ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 вересня 2026 року Справа №160/22423/26
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ремез К.І.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-
УСТАНОВИВ:
28.07.2026 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2017 включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) січень 2008 року;
- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2017 включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) січень 2008 року, із одночасним відрахуванням 1,5% військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 за кодом економічної класифікації видатків 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців»;
- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати цієї індексації, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», із одночасним відрахуванням 1,5% військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 за кодом економічної класифікації видатків 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців»;
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2013, 2014, 2015, 2016 та 2017 роки без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, яка була гарантована постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій»;
- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу для оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2013, 2014, 2015, 2016 та 2017 роки з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яка була гарантована постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій», із одночасним відрахуванням 1,5% військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 за кодом економічної класифікації видатків 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців»;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо неврахування індексації грошового забезпечення при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 за період з 01.01.2016 по 28.02.2017 включно;
- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячну додаткову грошову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 за період з 01.01.2016 по 28.02.2017 включно з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаної виплати індексацію грошового забезпечення, із одночасним відрахуванням 1,5% військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 за кодом економічної класифікації видатків 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців».
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач з 25.10.2010 по 15.06.2016 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 , а з 16.06.2016 по 18.06.2022 у Військовій частині НОМЕР_3 , які до 28.02.2017 включно перебували на фінансовому забезпеченні у Військовій частині НОМЕР_1 . Позивач зазначає, що за період з 01.01.2016 по 28.02.2017 відповідач не нараховував і не виплачував йому індексацію грошового забезпечення із застосуванням базового місяця - січня 2008 року, оскільки останнє підвищення посадових окладів військовослужбовців відбулося з 01.01.2008 на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294. Крім того, позивач стверджує, що грошову допомогу для оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2013-2017 роки відповідач нарахував без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889, а саму цю винагороду без урахування індексації грошового забезпечення у складі місячного грошового забезпечення. На звернення позивача від 15.05.2026 відповідач відповіддю від 09.06.2026 № 1653 повідомив про неможливість надання запитуваних відомостей.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.07.2026 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), розгляд справи призначено за наявними у справі матеріалами з 31.08.2026.
06.08.2026 відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Свою позицію відповідач обґрунтував тим, що виплата сум індексації здійснюється у межах коштів, передбачених на ці цілі, а Військова частина НОМЕР_1 як розпорядник бюджетних коштів третього рівня провадить видатки виключно в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисом. Відповідач також зазначив, що визначення базового місяця для нарахування індексації належить до його дискреційних повноважень, а постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013 базовим місяцем для подальшої індексації визначено січень 2016 року. Щодо компенсації втрати частини доходів відповідач послався на передчасність цієї вимоги, оскільки розмір індексації за спірний період не обчислено. Щодо врахування щомісячної додаткової грошової винагороди при обчисленні одноразових додаткових видів грошового забезпечення відповідач послався на пункт 8 Інструкції, затвердженої наказом Міністра оборони України від 15.11.2010 № 595, і пункти 8-10 Інструкції, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 24.10.2016 № 550, за якими винагорода до складу такого грошового забезпечення не включається.
Відповіді на відзив позивачем до суду не подано.
Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов таких висновків.
ОСОБА_1 проходив військову службу на посаді старшого офіцера відділення бойового чергування Військової частини НОМЕР_2 з 25.10.2010 по 16.06.2016, а з 16.06.2016 на посаді старшого офіцера розвідувально-інформаційного відділу Військової частини НОМЕР_3 , що підтверджується витягом із послужного списку.
Відомостями з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (форма ОК-7) підтверджується, що у 2016 році страхувальником позивача була Військова частина НОМЕР_1 .
15.05.2026 позивач звернувся до командира Військової частини НОМЕР_1 із заявою про виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2017 з урахуванням базового місяця - січня 2008 року, а також компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строку виплати індексації.
Відповіддю від 09.06.2026 № 1653 Військова частина НОМЕР_1 повідомила позивача, що архівні справи постійного та тривалого зберігання, які містять відомості про проходження служби військовослужбовців та про нарахування і виплату грошового забезпечення, передано до Одеського територіального архівного відділу Галузевого державного архіву Міністерства оборони України, а тому запитуваною інформацією військова частина не володіє, позивачу запропоновано звернутися до зазначеного архівного відділу.
Доказів нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2017 матеріали справи не містять, і відповідачем такі докази не надані.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно з частиною 1 статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін урегульовано Законом України від 03.07.1991 № 1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення».
Статтею 1 Закону № 1282-XII визначено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону № 1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема оплата праці (грошове забезпечення).
Згідно з частиною 1 статті 4 Закону № 1282-XII (у редакції Закону від 24.12.2015 № 911-VIII, чинній у спірному періоді) індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Частиною 2 статті 5 Закону № 1282-XII передбачено, що підприємства, установи та організації, які фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Відповідно до статті 6 Закону № 1282-XII порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
За приписами статей 18, 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» індексація доходів населення належить до державних соціальних гарантій, які є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення.
Згідно з пунктом 2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 Порядку № 1078 визначено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
Відповідно до абзаців першого, другого пункту 5 Порядку № 1078 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013, яка застосовується з 01.12.2015) у разі підвищення тарифних ставок (окладів) значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків; обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Отже, базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації є місяць підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його постійних складових, зокрема тарифних ставок (посадових окладів).
З наведеного висновується, що індексація грошового забезпечення як складова грошового забезпечення військовослужбовців є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а тому підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті.
У рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року у справі № 9-рп/2013 зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Пунктом 10-2 Порядку № 1078 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013, яка застосовується з 01.12.2015) встановлено, що для працівників, яких переведено на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу або організацію або в іншу місцевість та у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці у разі продовження такими працівниками роботи, для новоприйнятих працівників, а також для працівників, які використали відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустку без збереження заробітної плати, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає працівник.
Отже, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації починаючи з грудня 2015 року здійснюється не індивідуально для кожного працівника залежно від прийняття його на роботу, переведення на іншу посаду чи зростання його доплат і надбавок, а від моменту останнього перегляду тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає працівник.
Із цього випливає, що переведення позивача 16.06.2016 з Військової частини НОМЕР_2 до Військової частини НОМЕР_3 саме собою базового місяця для обчислення індексу споживчих цін не змінює.
Розміри посадових окладів осіб офіцерського складу Збройних Сил України у спірному періоді були встановлені постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності 01.01.2008 і втратила чинність 01.03.2018 у зв`язку з прийняттям постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», якою встановлено нові розміри посадових окладів військовослужбовців.
Доказів того, що у період з січня 2008 року по лютий 2017 року посадовий оклад за посадами, які обіймав позивач, підвищувався, відповідач суду не надав.
Тому позивач має право на проведення індексації його грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2017 виходячи з базового місяця - січня 2008 року.
Доводи відповідача про те, що визначення базового місяця для нарахування індексації належить до його дискреційних повноважень, а також про те, що постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013 базовим місяцем для подальшої індексації визначено січень 2016 року, суд відхиляє.
Верховний Суд у постанові від 29 листопада 2021 року у справі № 120/313/20-а, вирішуючи спір про індексацію грошового забезпечення військовослужбовця за період з 01 січня 2016 року до 01 березня 2018 року, зазначив, що повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний і законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень; за змістом пункту 5 Порядку № 1078 підставою для встановлення чи зміни базового місяця при проведенні індексації грошового забезпечення є підвищення тарифної ставки (окладу) військовослужбовця; отже, базовий місяць для такої індексації визначається нормативно і відповідач не наділений повноваженнями діяти на свій розсуд, обираючи інакший місяць базовим, ніж той, у якому відбулося підвищення тарифної ставки (окладу).
У цій же постанові Верховний Суд наголосив, що обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації пов`язується з місяцем підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає військовослужбовець, а збільшення грошового забезпечення не за рахунок зростання тарифної ставки (окладу), а завдяки додатковим видам грошового забезпечення, не дає підстав вважати відповідний місяць базовим для подальшої індексації.
Розміри посадових окладів осіб офіцерського складу Збройних Сил України були встановлені додатком 1 до постанови № 1294. Зміни, внесені до постанови № 1294 у спірному періоді, розмірів цих посадових окладів не змінювали: постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2016 № 649 у додатку 1 замінено лише найменування посади, постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 883 пункт 5 доповнено абзацом про надбавку військовослужбовцям органів управління та військових частин Сил спеціальних операцій Збройних Сил, а постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2016 № 1036 викладено в новій редакції додатки, що стосуються посадових окладів осіб начальницького складу Державної пенітенціарної служби.
Отже, посадовий оклад за посадами, які обіймав позивач, у період з січня 2008 року по лютий 2017 року не підвищувався, а тому базовим місяцем для обчислення індексу споживчих цін є січень 2008 року.
Суд звертає увагу, що, обґрунтовуючи правомірність своїх дій щодо невиплати позивачу індексації грошового забезпечення, відповідач не посилається на відсутність обставин, передбачених статтею 4 Закону № 1282-XII для проведення індексації. Відповідач зазначає лише про відсутність відповідного фінансування на виплату індексації грошового забезпечення.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні від 08.11.2005 у справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) Європейський суд з прав людини зазначив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету; держава може вводити, призупиняти чи припиняти виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне законодавство передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення).
Отже, реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням коштів і базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.
Суд зазначає, що обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення, що є предметом спору в цій справі.
Не заслуговують на увагу і доводи відповідача про те, що архівні справи, які містять відомості про нарахування і виплату грошового забезпечення, передано до Одеського територіального архівного відділу Галузевого державного архіву Міністерства оборони України, а тому відповідач запитуваною інформацією не володіє. За частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, який повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, що можуть бути використані як докази у справі. Передання документів до архівної установи не звільняє відповідача ані від обов`язку доказування у цій справі, ані від обов`язку нарахувати та виплатити належні військовослужбовцю суми.
Оскільки індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2017 позивачу не нараховано і не виплачено, відповідач допустив протиправну бездіяльність, а порушене право позивача підлягає захисту шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити цю індексацію.
Щодо позовних вимог про врахування щомісячної додаткової грошової винагороди при нарахуванні грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, суд зазначає таке.
Постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» установлено щомісячну додаткову грошову винагороду, зокрема військовослужбовцям Збройних Сил України (крім військовослужбовців строкової військової служби): з 1 квітня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 20 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 вересня 2013 року - 40 відсотків; з 1 січня 2014 року - 60 відсотків; з 1 квітня 2014 року - 80 відсотків; з 1 липня 2014 року - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення (підпункт 2 пункту 1). Ця постанова втратила чинність 01.03.2018 на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704.
Згідно з пунктом 2 постанови № 889 граничні розміри, порядок та умови виплати щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої пунктом 1 цієї постанови, визначаються Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Адміністрацією Державної прикордонної служби, Службою зовнішньої розвідки за погодженням з Міністерством соціальної політики і Міністерством фінансів у межах затвердженого фонду грошового забезпечення.
Заперечуючи проти позову в цій частині, відповідач посилається на пункт 8 Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 15.11.2010 № 595, та пункти 8-10 Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 24.10.2016 № 550, за якими винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення, а також на постанови Верховного Суду від 01.03.2018 у справі № 761/17387/17, від 19.06.2018 у справі № 825/1138/17 і від 18.07.2018 у справі № 826/5785/16.
Такі доводи відповідача суд відхиляє з огляду на таке.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 10 листопада 2021 року у справі № 825/997/17 виснувала, що структура грошового забезпечення військовослужбовців визначена законом, а тому не може бути звужена нормами підзаконних нормативно-правових актів (пункт 57). Зі змісту постанови № 889 слідує, що щомісячна додаткова грошова винагорода відповідає ознакам щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, оскільки є щомісячною та має постійний характер (пункт 60), встановлення підзаконним нормативно-правовим актом порядку та умов виплати щомісячної додаткової грошової винагороди не може звужувати чи заперечувати права на отримання такої винагороди, встановленого актом вищої юридичної сили (пункт 64); враховуючи правове регулювання спірних правовідносин, застосуванню підлягають норми Закону № 2011-XII та постанови № 889, а не інструкцій № 595 та № 550 (пункт 66).
Цією ж постановою Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених Верховним Судом України в постановах від 04 листопада 2014 року у справі № 21-473а14, від 03 березня 2015 року у справі № 21-32а15 та від 19 травня 2015 року у справі № 21-466а15 (пункт 70), та повторила, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду (пункт 71).
Постанови Верховного Суду від 01.03.2018 у справі № 761/17387/17, від 19.06.2018 у справі № 825/1138/17 і від 18.07.2018 у справі № 826/5785/16, на які посилається відповідач, ухвалені до формулювання наведеного висновку Великої Палати Верховного Суду і ґрунтуються на позиціях Верховного Суду України, від яких Велика Палата Верховного Суду відступила.
Наведений підхід застосовано і Третім апеляційним адміністративним судом у постанові від 23 червня 2026 року у справі № 160/21548/25, у якій суд, залишаючи без задоволення апеляційну скаргу військової частини, зазначив, що щомісячна додаткова грошова винагорода входить до складу грошового забезпечення військовослужбовців, з якого обчислюється матеріальна допомога, а у спірних відносинах підлягають застосуванню положення Закону № 2011-XII та постанови Кабінету Міністрів України № 889, а не Інструкцій № 595 та № 550.
Отже, нарахування позивачу грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2013, 2014, 2015, 2016 та 2017 роки без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою № 889, у складі місячного грошового забезпечення є неправомірним.
Доказів того, що зазначені виплати нараховувалися позивачу з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, відповідач суду не надав.
Щодо позовних вимог про врахування індексації грошового забезпечення при нарахуванні щомісячної додаткової грошової винагороди, суд зазначає таке.
Як установлено вище, позивач має право на індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2017 виходячи з базового місяця - січня 2008 року. Сума індексації є складовою грошового забезпечення, а розмір щомісячної додаткової грошової винагороди за постановою № 889 визначається у відсотковому відношенні до місячного грошового забезпечення військовослужбовця.
У згаданій постанові від 23 червня 2026 року у справі № 160/21548/25 Третій апеляційний адміністративний суд зазначив, що оскільки у спірному випадку визначено право позивача на індексацію грошового забезпечення, то нарахування щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889, та нарахування допомоги на оздоровлення і матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань без урахування у складі грошового забезпечення індексації грошового забезпечення є неправомірним.
Отже, щомісячна додаткова грошова винагорода за період з 01.01.2016 по 28.02.2017 підлягає нарахуванню та виплаті позивачу з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення суми індексації грошового забезпечення.
Щодо позовної вимоги про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, суд зазначає таке.
Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19.10.2000 № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159.
Згідно зі статтями 1 та 3 Закону № 2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати. Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 травня 2026 року у зразковій справі № 280/8933/24 виснувала, що особа має право на компенсацію втрати частини доходів, визначену Законом № 2050-III, за сукупності таких умов: 1) строки виплати доходів порушено щонайменше на один місяць; 2) такий дохід повинен мати систематичний, а не разовий характер; 3) дохід, про компенсацію втрати частини якого просить особа, має бути нею фактично отриманий (пункт 40).
При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у практиці суду касаційної інстанції сформувався усталений підхід, за якого однією з умов для порушення особою питання про виплату їй компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати є проведення з нею повного розрахунку, тобто хоча і не своєчасне, але фактичне отримання тих доходів, про компенсацію втрати частини яких просить особа (пункт 39).
У цій справі індексація грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2017 позивачу не нарахована і не виплачена, її розмір не визначено. Отже, третя з наведених умов відсутня, а позовна вимога про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів на суму невиплаченої індексації є передчасною і задоволенню не підлягає.
Крім того, згідно з пунктом 163.1 статті 163 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування резидента, зокрема, є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід. Об`єктом оподаткування військовим збором також є доходи, визначені статтею 163 Податкового кодексу України.
Підпункт 164.2.1 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України встановлює, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту).
Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 Податкового кодексу України (підпункт 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України).
Отже, із нарахованих сум індексації має здійснюватися відрахування 1,5 відсотка військового збору.
Відповідно до пунктів 2, 3 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби. Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб.
Пункти 4, 5 Порядку № 44 визначають, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення; грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Тому нарахування та виплата індексації грошового забезпечення має бути проведена відповідачем із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44.
При цьому належним способом захисту прав позивача у цьому випадку є зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за спірний період, а не стягнення твердої суми заборгованості, з огляду на відсутність у суду повноважень самостійно здійснювати розрахунки сум індексації.
Стосовно заявлених вимог про визначення коду економічної класифікації видатків при виплаті грошового забезпечення суд зазначає, що джерела погашення заборгованості перед позивачем, зокрема видатки, за рахунок яких кошти повинні бути виплачені, не є способом захисту права, який визначає суд, а стосуються вже виконання рішення суду.
Отже, суд не вбачає підстав для зазначення в судовому рішенні видатків (за кодом економічної класифікації видатків), за рахунок яких повинно бути виконано рішення суду.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Відповідно до частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст. 2, 5, 14, 241-246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
УХВАЛИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2017 року включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січня 2008 року.
Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2017 року включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січня 2008 року, із одночасним відрахуванням 1,5 % військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2013, 2014, 2015, 2016 та 2017 роки без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, гарантованої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій».
Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу для оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2013, 2014, 2015, 2016 та 2017 роки з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, гарантованої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій», із одночасним відрахуванням 1,5 % військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо неврахування індексації грошового забезпечення при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889, за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2017 року включно.
Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячну додаткову грошову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889, за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2017 року включно з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаної виплати індексації грошового забезпечення, із одночасним відрахуванням 1,5 % військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя К.І. Ремез