Справа №461/4371/25 Головуючий у 1 інстанції:Мисько Х.М.
Провадження №22-ц/811/4009/25 Доповідач в 2-й інстанції:Левик Я. А.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 вересня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
судді-доповідача: Левика Я.А.,
суддів: Крайник Н.П., Шандри М.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області на рішення Галицького районного суду м.Львова в складі судді Мисько Х.М. від 23 жовтня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави в особі ДСА України, Галицького відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, за участю третьої особи Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області про стягнення безпідставно набутих коштів, -
в с т а н о в и л а :
рішенням Галицького районного суду м.Львова від 23 жовтня 2025 року позов ОСОБА_1 до Держави в особі ДСА України, Галицького відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області про стягнення безпідставно набутих коштів, - задоволено.
Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 959,48 грн.
Стягнуто з рахунок бюджетних асигнувань Галицького відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 гривень.
Вказане рішення оскаржило Головне управління Державної казначейської служби України у Львівській області.
В апеляційній скарзі просять скасувати рішення Галицького районного суду м. Львова від 23 жовтня 2025 року та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачці у задоволенні позовних вимог.
Вважають рішення незаконним та необґрунтованим, таким що ухвалене з порушенням процесуального права та неправильним застосуванням матеріального права.
Зазначають, що суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення, не визначив належний склад учасників справи, зокрема не залучив Державну судову адміністрацію України як орган, уповноважений контролювати надходження судового збору та володіти інформацією щодо зарахування коштів до Державного бюджету України, що перешкодило повному та всебічному з`ясуванню обставин справи. Також, суд не встановив належним чином обставин щодо фактичного зарахування спірних коштів до Державного бюджету України, що призвело до ухвалення незаконного рішення. Звертають увагу, що позивачка вказувала на безпідставне списання з її рахунку 959,48 грн. органом ДВС, однак у матеріалах справи відсутні докази перерахування цих коштів до Державного бюджету України (у тому числі судового збору, виконавчого збору та витрат виконавчого провадження). Вважають, що суд обмежився встановленням факту відпадання підстав для набуття коштів, однак не з`ясував, ким саме вони отримані та хто є належним відповідачем щодо їх повернення. Водночас у разі встановлення факту зарахування частини коштів до Державного бюджету України такі підлягали б стягненню саме з відповідного бюджетного рахунка. Натомість кошти, які не були зараховані до бюджету та залишилися у розпорядженні органу ДВС, підлягають поверненню саме цим органом і не можуть бути стягнуті з Державного бюджету України. Матеріали справи не містять доказів зарахування частини коштів до бюджету, а відтак відсутні підстави для їх стягнення з бюджетних рахунків. Отже, суд може стягнути лише ті кошти, які фактично зараховані до Державного бюджету України, у межах відповідних бюджетних призначень. При цьому Державний бюджет України не передбачає асигнувань для відшкодування коштів, які до нього не надходили, а судове рішення про їх стягнення без наявності бюджетних призначень не підлягає виконанню.
Відповідно до ст. 368, ч.1 ст. 369 ЦПК України, розгляд справи проводився без повідомлення учасників справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши мотиви учасників справи в межах доводів позовної заяви, письмових пояснень третьої особи щодо позову, письмових пояснень відповідача, відзиву позивачки на письмові пояснення третьої особи, апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.
Із змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції, посилаючись, зокрема, на ст.ст.19, 55 Конституції України, ст.ст.12, 81, 89, 141, 233 ЦПК України, ст.ст. 2, 15, 16, 17, 20, 167, 170, 174, 326, 1212-1213 ЦК України, ст.ст. 29, 45 БК України, ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження», Порядок повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 3 вересня 2013 року №787, постанову Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі №320/5877/17, постанову Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19, Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та задовольняючи позов, виходив з того, - що постановою Галицького районного суду м. Львова від 30.08.2023 ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.51 КУпАП та накладено на неї адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 170,00 грн. Стягнуто із ОСОБА_1 в користь ДСА України судовий збір в розмірі 536,80 грн. Постановою державного виконавця Галицького відділу ДВС у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Марчишина Ю.А. від 10.11.2023 накладено арешт на кошти боржника, у виконавчому провадженні №732213949 та списання з її рахунку коштів у сумі 959,48 грн. В заяві від 13.11.2023 на ім`я начальника Галицького ВДВС у м. Львові Західного міжрегіонального управління МЮ Іпатова О.І. зазначає, що ознайомилась з матеріалами ВП №73213949 та вказує, що їй не направлялась рекомендованим листом постанова про відкриття вказаного виконавчого провадження. Постановою Львівського апеляційного суду від 05.12.2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, постанову Галицького районного суду м. Львова від 30.08.2023 про притягнення ОСОБА_1 до адміністравтиної відповідальності за ч.1 ст. 51 КУпАП змінено. На підставі ст. 22 КУпАП, звільнено ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.51 КУпАП, за малозначністю, та оголошено їй усне зауваження. Постановою головного державного виконавця Галицького відділу ДВС у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Грабовенської Л.О. від 08.05.2024 знято арешт з коштів боржника у виконавчому провадженні №73213742. Постановою головного державного виконавця Галицького відділу ДВС у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Грабовенської Л.О. від 08.05.2024 виключено відомості про боржника з Єдиного реєстру боржників. Суд зазначив, що на момент сплати ОСОБА_1 адміністративного штрафу юридична підстава для такого платежу існувала - була чинною постанова про застосування штрафу. Тому не можна вважати, що позивачка сплатила кошти помилково. Також, з огляду на обставини справи немає підстав вважати, що ОСОБА_1 сплатила штраф надміру, тобто у розмірі більшому, ніж визначений у зазначеній постанові. Надалі, з огляду на набранням законної сили постанови Львівського апеляційного суду від 05.12.2023 про скасування постанови Галицького районного суду м. Львова та закриття провадження у справі, відповідна юридична підстава відпала. Суд вважав, що після скасування судом постанови про застосування штрафу платник згідно зі ст. 1212 ЦК України має право на позов про стягнення суми перерахованих ним коштів як таких, які утримуються у бюджеті без достатньої правової підстави. Суд критично оцінив доводи представника Державної казначейської служби України стосовно передчасності заявлених позовних вимог, оскільки відповідно до положень ст. 20 ЦК України, право на захист особа здійснює на свій розсуд, який не суперечить способу захисту цивільних прав та інтересів визначених ч.2 ст. 16 ЦК України. В даному випадку, оцінивши зібрані у справі докази, суд вважав, що обраний позивачкою спосіб захисту - є ефективним, в той час як попереднє звернення до державного органу стосовно зобов`язання сформувати подання про повернення коштів, в даному випадку з урахуванням ст.ст. 19, 55 Конституції України буде надмірним тягарем для позивачки та суперечитиме принципам справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення даного спору судом. Таким чином, здійснивши оцінку наявних у матеріалах справи доказів у порядку ст. 89 ЦПК України, повно і всебічно з`ясувавши обставини, на які учасники справи посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, надавши оцінку аргументам представника відповідача, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню шляхом стягненню з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 безпідставно отриманих коштів в розмірі 959,48 грн. Так, суд вбачав, що позивачка обрала можливість звернення до суду з вимогою про стягнення безпідставно набутих коштів, оскільки на підставі рішення суду відпала правова підстава для їх сплати в рамках виконавчого провадження, а тому на переконання суду вказане надає обґрунтовані правові підстави для звернення позивачки до суду з даним позовом. Суд вважав, що розгляд даної цивільної справи призведе для позивачки до потрібних результатів, наслідків, та надасть найбільший ефект для захисту її порушеного права, відповідатиме принципам справедливості, розумності та є належним здійсненням правосуддя. В матеріалах справи дійсно відсутні докази попереднього звернення позивачки з позовом до виконавчої служби про зобов`язання сформувати подання про повернення виконавчого збору.
Колегія суддів вважає, що такі висновки суду першої інстанції обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону не відповідають; обставини, які суд вважав встановленими, - не доведені, а тому рішення суду підлягає скасуванню.
У червні 2025 року ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до Держави в особі ДСА України, Галицького відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області про стягнення безпідставно набутих коштів, в якому просила:
- повернути неправомірно стягнену суму 959,48 грн., на її рахунок у Райффайзен банку, а саме 536,80 грн. судового збору за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України та з Галицького ВДВС у м. Львові Західного міжрегіонального управління МЮ стягнути 422,68 грн. (69 грн. та 300 грн. витрат виконавчого провадження і 53,68 грн. виконавчого збору) як суми, які утримуються без достатньої правової підстави згідно зі ст. 1212ЦК України.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що постановою Галицького районного суду м. Львова від 30.08.2023 ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.51 КУпАП та накладено на неї адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 170,00 грн. Стягнуто із ОСОБА_1 в користь ДСА України судовий збір в розмірі 536,80 грн. Постановою державного виконавця Галицького відділу ДВС у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Марчишина Ю.А. від 10.11.2023 накладено арешт на кошти боржника, у виконавчому провадженні №732213949 та списання з її рахунку коштів у сумі 959,48 грн. Постановою Львівського апеляційного суду від 05.12.2023 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, постанову Галицького районного суду м. Львова від 30.08.2023 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 51 КУпАП змінено. На підставі ст.22 КУпАП, звільнено ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 51 КУпАП, за малозначністю, та оголошено їй усне зауваження. Постановою головного державного виконавця Галицького відділу ДВС у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Грабовенської Л.О. від 08.05.2024 знято арешт з коштів боржника у виконавчому провадженні №73213742. Постановою головного державного виконавця Галицького відділу ДВС у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Грабовенської Л.О. від 08.05.2024 виключено відомості про боржника з Єдиного реєстру боржників. Позивачка вважає, що вказані кошти набуті без належної правової підстави.
Як вбачається з матеріалів справи, Галицьким районним судом м.Львова було розглянуто справу №461/5680/23 про адміністративне правопорушення, що надійшла ЛРУП №1 ГУ НП у Львівській області, відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, пенсіонерки, проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер невідомий.
У вказаній справі, зокрема було встановлено, що 03 липня 2023 року близько 19 год. 30 хв. ОСОБА_1 , перебуваючи в магазині «Рукавичка» за адресою: м. Львів, вул. Чайковського, 31, викрала з полиці даного магазину товар, а саме: курагу «Джамбо», цукерки «Чорнослив з горіхом» на загальну суму 143,88 грн. Дії особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 органом полії кваліфіковано за ч.1 ст.51 КУпАП, тобто дрібне викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати - тягне за собою накладення штрафу від десяти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до одного місяця з відрахуванням двадцяти процентів заробітку, або адміністративний арешт на строк від п`яти до десяти діб. Вирішуючи питання застосування виду стягнення, враховуючи особу правопорушника, обставини вчиненого, вирішено, що до ОСОБА_1 слід застосувати стягнення у виді штрафу. Крім цього, відповідно до ст.40-1 КУпАП та Закону України «Про судовий збір» з ОСОБА_1 вирішено стягнути в користь ДСА України судовий збір у розмірі 536,80 грн.
Постановою Галицького районного суду м. Львова від 30 серпня 2023 року ОСОБА_1 було визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.51 КУпАП та накладено на неї адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 170,00 грн. Стягнуто із ОСОБА_1 в користь ДСА України судовий збір в розмірі 536,80 грн.
Постановою державного виконавця Галицького відділу ДВС у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Марчишина Ю.А. від 10.11.2023 року накладено арешт на кошти боржника, у виконавчому провадженні №732213949 та списання з її рахунку коштів у сумі 959,48 грн.
В заяві від 13.11.2023 року на ім`я начальника Галицького ВДВС у м. Львові Західного міжрегіонального управління МЮ Іпатова О.І. зазначає, що ознайомилась з матеріалами ВП №73213949 та вказує, що їй не направлялась рекомендованим листом постанова про відкриття вказаного виконавчого провадження.
Постановою Львівського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року поновлено ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження постанови Галицького районного суд м. Львова від 30 серпня 2023 року. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Галицького районного суд м. Львова від 30 серпня 2023 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 51 Кодексу України про адміністративні правопорушення - змінено. На підставі ст. 22 КУпАП звільнено ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 51 КУпАП, за малозначністю та оголошено їй усне зауваження. Провадження у справі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 51 КУпАП закрито.
Постановою головного державного виконавця Галицького відділу ДВС у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Грабовенської Л.О. від 08.05.2024 року знято арешт з коштів боржника у виконавчому провадженні №73213742.
Постановою головного державного виконавця Галицького відділу ДВС у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Грабовенської Л.О. від 08.05.2024 року виключено відомості про боржника з Єдиного реєстру боржників.
Так, задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка обрала можливість звернення до суду з вимогою про стягнення безпідставно набутих коштів, оскільки на підставі рішення суду відпала правова підстава для їх сплати в рамках виконавчого провадження, а тому, на переконання суду, вказане надає обґрунтовані правові підстави для звернення позивача до суду з даним позовом. Суд вважав, що розгляд даної цивільної справи призведе для позивачки до потрібних результатів, наслідків, та надасть найбільший ефект для захисту її порушеного права, відповідатиме принципам справедливості, розумності та є належним здійсненням правосуддя.
Однак, колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно з ст. 18 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.
Згідно зі ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Тобто, ст. 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, відповідно до якої, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Застосування ст. 1212 ЦК України має відбуватись за наявності певних умов та відповідних підстав, що мають бути встановлені судом під час розгляду справи на підставі належних та допустимих доказів у справі.
У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Або ж коли набуття відбулось у зв`язку з договором, але не на виконання договірних умов. Чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів).
Крім того, за змістом положень ст. 1212 ЦК України про зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави цей вид зобов`язань породжується наявністю таких юридичних фактів: 1) особа набула або зберегла у себе майно за рахунок іншої особи; 2) правові підстави для такого набуття (збереження) відсутні або згодом відпали.
Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.
Частиною 4 ст. 82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Як вбачається з постанови Львівського апеляційного суду від 05 грудня 2023 року у справі про адміністративне правопорушення позивачки №461/5680/23, постанова Галицького районного суду м. Львова від 30 серпня 2023 року була змінена в частині притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.51 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Однак, колегія суддів звертає увагу, що постанова Галицького районного суду м. Львова від 30 серпня 2023 року в частині стягнення з ОСОБА_1 в користь ДСА України судового збору в розмірі 536,80 грн. Львівським апеляційним судом переглянута (змінена чи скасована) не була та постанова в цій частині фактично залишилась чинною.
Зважаючи на чинність постанови Галицького районного суду м. Львова від 30 серпня 2023 року в частині стягнення з ОСОБА_1 в користь ДСА України судового збору в розмірі 536,80 грн., державним виконавцем, тим більше у період коли постанова місцевого суду вцілому була чинною та підлягала виконанню, підставно було стягнуто суму судового збору, витрати виконавчого провадження та виконавчий збір.
Крім цього, окремо дії та рішення виконавця по стягненню цих витрат виконавчого провадження не визнанні незаконними.
Так, позивачка зверталась до Галицького районного суду м.Львова з позовом в порядку адміністративного судочинства до Галицького відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправними дій, скасування постанови про закінчення виконавчого провадження та повернення стягнутих коштів (справа №380/14667/24).
В обґрунтування позову зазначала, що постановою Галицького районного суду м.Львова від 30 серпня 2023 року у справі №461/5680/23 її було визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.51 КУпАП, і накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 170 грн, а також стягнуто в користь ДСА України судовий збір в розмірі 536,80 грн. Постановою Львівського апеляційного суду від 05.12.2023 скасована зазначена постанова суду першої інстанції відносно неї та на підставі ст.22 КУпАП звільнено від адміністративної відповідальності за малозначністю, оголошено усне зауваження. 19 грудня 2023 року нею на електронну адресу виконавчої служби було відправлено заяву від 15.12.2023 разом із постановою Львівського апеляційного суду від 05.12.2023 із проханням надання постанови про закінчення виконавчого провадження №73213742, яке перебувало у провадженні головного державного виконавця Грабовенської Л.О., та виконавчого провадження №73213949, яке перебувало на виконанні у державного виконавця Марчишина Ю.А. за постановою Галицького районного суду м. Львова №461/5680/23 від 30.08.2023. Зазначає, що 20.12.2022 нею було отримано постанову про закінчення виконавчого провадження від 07.12.2023 у ВП №73213949 державного виконавця Марчишина Ю.А., однак вона не звернула увагу на те, що дане виконавче провадження було закінчено в результаті примусового списання 959,48 грн і надходження цієї суми на депозитний рахунок Галицького ВДВС у м.Львові, як сум погашення заборгованості, виконавчого збору та витрат проведення виконавчих дій. Перебуваючи 13.06.2024 у відділенні «Райффайзен банку», вона дізналась про те, що 06.12.2023 примусово була списана з її рахунку зазначена сума в розмірі 959,48 грн. Надалі вона звернулась зі скаргою від 15.06.2024 до Галицького відділу ДВС у місті Львові на дії державного виконавця з приводу його неправомірних дій по примусовому списанню її коштів та поверненню таких, однак жодних результатів такі звернення не дали. Таким чином, із покликанням на ст. ст. 38, 39, 40 Закону України «Про виконавче провадження», вважає, що зазначені дії державного виконавця слід визнати протиправними, скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження у зв`язку із списанням коштів та надати постанову про закінчення виконавчого провадження у зв`язку із скасуванням апеляційним судом рішення першої інстанції, а також повернути безпідставно стягнуті з неї кошти.
Однак, рішенням Галицького районного суду м.Львова від 05 вересня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Галицького відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправними дій, скасування постанови про закінчення виконавчого провадження та повернення стягнутих коштів було відмовлено. (а.с.20-29)
Як вбачається із змісту вказаного рішення, відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив з того, що станом на момент списання коштів з боржниці ОСОБА_1 юридична підстава для такого платежу існувала, тому не можна вважати, що вона сплатила кошти помилково. Окрім цього, з огляду на обставини справи, немає підстав вважати, що вона сплатила штраф надміру, тобто у розмірі більшому, ніж був визначений у постанові Галицького районного суду м.Львова від 30.08.2023. Надалі, після набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду про скасування постанови місцевого суду, відповідна юридична підстава відпала. Таким чином, Порядок повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів затверджено наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 № 787 може бути застосовний лише до випадків помилково чи надміру зарахованих до бюджету, а оскільки сума адміністративного штрафу, судового збору та інших витрат, стягнутих в ході виконавчого провадження із ОСОБА_1 не є помилково чи надміру зарахованою, Порядок на спірні правовідносини не поширюється. Повернення штрафу та судового збору у даному випадку є неможливе, у зв`язку з їх фактичним перерахування до бюджету, механізму повернення яких не існує, а отже єдиним можливим способом повернення безпідставно стягнутих коштів є їх стягнення з фактичного отримувача, якого слід вважати таким, що їх набув наразі безпідставно. Враховуючи предмет позову та встановлені у справі обставин, суд дійшов висновку, що позивачкою ОСОБА_1 обрано невірний спосіб захисту порушених прав в частині повернення примусово списаних коштів, відтак у задоволенні такої позовної вимоги було відмовлено.
Таке судове рішення не оскаржувалося, набрало законної сили та є чинним.
Окрім цього, колегія суддів звертає увагу також і на те, що ч.1 ст.296 КУпАП згідно якої скасування постанови із закриттям справи про адміністративне правопорушення тягне за собою повернення стягнених грошових сум, оплатно вилучених і конфіскованих предметів, а також скасування інших обмежень, зв`язаних з цією постановою, у разі неможливості повернення предмета повертається його вартість, - на правовідносини у вказаній справі не поширюються, оскільки не стосується повернення судового збору.
Враховуючи вказане доводи апеляційної скарги слід визнати підставними та таку слід задовольнити. Рішення суду першої інстанції слід скасувати, та ухвалити у справі нове рішення, яким у задоволенні позову слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п.1-4, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -
п о с т а н о в и л а :
апеляційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області - задовольнити.
Рішення Галицького районного суду м.Львова від 23 жовтня 2025 року - скасувати та ухвалити у справі нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до Держави в особі ДСА України, Галицького відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, за участю третьої особи Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області про стягнення безпідставно набутих коштів - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення постанови безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 24 вересня 2026 року.
Судді: Я.А. Левик
Н.П. Крайник
М.М. Шандра