ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
справа №380/19932/26
У Х В А Л А
з питань забезпечення позову
24 вересня 2026 року
Суддя Львівського окружного адміністративного суду Троянова О.В., розглянувши в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, що подається одночасно з позовною заявою, в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії
ВСТАНОВИВ:
До Львівського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення №39549/13-01-24-11 від 28 серпня 2026 року про застосування штрафних санкцій та нарахування пені на загальну суму 31 289,31 грн; зобов`язання здійснити коригування даних в інтегрованій картці платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування шляхом виключення з інтегрованої картки платника (ІКП) сум недоїмки з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, штрафних санкцій та пені, на загальну суму 63 243,66 грн визначених Вимогою про сплату боргу (недоїмки) від 15.11.2021 №Ф-3811-17, яка визнана протиправною та скасована рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 30.11.2022 у справі № 380/5128/22; зобов`язання внески до інтегрованої картки платника відповідні облікові записи щодо скасування Рішення №39549/13-01-24-11 від 28 серпня 2026 року та виключити з інтегрованої картки платника нараховані на підставі цього рішення штрафні санкції у розмірі 4 681,54 грн та пеню у розмірі 26 607,77 грн, всього 31 289,31 грн.
Крім того, разом з позовною заявою позивач подав заяву про забезпечення позову, що подається одночасно з позовною заявою, в якій останній просить зупинити стягнення на підставі виконавчого документа - Рішення Головного управління ДПС у Львівській області про застосування штрафних санкцій та нарахування пені №39549/13-01-24-11 від 28.08.2026 року до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі.
Зазначену заяву передано на розгляд судді Трояновій О.В. 22 вересня 2026 року відповідно до протоколу автоматичного розподілу справ між суддями Львівського окружного адміністративного суду.
В обґрунтування поданої заяви заявник зазначив, що оскаржив спірне рішення в адміністративному порядку, проте скаргу залишено без задоволення рішенням ДПС України від 18.09.2026 року №25770/6/99-00-06-02-01-06. Вважає, що сума фінансових санкцій є узгодженою на підставі вказаного рішення в силу вимог п. 56.17 ст. 56 Податкового кодексу України, а тому невжиття заходів забезпечення позову може призвести до безпідставного примусового стягнення з позивача грошових коштів, в тому числі, пенсійних, накладення арешту на його рахунки та майно, що істотно ускладнює чи унеможливлює виконання рішення суду та захист прав позивача у разі задоволення позову.
Відповідно до ч.1 ст.154 КАС України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Враховуючи приписи ст.154 КАС України, суд вважає за можливе розглянути клопотання про забезпечення позову без повідомлення учасників справи.
Розглянувши заяву про забезпечення позову, дослідивши матеріали адміністративного позову, суд зазначає таке.
Частиною 1 ст.150 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Згідно з ч. 2 цієї статті Кодексу забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову (ч. 4 ст.150 КАС України).
Відповідно до положення ч.1 ст.151 КАС України, позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Отже, забезпечення позову - це вжиття судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, до прийняття у справі судового рішення по суті заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав та законних інтересів позивачів (фізичних та юридичних осіб) в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний гарантувати у суворій відповідності до закону та за наявності безумовних фактичних підстав, виконання майбутнього рішення суду або/та ефективний захист позивача, який неможливий без негайного втручання суду.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Так, предметом оскарження по даній справі є, правомірність прийнятого Головним управлінням ДПС у Львівській області рішення від 28 серпня 2026 року №39549/13-01-24-11 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, яким до позивача застосовано штраф у розмірі 4681,54 грн та пеню в сумі 31289,31 грн.
Суд звертає увагу, що на даному етапі суд позбавлений можливості встановити наявність ознак протиправності оскаржуваних рішень суб`єкта владних повноважень, оскільки встановлення ознак його протиправності є фактично вирішенням адміністративного спору по суті, що є неприпустимим на цій стадії судового процесу.
Розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з ухваленням відповідного рішення. У свою чергу, забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду.
Тому сам факт прийняття суб`єктом владних повноважень (відповідачем) рішення чи вчинення дій, які, на думку позивача, порушують його права та інтереси, не може автоматично свідчити про те, що таке рішення чи дії є очевидно протиправними і що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання майбутнього рішення суду, адже факт порушення прав та інтересів особи (позивача) підлягає доведенню.
Безумовно, рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на осіб, на яких вони поширюються. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно.
Проте відповідно до ст.150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є вкрай вагомими підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі, оскільки, як вже наголошувалося вище, такі обставини підлягають встановленню та доведенню в процесі розгляду справи по суті.
Враховуючи позовні вимоги, з якими звернувся позивач, суд зазначає, що в цьому випадку наявність ознак протиправності оскаржуваного рішення може бути виявлена судом тільки на підставі з`ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості і достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв`язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності. Застосування заходів забезпечення позову в цьому випадку фактично вирішує справу по суті предмету позову.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 24.11.2020 року по справі № 640/9636/20.
Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 року у справ № 800/521/17 зазначила: «позов не може бути забезпечено таким способом, який фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті судом. У разі задоволення такої заяви позивача суд своєю ухвалою фактично подовжує правовідносини публічної служби для позивача, але ухвала суду про забезпечення позову не може бути підставою для виникнення та зміни таких правовідносин».
Відповідно до Рекомендації №R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акту може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акту.
Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 25.04.2019 року по справі № 826/10936/18.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Тобто, прийняття такого рішення доцільно та можливе лише в разі наявності достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може в майбутньому ускладнити виконання судового рішення чи привести до потреби докласти значні зусилля для відновлення прав позивача.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими, репутаційними, службовими та професійними наслідками.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №826/8556/17, від 25 квітня 2019 року у справі №826/10936/18 та від 30 вересня 2020 року у справі № 640/1305/20.
Так, правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).
Відповідно до ч.14 ст. 25 Закону №2464-VI про нарахування пені та застосування штрафів, передбачених цим Законом, посадова особа податкового органу у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, за погодженням з Пенсійним фондом, приймає рішення, яке протягом трьох робочих днів надсилається платнику єдиного внеску.
Суми пені та штрафів, передбачених цим Законом, підлягають сплаті платником єдиного внеску протягом десяти календарних днів після надходження відповідного рішення. Зазначені суми зараховуються на рахунки податкових органів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для зарахування єдиного внеску або на єдиний рахунок. При цьому платник у зазначений строк має право оскаржити таке рішення до податкового органу вищого рівня або до суду з одночасним обов`язковим письмовим повідомленням про це податкового органу, яким прийнято це рішення.
Оскарження рішення податкового органу про застосування фінансових санкцій зупиняє перебіг строку їх сплати до винесення центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, або судом рішення у справі. Строк сплати фінансових санкцій також зупиняється до ухвалення судом рішення у разі оскарження платником єдиного внеску вимоги про сплату недоїмки, якщо застосування фінансових санкцій пов`язано з виникненням або несвоєчасною сплатою суми недоїмки.
Відповідно до ч.15 ст.25 Закону №2464-VI рішення податкового органу про нарахування пені та/або застосування штрафів, передбачених частинами одинадцятою і дванадцятою цієї статті, є виконавчим документом.
У разі якщо платник єдиного внеску не сплатив зазначені в рішенні суми протягом десяти календарних днів, а також не повідомив у цей строк податковий орган про оскарження рішення, таке рішення передається державній виконавчій службі в порядку, встановленому законом.
Суми штрафів та нарахованої пені, застосованих за порушення порядку та строків нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску, стягуються в такому самому порядку, що і суми недоїмки із сплати єдиного внеску.
Згідно з ч.5 ст. 25 Закону №2464-VI, вимога органу доходів і зборів про сплату недоїмки або рішення суду щодо стягнення суми недоїмки виконується державною виконавчою службою в порядку, встановленому законом.
Так, приписами ч.1 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VІІІ (далі - Закон України №1404-VІІІ) встановлено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Статтею 34 Закону України №1404-VІІІ визначено вичерпний перелік обставини, при наявності яких державний виконавець зупиняє виконавче провадження. Відповідно до вказаної статті не передбачено зупинення виконавчого провадження при оскаржені вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.
Натомість відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 34 Закону № 1404-VIII, виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі зупинення судом стягнення на підставі виконавчого документа.
Частиною 1 ст.35 Закону №1404-VIII визначено, що виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у випадках, передбачених пунктами 1, 4, 6, 8, 11 частини першої статті 34 цього Закону, до закінчення строку дії зазначених обставин, а у випадках, передбачених пунктами 2, 3 і 5 частини першої статті 34 цього Закону, - до розгляду питання по суті.
Проте, до матеріалів позовної заяви і заяви про забезпечення позову не надано доказів на підтвердження того, що відповідачем розпочато вчинення будь-яких дій з метою примусового виконання цієї вимоги, а тому побоювання ризиків заподіяння позивачу шкоди, на думку суду, є передчасним.
До того ж, ймовірне настання негативних наслідків для заявника ще не є беззаперечним свідченням необхідності вжиття судом заходів забезпечення позову. Адже чинне законодавство передбачає захист порушеного права, в тому числі шляхом оскарження відповідних рішень та дій суб`єкта владних повноважень, чи відшкодування шкоди, заподіяної вчиненими протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, що свідчить про наявність механізмів для відновлення порушених прав заявника, якщо таке буде встановлено при вирішенні спору по суті.
Таким чином, суд враховує, що саме суб`єкт звернення із відповідною заявою про вжиття заходів забезпечення позову повинен обґрунтувати існуванням передбачених ст.150 КАС України підстав для забезпечення позову. Такий висновок узгоджується із нормою ч.1 ст. 9 КАС України, в силу якої розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.
Правова позиція щодо необхідності подання відповідних доказів на підтвердження того, що невжиття заходів забезпечення позову якимось чином може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду, викладена також і в постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 640/19275/18, від 19.09.2024 у справі № 440/3038/24.
Суд звертає увагу, що аргументи, наведені в обґрунтування заяви про забезпечення позову, не є достатніми для вжиття відповідного заходу забезпечення позову, оскільки саме по собі припущення щодо накладення арешту та примусового стягнення без наведення обставин, які обґрунтовано свідчать про неможливість відновлення прав та інтересів заявника у разі задоволення позову, не є беззаперечним свідченням настання негативних наслідків для позивача, та, відповідно, не свідчить про наявність обставин, за яких допускається вжиття заходів забезпечення позову.
Згідно частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Крім того, суд звертає увагу, що вимога про забезпечення позову та позовні вимоги позивача, викладені в позовній заяві є тотожними та їм буде надана оцінка при вирішені спору по суті.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення заяви позивача про забезпечення позову.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 150, 151, 154, 248, 294, 295, 297 КАС України, суд
У Х В А Л И В:
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову, що подається одночасно з позовною заявою, в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.
Ухвала відповідно до вимог частини першої статті 256 КАС України набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Ухвала може бути оскаржена до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Суддя Олена ТРОЯНОВА