ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 вересня 2026 року Справа №160/22877/26
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ремез К.І.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,-
УСТАНОВИВ:
30.07.2026 за допомогою підсистеми «Електронний суд» до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду рапорту про звільнення з військової служби від 24.04.2026, поданого ОСОБА_1 ;
- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт про звільнення з військової служби від 24.04.2026, поданого ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є військовослужбовцем, призваним на військову службу під час мобілізації. 24.04.2026 звернувся до Військової частини НОМЕР_1 з рапортом про звільнення з військової служби через сімейні обставини, у зв`язку з перебуванням на його утриманні трьох дітей віком до 18 років. Позивач зазначив, що рапорт із додатками надіслано поштою та вручено відповідачу за довіреністю 06.05.2026, проте в чотирнадцятиденний строк, установлений підпунктом 2 пункту 9 розділу III Порядку організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 06.08.2024 № 531, рапорт не розглянуто, про результати його розгляду позивача не повідомлено. Позивач послався на те, що у відповіді на адвокатський запит його представника відповідач повідомив про ненадходження рапортів до військової частини, що суперечить даним відстеження поштового відправлення. Позивач також зазначив, що з метою досудового вирішення спору 24.06.2026 надіслав рапорт повторно, однак відповіді не отримав і з військової служби звільнений не був.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями зазначена справа розподілена судді Ремез К.І.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.07.2026 відкрито провадження в адміністративній справі та постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач правом на подання відзиву не скористався.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов таких висновків.
ОСОБА_1 проходить військову службу за призовом під час мобілізації. Згідно з відповіддю Військової частини НОМЕР_1 на адвокатський запит представника позивача солдата ОСОБА_1 зараховано до Військової частини НОМЕР_1 21.01.2026 на підставі наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 21.01.2026 № 21.
24.04.2026 позивач склав на ім`я командира Військової частини НОМЕР_1 рапорт про звільнення з військової служби під час мобілізації на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» через сімейні обставини, у зв`язку з перебуванням на його утриманні трьох дітей віком до 18 років: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . У рапорті позивач також зазначив, що не бажає продовжувати військову службу та проходити службу у військовому резерві, і просив надіслати його особову справу до ІНФОРМАЦІЯ_4 (Донецьк).
До рапорту долучено копії свідоцтв про народження трьох дітей, копію свідоцтва про шлюб, копію посвідчення батьків багатодітної сім`ї серії НОМЕР_3 від 27.01.2026, інформацію з Єдиного реєстру боржників від 22.04.2026 про відсутність відомостей про позивача за категорією стягнення «стягнення аліментів», копію листа Міністерства юстиції України від 04.03.2026 № 30239/Д-4700/20.3.1 про відсутність виконавчих проваджень про стягнення з позивача аліментів, копії паспорта, реєстраційного номера облікової картки платника податків та електронного військово-облікового документа.
28.04.2026 рапорт із додатками надіслано позивачем на адресу Військової частини НОМЕР_1 листом з оголошеною цінністю та описом вкладення. Згідно з описом вкладення форми 107 до відправлення долучено рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби (у зв`язку з утриманням трьох дітей) та одинадцять додатків до нього.
За даними відстеження поштового відправлення № 0103285304907 воно прибуло до відділення поштового зв`язку 51215 с. Орлівщина 30.04.2026 та вручено за довіреністю 06.05.2026.
09.06.2026 представник позивача адвокат Літвінов О.В. звернувся до Військової частини НОМЕР_1 з адвокатським запитом, у якому просив повідомити, чи розглядався рапорт від 24.04.2026, який стан його розгляду та яке рішення прийнято за результатами розгляду.
Листом Військової частини НОМЕР_1 за підписом командира військової частини, надісланим представникові позивача 11.06.2026, повідомлено, що солдата ОСОБА_1 зараховано до військової частини 21.01.2026, 27.02.2026 він самовільно залишив військову частину, його місцезнаходження невідоме, а тому жодних рапортів стосовно звільнення з військової служби солдата ОСОБА_1 до військової частини не надходило.
24.06.2026 позивач повторно надіслав відповідачу рапорт із додатками листом з оголошеною цінністю та описом вкладення.
Доказів розгляду рапорту від 24.04.2026 та повідомлення позивача про результати такого розгляду матеріали справи не містять.
Не погоджуючись із бездіяльністю відповідача щодо нерозгляду рапорту, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Підстави звільнення з військової служби визначені статтею 26 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII).
Згідно з підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Механізм оформлення, подання, реєстрації, розгляду, прийняття та повідомлення рішення за результатами розгляду рапортів військовослужбовців у Міністерстві оборони України, Збройних Силах України та Державній спеціальній службі транспорту визначає Порядок організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затверджений наказом Міністерства оборони України від 06.08.2024 № 531, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 07.08.2024 за № 1214/42559 (далі - Порядок № 531).
За пунктом 2 розділу III Порядку № 531 командири (начальники) надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції, резолюція повинна містити відомості, визначені у додатку 1 до цього Порядку. Відповідно до пункту 3 розділу III Порядку № 531 відмова у задоволенні рапорту має бути вмотивованою.
Пунктом 6 розділу III Порядку № 531 передбачено, що всі рапорти, які потребують розгляду (прийняття рішення) командиром військової частини, попередньо обов`язково реєструються службою діловодства.
Згідно з пунктом 8 розділу III Порядку № 531 початок перебігу строку розгляду паперового рапорту розпочинається із часу подання рапорту, а не часу його реєстрації в службі діловодства. У разі направлення рапорту засобами поштового зв`язку часом подання рапорту є дата надходження рапорту до поштового відділення за місцем знаходження відповідного підрозділу.
Відповідно до підпункту 2 пункту 9 розділу III Порядку № 531 розгляд паперового рапорту військовослужбовця всіма його прямими командирами (начальниками) здійснюється у строк не більше 14 днів із дня подання військовослужбовцем рапорту щодо питань, які не відносяться до питань, визначених підпунктом 1 цього пункту (питання військової дисципліни, обов`язків особового складу під час виконання бойових наказів (розпоряджень), збереження життя та здоров`я особового складу, відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин).
Пунктом 2 розділу V Порядку № 531 визначено, що керівники органів військового управління, командири військових частин та підрозділів організовують та забезпечують дотримання встановленого порядку та строків розгляду рапортів військовослужбовців.
Отже, Порядок № 531 прямо передбачає можливість подання рапорту засобами поштового зв`язку та покладає на командирів (начальників) обов`язок розглянути такий рапорт у строк не більше 14 днів із дня його подання і надати на нього відповідь шляхом накладення резолюції.
Матеріалами справи підтверджено, що рапорт від 24.04.2026 надіслано відповідачу поштою самим позивачем, а зміст поштового відправлення підтверджено описом вкладення форми 107, у якому рапорт про звільнення з військової служби зазначено першим пунктом. Відправлення надійшло до поштового відділення за місцезнаходженням військової частини 30.04.2026 та вручено за довіреністю 06.05.2026.
Отже, часом подання рапорту в розумінні пункту 8 розділу III Порядку № 531 є 30.04.2026, а останнім днем строку його розгляду 14.05.2026. Навіть якщо обчислювати цей строк від дати фактичного вручення поштового відправлення (06.05.2026), він сплив 20.05.2026.
Доводи відповідача, викладені у відповіді на адвокатський запит, про те, що рапортів стосовно звільнення позивача до військової частини не надходило, спростовуються описом вкладення до поштового відправлення № 0103285304907 та даними відстеження цього відправлення, згідно з якими воно вручено за довіреністю уповноваженій особі за адресою військової частини. Реєстрація рапортів службою діловодства та належна організація роботи з ними є обов`язком відповідача (пункт 6 розділу III, пункт 2 розділу V Порядку № 531), а тому ризики, пов`язані з недотриманням цього обов`язку, не можуть покладатися на військовослужбовця.
Лист-відповідь на адвокатський запит не є розглядом рапорту в розумінні Порядку № 531: він адресований представникові позивача, не містить резолюції за результатами розгляду рапорту з відомостями, визначеними додатком 1 до Порядку № 531, і не містить рішення по суті порушеного в рапорті питання.
Зазначена відповідачем обставина самовільного залишення позивачем військової частини 27.02.2026 не звільняє командира військової частини від обов`язку розглянути поданий рапорт та надати на нього відповідь. Порядок № 531 не передбачає такої обставини як підстави для нерозгляду рапорту. Випадки, коли рапорт може бути не погоджено, визначені пунктами 3-5 розділу III цього Порядку, і відмова у задоволенні рапорту має бути вмотивованою. Наведена обставина може мати значення для вирішення питання по суті рапорту, однак не є підставою залишити рапорт без розгляду.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідач правом на подання відзиву не скористався, доказів розгляду рапорту позивача від 24.04.2026 та надання на нього відповіді суду не надав.
За таких обставин суд дійшов висновку, що бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нерозгляду рапорту позивача про звільнення з військової служби від 24.04.2026 є протиправною.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.
Згідно з частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У разі якщо ухвалення рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Питання про наявність підстав для звільнення позивача з військової служби предметом цього спору не є та судом не вирішується, оскільки прийняття рішення по суті рапорту віднесено до повноважень командира військової частини. Порушене право позивача підлягає захисту шляхом визнання бездіяльності відповідача протиправною та зобов`язання його розглянути рапорт від 24.04.2026.
Отже, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Згідно з частиною другою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивач надав: ордер на надання правничої (правової) допомоги серії АІ № 2271037, виданий адвокатським бюро «ЛІТВІНОВА» адвокату Літвінову О.В., договір про надання правової допомоги від 13.03.2026 № 13/03/26, укладений між адвокатським бюро «ЛІТВІНОВА» та позивачем, додаткову угоду № 1 від 13.03.2026 до цього договору, рахунок від 12.06.2026 № 12/06/26.
За пунктом 1.3 додаткової угоди № 1 від 13.03.2026 клієнт зобов`язується сплатити адвокатському бюро 16 000,00 грн за складання та подання до адміністративного суду процесуальних документів (позовної заяви, відповіді на відзив на позовну заяву, інших клопотань, заяв, скарг тощо) у справі про визнання протиправним діяння військової частини (бездіяльності щодо нерозгляду рапорту / незвільнення з військової служби) та зобов`язання вчинити дії, формування додатків до позовної заяви.
Розмір гонорару за цим пунктом додаткової угоди є фіксованим, тобто не залежить від фактичної кількості витраченого адвокатом часу та обсягу вчинених дій, а тому не потребує додаткового підтвердження детальним описом робіт із погодинним розрахунком. Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.
Згідно з частиною шостою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката (частина сьома статті 134 цього Кодексу).
Відповідач відзиву на позов не подав, клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу з підстав їх неспівмірності не заявив, доводів та доказів невідповідності заявленого розміру критеріям частини п`ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України не навів.
Разом з тим, відповідно до частини 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору. При цьому суд ураховує, що до відшкодування позивачем заявлено лише 16 000,00 грн за пунктом 1.3 додаткової угоди № 1 від 13.03.2026, тоді як рахунок від 12.06.2026 № 12/06/26 виставлено на 18 000,00 грн, вартість складання та подання адвокатського запиту (2 000,00 грн) до стягнення не заявлена та судом не розподіляється.
Враховуючи, що справа розглянута за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, належить до категорії справ незначної складності, предметом спору є нерозгляд одного рапорту, а спірні правовідносини є типовими та врегульованими усталеною судовою практикою, суд дійшов висновку про стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, при задоволенні позову суд уважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн. Судовий збір за подання цього позову позивачем не сплачувався, а тому в цій частині розподіл судових витрат не здійснюється.
Відповідно до частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст. 132, 134, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
УХВАЛИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нерозгляду рапорту про звільнення з військової служби від 24.04.2026, поданого ОСОБА_1 .
Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт про звільнення з військової служби від 24.04.2026, поданий ОСОБА_1 .
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя К.І. Ремез