КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ
Справа № 947/21958/26
Провадження № 2-о/947/334/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23.09.2026 року
Київський районний суд м. Одеси в складі:
головуючого - судді Калініченко Л.В.
при секретарі Швидкій В. М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі у залі суду в порядку окремого провадження цивільну справу за заявою
ОСОБА_1 ,
за участі заінтересованої особи -
Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області,
про встановлення факту проживання однією сім`єю,
ВСТАНОВИВ:
26.05.2026 року до Київського районного суду міста Одеси через систему «Електронний суд» надійшла заява ОСОБА_1 , за участі заінтересованої особи - Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, про встановлення факту проживання однією сім`єю, в якій заявниця просить суд: встановити факт спільного проживання однією сім`єю - ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на день смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .
В обґрунтування заяви заявниця вказує,ІНФОРМАЦІЯ_3 померла її мати - ОСОБА_2 . Після її смерті відкрита спадщина за заповітом, за яким усе майно, де б воно не знаходилось, та з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що на день смерті буде належати спадкодавцю, та на те, що за законом матиме право, у тому числі на належну спадкодавцю ізольовану квартиру розташовану за адресою: АДРЕСА_1 заповідала ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в рівних частках кожному.
24.02.2025 року заявниця - ОСОБА_1 звернулась до Головного управління пенсійного фонду України в Одеській області, стосовно отримання недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонерки ОСОБА_2 , однак останньою було отримано відмову в виплаті недоотриманої пенсії у зв`язку з тим, що заявницею не підтверджено факту спільного проживання на день смерті з померлою ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 , оскільки ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , а померла ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Як стверджує заявниця, остання проживала деякий час за адресою: АДРЕСА_2 , але зважаючи на поважний вік своєї матері переїхала до неї з метою догляду, а також надання допомоги та тривалий час проживала та вела спільне господарство з матір`ю за адресою: АДРЕСА_1 . Заявниця також зазначає, що здійснювала за матір`ю постійний догляд, допомагала їй у побуті, купувала їй ліки, після смерті здійснила поховання.
Заявниця звернулася із заявою до суду, вважаючи себе такою, що має право на отримання недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонерки ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , оскільки остання станом на момент смерті як спадкодавець проживала спільно із заявницею за адресою: АДРЕСА_1 .
Дані обставини слугували підставою для звернення ОСОБА_1 до суду з даною заявою.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу за вказаною заявою було розподілено судді Калініченко Л.В.
Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси від 27.05.2026 року, вказану заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження по справі в порядку окремого провадження та призначено дату, час і місце проведення судового засідання.
До судового засідання призначеного на 23.09.2026 року сторони по справі не з`явились, про дату, час і місце проведення якого повідомлені належним чином.
Однак, від представника заявниці в матеріалах справи наявна заява про підтримання заявлених вимог та розгляд справи без участі.
Представник заінтересованої особи 24.08.2026 року надала до суду заяву про розгляд справи без участі.
Приймаючи викладені обставини, відсутність підстав для відкладення судового засідання у відповідності до ст. 223 ЦПК України, наявне волевиявлення учасників справи з розгляду справи за їх відсутності, судом було ухвалено здійснити розгляд справи в судовому засіданні 23.09.2026 року за відсутності сторін по справі на підставі наявних в матеріалах справи доказів.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу у зв`язку із неявкою всіх осіб, які беруть участь у справі та розгляду справи за їх відсутності, не здійснюється у відповідності до положень ч.2 ст. 247 ЦПК України.
Дослідивши, вивчивши та проаналізувавши документи наявні в матеріалах справи, суд вважає заяву ОСОБА_1 не підлягаючою до задоволення, з наступних підстав.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_5 народилась ОСОБА_1 , батьками якої є: батько - ОСОБА_4 ; матір - ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданого 12.06.1972 року.
Отже, заявниця - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 є донькою ОСОБА_4 та ОСОБА_2 .
Також судом встановлено, що заявниця - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , громадянка України, документована паспортом громадянина України № НОМЕР_2 , виданий 16 квітня 2020 року, орган що видав 5112, РНОКПП: НОМЕР_3 та згідно з довідки про внесення відомостей до Єдиного державного демографічного реєстру від 13.05.2020 року, остання зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .
З наданої до суду копії паспорту громадянина України серії НОМЕР_4 , виданого 07 травня 2001 року Київським РВ УМВС України в Одеській області, на ім`я матері ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , вбачається, що остання починаючи з 17 жовтня 2005 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_8 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , склала заповіт, яким на випадок своєї смерті заповіла все моє майно, де б воно не знаходилось, та з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що на день її смерті буде належати їй, та на що вона за законом матиме право, в тому числі належну їй ізольовану квартиру під АДРЕСА_3 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , в рівних частках кожному. Вказаний заповіт посвідчено державним нотаріусом Сьомої Одеської державної нотаріальної контори Різой Н. В. та зареєстрований в реєстрі за №1-3959 та згідно з витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі №1015408 від 18.08.2005 року зареєстрований у спадковому реєстрі за №37112697.
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 померла в місті Одеса у віці 72 роки, про що 18 січня 2025 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) складено відповідний актовий запис №404 від 18.01.2025 року.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області з завою щодо виплати недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю ОСОБА_2 , за наслідком розгляду якої рішенням Відділу з питань виплати пенсій військовослужбовців та деяких інших категорій громадян управління з питань виплат Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 27 лютого 2025 року №6117 відмовлено ОСОБА_1 у виплаті недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю ОСОБА_2 у зв`язку з тим, що останньою не надано у паперовій або електронній формі витягу з реєстру територіальної громади документ, що підтверджує відомості про спільне місце проживання з померлим на день смерті, а з поданих ОСОБА_1 документів встановлено, що остання зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , а померла ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Разом з тим, заявниця зазначає, що зважаючи на поважний вік своєї матері - ОСОБА_2 , останняпереїхала до неї з метою здійснення догляду, а також надання допомоги їй у побуті та тривалий час проживала та вела спільне господарство з матір`ю за адресою: АДРЕСА_1 , за наслідком чого, з метою доведення відповідного факту, заявниця звернулась до суду з даною заявою.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносин, що виникають у державі.
У відповідності з п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною, Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 року, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов`язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.
Відповідно до ст. 55 Конституції України, кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з ч.1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з ч.1 ст. 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Відповідно до п.5 ч.1 ст.315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу.
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (ч.2 ст. 315 ЦПК України).
Пунктом 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» № 5 від 31.03.1995 р. передбачено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.
Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 №7 «Про судову практику у справах про спадкування», якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім`єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, прийняття спадщини.
Згідно з листом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», необґрунтованою є практика місцевих судів щодо визнання поважності причин пропуску строку подання заяви про прийняття спадщини фактичним користуванням і володінням майном спадкодавця або ж проживанням із спадкодавцем на час відкриття спадщини. В останньому випадку зазначені обставини є підставою для звернення з позовом або заявою (в залежності від наявності або відсутності спору щодо спадкового майна) про встановлення факту постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не з позовом про надання додаткового строку для прийняття спадщини.
З позиції викладеної в постанові Верховного суду України від 19.12.2018 року (справа № 540/147/17) встановлено, що саме по собі визнання юридичного факту в судовому порядку є непотрібним, якщо від цього факту не виникають, не змінюються чи не припиняються інші правовідносини.
Судом враховується, що увідповідності зі ст. 61 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», суми пенсії, що підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим законом та членів їх сімей і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, не включаються до складу спадщини і виплачуються тим членам його сім`ї, які належать до осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника. Проте батьки і дружина (чоловік), а також члени сім`ї, які проживали разом із пенсіонером на день смерті, мають право на одержання цих сум і в тому разі, якщо вони не належать до осіб, які забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника. При зверненні кількох членів сім`ї належна їм сума пенсії ділиться між ними порівну. Зазначені суми виплачуються, якщо звернення за ними надійшло не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера.
Відповідно до пункту 9, розділу ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 30 січня 2007 року № 3-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 02 березня 2023 року № 10-1), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 15 лютого 2007 р. за № 135/13402, до заяви про виплату недоодержаної пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера подаються такі документи: 1) свідоцтво про смерть пенсіонера; 2) документи, що підтверджують належність членів сім`ї до осіб, які забезпечуються пенсією в разі втрати годувальника, які передбачені пунктом 3 цього розділу; 3) документи, що засвідчують родинні відносини з померлим пенсіонером, які передбачені пунктом 12 цього розділу, та відомості про проживання з пенсіонером на день його смерті (у разі неможливості надати такі документи факт проживання з пенсіонером встановлюється у судовому порядку) (для виплати членам сім`ї, що не належать до осіб, які забезпечуються пенсією в разі втрати годувальника).
Враховуючи викладене, для виплати недоотриманої пенсії однією із головних умов є: надання членами сім`ї, а це тільки подружжя, батьки, діти, документів, що підтверджують родинні стосунки (паспорт, свідоцтво про народження, свідоцтво про шлюб, а також рішення суду) та надання членами сім`ї документів, які підтверджують спільне місце проживання з померлим пенсіонером на день смерті.
Частиною 3 статті 294 ЦПК України передбачено, що справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом.
Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.
Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Як вже судом встановлено, померла ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , починаючи з 17 жовтня 2005 року була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується наявною на аркуші 11 паспорту громадянина України серії НОМЕР_4 , виданого на ім`я останньої відміткою про зареєстроване місце проживання.
Відповідно до копії довідки про внесення відомостей до Єдиного державного демографічного реєстру, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , значиться зареєстрованою за адресою: АДРЕСА_2 .
Заявниця стверджує, що вона та її матір - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , по день смерті останньої спільно проживали за адресою: АДРЕСА_1 . Крім того, заявниця зазначає, що здійснювала постійний догляд за матір`ю, допомагала їй у побуті, купувала ліки та після смерті матерії здійснила поховання останньої.
На підтвердження факту спільного проживання ОСОБА_1 із ОСОБА_2 , померлою ІНФОРМАЦІЯ_3 , заявницею надано до суду довідку №5 від 11 березня 2025 року, з якої вбачається, що остання мешкає за адресою: АДРЕСА_1 . Разом з нею по день смерті проживала мати - ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 . Вказана довідка видана ЖБК «Іллічівський-30».
Поряд з цим, будь-яких інших доказів до заяви на підтвердження спільного проживання заявниці, разом з ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , до суду не надано.
Отже, єдиним доказом спільного проживання та наявності сімейних відносин із померлою матір`ю заявниця надає суду копію довідки, виданої ЖБК «Іллічівський-30», однак суд вважає відповідний доказ недостатнім на підтвердження заявленого факту, приймаючи, що у довідці відсутня інформація періоду спільного проживання заявниці з матір`ю ОСОБА_2 .
Крім того, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 2 Сімейного кодексу України, Сімейний кодекс України регулює сімейні особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, між батьками та дітьми, усиновлювачами та усиновленими, між матір`ю та батьком дитини щодо її виховання, розвитку та утримання.
За приписами частини 2, 4 статті 3 Сімейного кодексу України, сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Пунктом 6 рішення Конституційного Суду від 03 червня 1999 року №5-рп/99 установлено, що до членів сім`ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п.
Тобто, для встановлення факту проживання однією сім`єю необхідна сукупність таких ознак, як спільне проживання, пов`язаність побутом і наявність взаємних прав і обов`язків.
Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі №644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) вказано, що обов`язковими умовами для визнання особи членом сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки.
У постанові Верховного Суду від 24 червня 2021 року у справі №694/646/20 (провадження № 61-5208св21) зазначено, що для встановлення факту проживання однією сім`єю, тобто доведення існування передбачених статтею 1264 ЦК України підстав для визнання особи спадкоємцем четвертої черги, необхідні докази, які доводили б у всій сукупності факти щодо ведення особами спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, спільних витрат, взаємних прав та обов`язків.
Про спільне проживання можуть свідчити наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.
Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 вересня 2023 року у справі №582/18/21 (провадження № 61-20968сво21).
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази судом встановлено, що заявницею не доведено належними та допустимими доказами факту проживання однією сім`єю з померлою матір`ю за адресою: АДРЕСА_1 , як і не доведено факту спільного ведення господарства, виконання взаємних прав та обов`язків, спільних витрат, участі в утриманні житла, його ремонті тощо.
Крім того, на підтвердження доводів щодо постійного догляду, а також придбання ліків та проведення дій з захоронення ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 , заявницею не надано до суду будь-яких належним, допустимих та достовірних доказів.
Відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з вимогами ст.ст.124, 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов`язковість рішень суду до виконання.
Згідно позиції Європейського суду з прав людини, сформованої, зокрема у справах "Салов проти України", "Проніна проти України" та "Серявін та інші проти України": принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").
З урахуванням вищевикладеного в цілому, аналізуючи зібрані по справі докази, оцінивши їх в сукупності, суд вважає заявлені вимоги ОСОБА_1 про встановлення факту спільного її - ОСОБА_1 проживання однією сім`єю разом з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на день смерті останньої - ІНФОРМАЦІЯ_3 , необгрунтованими та недоведеними, за наслідком чого у задоволенні заяви слід відмовити.
При ухваленні судом рішення, судом у відповідності до положень ч. 7 ст. 294 ЦПК України, судові витрати не відшкодовуються.
Керуючись ст.ст. 1-18, 19, 76-89, 293, 294, 315, 319, 352, 354 ЦПК України, суд,
ВИРІШИВ:
У задоволенні заяви ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_4 ), за участі заінтересованої особи - Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (місцезнаходження: 65012, м. Одеса, вул. Канатна, 83), про встановлення факту проживання однією сім`єю- відмовити.
Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Головуючий Л. В. Калініченко