ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 вересня 2026 року Справа №160/23058/26
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ремез К.І.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-
УСТАНОВИВ:
31.07.2026 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті з 01.03.2026 пенсії без обмеження максимальним розміром з урахуванням індексації, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2026 року №236 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2026 році»;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області нараховувати та виплачувати з 01.03.2026 ОСОБА_1 у розмірі 74% сум грошового забезпечення, без обмеження максимальним розміром, з урахуванням індексації, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2026 року №236 «»Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2026 році та здійснити виплату різниці між максимально нарахованим та фактично виплаченим розміром пенсії з 01.03.2026 по день проведення перерахунку.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач, здійснивши з 01.03.2026 індексацію пенсії позивача відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2026 № 236, обмежив розмір його пенсії максимальним розміром, тоді як норма, якою таке обмеження було встановлено, визнана неконституційною Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 і втратила чинність.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.08.2026 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).
Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Копію ухвали про відкриття провадження разом з матеріалами адміністративного позову отримано Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області 04.08.2026 за допомогою підсистеми «Електронний суд», про що свідчить наявна у матеріалах справи довідка про доставку електронного листа.
Відповідач правом на подання відзиву не скористався; станом на дату ухвалення цього рішення відзив на позовну заяву до суду не надійшов.
Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію за вислугу років, призначену з 01.01.2007 відповідно до Закону України від 09.04.1992 № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-XII), обчислену виходячи з 74 відсотків сум грошового забезпечення (вислуга років - 28 років).
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.06.2025 у справі № 160/9098/25, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 28.11.2025, визнано протиправними дії відповідача щодо відмови позивачу в проведенні перерахунку та виплати пенсії і зобов`язано відповідача перерахувати та виплачувати позивачу пенсію з 01.02.2022 на підставі довідки Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області № 3804 від 13.08.2024, виданої станом на 01.01.2022, та з 01.02.2023 на підставі довідки Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області № 3805 від 13.08.2024, виданої станом на 01.01.2023, з урахуванням проведених раніше виплат.
23.04.2026 позивач звернувся до відповідача із заявою, у якій просив нараховувати та виплачувати йому з 01.03.2026 пенсію без обмеження максимальним розміром з урахуванням індексації, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2026 № 236, а в разі відмови - надати розрахунок пенсії.
Листом від 26.05.2026 відповідач у задоволенні заяви позивача відмовив, зазначивши, що «з 01.03.2026 пенсію ОСОБА_1 було проіндексовано відповідно до Постанови № 236, але перерахунок не призвів до її збільшення, оскільки він не відноситься до категорії осіб, виплата яким проводиться без обмеження максимальним розміром, з урахуванням Рішення № 7-р (ІІ)». У цьому ж листі відповідач зазначив, що станом на 01.02.2026 розмір пенсії позивача склав 25 950,00 грн і обчислений на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.06.2025 у справі № 160/9098/25 з урахуванням вимог Закону України від 03 грудня 2025 року № 4695-IX «Про Державний бюджет України на 2026 рік».
Згідно з наданим відповідачем розрахунком пенсії станом на 01.03.2026 сума грошового забезпечення позивача становить 32 232,50 грн, а базовий розмір пенсії (74 відсотки грошового забезпечення) - 23 852,05 грн. З урахуванням сум збільшення внаслідок індексації, встановлених у 2024 році (1 500,00 грн), у 2025 році (1 500,00 грн) та у 2026 році (2 595,00 грн), основний розмір пенсії становить 29 447,05 грн, а з урахуванням надбавок (як особі, яка брала участь у бойових діях в інших країнах, 648,75 грн, як учаснику бойових дій - 40,00 грн, як особі, віднесеній до 2 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, - 170,82 грн) підсумок пенсії складає 30 306,62 грн.
Водночас із того самого розрахунку вбачається, що фактично до виплати визначено 25 950,00 грн з урахуванням максимального розміру пенсії. Зазначена сума дорівнює десяти прожитковим мінімумам, установленим для осіб, які втратили працездатність (2 595,00 грн х 10). Отже, різниця між нарахованим і фактично виплачуваним розміром пенсії позивача становить 4 356,62 грн щомісяця.
Не погоджуючись із застосуванням до розміру нарахованої пенсії обмеження максимальним розміром, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає про таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (частина третя статті 46 Конституції України).
Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України з числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах і підрозділах цивільного захисту та деяких інших осіб, визначені Законом № 2262-XII.
Відповідно до частини четвертої статті 63 Закону № 2262-XII усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України.
З 01.10.2011 Законом України від 08.07.2011 № 3668-VI частину п`яту статті 43 Закону № 2262-XII викладено в редакції, за якою максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Законом України від 24.12.2015 № 911-VIII зазначену частину доповнено приписом про те, що тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії не може перевищувати 10 740 гривень. У чинній структурі статті 43 Закону № 2262-XII це положення міститься в частині сьомій.
Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України, тобто неконституційним. Відповідно до резолютивної частини цього Рішення частина 7 статті 43 Закону № 2262-XII втратила чинність з дня його ухвалення Конституційним Судом України, тобто з 20.12.2016.
Законом України від 06.12.2016 № 1774-VIII, який набрав чинності з 01.01.2017, у частині сьомій статті 43 Закону № 2262-XII слова і цифри «у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року» замінено словами і цифрами «по 31 грудня 2017 року». Оскільки на момент внесення цих змін частина 7 статті 43 Закону № 2262-XII вже втратила чинність за Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, здійснені зміни є нереалізованими і самі по собі не відновлюють та не створюють підстав для застосування обмеження максимального розміру пенсії.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2026 № 236 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2026 році» (далі - постанова № 236) установлено коефіцієнт збільшення у розмірі 1,121 (пункт 1), а підпунктом 1 пункту 2 передбачено підвищення на цей коефіцієнт розмірів пенсій, призначених відповідно до статей 13, 21 і 36 Закону № 2262-XII. Пунктом 3 постанови № 236 встановлено, що розмір підвищення пенсії в результаті її перерахунку не може перевищувати 2 595 гривень.
Суд звертає увагу, що постанова № 236 не встановлює самостійного обмеження максимального розміру самої пенсії. Обмеження, застосоване відповідачем до позивача, є іншим за змістом - це обмеження максимального розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, тобто саме те обмеження, яке передбачалося частиною сьомою статті 43 Закону № 2262-XII і яке втратило чинність з 20.12.2016. Отже, застосування такого обмеження до пенсії позивача повністю залежить від того, чи існує на момент виникнення спірних правовідносин чинна норма закону, яка встановлює максимальний розмір пенсії для осіб, які отримують пенсію відповідно до Закону № 2262-XII.
Суд окремо зазначає, що обмеження розміру підвищення пенсії внаслідок індексації сумою 2 595 гривень (пункт 3 постанови № 236) і обмеження максимального розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами є двома різними за змістом обмеженнями. Перше з них встановлене чинним підзаконним актом у межах повноважень, делегованих Кабінету Міністрів України, позивачем не оскаржується і предметом цього спору не є; із розрахунку пенсії вбачається, що сума збільшення внаслідок індексації у 2026 році визначена саме в межах цього обмеження - 2 595,00 грн. Предметом цього спору є виключно застосування відповідачем до нарахованої позивачу пенсії обмеження її максимального розміру.
Одночасно частиною 1 статті 2 Закону України від 08.07.2011 № 3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» (далі - Закон № 3668-VI), у частині поширення її дії на Закон № 2262-XII, встановлено обмеження максимального розміру пенсій, аналогічне за змістом обмеженню, визначеному частиною 7 статті 43 Закону № 2262-XII, визнаному неконституційним.
Велика Палата Верховного Суду у постановах від 06.11.2018 у справі № 812/292/18 та від 13.02.2019 у зразковій справі № 822/524/18 сформувала правову позицію, за якою норми законодавства, що допускають неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків особи у відносинах з державою, завжди тлумачаться на користь особи; за наявності правових прогалин щодо захисту прав людини органи державної влади зобов`язані застосовувати підхід, найбільш сприятливий для особи. Аналогічний висновок сформульовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03.11.2021 у справі № 360/3611/20: у разі колізії між двома законами, які регулюють одне й те саме коло відносин, і один з них визнано неконституційним, застосуванню підлягає підхід, найбільш сприятливий для особи.
Суд також враховує, що Рішенням Конституційного Суду України від 12.10.2022 № 7-р(ІІ)/2022 визнано неконституційними приписи статті 2 Закону № 3668-VI в частині поширення її дії, зокрема, на Закон № 2262-XII. Разом з тим, оскільки предметом зазначеного Рішення є забезпечення соціальних гарантій для осіб, на яких поширюються приписи частини п`ятої статті 17 Конституції України, а належність позивача до цієї категорії осіб матеріалами справи не підтверджена і сторонами не заявлялася, суд не покладає це Рішення в основу задоволення позову, обмежуючись наведеним вище обґрунтуванням щодо неоднозначності правового регулювання спірних правовідносин.
За таких обставин суд погоджується з доводами позивача про те, що за наявності колізії (неоднозначності) у визначенні максимального розміру пенсії, яка виникла внаслідок визнання неконституційною частини 7 статті 43 Закону № 2262-XII за одночасного існування аналогічного за змістом обмеження в статті 2 Закону № 3668-VI, застосуванню підлягає підхід, найбільш сприятливий для позивача, тобто без застосування обмеження максимальним розміром пенсії.
Доводи відповідача, наведені в листі від 26.05.2026, про те, що позивач «не відноситься до категорії осіб, виплата яким проводиться без обмеження максимальним розміром, з урахуванням Рішення № 7-р (ІІ)», суд відхиляє. Право позивача на отримання пенсії без застосування обмеження її максимального розміру ґрунтується не на Рішенні Конституційного Суду України від 12.10.2022 № 7-р(ІІ)/2022 і не на належності позивача до окремої категорії осіб, а на тому, що норма закону, яка встановлювала таке обмеження для пенсій, призначених за Законом № 2262-XII, є нечинною з 20.12.2016, а наявна неоднозначність правового регулювання тлумачиться на користь особи.
Посилання відповідача на Закон України від 03.12.2025 № 4695-IX «Про Державний бюджет України на 2026 рік» як на підставу визначення розміру пенсії позивача суд відхиляє. Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби та служби в органах і підрозділах цивільного захисту, визначаються спеціальним законом - Законом № 2262-XII, а тому при конкуренції норм застосуванню підлягає спеціальний закон, а положення закону про Державний бюджет є загальними нормами. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 20.07.2026 у справі № 560/5580/25.
Викладене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, наведеним у постанові від 10.06.2026 у справі № 420/30259/24, згідно з яким обмеження пенсії максимальним розміром не поширюється на осіб, яким пенсія виплачується відповідно до Закону № 2262-XII, а також із висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 21.04.2026 у справі № 460/10039/24. Аналогічно вирішено спір, що виник із застосування постанови № 236, у постанові Третього апеляційного адміністративного суду від 12.08.2026 у справі № 340/3075/26. В силу приписів частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України суд враховує зазначені правові висновки Верховного Суду.
Отже, дії відповідача щодо відмови позивачу в нарахуванні та виплаті з 01.03.2026 пенсії без обмеження максимальним розміром, з урахуванням індексації, передбаченої постановою № 236, є протиправними, а позовні вимоги - обґрунтованими.
Щодо строку звернення до суду суд зазначає, що відповідно до частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Про порушення свого права позивач дізнався з листа відповідача від 26.05.2026, позовну заяву надіслано до суду 29.07.2026 і вона надійшла до суду 31.07.2026, а вимоги заявлено за період з 01.03.2026. Отже, строк звернення до суду позивачем не пропущено.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач, на якого покладено обов`язок доказування правомірності своїх дій, відзиву на позовну заяву не подав і жодних доказів правомірності застосування до нарахованої позивачу пенсії обмеження максимальним розміром суду не надав.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
Разом з тим позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 10 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» як громадянин, віднесений до 2 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, судовий збір ним не сплачувався, у зв`язку з чим розподіл судових витрат не здійснюється.
Відповідно до частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст. 2, 9, 77, 90, 122, 139, 241-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
УХВАЛИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті з 01.03.2026 пенсії без обмеження максимальним розміром з урахуванням індексації, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2026 року №236 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2026 році».
Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області нараховувати та виплачувати з 01.03.2026 ОСОБА_1 у розмірі 74% сум грошового забезпечення, без обмеження максимальним розміром, з урахуванням індексації, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2026 року №236 «»Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2026 році та здійснити виплату різниці між максимально нарахованим та фактично виплаченим розміром пенсії з 01.03.2026 по день проведення перерахунку.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя К.І. Ремез