть нараховуватися виключно протягом строку дії спірного договору, а саме: до 16.11.2019 року.
24.02.2026 року позивач ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» подав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечив доводи та вимоги апелянта.
Відповідно до вимог ч.13 ст.7 та ч.1 ст.369 ЦПК України, справу розглянуто апеляційним судом без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.
Частиною четвертою статті 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
У частині п`ятій статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі, призначеній до розгляду на 24.09.2026 року, є дата складення повного судового рішення - 24.09.2026 року.
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення відповідно до вимог статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.
Судом встановлено, що 18.10.2019 року між ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» та ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи було укладено договір позики №111655 в електронній формі (далі - договір позики). Договір підписаний одноразовим ідентифікатором 48sww4x4.
Згідно з п.1.1 договору позики, позикодавець надає позичальнику позику, а позичальник зобов`язується повернути позику та грошову винагороду за користування позикою у відповідності до умов договору, в національній грошовій одиниці України - гривні, в сумі та в строк: 1.1.1 - сума позики 5000 грн.
Відповідно до умов договору позики, плата за користування позикою встановлюється у вигляді процентів - 0,01% в день від поточного залишку позики, комісії - 1,5% в день від початкового розміру позики (п.п.1.1.2.1, 1.1.2.2).
Пунктом 1.1.5 договору встановлено строк повернення позики: 16.11.2019 року.
Такий же строк передбачений і в Паспорті позики.
Згідно даних Паспорта позики, така надана в споживчих цілях, сума позики - 5000 грн., проценти за користування позикою - 14,50 грн., комісійна винагорода за користування позикою - 2175 грн., термін платежу - 16.11.2019 року, заборгованість за договором позики - 7189 грн. 50 коп.
Листом №111655 від 01.09.2025 року ТОВ «ФК «ЕЛАЄНС» повідомило ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» про те, що в результаті платіжної операції, ініційованої ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ», на картковий рахунок отримувача успішно перераховано грошові кошти. Деталі транзакції (платіжної операції): 1) платник коштів ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ», 2) отримувач коштів: Хуткий О.М., 3) номер транзакції в системі: [номер приховано], 4) номер операції: 171785133, 5) дата проведення платежу: 18.10.2019, 6) сума платежу 5000, 7) валюта платежу: гривня UAH, 8) платіжний засіб (метод): карта, 9) банк емітент платіжної картки отримувача коштів RAIFFEISEN BANK AVAL, 10) номер банківської картки отримувача коштів НОМЕР_1 .
Згідно з розрахунком заборгованості за договором позики №111655 від 18.10.2019 року, за період з 18.10.2019 року по 14.03.2020 року заборгованість становить 26354 грн. 15 коп., в яку входять, окрім тіла кредиту та процентів і комісії, також пеня за тілом, процентами та комісією.
Однак, позивачем заявлено вимогу про стягнення заборгованості в розмірі 25249 грн. 50 коп., з яких: 5000 грн. - заборгованість за позикою та 20249 грн. 50 коп. - заборгованість по процентам та комісії за користування позикою, тому спір підлягає вирішенню в межах заявлених вимог.
Відповідно до статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
У відповідності до статті 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір в певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч.2 ст.639 ЦК України).
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст.205, 207 ЦК України).
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України).
Особливості укладення кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому, одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п.12 ч.1 ст.3 Закону).
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч.4 ст.11 Закону).
Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», у разі, якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає, яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Таким чином, укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно зі статтею 2 Закону України «Про захист персональних даних», персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути ідентифікована; суб`єкт персональних даних - фізична особа, стосовно якої відповідно до закону здійснюється обробка її персональних даних; згода суб`єкта персональних даних - будь-яке документоване, зокрема, письмове, добровільне волевиявлення фізичної особи щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки.
Частиною п`ятою статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» передбачено, що обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.
Відповідно до частини шостої статті 6 Закону України «Про захист персональних даних», не допускається обробка даних про фізичну особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
У частині першій статті 11 Закону України «Про захист персональних даних» встановлено, що підставою виникнення права використання персональних даних є, зокрема, згода суб`єкта персональних даних на обробку його персональних даних; дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень; укладення та виконання правочину, стороною якого є суб`єкт персональних даних або який укладено на користь суб`єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб`єкта персональних даних.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч.1 ст.12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч.1 ст.80 ЦПК України).
З матеріалів справи встановлено, що договір позики №111655 від 18.10.2019 року укладений у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію», підписаний електронним підписом одноразовим ідентифікатором, а тому договір вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Відповідач ОСОБА_1 , зі своєї сторони, не заперечує факт укладення договору позики та отримання кредитних коштів, а також не заперечує нарахування йому заборгованості по процентах та комісії за користування позикою в період з 18.10.2019 року по 16.11.2019 року в розмірі, визначеному договором позики.
Враховуючи презумпцію відплатності кредитного договору, позичальник зобов`язаний повернути кредит і сплатити проценти за користування грошовими коштами.
Зобов`язання за договором повинні виконуватися сторонами належним чином відповідно до його умов, а також вимог актів цивільного законодавства.
Боржник визнається таким, що прострочив виконання зобов`язання за договором, якщо він не приступив до його виконання, тобто не виконує дій, які випливають із змісту зобов`язання, в строки, встановлені договором.
При укладенні договору сторони можуть визначити строк його дії, тобто час, протягом якого вони мають здійснити свої права та виконати свої обов`язки відповідно до цього договору.
Щодо кредитного договору, то сторони вправі встановити строк кредитування, протягом якого боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок за договором із повернення кредиту та сплати процентів. У свою чергу, впродовж цього строку кредитодавець вправі реалізувати своє право на проценти за користування кредитними коштами.
При цьому, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом і комісії припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року (справа №444/9519/12) та від 31 жовтня 2018 року (№202/4494/16-ц), яка в силу частини четвертої статті 263 ЦПК України має бути врахована судами при виборі і застосуванні норм права.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року (справа №910/4518/16) не знайшла підстав для відступу від цього правового висновку. Одночасно, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.
У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду, уточнюючи свій правовий висновок, який викладений у постанові від 18 січня 2022 року (справа №910/17048/17), щодо нарахування процентів до дня фактичного повернення кредиту відповідно до умов кредитного договору, незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів, вказала на те, що можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).
Відповідно до умов укладеного між сторонами договору, строк кредитування визначено до 16.11.2019 року.
Відповідно до наданих позивачем розрахунків, станом на час звернення до суду із вказаним позовом, за ОСОБА_1 обліковується заборгованість у розмірі 25249 грн. 50 коп., з яких: 5000 грн. - заборгованість за позикою, 74 грн. 50 коп. - заборгованість по процентах, 20175 грн. - заборгованість по комісії.
Зважаючи на те, що матеріали справи не містять доказів повернення відповідачем суми позики 5000 грн., суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для її стягнення.
Щодо стягнення процентів у розмірі 74 грн. 50 коп., то колегія суддів ураховує, що за період кредитування, тобто з 18.10.2019 року по 16.11.2019 року, відповідачу нараховано проценти у розмірі 14 грн. 50 коп., виходячи з погодженої процентної ставки - 0,01%. Вказаний розмір процентів узгоджується з графіком платежів та паспортом позики.
Разом з тим, суд першої інстанції, вирішуючи спір в цій частині та задовольняючи вимогу позивача про стягнення з відповідача процентів у розмірі 74 грн. 50 коп., не врахував положення пункту 4.3 договору, згідно з яким проценти за користування позикою нараховуються з дня позики позичальнику до строку повернення позики, зазначеному в п.1.1.5 договору, тобто до 16.11.2019 року.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про стягнення процентів у розмірі 60 грн., нарахованих за ставкою, визначеною у п.1.1.2.1, в період з 17.11.2019 року по 14.03.2020 року, тобто поза межами строку кредитування.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що позивач не заявив до відповідача вимоги про стягнення процентів, які передбачені частиною другою статті 625 ЦК України, як міру відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання.
Отже, заборгованість відповідача за процентами становить 14 грн. 50 коп., а разом із неповернутим тілом позики (5000 грн.) загальний розмір заборгованості за договором позики складає 5014 грн. 50 коп.
Щодо стягнення комісійної винагороди, як складової заборгованості за договором позики №111655 від 18.10.2019 року, то колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до умов договору позики, розмір комісії передбачений п.1.1.2.2 і складає 1,5% від початкового розміру позики.
Обчислення строку користування позикою та нарахування процентів та комісії за цим договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування позикою. При цьому проценти та комісія за користування позикою нараховуються з дня надання позики позичальнику (перерахування грошових коштів на банківський рахунок позичальника) до строку повернення позики, зазначеному в п.п.1.1.5 договору, включно (п.4.3).
Також у пункті 5.3 розділу 5 «Відповідальність сторін» сторони договору погодили, що у випадку прострочення платежу по сплаті заборгованості, позичальник зобов`язується сплатити позикодавцю підвищену комісійну винагороду в розмірі 3% в день від суми позики за кожен день прострочення.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Відповідно до ч.2 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування», до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі, комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
На виконання вимог, у т.ч. п.4 ч.1 ст.1 та ч.2 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування», Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року №49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит).
Відповідно до п.5 Правил про споживчий кредит, банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Згідно з ч.5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування», умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Як зазначалося, що умовами пункту 1.1.2.2 договору позики передбачена комісія (комісійна винагорода) за користування позикою у розмірі 1,5% в день від поточного залишку позики, а також передбачено пунктом 5.3 договору підвищену комісійну винагороду у випадку прострочення терміну платежу зі сплати заборгованості, яка становить 3,0% в день від суми позики за кожний день прострочення.
Між тим, положення Закону України «Про споживче кредитування» не передбачають сплату комісії за користування позикою, позаяк, за користування позикою позичальник сплачує проценти, які в цьому випадку передбачені п.1.1.2.1 договору позики.
Аналіз умов договору свідчить, що в ньому не зазначено переліку додаткових та супутніх послуг позикодавця та/або посередника, які пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням позики, та за які позивачем встановлені комісії.
Законодавством, яке регулює спірні правовідносини, не передбачено встановлення будь-яких комісій й за порушення зобов`язань.
Тому положення договору позики щодо обов`язку позичальника сплачувати комісії за користування позикою та за прострочення платежів (порушення зобов`язань) є нікчемними відповідно до ч.5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування».
Частиною четвертою статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів доходить висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача комісії в розмірі 20175 грн., як складової заборгованості за договором позики №111655 від 18.10.2019 року.
Суд першої інстанції наведеного не врахував, тому дійшов помилкового висновку про законність вимог позивача про стягнення з відповідача комісії за користування позикою у вказаному розмірі.
З наведених вище мотивів колегія суддів не бере до уваги визнання відповідачем в апеляційній скарзі позовних вимог позивача про стягнення комісії в розмірі 2250 грн. 50 коп., оскільки таке визнання суперечить вимогам закону.
Отже, загальний розмір заборгованості за договором позики, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, повинен становити 5014 грн. 50 коп., з яких: 5000 грн. - заборгованість за позикою і 14 грн. 50 коп. - заборгованість по процентам за користування позикою, а тому рішення суду першої інстанції необхідно змінити, зменшивши розмір стягуваної заборгованості з 25249 грн. 50 коп. до 5014 грн. 50 коп.
Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України).
Згідно зі статтею 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
За вимогами частини третьої, четвертої та п`ятої статті 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Встановлено, що на підставі договору про надання правничої допомоги від 09.07.2025 року, укладеного між адвокатом Рудзеєм Ю.В. і ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ», адвокат надавав товариству професійну правничу допомогу у справі.
За умовами цього договору (п.1.3), розмір гонорару адвоката визначається за домовленістю сторін та відображається в актах приймання-передачі наданих послуг.
Згідно з актом надання послуг правничої допомоги №111655 від 01.09.2025 року, адвокат Рудзей Ю.В. надав ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» юридичні послуги у виді: правового аналізу обставин спірних правовідносин та надання правових рекомендацій (консультацій) щодо захисту інтересів клієнта (1 год.), вартістю 1000 грн.; складання позовної заяви про стягнення кредитної заборгованості, в тому числі попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи (3 год.), вартістю 3000 грн.; формування додатків до позовної заяви (письмові докази) (1 год.), вартістю 1000 грн., а всього на суму 5000 грн.
Згідно з п.3 даного акту, оплата правничої допомоги адвоката здійснюється клієнтом протягом трьох робочих днів з дати набрання законної сили рішенням по суті справи.
У відзиві на позовну заяву відповідач заявив, що понесені позивачем витрати на правничу допомогу в суді першої інстанції в розмірі 5000 грн. не відповідають засадам розумності та співмірності характеру наданої правової допомоги, реальності таких витрат, враховуючи малозначність справи.
Суд першої інстанції визнав такі доводи відповідача частково обґрунтованими, присудивши з нього на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000 грн., і відповідач таке рішення суду першої інстанції не оскаржив в апеляційному порядку.
Відповідно до статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові на позивача, у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з ч.13 ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Ураховуючи вимоги статті 141 ЦПК України та наслідки розгляду справи апеляційним судом - часткове задоволення позовних вимог позивача (20%), з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 484 грн. 60 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 400 грн., пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, що в загальному становить 884 грн. 60 коп. судових витрат.
В свою чергу, встановлено, що за подання апеляційної скарги відповідач сплатив судовий збір у розмірі 3633 грн. 60 коп., тому у зв`язку з частковим задоволенням позовних вимог позивача за наслідками розгляду апеляційної скарги відповідача, понесені відповідачем судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 2906 грн. 88 коп., пропорційно до розміру позовних вимог, в задоволенні яких відмовлено позивачу, підлягають стягненню з позивача на користь відповідача.
Відповідно до ч.10 ст.141 ЦПК України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
У зв`язку з тим, що на позивача покладено більшу суму судових витрат, йому необхідно сплатити на користь відповідача різницю - 2022 грн. 28 коп. (2906 грн. 88 коп. - 884 грн. 60 коп.).
Таким чином, рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат також підлягає зміні, шляхом присудження до стягнення з позивача на користь відповідача судових витрат в розмірі 2022 грн. 28 коп.
В решті, підстав для скасування чи зміни рішення немає, тому апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Керуючись ст.ст.374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п.4, 381, 382, 384 ЦПК України, суд
ухвалив:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Жовківського районного суду Львівської області від 09 лютого 2026 року в частині визначення розміру заборгованості за договором позики №111655 від 18.10.2019 року, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «ГЕЛЕКСІ», змінити, зменшивши його до 5014 гривень 50 копійок.
Рішення Жовківського районного суду Львівської області від 09 лютого 2026 року в частині розподілу судових витрат змінити, виклавши абзаци третій та четвертий резолютивної частини рішення в такій редакції:
«Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «ГЕЛЕКСІ» на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 2022 гривень 28 копійок.».
В решті рішення суду - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складений 24 вересня 2026 року.
Головуючий С.М. Бойко
Судді: С.М. Копняк
А.В. Ніткевич