Справа № 465/5888/26
Провадження 2/465/4746/26
РІШЕННЯ
Іменем України
25.09.2026 року м. Львів
Франківський районний суд м. Львова у складі:
головуючого судді Баран О.І.,
за участі секретаря судового засідання Щирба Ю.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові цивільну справу за позовом
позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» (код ЄДРПОУ: 38750239, місцезнаходження: 04112, м. Київ, вул. Авіаконструктора, буд. 8),
відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ),
предмет позову: стягнення заборгованості за кредитним договором,
в с т а н о в и в:
18 червня 2026 року уповноважений представник позивача, його керівник Романенко Михайло Едуардович, через систему «Електронний суд» звернувся до Франківського районного суду м. Львова з позовом, у якому просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором № L5432034 від 22.02.2019 у розмірі 20 854,88 грн, що складається із:
7 300,00 грн - суми заборгованості за тілом кредиту;
8 635,00 грн - суми заборгованості за відсотками;
3 484,42 грн - інфляційних втрат;
1 435,46 грн - 3% річних.
Також просить вирішити питання про розподіл судових витрат, серед яких 5 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Позовна заява мотивована укладенням 22.02.2019 відповідачем із первинним кредитором договору кредитної лінії № L5432034 та отримання відповідних кредитних коштів у сумі 7 300,00 грн, із встановленням строків їх повернення та сплати відсотків за користування такими коштами. Свої зобов`язання первинний кредитор виконав повністю, надавши відповідачу кредит. Однак, відповідач свої зобов`язання за кредитним договором не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість, право вимоги за якою перейшло до позивача у сумі15 935,00 грн. У зв`язку із чим просить стягнути також інфляційні втрати та 3% річних, нараховані за період 23.02.2019 - 23.02.2022.
Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 23.06.2026 відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження, з повідомленням (викликом) сторін, встановлено процесуальні строки для подання заяв по суті справи. Судове засідання у справі призначено на 27.07.2026 (а.с. 44-46).
Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 27.07.2026 вжито заходів для повторного витребування доказів (а.с. 59-61).
Витребувані документи надійшли на адресу суду 12.08.2026 (вх.№ ЕП-3663/26), та 24.08.2026 (вх.№ 27154/26)(а.с. 70-79).
27 липня 2026 року від представника відповідача, адвоката Шмигуна Володимира Олексійовича, через систему «Електронний суд» надійшло клопотання про відкладення судового засідання, призначеного на 27.07.2026 та надання матеріалів справи для ознайомлення (а.с. 57).
Представник відповідача, маючи зареєстрований Електронний кабінет у підсистемі «Електронний суд» у системі ЄСІТС, 27.07.2026 о 18:26:12 отримав в електронному вигляді реєстраційну картку вхідного документа від 18.06.26 по справі № 465/5888/26 (позовну заяву з додатками), а також прикріплені файли (а.с. 61а), ухвали суду про відкриття провадження та витребування доказів (а.с. 61б), а також документи, які надійшли на адресу суду 12.08.2026 та 24.08.2026 (а.с. 80).
Відповідач у встановлений строк правом на подання відзиву не скористався, заяви про поновлення строку для подання такого до суду також не надав.
Відповідно до ч.8 ст.178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Судові засідання у справі призначалися неодноразово.
У чергове судове засідання, призначене на 25.09.2026, сторони не з`явились, явки своїх представників не забезпечили, про час і місце розгляду справи повідомлялись належним чином (відповідач - відповідно до ч. 5 ст. 130 та п.4 ч.8 ст. 128 ЦПК України), що у відповідності до ч. 1 ст. 223 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи по суті.
Крім цього, відповідач про час і місце розгляду справи неодноразово повідомлявся належним чином, рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення, скерованими на його останнє відоме зареєстроване місце проживання (штрихкодові ідентифікатори ПАТ «Укрпошта» R067209162218, R067267810718). Однак, такі повернулися на адресу суду без вручення у зв`язку із відсутністю адресата за указаною адресою (а.с. 55-56, 89-90).
Крім цього, відповідні повідомлення про час і місце судових засідань, доставлені відповідачу до електронної скриньки 15.07.2026 та 31.08.2026 (а.с. 53 зворот, 87 зворот).
Відтак, судом виконано покладений на нього обов`язок інформувати учасників справи про її розгляд та створено всі можливості для належної реалізації відповідачем своїх процесуальних прав і обов`язків. Однак, він такими не скористався, відзиву на позовну заяву не подав та допустив повторну неявку, при цьому заяв та клопотань від відповідача на адресу суду не надходило.
Правових підстав для ухвалення заочного рішення, за відсутності відповідного волевиявлення сторони позивача, не встановлено.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося.
Суд, з`ясувавши доводи на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, установив такі фактичні обставини справи, та відповідні до них правовідносини.
Фактичні обставини справи, встановлені судом.
Судом установлено, що 22.02.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ДІНЕРО» та ОСОБА_1 підписано Спеціальні умови для короткострокового кредиту - договір кредитної лінії № AG1477696 (№ L5432034), яким передбачено отримання ліміту кредитної лінії - 7 300,00 грн, суму кредиту 4 200,00 грн; відсоткову ставка, в день 0,65 %; комісію за підготовку та направлення документів /повідомлень у зв`язку з простроченою заборгованістю в день 63,00 грн.; потенційний ліміт кредитної лінії 20 000,00 грн.; надану суму кредиту 4 200,00 грн.; загальну вартість кредиту 5 019,00 грн.; реальна річна відсоткова ставка 234 %; дату повного погашення 24.03.2019; штраф, за наявності - 50 % від простроченої заборгованості.
Надалі, 28.02.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ДІНЕРО» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду АМ 7664115 до Спеціальних умов для короткострокового кредиту - Договору кредитної лінії № AG1477696. Відповідно до умов Додаткової угоди відповідачу збільшено суму кредиту на 3 100,00 грн. З урахуванням Додаткової угоди відсоткову ставку визначено у розмірі 0,69%/день; комісію за підготовку та направлення документів /повідомлень у зв`язку з простроченою заборгованістю в день 46,5 грн.; потенційний ліміт кредитної лінії 20 000,00 грн.; надану суму кредиту 7 300,00 грн.; загальну вартість кредиту 8 635,00 грн; реальну річну відсоткову ставку 249,75%; дату повного погашення 24.03.2019; штраф, за наявності - 50 % від простроченої заборгованості.
249,75% річних : 365 = 0,684247% в день.
Із довідки первинного кредитора (ТОВ «ДІНЕРО») про ідентифікацію вбачається, що ОСОБА_1 , із введенням otp-пароля «680911» 22.02.2019 уклав Договір на отримання 4 200,00 грн під процентною ставкою 234% річних, а 28.02.2019 уклав Додаткову угоду до Договору на отримання ще 3 100,00 грн під процентною ставкою 249,75% річних. Номер картки для зарахування НОМЕР_2 При цьому строк кредитування становив 30 днів, без зміни дати повного погашення - 24.03.2019 (а.с. 9).
За даними листа АТ «ОТП Банк» №68-3-23-23/12322-БТ та виписки, встановлено, що ТОВ «ФК «ДІНЕРО» свої зобов`язання за Договором, з урахуванням Додаткової угоди виконало, а саме надало позичальнику грошові кошти на картковий рахунку (№ НОМЕР_3 , до якого відкрито банківську картку № НОМЕР_2 ), а саме:
22.02.2019 зараховано переказ MoneySend через Dinerо за 22.02.2019 у розмірі 4200,00 грн, а
28.02.2019 зараховано переказ MoneySend через Dinerо за 28.02.2019 у розмірі 3100,00 грн.
Відтак, АТ «ОТП Банк» підтверджено не лише зарахування 22.02.2019 та 28.02.2019 указаних коштів у сумі 7 300,00 грн, але й належність ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) платіжної картки № НОМЕР_2 та абонентського номера телефону НОМЕР_4 , який використовувався відповідачем як фінансовий номер телефону клієнта та знаходився в його анкетних даних з 25.11.2017.
1 липня 2019 року між ТОВ «Фінансова компанія «Дінеро» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» укладено договір відступлення права вимоги №01072019 (а.с. 13-18).
Відповідно до п. 6.1. Договору від 01.07.2019, кредитор передає (відступає) новому кредиторові права вимоги до боржників які виникли у кредитора внаслідок укладення з боржниками кредитних договорів та надання кредитором боржникам кредитних коштів, та які входять до портфелю заборгованості. Загальний розмір портфеля заборгованості боржників. Права вимоги до яких відступаються, визначаються станом на дату підписання сторонам актів прийому-передачі.
Права вимоги переходять до нового кредитора з моменту підписання Акта-прийому передачі. При цьому виконання новим кредитором та кредитором умов, що визначені цим пунктом, є необхідною та достатньою підставою для оформлення відступлення права вимоги. Додаткового оформлення відступлення права вимоги у цих випадках не вимагається. Стягнення заборгованості боржників новий кредитор проводить з моменту підписання сторонами акта прийому-передачі (п. 6.2.3. Договору від 01.07.2019).
Відступлення права вимоги за цим Договором здійснюється без згоди боржників (п. 6.2.4. Договору від 01.07.2019).
Позивачем додано копії Актів прийому-передачі Реєстру боржників до Договору відступлення прав вимоги, у тому числі від 01.07.2019 (а.с. 19 зворот).
Відповідно до Витягу з Реєстру боржників від 01.07.2019 до Договору відступлення прав вимоги №01072019 від 01.07.2019 позивач набув права грошової вимоги до відповідача за Договором від 22.02.2019 в розмірі 15 935,00 грн, що складається із:
7 300,00 грн - суми виданого кредиту;
1 335,00 грн - суми заборгованості за відсотками;
7 300,00 грн - суми заборгованості за штрафом/пенею (а.с. 12, 84).
25 липня 2024 року на загальних зборах учасників ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» (ЄДРПОУ 38750239) протоколом № 1706 вирішено змінити найменування ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» на ТОВ «ВІН ФІНАНС» (ЄДРПОУ 38750239). Наказом № 55-к від 25.07.2024 на виконання Протоколу № 1706 від 25.07.2024 внесено зміни про перейменування до облікових та інших документів Товариства.
Станом на день розгляду справи доказів належного виконання відповідачем зобов`язання за Договором не надано.
Оцінка суду.
Правові відносини в сфері електронної комерції під час вчинення електронних правочинів регулюються Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).
Згідно положень частин 3, 4, 6, 7 статті 11 зазначеного Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.
Стаття 12 Закону «Про електронну комерцію» визначає, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Як вбачається зі змісту кредитного договору, такий укладено у порядку, визначеному Законом України «Про електронну комерцію», шляхом його підписання електронним підписом позичальника, з використанням позичальником одноразового ідентифікатора.
Договір, укладений між сторонами в електронній формі, має силу договору, який укладений в письмовій формі та підписаний сторонами, які узгодили всі умови, так як без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора (коду, що відповідно до домовленості є електронним підписом позичальника, який використовується ним як аналог власноручного підпису), без здійснення входу відповідачем на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитні договори між відповідачем та позивачем не було б укладено.
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 14.06.2022 року у справі №757/40395/20-ц, від 12.01.2021 року у справі №524/5556/19, від 07.10.2020 року у справі №127/33824/19, від 23.03.2020 року у справі № 404/502/18.
На підставі вищенаведених правових норм, беручи до уваги те, що вказаний вище Договір підписаний відповідачем електронним підписом, наявність якого разом з підписом та електронним підписом позивача підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх, є доведеним факт укладення між сторонами кредитного договору, та про те, що відповідач всі умови Договору цілком зрозумів та підтвердив те, що сторони Договору діяли свідомо, були вільні в його укладенні, вільні у виборі контрагента та умов Договору.
Оскільки вказаний договір, який підписаний сторонами, є чинними, у встановленому законом порядку недійсним не визнавався, суд дійшов висновку про те, що між позивачем та відповідачем як позичальником, виникли договірні відносини щодо користування кредитними коштами.
Щодо доведення факту переходу права вимоги до відповідача за укладеним договором
У відповідності до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредитору. Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.
За змістом статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник у зобов`язанні не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання.
Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.
Отже, за договором відступлення права вимоги первісний кредитор у конкретному договірному зобов`язанні замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 906/1174/18 (пункти 37, 38)).
Згідно з частиною першою статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні (стаття 517 ЦК України).
Відповідно до статті 519 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.
Необхідною умовою для відступлення права вимоги є існування самого зобов`язання за яким відступається право, яке й підтверджує дійсність вимог.
Отже, необхідною умовою для відступлення права вимоги є існування самого зобов`язання за яким відступається право, яке й підтверджує дійсність вимог (постанова Верховного Суду від 28.07.2021 у справі №761/33403/17).
Права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв`язку з припиненням зобов`язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача (п.132 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20, п.90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.08.2023 у справі № 910/19199/21).
З наведених норм вбачається, що права вимоги (майнові права) можуть бути відступлені (продані) лише за існуючим зобов`язанням; первісний кредитор може відступити (продати) тільки ті права вимоги (майнові права), які дійсно існують та йому належать; відступлення (продаж) прав вимоги (майнових прав) здійснюється виключно в межах того обсягу прав, який має в такому зобов`язанні кредитор.
Положеннями статей 1077, 1078 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
На підтвердження переходу до позивача права вимоги за кредитним договором укладеним первісним кредитором з відповідачем позивач надав суду копії відповідних доказів, описаних вище, які є достатніми для доведення факту переходу до нього права вимоги за кредитним договором укладеним між відповідачем та первісним кредитором.
Відтак, позивачем доведено факт переходу до нього права вимоги за кредитним договором укладеним між відповідачем із первісним кредитором. Позивач є належним кредитором та отримав дійсне право вимоги за вказаним кредитним договором.
Отже, за змістом наведених вище положень закону заміна кредитора на нового кредитора не означає звільнення боржника від обов`язку виконати зобов`язання, а лише надає боржникові право вимагати від нового кредитора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги кредитора справді мало місце та у випадку, коли таких доказів не надано, виконати зобов`язання на рахунок первинного кредитора.
Тому наявність чи відсутність доказів повідомлення боржника про зміну кредитора у зобов`язанні не є підставою для відмови у задоволенні позову.
Щодо заявленої суми стягнень
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-1383/2010 (провадження №14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
На підставі статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти
Відповідно до частини другої статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Відповідно до статті 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 610 ЦК України невиконання зобов`язання є порушенням зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватися визначених у договорі строків (термінів), а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.
Суд дійшов висновку, що між сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов вказаного кредитного договору, який оформлений сторонами в електронній формі з використанням електронного підпису. Після підписання Договору у сторін виникли взаємні права та обов`язки.
Суд вважає доведеним факт перерахування первинним кредитором відповідачу кредитних коштів за Договором у сумі 7 300,00 грн, оскільки реквізити платіжної картки, на яку здійснено їх перерахунок належать саме відповідачу.
Також відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження погашення ним тіла кредиту та спростування доводів представника позивача про наявність заборгованості по тілу кредиту саме у такому розмірі.
За змістом висновку Верховного Суду у постанові від 25 січня 2023 року у справі №209/3103/21 саме на сторону відповідача покладено процесуальний обов`язок спростування розміру заборгованості, заявленого стороною позивача.
Будь-яких даних, що відповідач у добровільному порядку в повному обсязі або хоча б частково погасив нараховану заборгованість за кредитним договорам матеріали справи не містять.
Відтак вимоги позивача про стягнення з відповідача тіла кредиту є такими, що підлягають задоволенню.
При визначенні суми процентів, яка підлягає стягненню, суд враховує:
1) умови Додаткової угоди від 28.02.2019, де сторонами погоджено відсоткову ставку визначено у розмірі 0,69%/день; загальну вартість кредиту 8 635,00 грн; реальну річну відсоткову ставку 249,75%; дату повного погашення 24.03.2019;
2) дані Витягу з Реєстру боржників від 01.07.2019 до Договору відступлення прав вимоги №01072019 від 01.07.2019, відповідно до яких позивач набув права грошової вимоги до відповідача за Договором від 22.02.2019 в розмірі 15 935,00 грн, що складається із:
7 300,00 грн - суми виданого кредиту;
1 335,00 грн - суми заборгованості за відсотками;
7 300,00 грн - суми заборгованості за штрафом/пенею (а.с. 12, 84).
Відтак, немає жодних правових підстав вважати, що первинний кредитор здійснив нарахування процентів за межами строку кредитування і що позивач набув права вимоги на 8 635,00 грн заборгованості за відсотками. Встановлено, що 7 300,00 із 15 935,00 грн є саме сумою нарахованого штрафу/пені. Сума заборгованості за відсотками становить саме 1 335,00 грн.
У зв`язку з цим суд зазначає, що в силу принципу диспозитивності цивільного судочинства суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).
Отже, суд не може змушувати учасника процесу діяти процесуально якимось іншим чином, ніж поступає цей учасник процесу.
Позивач у позовній заяві чітко визначив складові заявленої до стягнення заборгованості, не вказавши про стягнення штрафу/пені. Тому такі вимоги судом не розглядаються. Крім цього, матеріали справи не містять розрахунку заборгованості штрафних санкцій.
Відтак, позов підлягає до задоволення частково, із стягненням з відповідача на користь позивача в розмірі 8 635,00 грн, що складається із:
7 300,00 грн - суми виданого кредиту;
1 335,00 грн - суми заборгованості за відсотками.
Щодо нарахування позивачем інфляційних втрат та 3% річних за період, який припадає на період дії карантину COVID-19, суд дійшов таких висновків.
Як видно із умов договору, прострочення грошового зобов`язання за кредитним договором у розмірі 8 635,00 виникло з 25.03.2019 (24.03.2019 є датою повного погашення).
Карантин запроваджено з 12.03.2020 і він діяв до 01.07.2023.
Відповідно до п.15 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов`язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення.
У відповідності до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в п. 72 - 73 постанови Верховного Суду від 29.11.2023 у справі № 589/4601/21 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/115423804), де, з урахуванням усталених висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, № 464/3790/16-ц та від 23.10.2019 у справі № 723/304/16-ц, про те, що передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування трьох процентів річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника, викладено висновок про те, що:
«передбачені пунктом 15 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України підстави звільнення позичальника від обов`язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення, у разі прострочення у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, не стосуються сум, які підлягають нарахуванню на підставі статті 625 ЦК України».
Встановивши норми права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та перевіривши наданий розрахунок, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача за період 25.03.2019 - 23.02.2022:
1 794,30 грн - інфляційних втрат, згідно зі ст. 625 ЦК України.
756,57 грн - 3% річних, згідно зі ст. 625 ЦК України.
Щодо розподілу судових витрат
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Суд враховує, що ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
При зверненні до суду позивачем сплачено 2 662,40 грн. судового збору (а.с. 40, 42).
Позовні вимоги задоволені частково в розмірі 11 185,87 грн, що становить 53,64 % (11 185,87 х 100 % : 20 854,88), а тому судовий збір у пропорційному розмірі - 1 428,11 грн потрібно покласти на відповідача.
Стосовно стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Крім цього, представник позивача просить суд стягнути на користь позивача витрати на правову допомогу у розмірі 5 000,00 грн.
Пунктами 1, 2 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Пункт 12 ч.3 ст. 2 ЦПК України визначає однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація принципу відшкодування судових витрат в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення стороною суми судових витрат на професійну правничу допомогу разом із першою заявою по суті спору, шляхом подання до суду попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи (ст. 134 ЦПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 137 ЦПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (надання послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;
3) розподіл судових витрат (ст. 141 ЦПК України).
Згідно із частинами 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 141 ЦПК України).
Частиною 3 ст.137 ЦПК України унормовано, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до змісту додаткової постанови від 30.01.2025 у справі № 923/69/22 Верховний Суд наголосив на тому, що вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
Такі докази, відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України (ч. 1 ст. 86 ГПК України), суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
При цьому згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України (ст. 74 ГПК України) сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам ст. 76-80 ЦПК України.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу представником позивача надано суду копії договору №36 від 25.04.2024 про надання правової допомоги, укладеного між ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» та адвокатським об`єднанням «Анастасія Міньковська», із Додатковою угодою від 25.04.2024; свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю; детального опису робіт (наданих послуг), виконаних Адвокатським бюро «Анастасія Міньковської», необхідних для надання правничої допомоги за позовом ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» щодо стягнення кредитної заборгованості; Акта про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом (виконання робіт, надання послуг) від 20.04.2026 (а.с. 10, 25, 26-28, 32).
Як вбачається з письмових доказів, 20.04.2026 між Адвокатським бюро та позивачем досягнуто згоди щодо надання правничої допомоги в розмірі 5 000,00 грн за підготовку позовної заяви з додатками про стягнення кредитної заборгованості.
З огляду на часткове задоволення позовних вимог, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 2 682,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, пов`язану із розглядом справи у суді першої інстанції.
Позовні вимоги задоволені, а тому витрати по сплаті судового збору суд покладає на відповідача.
На підставі викладеного та керуючись ст. 12, 13, 76-81, 89, 141, 229, 258, 259, 263-266, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд,
у х в а л и в:
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором, - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНАС» 11 185 (одинадцять тисяч сто вісімдесят п`ять) гривень 87 копійок заборгованості за кредитним договором від 22.02.2019.
У задоволені решти вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНАС» 1 428 (одну тисячу чотириста двадцять вісім) гривень 11 копійок витрат по сплаті судового збору та 2 682 (дві тисячі шістсот вісімдесят дві) гривні 00 копійок витрат на професійну правничу допомогу.
Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 25.09.2026.
Суддя: Баран О.І.