ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 вересня 2026 року Справа №160/23225/26
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ремез К.І.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-
УСТАНОВИВ:
03.08.2026 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 яка полягає у не застосуванні пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» в редакції чинній з 29.01.2020 при обчисленні ОСОБА_1 в період з 24.04.2022 по 14.07.2023 включно розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, а саме не визначення розміру посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 вказаної постанови;
- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та доплатити за рахунок коштів за кодом економічної класифікації видатків бюджету 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців» ОСОБА_1 за період з 24.04.2022 по 14.07.2023 включно належні з урахуванням проведених раніше виплат суми грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні щорічних оплачуваних відпусток, грошової допомоги при звільненні, обчисливши їх із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» в редакції чинній з 29.01.2020 шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 14.11.2019 № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» на 01.01.2020, Законом України від 15.12.2020 № 1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік» на 01.01.2021, Законом України від 02.12.2021 № 1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» на 01.01.2022, Законом України від 03.11.2022 № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти, без зміни при проведенні такого перерахунку попередньо встановлених відсоткових розмірів щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, з одночасною виплатою рівноцінної грошової компенсації утриманого податку на доходи фізичних осіб.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач у період з 24.04.2022 по 14.07.2023 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , а грошове забезпечення за цей період йому обчислювалося виходячи з розрахункової величини 1762,00 грн - прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018, замість прожиткового мінімуму, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
На адвокатський запит представника позивача відповідач у перерахунку відмовив.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.08.2026 відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами з 04.09.2026.
Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
28.08.2026 до суду надійшов відзив Військової частини НОМЕР_1 на позовну заяву разом із клопотанням про поновлення строку на його подання. Відповідач просить у задоволенні позову відмовити, зазначаючи, що за період з 24.04.2022 по 19.05.2023 розміри посадового окладу та окладу за військовим званням правильно визначено виходячи з розрахункової величини 1762 грн, оскільки Єдиний державний реєстр нормативно-правових актів не містив відомостей про скасування пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103, а Кабінет Міністрів України окремого акта про його скасування не приймав (з посиланням на постанову Верховного Суду від 11.02.2021 у справі № 200/3757/20-а). Зазначено, що з 20.05.2023 розрахункова величина 1762 грн установлена постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481, пункт 2 якої є чинним з огляду на постанову Верховного Суду від 16.07.2026 у справі № 320/29450/24, а також що вимога про компенсацію сум податку на доходи фізичних осіб є передчасною, оскільки така компенсація виплачується одночасно з виплатою грошового забезпечення.
Строк на подання відзиву відповідач просить поновити з огляду на те, що особовий склад військової частини, у тому числі посадові особи юридичної служби, відповідальні за ведення позовної роботи, залучений до виконання бойових та спеціальних завдань у районах ведення бойових дій, на підтвердження чого надано витяги з наказів командира Військової частини НОМЕР_1 від 01.01.2026 № 1 та від 06.02.2026 № 39.
Ухвала про відкриття провадження вважається врученою відповідачу 05.08.2026, тож установлений нею п`ятнадцятиденний строк на подання відзиву сплив 20.08.2026, відзив подано 28.08.2026, тобто з пропуском строку на вісім днів. Відповідно до частини 1 статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними. Ураховуючи незначну тривалість пропуску, подання відзиву до ухвалення рішення у справі та підтверджене залучення посадових осіб юридичної служби відповідача до виконання завдань у районах ведення бойових дій, суд визнає причини пропуску строку поважними, поновлює відповідачу строк на подання відзиву та приймає відзив до розгляду.
Згідно положень статті 262 КАС України, суд розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Витягом із наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 24.04.2022 № 105 сержанта запасу ОСОБА_1 , призваного на військову службу по мобілізації, з 24 квітня 2022 року зараховано на всі види забезпечення; йому встановлено 7 тарифний розряд з посадовим окладом 3000 грн на місяць та штатно-посадову категорію «молодший сержант».
Витягом із наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 14.07.2023 № 230 позивача, звільненого з військової служби у відставку наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 10.07.2023 № 86 РС за підпунктом «б» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (за станом здоров`я, на підставі висновку військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку), з 14 липня 2023 року виключено із списків особового складу військової частини і всіх видів забезпечення. Цим же наказом визначено суми виплат, які належали позивачу у зв`язку зі звільненням, а підставою його видання зазначено, зокрема, обхідний лист та рапорт сержанта ОСОБА_1 .
Отже, позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 з 24.04.2022 по 14.07.2023 включно та є звільненим з військової служби.
Згідно з картками особового рахунку працівника за 2022 та 2023 роки, складеними Військовою частиною НОМЕР_1 і наданими представникові позивача, посадовий оклад позивача становив 2910,00 грн та 3000,00 грн, оклад за військовим званням - 740,00 грн.
Листом від 27.07.2026 № 2362/1893/ВИХЗПІ, наданим на адвокатський запит представника позивача від 16.07.2026, Військова частина НОМЕР_1 повідомила, що розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні, і що зазначена сума відповідає розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 року; у військової частини відсутні підстави для здійснення перерахунку грошового забезпечення з прив`язкою до розміру прожиткового мінімуму, встановленого на інші періоди.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає про таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. За частиною 4 цієї статті грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
На виконання наведених приписів Кабінет Міністрів України постановою від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» затвердив, зокрема, тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів (додаток 1) та схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням (додаток 14).
У первинній редакції пункту 4 постанови № 704 було встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями розраховуються виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» цю розрахункову величину було замінено прожитковим мінімумом для працездатних осіб, встановленим законом на 1 січня 2018 року. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 пункт 6 постанови № 103 визнано протиправним і нечинним.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481, яка набрала чинності 20.05.2023, пункт 4 постанови № 704 викладено в редакції, за якою розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні. Ця редакція є чинною і на час розгляду справи, проте набрала чинності після закінчення періоду, який розглядається судом по суті.
Статтею 7 Закону України від 02.12.2021 № 1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня 2022 року встановлено в розмірі 2481 гривня, тобто в більшому розмірі, ніж 1762,00 грн, з яких виходив відповідач.
Відповідно до частини 3 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Прожитковий мінімум є базовим державним соціальним стандартом і встановлюється щороку законом про Державний бюджет України. Підзаконна норма, яка заморожує цю розрахункову величину на рівні 2018 року, суперечить закону про Державний бюджет України на відповідний рік і в цій частині судом не застосовується. Аналогічний висновок викладено у постанові судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17.02.2026 у справі № 520/5814/24.
Доводи відповідача про те, що до 19.05.2023 діяв пункт 4 постанови № 704 у редакції постанови № 103, оскільки Єдиний державний реєстр нормативно-правових актів не містив відомостей про скасування пункту 6 постанови № 103, суд відхиляє. Відповідно до частини 2 статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду, а внесення чи невнесення відомостей до реєстру нормативно-правових актів цього наслідку не змінює. Постанова Верховного Суду від 11.02.2021 у справі № 200/3757/20-а, на яку посилається відповідач, стосується обчислення грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 12.11.2018, тобто до визнання протиправним і нечинним пункту 6 постанови № 103, і спору щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини, а тому до спірних правовідносин не застосовна.
Отже, обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням позивача виходячи з розрахункової величини 1762,00 грн замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, вимогам законодавства не відповідає, а бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошового забезпечення, обчисленого у належний спосіб, є протиправною.
Суд ураховує також, що перерахунок розміру посадового окладу та окладу за військовим званням супроводжує здійснення перерахунку (донарахування) тих виплат, розмір яких є похідним від цих окладів і які відповідач у спірному періоді фактично нарахував та виплатив, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та премії. Такий висновок узгоджується з постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 22.06.2026 у справі № 160/3705/26.
Щодо вимоги про проведення перерахунку та доплати за рахунок коштів за кодом економічної класифікації видатків бюджету 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців» суд зазначає таке. Код економічної класифікації видатків бюджету, за яким здійснюється платіж, визначається розпорядником бюджетних коштів під час виконання судового рішення і стосується порядку його виконання, а не способу захисту порушеного права позивача у розумінні статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України. Підстав для покладення на відповідача обов`язку здійснити виплату за конкретним кодом економічної класифікації видатків суд не вбачає, а тому в задоволенні позовних вимог у цій частині належить відмовити.
Щодо строку звернення до суду, суд зазначає таке.
Частиною 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлено місячний строк. Водночас ця норма не регулює звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, у справах про стягнення належних їм виплат у разі порушення законодавства про оплату праці, спеціальною для таких вимог є стаття 233 Кодексу законів про працю України. За висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 11.07.2024 у справі № 990/156/23, стаття 233 Кодексу законів про працю України є нормою матеріального права і поширюється на всіх працівників, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу. Цей підхід підтверджено у постанові Верховного Суду від 09.07.2026 у справі № 240/15605/25.
Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності 19.07.2022, статтю 233 Кодексу законів про працю України викладено в новій редакції. До 19.07.2022 частина 2 цієї статті передбачала, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Верховний Суд у складі судової палати Касаційного адміністративного суду в постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23 сформулював висновок: якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 Кодексу законів про працю України у редакції, чинній до 19.07.2022, та були припинені вже за нової редакції, то правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, регулюються попередньою редакцією статті 233 цього Кодексу, а з 19.07.2022 - новою.
Отже, до вимог позивача за період з 24.04.2022 по 18.07.2022 включно застосовується стаття 233 Кодексу законів про працю України у редакції, чинній до 19.07.2022, яка не обмежувала звернення до суду будь-яким строком. У цій частині строк звернення до суду позивачем не пропущено, а тому відповідні вимоги розглянуто по суті.
Щодо позовних вимог за період з 19.07.2022 по 14.07.2023 суд виходить з такого.
За частиною 2 статті 233 Кодексу законів про працю України у чинній редакції із заявою про вирішення трудового спору у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, працівник має право звернутися до суду у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Суд ураховує Рішення Великої палати Конституційного Суду України від 11.12.2025 № 1-р/2025, яким визнано неконституційною частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат. Разом із тим Конституційний Суд України виходив із того, що зазначений строк обмежує права працівника, який звертається до суду під час дії трудових відносин. Неконституційною визнано саме частину першу статті 233 цього Кодексу; частина друга залишається чинною. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.01.2026 у справі № 420/20606/24.
Оскільки позивача звільнено з військової служби та з 14.07.2023 виключено із списків особового складу військової частини і всіх видів забезпечення, до вимог за період з 19.07.2022 застосовується частина 2 статті 233 Кодексу законів про працю України і тримісячний строк звернення до суду.
У постанові від 09.07.2026 у справі № 240/15605/25 Верховний Суд виснував, що грошовий атестат за правовою природою є документом про остаточний розрахунок з військовослужбовцем, який видається, зокрема, при звільненні з військової служби, та підтверджує виплату належних такій особі складових грошового забезпечення, тобто є повідомленням про ці суми у значенні, ужитому в частині другій статті 233 Кодексу законів про працю України, з отриманням якого ця норма пов`язує початок перебігу тримісячного строку звернення до суду. Верховний Суд також зазначив, що чинне законодавство не передбачає єдиної форми такого документа, і такими документами можуть бути розрахункові листи, відомості про нараховане і виплачене грошове забезпечення, фінансові повідомлення або інші документи, з яких військовослужбовець може об`єктивно встановити розмір виплаченої йому суми, її складові та можливу неповноту виплат.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 14.07.2023 № 230, підставою видання якого зазначено обхідний лист та рапорт самого позивача, визначено належні позивачу у зв`язку зі звільненням виплати, і цим самим днем позивача виключено із списків особового складу військової частини і всіх видів забезпечення, тобто проведено остаточний розрахунок. За таких обставин суд встановив, що саме 14.07.2023 позивач одержав відомості про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, у значенні, ужитому в частині другій статті 233 Кодексу законів про працю України, а сам позивач на іншу, пізнішу дату одержання таких відомостей не посилається. Відповідно тримісячний строк звернення до суду сплив 14.10.2023. Крім того, з урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» Кодексу законів про працю України та постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651, якою з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року скасовано карантин, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 Кодексу законів про працю України, почався 01.07.2023 (пункт 65.2 постанови Верховного Суду у складі судової палати від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23).
Позовну заяву подано до суду 03.08.2026, тобто з пропуском тримісячного строку майже на три роки.
Довід позовної заяви про те, що про неповноту виплаченого грошового забезпечення позивач довідався лише з відповіді відповідача на адвокатський запит, суд відхиляє. У пункті 45 постанови від 09.07.2026 у справі № 240/15605/25, відповідаючи на тотожні аргументи та з посиланням на власну постанову від 25.06.2026 у справі № 520/25416/25, Верховний Суд зазначив, що подібне тлумачення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України дозволяло б особі протягом необмеженого строку не вчиняти жодних дій для отримання потрібної інформації, а потім у будь-який момент звернутися із запитом до відповідача і від дня надання відповіді набути право ще на три місяці; у ці три місяці належить включати й період від дня отримання позивачем документа про остаточний розрахунок до вчинення ним будь-яких інших юридично значимих дій, що слугують меті звернення до суду. Законодавець визначив строк у три місяці, протягом якого звільнена особа має право вжити заходів щодо отримання необхідної інформації, пов`язаної з оплатою праці, та за необхідності звернутися до суду.
Із заявою про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду позивач не звертався, поважних причин пропуску строку не наведено, а обставин, які були б об`єктивно непереборними, не залежали від волевиявлення позивача та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду, судом не встановлено.
Відповідно до частини 3 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Згідно з пунктом 8 частини 1 статті 240 цього Кодексу суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Отже, позовні вимоги за період з 19.07.2022 по 14.07.2023 включно належить залишити без розгляду. З огляду на це обставини, пов`язані з обчисленням грошового забезпечення позивача за цей період, у тому числі за час дії пункту 4 постанови № 704 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481, судом по суті не досліджуються.
З цих же підстав суд не надає оцінки доводам відповідача щодо застосування у період з 20.05.2023 розрахункової величини 1762 грн, установленої постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481, та щодо постанови Верховного Суду від 16.07.2026 у справі № 320/29450/24: цей період охоплюється вимогами, які залишаються без розгляду.
Щодо вимоги про компенсацію сум податку на доходи фізичних осіб суд зазначає таке. Відповідно до пунктів 2, 3 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 (далі - Порядок № 44), грошова компенсація виплачується, зокрема, військовослужбовцям, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, пов`язаних з утриманням податку з доходів фізичних осіб. Пунктами 4, 5 Порядку № 44 визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Суд не зобов`язує відповідача здійснити компенсацію сум податку окремо від виплати грошового забезпечення, а визначає, що перерахунок і виплата грошового забезпечення мають бути проведені із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, як того вимагають пункти 4, 5 Порядку № 44. Тому доводи відповідача про передчасність цієї вимоги висновків суду не спростовують.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач правомірності обчислення грошового забезпечення позивача за період з 24.04.2022 по 18.07.2022 виходячи з розрахункової величини 1762,00 грн не довів, а наведені у відзиві доводи висновків суду не спростовують.
Згідно із частиною 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню у визначений судом спосіб.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», розподіл судових витрат не здійснюється.
Відповідно до частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст. 2, 5, 14, 241-246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
УХВАЛИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 24 квітня 2022 року по 18 липня 2022 року включно грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та премії, визначених виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 24 квітня 2022 року по 18 липня 2022 року включно, а також виплачених за вказаний період грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та премії, визначивши їх розмір виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії за період з 19 липня 2022 року по 14 липня 2023 року включно - залишити без розгляду.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя К.І. Ремез