Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
Справа №338/1256/26
Провадження №2/338/1156/26
23 вересня 2026 року селище Богородчани
Богородчанський районний суд Івано-Франківської області в складі:
головуючого - судді Решетова В. В.,
з участю секретаря Смеречук Х.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Богородчанської селищної ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , про визнання права власності на житловий будинок у порядку спадкування,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просить визнати за ним право власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , у порядку спадкування.
Позов обґрунтовано тим, що спірний будинок належав колгоспному двору, головою якого була мати позивача - ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після смерті матері спадщину прийняв її чоловік ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , а після смерті останнього позивач, який постійно проживав із батьком, прийняв спадщину. Нотаріальне оформлення права на будинок виявилося неможливим через те, що у правовстановлюючому документі на майно колгоспного двору не визначено склад співвласників та їхні частки.
Постановою приватного нотаріуса від 01 липня 2026 року № 176/02-14 позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на спірний житловий будинок, оскільки свідоцтво про право власності від 20 травня 1991 року видане членам колгоспного двору із зазначенням голови двору - ОСОБА_3 , однак інших власників та розмір належних їм часток не визначено. Крім того, ОСОБА_4 прийняв спадщину після дружини, проте право на її частку в будинку за життя не оформив.
Ухвалою Богородчанського районного суду Івано-Франківської області суду від 29 липня 2026 року було відкрито провадження у справі, а ухвалою від 14 вересня 2026 року підготовче провадження закрито та справу призначено до судового розгляду по суті на 23 вересня 2026 року.
Ухвалою Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 14 вересня 2026 року ОСОБА_2 залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.
У судове засідання учасники справи не з`явилися.
У матеріалах справи наявне клопотання представника позивача - адвоката Поповича М.М. від 11 серпня 2026 року про розгляд справи за відсутності позивача та його представника, позовні вимоги у цьому клопотанні підтримано повністю.
Представник відповідача направив до суду заяву, відповідно до якої просить справу розглядати у його відсутність. Щодо позовної заяви не заперечує та вирішення питання покладає на розсуд суду.
Третя особа ОСОБА_2 у заяві від 10 вересня 2026 року просила проводити розгляд справи за її відсутності, зазначила, що на спадкове майно після батьків не претендує, та позов брата підтримує.
За наявності передбачених законом умов для розгляду справи за відсутності учасників та з урахуванням поданих ними заяв суд розглядає справу за наявними письмовими матеріалами. Відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи у їх сукупності та взаємозв`язку, оцінивши кожний доказ окремо та всі докази в цілому за правилами статті 89 ЦПК України, суд встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини.
Свідоцтвом про право власності на жилий будинок від 20 травня 1991 року, виданим виконавчим комітетом Старунської сільської ради на підставі рішення виконавчого комітету Богородчанської районної ради народних депутатів № 178 від 08 серпня 1990 року, посвідчено, що житловий будинок із господарськими будівлями за адресою АДРЕСА_1 належить членам колгоспного двору, головою якого була ОСОБА_3 . Право було зареєстровано в органі технічної інвентаризації.
За даними технічної документації, складеної 30 червня 2026 року, загальна площа житлового будинку становить 83,9 кв. м, житлова площа - 43,8 кв. м.
З відповіді Старунського старостинського округу № 7 Богородчанської селищної ради № 125/11.07-33 від 18 серпня 2026 року на запит суду вбачається, що господарство за адресою АДРЕСА_1 належало до суспільної групи «колгоспний двір». Станом на 15 квітня 1991 року членами сім`ї цього господарства були ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , голова двору, та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , її чоловік.
Інших осіб у складі колгоспного двору станом на 15 квітня 1991 року наданими суду погосподарськими відомостями не встановлено. Зокрема, ОСОБА_2 проживала окремо у власному домогосподарстві по АДРЕСА_2 , що узгоджується як з офіційною відповіддю органу місцевого самоврядування, так і з її письмовою заявою.
ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . На день її смерті за адресою спірного будинку були зареєстровані та проживали, зокрема, її чоловік ОСОБА_4 та син ОСОБА_1 . ОСОБА_2 проживала окремо.
Матеріали спадкової справи після смерті ОСОБА_3 містять заяву ОСОБА_4 від 17 травня 2005 року, в якій він зазначив, що фактично прийняв спадщину, оскільки проживав та був зареєстрований разом зі спадкодавицею. Цього ж дня йому було видано свідоцтво про право на спадщину на грошові вклади. Отже, факт прийняття ним спадщини після дружини підтверджено не лише спільним проживанням, а й матеріалами нотаріальної спадкової справи №147.
Водночас ОСОБА_1 також постійно проживав разом із матір`ю ОСОБА_3 на час відкриття спадщини. Доказів його відмови від прийняття спадщини у встановлений законом строк матеріали справи не містять. ОСОБА_2 зі спадкодавицею ОСОБА_3 не проживала, а із заявою про прийняття спадщини у шестимісячний строк до нотаріуса не зверталася, що вона підтвердила у власній письмовій заяві.
ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . На день його смерті за адресою АДРЕСА_1 були зареєстровані, зокрема, його син ОСОБА_1 та невістка ОСОБА_5 . Позивач постійно проживав із батьком, що підтверджується відомостями погосподарського обліку та матеріалами спадкової справи.
05 грудня 2025 року після смерті ОСОБА_4 заведено спадкову справу № 140/2025 за заявою позивача ОСОБА_1 ..
12 січня 2026 року нотаріусом видано ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину після батька на право на земельну частку (пай) серія ІФ №0055393, яке раніше належало ОСОБА_3 та було прийняте її чоловіком ОСОБА_4 , але не оформлене ним за життя. Цей документ додатково підтверджує послідовність прийняття спадщини: батьком - після дружини (матері позивача), а позивачем - після батька.
ОСОБА_2 після смерті батька із заявою про прийняття спадщини у встановлений строк не зверталася та постійно з ним на час відкриття спадщини не проживала. У заяві до суду вона прямо підтвердила відсутність претензій на спадкове майно та підтримала вимоги позивача.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить з такого.
Правовий режим майна колгоспного двору визначається законодавством, чинним на час виникнення права на це майно. Відповідно до статті 120 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року майно колгоспного двору належало його членам на праві сумісної власності. Частина друга статті 123 цього Кодексу передбачала, що розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.
Законом Української РСР «Про власність», введеним у дію з 15 квітня 1991 року, інститут колгоспного двору в попередньому вигляді був припинений. Згідно з пунктом 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» право власності на майно, яке належало колгоспному двору та збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, які до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні, а розмір частки визначається виходячи з рівності часток усіх членів двору.
Такий підхід є сталим у практиці Верховного Суду. Зокрема, у постановах від 17 червня 2020 року у справі № 156/482/17, від 07 грудня 2022 року у справі № 454/1449/20, від 06 липня 2023 року у справі № 748/490/21 та від 28 січня 2026 року у справі № 542/1607/22 Верховний Суд виходив із того, що права на майно колишнього колгоспного двору визначаються за нормами, які діяли до 15 квітня 1991 року, а члени двору, які на цю дату не втратили права на частку, є співвласниками майна у рівних частках.
В аналогічному підході до оцінки членства в колгоспному дворі та належності частки виходив Верховний Суд постанова № 340/87/18 від 10 лютого 2021 року.
Оскільки належними письмовими доказами встановлено, що станом на 15 квітня 1991 року членами спірного колгоспного двору були лише ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , кожному з них належало по 1/2 частині житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами. Такий висновок безпосередньо випливає з принципу рівності часток членів двору, закріпленого статтею 123 ЦК Української РСР, і відповідає наведеній практиці Верховного Суду.
Після смерті ОСОБА_3 05 травня 2004 року спадкування її майна регулюється Цивільним кодексом України 2003 року, який набрав чинності 01 січня 2004 року.
Згідно зі статтями 1216, 1217, 1218, 1220 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків від померлої фізичної особи до спадкоємців. Спадкування здійснюється за заповітом або за законом, а до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини та не припинилися внаслідок смерті. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи.
Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця та той з подружжя, який його пережив. За статтею 1267 ЦК України частки у спадщині кожного зі спадкоємців за законом є рівними, якщо спадкоємці не змінили їх розмір у встановленому законом порядку.
Частина третя статті 1268 ЦК України передбачає, що спадкоємець, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Спадкоємець, який на час відкриття спадщини не проживав постійно зі спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (стаття 1269 ЦК України). Загальний строк для прийняття спадщини становить шість місяців (стаття 1270 ЦК України).
Отже, після смерті ОСОБА_3 її спадкову 1/2 частину спірного будинку прийняли чоловік ОСОБА_4 та син ОСОБА_1 , які постійно проживали разом із нею. За відсутності доказів зміни розміру спадкових часток кожен з них успадкував по 1/2 від спадкового майна матері ОСОБА_3 , тобто по 1/4 частині спірного будинку.
ОСОБА_2 з матір`ю не проживала і заяви про прийняття спадщини у шестимісячний строк не подавала, а тому наданими доказами прийняття нею спадщини після матері не встановлено.
Унаслідок цього після смерті дружини ОСОБА_4 мав право на 3/4 частини будинку: 1/2 частину як колишній член колгоспного двору та 1/4 частину, успадковану після дружини. ОСОБА_1 набув 1/4 частину будинку у порядку спадкування після матері.
Факт видачі ОСОБА_4 у 2005 році свідоцтва про право на спадщину на грошові вклади не обмежував обсяг прийнятої ним спадщини цим майном. Верховний Суд у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 456/2628/17 сформулював висновок про універсальний характер прийняття спадщини: прийняття частини спадщини означає прийняття всієї спадщини як єдиного цілого.
Після смерті ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 позивач ОСОБА_1 як його син, який постійно проживав зі спадкодавцем, відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України вважається таким, що прийняв спадщину. ОСОБА_2 із батьком постійно не проживала та заяви про прийняття спадщини в установлений строк не подавала. Інших спадкоємців, які прийняли спадщину після ОСОБА_4 , матеріалами справи не встановлено.
Таким чином, позивач успадкував після батька належні останньому 3/4 частини спірного будинку. Разом із 1/4 частиною, раніше успадкованою після матері, обсяг права позивача становить право власності на будинок у цілому.
Частина п`ята статті 1268 ЦК України встановлює, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Частина третя статті 1296 ЦК України передбачає, що відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину. У постанові від 22 березня 2023 року у справі № 463/6829/21-ц Верховний Суд наголосив, що право на спадкове майно виникає з часу відкриття спадщини, а не з моменту одержання свідоцтва про право на спадщину.
Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує право власності. У спорах про спадкове нерухоме майно судове визнання права власності є належним способом захисту, коли спадкоємець прийняв спадщину, проте нотаріальне оформлення об`єктивно неможливе через відсутність або невизначеність правовстановлюючих документів на майно спадкодавця.
У цій справі позивач ОСОБА_1 звернувся до нотаріуса, однак отримав мотивовану відмову саме через невизначеність часток членів колгоспного двору та неоформлення спадкодавцем успадкованої частки. Отже, звернення до суду не підміняє нотаріальну процедуру, а усуває правову невизначеність, яку нотаріус позбавлений повноважень вирішити самостійно.
Суд також враховує, що надана ОСОБА_2 заява про відсутність претензій на спадщину не є самостійною підставою припинення спадкових прав і не замінює відмову від прийняття спадщини, яка відповідно до статті 1273 ЦК України могла бути здійснена лише протягом строку, встановленого для її прийняття. Водночас ця заява узгоджується з іншими доказами про те, що ОСОБА_2 не проживала зі спадкодавцями на час відкриття спадщини та не подавала у встановлений строк заяв про її прийняття, а також підтверджує відсутність між нею та позивачем фактичного спору щодо спірного майна.
Оцінивши докази за критеріями належності, допустимості, достовірності та достатності, суд приходить до висновку, що позивач ОСОБА_1 довів належність спірного домоволодіння колишньому колгоспному двору, склад його членів станом на 15 квітня 1991 року, рівність їх часток, відкриття та прийняття спадщини після кожного зі спадкодавців, а також неможливість завершити оформлення права в нотаріальному порядку. Сукупність установлених обставин дає підстави для задоволення позову в повному обсязі.
Судові витрати, понесені позивачем, з відповідача не стягувати та залишити за позивачем.
Керуючись статтями 12, 76-81, 89, 141, 211, 223, 247, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, статтями 328, 392, 1216-1220, 1261, 1267-1270, 1273, 1296, 1297 ЦК України, статтями 120, 123 ЦК Української РСР, суд
УХВАЛИВ:
Позов ОСОБА_1 до Богородчанської селищної ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , про визнання права власності на житловий будинок у порядку спадкування - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 83,9 кв. м, житловою площею 43,8 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , у цілому, з яких:
- 1/4 частина - у порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- 3/4 частини - у порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу подано протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя В. В. Решетов