ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 вересня 2026 року Справа №160/23053/26
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ремез К.І.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-
УСТАНОВИВ:
31.07.2026 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті з 01.03.2026 пенсії без обмеження максимальним розміром з урахуванням індексації, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2026 року № 236 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2026 році»;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області нараховувати на виплачувати з 01.03.2026 ОСОБА_1 без обмеження максимальним розміром, з урахуванням індексації, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2026 року № 236 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2026 році та здійснити виплату різниці між максимально нарахованим та фактично виплаченим розміром з 01.03.2026 по день проведення перерахунку.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач, здійснивши з 01.03.2026 індексацію пенсії позивача відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2026 № 236, обмежив розмір його пенсії максимальним розміром, тоді як норма, якою таке обмеження було встановлено, визнана неконституційною Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 і втратила чинність.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.08.2026 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), розгляд справи призначено за наявними у справі матеріалами з 01.09.2026.
Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали.
Копію ухвали про відкриття провадження разом з матеріалами адміністративного позову доставлено до електронного кабінету Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області 04.08.2026, про що свідчить наявна у матеріалах справи довідка про доставку електронного листа.
Відповідач правом на подання відзиву не скористався; станом на дату ухвалення цього рішення відзив на позовну заяву до суду не надійшов.
Згідно положень статті 262 КАС України, суд розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію за вислугу років, призначену (обчислену) з 12.09.2020 відповідно до Закону України від 09.04.1992 № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-XII), обчислену виходячи з 70 відсотків сум грошового забезпечення.
Розмір пенсії позивача обчислено на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.02.2025 у справі № 160/34335/24.
22.04.2026 представник позивача звернувся до відповідача із заявою, зареєстрованою за вхідним № 42636/Ч-0400-26 від 24.04.2026, у якій просив перерахувати (нарахувати) та виплачувати позивачу з 01.03.2026 пенсію без обмеження її максимальним розміром, з урахуванням постанов Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2024 року № 185, від 25 лютого 2025 року № 209 і від 25 лютого 2026 року № 236, а в разі відмови - надати розрахунок пенсії станом на 01.03.2026.
Листом від 27.05.2026 відповідач у задоволенні заяви позивача відмовив, зазначивши, що «з 01.03.2026 пенсію ОСОБА_1 було проіндексовано відповідно до Постанови № 236, але перерахунок не призвів до її збільшення, оскільки він не відноситься до категорії осіб, виплата яким проводиться без обмеження максимальним розміром, з урахуванням Рішення № 7-р (ІІ)». Разом із листом відповідач надав розрахунок пенсії позивача станом на 01.03.2026.
Згідно з наданим відповідачем розрахунком пенсії за вислугу років станом на 01.03.2026 сума грошового забезпечення позивача для обчислення пенсії становить 44 720,10 грн, базовий розмір пенсії (70 відсотків грошового забезпечення) - 31 304,07 грн. З урахуванням сум збільшення внаслідок індексації, встановлених у 2024 році (1 500,00 грн), у 2025 році (1 500,00 грн) та у 2026 році (2 595,00 грн), основний розмір пенсії становить 36 899,07 грн, а з урахуванням підвищення як учаснику війни (бойових дій) (648,75 грн) та надбавки учаснику бойових дій (40,00 грн) підсумок пенсії складає 37 587,82 грн.
Водночас із того самого розрахунку вбачається, що до нарахованої суми відповідач застосував обмеження максимальним розміром пенсії: за рядком «З урахуванням максимального розміру пенсії» підсумок пенсії визначено у сумі 25 950,00 грн, що дорівнює десяти прожитковим мінімумам, установленим для осіб, які втратили працездатність (2 595,00 грн х 10). Разом із доплатою до попереднього розміру пенсії, встановленою на підставі рішення суду (2 595,00 грн), до виплати позивачу визначено 28 545,00 грн. Отже, внаслідок застосування обмеження максимальним розміром до виплати позивачу визначено суму, меншу за нарахований підсумок пенсії.
Не погоджуючись із застосуванням до розміру нарахованої пенсії обмеження максимальним розміром, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає про таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (частина третя статті 46 Конституції України).
Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України з числа осіб, які перебували на військовій службі, та деяких інших осіб визначені Законом № 2262-XII.
Відповідно до частини четвертої статті 63 Закону № 2262-XII усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України.
Статтею 64 Закону № 2262-XII передбачено, що у разі якщо пенсії, призначені військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію згідно з цим Законом, та членам їх сімей у попередньому календарному році та до дати індексації пенсії включно у році, в якому проводиться індексація пенсій, не перераховувалися відповідно до частини четвертої статті 63 цього Закону, для забезпечення їх індексації проводиться перерахунок пенсій у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, із застосуванням коефіцієнта збільшення, що визначається відповідно до частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
Частиною сьомою статті 43 Закону № 2262-XII було встановлено, що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними). Відповідно до пункту 2 резолютивної частини цього Рішення положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто з 20.12.2016.
Ухвалюючи це Рішення, Конституційний Суд України виходив із того, що норми-принципи частини п`ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, є пріоритетними та мають безумовний характер, а обмеження максимального розміру пенсії, призначеної особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262-XII, порушує суть цих конституційних гарантій.
Законом України від 06.12.2016 № 1774-VIII, який набрав чинності з 01.01.2017, у частині сьомій статті 43 Закону № 2262-XII слова і цифри «у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року» замінено словами і цифрами «по 31 грудня 2017 року». Оскільки на момент набрання чинності цими змінами частина сьома статті 43 Закону № 2262-XII вже втратила чинність за Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, здійснені зміни є нереалізованими і самі по собі не відновлюють та не створюють підстав для застосування обмеження максимального розміру пенсії.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2026 № 236 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2026 році» (далі - постанова № 236) установлено, що з 1 березня 2026 року перерахунок пенсій проводиться із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, у розмірі 1,121 (пункт 1), а підпунктом 1 пункту 2 передбачено підвищення на цей коефіцієнт розмірів пенсій, призначених відповідно до статей 13, 21 і 36 Закону № 2262-XII. Пунктом 3 постанови № 236 встановлено, що розмір підвищення пенсії в результаті її перерахунку, передбаченого пунктом 1 та підпунктами 1-7 пункту 2 цієї постанови, не може перевищувати 2 595 гривень.
Суд звертає увагу, що постанова № 236 не встановлює самостійного обмеження максимального розміру самої пенсії. Обмеження, застосоване відповідачем до позивача, є іншим за змістом - це обмеження максимального розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, тобто саме те обмеження, яке передбачалося частиною сьомою статті 43 Закону № 2262-XII і яке втратило чинність з 20.12.2016.
Суд окремо зазначає, що обмеження розміру підвищення пенсії внаслідок індексації сумою 2 595 гривень (пункт 3 постанови № 236) і обмеження максимального розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами є двома різними за змістом обмеженнями. Перше з них встановлене чинним підзаконним актом у межах повноважень, делегованих Кабінету Міністрів України, позивачем не оскаржується і предметом цього спору не є; із розрахунку пенсії вбачається, що сума збільшення внаслідок індексації у 2026 році визначена саме в межах цього обмеження - 2 595,00 грн. Предметом цього спору є виключно застосування відповідачем до нарахованої позивачу пенсії обмеження її максимального розміру.
Одночасно частиною першою статті 2 Закону України від 08.07.2011 № 3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» (далі - Закон № 3668-VI), у частині поширення її дії на Закон № 2262-XII, встановлено обмеження максимального розміру пенсій, аналогічне за змістом обмеженню, визначеному частиною сьомою статті 43 Закону № 2262-XII, визнаному неконституційним.
Разом з тим Рішенням Конституційного Суду України від 12.10.2022 № 7-р(ІІ)/2022 приписи статті 2 Закону № 3668-VI, що поширюють свою дію на Закон № 2262-XII, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними). Згідно з пунктом 2 резолютивної частини цього Рішення зазначені приписи втратили чинність через шість місяців з дня його ухвалення Конституційним Судом України, тобто з 12.04.2023.
Верховний Суд у постанові від 21.04.2026 у справі № 460/10039/24 виснував, що положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII та положення частини першої статті 2 Закону № 3668-VI (у частині поширення її дії на Закон № 2262-XII) прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин та є однаковими за змістом; Конституційний Суд України у Рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016 надав оцінку саме цьому правовому регулюванню. За висновком Верховного Суду, обмеження пенсії максимальним розміром не поширюється на осіб, яким пенсія виплачується відповідно до Закону № 2262-XII, а нарахування та виплата пенсії не в повному обсязі, тобто із обмеженням максимального розміру, порушує право особи на отримання пенсії у визначеному чинним пенсійним законодавством розмірі та нівелює конституційні гарантії, зокрема право на соціальний захист, передбачене статтею 46 Конституції України.
Аналогічного висновку Верховний Суд дійшов і в постанові від 10.06.2026 у справі № 420/30259/24, залишивши без змін судові рішення в частині визнання протиправними дій органу Пенсійного фонду України щодо обмеження пенсії максимальним розміром.
Спір, що виник саме із застосування постанови № 236, вирішено в такий самий спосіб постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 12.08.2026 у справі № 340/3075/26, у якій суд апеляційної інстанції зазначив, що наявність у постанові № 236 положення про підвищення пенсій з 01 березня 2026 року у межах максимального розміру пенсії не дає органу Пенсійного фонду України підстави для зменшення розміру пенсії при нарахуванні індексації внаслідок застосування обмеження максимального розміру пенсії.
Згідно із частиною 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
За таких обставин суд погоджується з доводами позивача про те, що станом на час проведення перерахунку його пенсії з 01.03.2026 чинної норми закону, яка встановлювала б максимальний розмір пенсії, призначеної відповідно до Закону № 2262-XII, не існувало, а тому застосування відповідачем такого обмеження є протиправним.
Доводи відповідача, наведені в листі від 27.05.2026, про те, що позивач «не відноситься до категорії осіб, виплата яким проводиться без обмеження максимальним розміром, з урахуванням Рішення № 7-р (ІІ)», суд відхиляє. Право позивача на отримання пенсії без застосування обмеження її максимального розміру не залежить від його належності до окремої категорії осіб: частина сьома статті 43 Закону № 2262-XII є нечинною з 20.12.2016, а приписи статті 2 Закону № 3668-VI у частині поширення їх дії на цей Закон втратили чинність з 12.04.2023. Отже, станом на час проведення перерахунку пенсії позивача з 01.03.2026 жодна з цих норм чинною не була.
Отже, дії відповідача щодо відмови позивачу в нарахуванні та виплаті з 01.03.2026 пенсії без обмеження максимальним розміром, з урахуванням індексації, передбаченої постановою № 236, є протиправними, а позовні вимоги - обґрунтованими.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач, на якого покладено обов`язок доказування правомірності своїх дій, відзиву на позовну заяву не подав і жодних доказів правомірності застосування до нарахованої позивачу пенсії обмеження максимальним розміром суду не надав.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Суд зазначає, що в резолютивній частині цього рішення позовна вимога про зобов`язання відповідача вчинити певні дії викладена з уточненням формулювання прохальної частини позовної заяви, а саме: слова «нараховувати на виплачувати» наведено як «нараховувати та виплачувати»; після слів « ОСОБА_1 » додано слово «пенсію»; слова «різниці між максимально нарахованим та фактично виплаченим розміром» наведено як «різниці між нарахованим та фактично виплаченим розміром пенсії». Зазначені уточнення мають виключно редакційний характер, не змінюють ні змісту, ні обсягу заявленої позовної вимоги та зумовлені вимогою виконуваності судового рішення, оскільки з решти тексту позовної заяви однозначно вбачається, що позивач просить нараховувати та виплачувати саме пенсію, а різниця, про виплату якої він просить, утворилася між нарахованим розміром пенсії та розміром, фактично виплаченим після застосування обмеження.
Судовий збір позивачем не сплачувався, оскільки як особа, яка має статус учасника бойових дій, він звільнений від його сплати на підставі пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», інших судових витрат позивач не поніс, у зв`язку з чим розподіл судових витрат не здійснюється.
Відповідно до частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст. 2, 9, 77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
УХВАЛИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті з 01.03.2026 пенсії без обмеження максимальним розміром з урахуванням індексації, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2026 року № 236 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2026 році».
Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області нараховувати та виплачувати ОСОБА_1 з 01.03.2026 пенсію без обмеження максимальним розміром, з урахуванням індексації, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2026 року № 236 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2026 році», та здійснити виплату різниці між нарахованим та фактично виплаченим розміром пенсії за період з 01.03.2026 по день проведення перерахунку.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя К.І. Ремез