Дата документу 15.09.2026 Справа № 333/12171/25
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ЄУН 333/12171/25 Головуючий у І інстанції: Варнавська Л.О.
Провадження № 22-ц/807/1792/26 Суддя-доповідач: Поляков О.З.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 вересня 2026 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:
головуючого Полякова О.З.,
суддів Кочеткової І.В.,
Мінгазова Р.В.,
секретар Волчанова І.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 12 травня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення витрат з оплати житлово-комунальних послуг,
У С Т А Н О В И Л А:
У грудні 2025 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення витрат за житлово-комунальні послуги.
В обґрунтування позову зазначено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 23.06.2010 до 22.04.2014. 09.12.2010 позивач придбала квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . На купівлю зазначеної квартири відповідач надав письмову згоду, що зазначено в п/п 3.2.2 вказаного договору. Отже, квартира придбана подружжям в період шлюбу, а тому вона є спільною власністю Позивача та Відповідача.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 11.01.2022 у справі №335/3104/21 за відповідачем визнано право власності на 1/2 (одну другу) частку цієї квартири. Увесь час офіційного розлучення та окремого життя особисто позивач несе тягар утримання спільної квартири і, зокрема, сплачує усі належні житлово-комунальні платежі. ОСОБА_2 зазначала, що вона особисто сплатила комунальні платежі в загальному розмірі 230426,88 грн.
Посилаючись на означені обставини, ОСОБА_2 просила суд стягнути на її користь із ОСОБА_1 витрати з оплати житлово-комунальних послуг у розмірі 115213,44 грн та судові витрати.
Рішенням від 12 травня 2026 року Комунарський районний суд м. Запоріжжя частково задовольнив позов.
Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на сплату житлово-комунальних послуг в сумі 105691,41 грн та витрати на сплату судового збору в сумі 1056,84 грн.
У задоволенні решти позову суд відмовив.
Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням суду в частині задоволених позовних вимог, ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить скасувати рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 12 травня 2026 року та направити справу для розгляду за підсудністю до Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції порушив правила територіальної підсудності, оскільки спір пов`язаний із нерухомим майном - квартирою, розташованою у Вознесенівському районі м. Запоріжжя, а тому відповідно до ч. 1 ст. 30 ЦПК України мав розглядатися за місцезнаходженням цього майна Вознесенівським районним судом м. Запоріжжя. Апелянт посилається на правові висновки Верховного Суду щодо поширення правил виключної підсудності на спори, пов`язані з нерухомим майном як безпосередньо, так і опосередковано, та зазначає, що недотримання правил територіальної юрисдикції є підставою для скасування рішення з направленням справи на розгляд до належного суду.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 - в особі представника адвоката Лісняка Я.В. - зазначає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки спір між сторонами не є спором з приводу нерухомого майна, а стосується виконання одним зі співвласників грошового зобов`язання та виникнення у нього права регресної вимоги до іншого співвласника. Позивач посилається на те, що питання права власності на квартиру вже врегульовано судовим рішенням, а тому рішення у цій справі не впливає на права та обов`язки сторін щодо нерухомого майна. При цьому наведений апелянтом правовий висновок Верховного Суду у справі № 638/1988/17, на думку Позивача, стосується іншої категорії правовідносин - безпосереднього стягнення заборгованості за комунальні послуги їх постачальником, тоді як у цій справі позов заявлено в порядку регресу відповідно до ч. 1 ст. 544 ЦК України. З огляду на це Позивач вважає, що до спірних правовідносин застосовується загальне правило територіальної підсудності, а не правила виключної підсудності, та просить апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
У судовому засіданні представник ОСОБА_3 - адвокат Лісняк Я.В. заперечував проти задоволення апеляційної скарги, оскаржуване рішення просив залишити без змін.
Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені відповідно до вимог чинного законодавства (а.с. 253,254). Клопотання про відкладення розгляду справи до апеляційного суду не надходили.
Згідно з ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегія суддів вирішила розглядати справу за відсутності осіб, які не з`явились.
Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, доводи представника позивача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на таке.
За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Задовольняючи позов у частині позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача частини витрат на комунальні платежі, суд першої інстанції виходив з того, що позивач довела акт сплати нею житлово-комунальних послуг у квартирі АДРЕСА_2 на загальну суму 211382,82 грн, тому з відповідача як співвласника квартири на користь позивача стягненню підлягає частина цієї суми, що складає 105691,41 грн.
Колегія суддів погоджується з таким висновком з огляду на таке.
Так, суд першої інстанції встановив, підтверджено матеріалами справи та не заперечували сторони, що сторони уклали шлюб 23.06.2010 року, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 .
09.12.2010 року ОСОБА_2 була придбана квартира АДРЕСА_2 , що підтверджується договором купівлі-продажу, посвідченим нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Морозовою В.М. за №3507. Згідно п. 3.2.2 цей правочин вчинений за згодою чоловіка покупця ОСОБА_1 , посвідченою Морозовою В.М., приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу 09.12.2010 за реєстровим номером 3506.
22.04.2014 року рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області шлюб між сторонами розірвано.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя по справі №335/3104/21 від 11.01.2022 року визнано право власності в порядку поділу спільного майна подружжя на квартиру АДРЕСА_2 по частині за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
За спожиту електричну енергію ПАТ «Запоріжжяобленерго» та ТОВ «Запоріжжяелектропостачання» 29.05.2014 - 850 грн.; 12.06.2014 - 3000 грн.; 12.06.2014 - 6,64 грн.; 14.06.2014 - 2453,33 грн.; 25.07.2014 - 159,36 грн. та 96,92 грн.; 08.01.2015 - 973,56 грн.; 14.02.2015 - 3309,81 грн.; 19.05.2015 - 2350 грн.; 03.07.2015 - 3240,88 грн. та 3240,88 грн.; 23.09.2015 - 1149,37 грн.; 20.07.2016 - 4500 грн.; 30.11.2016 - 4050 грн. та 4041,49 грн.; 25.10.2017 - 6000 грн.; 22.12.2017 - 1400 грн.; 26.01.2018 - 3000 грн.; 14.02.2018 - 3000 грн.; 26.02.2018 - 3000 грн.; 20.07.2018 - 2000 грн.; 19.10.2018 - 500 грн.; 26.10.2018 - 500 грн; 02.11.2018 - 500 грн.; 10.01.2019 - 600 грн.; 26.01.2019 - 800 грн.; 24.04.2019 - 5000 грн.; 09.07.2019 - 47,77 грн.; 20.09.2019 - 1561,77 грн. та 2342,30 грн.; 04.10.2019 - 500 грн.; 11.10.2019 - 393,10 грн.; 17.12.2019 - 1848,20 грн.; 12.02.2020 - 35,90 грн.; 16.03.2020 - 804 грн.; 27.04.2020 - 866,20 грн.; 20.07.2020 - 1300 грн.; 19.08.2020 - 707,20 грн.; 16.10.2020 - 638,76 грн.; 28.11.2020 - 587,40 грн.; 21.12.2020 - 566,80 грн.; 20.01.2021 - 587,10 грн.; 17.02.2021 - 671,10 грн.; 16.04.2021 - 1244,10 грн. Всього на суму 74423,94 грн.
За послуги з обслуговування будинку, надані МКП «Основаніє»: 14.06.2014 - 1693,68 грн.; 25.07.2014 - 70,57 грн.; 08.01.2015 - 352,85 грн; 23.09.2015 - 635,15 грн. Всього на суму 2752,25 грн.
За спожитий газ ПАТ «Запоріжгаз» 25.07.2014 - 217 грн.; 03.07.2015 - 163,40 грн.; 23.09.2015 - 66,43 грн. Всього на суму 446,83 грн.
За послуги, надані Концерном «Міські теплові мережі»: 25.07.2014 - 2947,66 грн.; 08.01.2015 - 1876,59 грн.; 23.09.2015 - 2753,48 грн.; 22.01.2018 - 3000 грн. та 3000 грн.; 06.07.2018 - 14000 грн.; 10.07.2018 - 6000 грн.; 19.10.2018 - 1000 грн.; 26.10.2018 - 1000 грн.; 02.11.2018 - 1000,10 грн.; 10.01.2019 - 1200 грн.; 17.01.2019 - 2360,42 грн.; 26.01.2019 - 800 грн.; 24.04.2019 - 5000 грн.; 18.06.2019 - 9999,98 грн.; 09.07.2019 - 4999,99 грн.; 17.09.2019 - 14999,97 грн.; 20.09.2019 - 4282,07 грн.; 17.12.2019 - 2722,50 грн.; 17.01.2020 - 3032 грн.; 12.02.2020 - 600 грн.; 20.02.2020 - 2255 грн.; 06.04.2020 - 3420,60 грн.; 27.04.2020 - 1902,50 грн.; 02.06.2020 - 405,70 грн.; 21.12.2020 - 1929,80 грн.; 20.01.2021 - 2692,50 грн.; 17.02.2021 - 2709,10 грн. Всього на суму 101889,98 грн.
За послуги, надані КП «Водоканал»: 25.07.2014 - 1430,40 грн.; 26.02.2018 - 2000 грн.; 02.03.2018 - 4999 грн.; 26.04.2019 - 4846,25 грн.; 18.06.2019 - 363,90 грн.; 04.10.2019 - 500 грн.; 17.12.2019 - 408,90 грн.; 24.01.2020 - 411,60 грн.; 12.02.2020 - 259 грн.; 16.03.2020 - 227,50 грн.; 27.04.2020 - 214,80 грн.; 02.06.2020 - 270,70 грн.; 20.07.2020 - 419,30 грн.; 19.08.2020 - 220,90 грн.; 16.10.2020 - 419,40 грн.; 28.11.2020 - 213,20 грн.; 21.12.2020 - 152,60 грн.; 20.01.2021 - 157,80 грн.; 17.02.2021 - 183,50 грн.; 16.04.2021 - 857,60 грн.; Всього на суму 18556,35 грн.
За послуги надані КП «Запоріжремсервіс» за послуги з управління багатоквартирним будинком: 18.06.2019 - 1600 грн.; 20.09.2019 - 4900 грн. та 223,90 грн.; 24.01.2020 - 1214,70 грн.; 12.02.2020 - 363,33 грн.; 16.03.2020 - 363,33 грн.; 27.04.2020 - 363,33 грн.; 02.06.2020 - 363,33 грн.; 20.07.2020 - 650,60 грн.; 19.08.2020 - 363,33 грн.; 16.10.2020 - 726,70 грн.; 28.11.2020 - 363,33 грн.; 21.12.2020 - 363,33 грн.; 20.01.2021 - 363,33 грн.; 17.02.2021 - 363,33 грн.; 16.04.2021 - 727,60 грн. Всього на суму 13313,47 грн.
Отже, позивач понесла витрати на оплату послуг за спожиту електричну енергію, водопостачання та водовідведення, спожитий газ, послуги з управління багатоквартирним будинком, централізоване теплопостачання та постачання гарячої води на загальну суму 211382,82 грн.
Відповідно до ст. 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. За положенням ч. 4 ст. 319 ЦК України власність зобов`язує.
Статтею 360 ЦК України передбачено, що співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном.
Згідно з п. 5 ч. 3 статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», у редакції чинній на час виникнення спірних відносин, споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Отже, кожен співвласник зобов`язаний брати участь у витратах щодо утримання майна, що є у спільній частковій власності, незалежно від того, хто здійснює фактичні дії, спрямовані на утримання спільного майна.
Співвласник, який виконав солідарний обов`язок щодо сплати необхідних витрат на утримання майна, має право вимагати від іншого співвласника їх відшкодування (право зворотної вимоги).
Якщо хтось із співвласників відмовляється брати участь у витратах, інші співвласники можуть здійснити їх самостійно і вимагати від цього співвласника відшкодування понесених витрат у судовому порядку або ж безпосередньо звернутись до суду з позовом про примусове стягнення з співвласника, який відмовився нести тягар утримання спільного майна, коштів для цієї мети.
Згідно зі ст. 5 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» до житлово-комунальних послуг належать:1) житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком. Послуга з управління багатоквартирним будинком включає: забезпечення утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, якщо прибудинкова територія, за даними Державного земельного кадастру, знаходиться у власності або користуванні співвласників багатоквартирного будинку відповідно до вимог законодавства, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку; інші додаткові послуги, які можуть бути замовлені співвласниками багатоквартирного будинку; 2) комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами.
У цій справі суд встановив, що сторони є співвласниками оспорюваної квартири і відповідно до закону зобов`язані оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Частина 1 статті 27 ЦПК України закріплює, що позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
Суд першої інстанції під час вирішення питання про відкриття провадження у справі виходив із наявних у справі відомостей про зареєстроване місце проживання відповідача за адресою: АДРЕСА_3 .
14 вересня 2022 року розпорядженням Голови Верховного Суду «Про зміну територіальної підсудності судових справ Запорізької області» внесено зміни до розпорядження Голови Верховного Суду від 10 березня 2022 року № 4/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану» та визначено нову територіальну підсудність судових справ Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області за Комунарським районним судом м. Запоріжжя.
Отже, ця справа підсудна Комунарському районному суду м. Запоріжжя.
Доводи апеляційної скарги про розгляд справи за помилковою підсудністю з посиланням на постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду від 16.05.2018 у справі № 640/16548/16-ц не заслуговують на увагу, оскільки у вказаній постанові мітиться такий правовий висновок: «До позовів, що виникають з приводу нерухомого майна, належать, зокрема, позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 ЦК України); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини. Правила виключної підсудності поширюються також на спори щодо майнових прав на незавершені будівництвом об`єкти нерухомості, об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни призначення».
Колегія суддів зауважує, що в цій справі між сторонам відсутній спір з приводу нерухомого майна, адже майнові правовідносини стосовно квартири АДРЕСА_2 вже врегульовані рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 11.01.2022 у справі № 335/3104/21, що набрало законної сили в частині спору щодо квартири згідно з постановою Запорізького апеляційного суду від 07.06.2022. Відповідно до вказаного рішення суду, за відповідачем було визнано право власності на 1/2 (одну другу) частку спірної квартири.
Отже, спір у цій справі не належить до жодної категорії спорів з приводу нерухомого майна, перелічені в постанові ВС від 16.05.2018 у справі № 640/16548/16-ц. Рішення в цій справі жодним чином не впливає на права та обов`язки сторін, що витікають з права власності чи іншого речового права на вищевказану квартиру.
Отже, доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції правил виключної підсудності не заслуговують на увагу, оскільки предметом спору в цій справі є не право на нерухоме майно, порядок його поділу чи користування ним, а вимога одного співвласника майна до іншого про відшкодування понесених витрат на утримання спільного майна, яка виникла з передбаченого ст. 360 ЦК України обов`язку співвласників брати участь у таких витратах. Сам по собі обов`язок понесених витрат із конкретним об`єктом нерухомості не змінює правової природи заявленої грошової вимоги та не є достатньою підставою для застосування ч. 1 ст. 30 ЦПК України.
Таким чином, апеляційний суд перевірив доводи апеляційної скарги та дійшов висновку, що вони є безпідставними, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Крім того, колегія суддів зауважує, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи, користувався правами учасника судового процесу на власний розсуд, подаючи заяви та клопотання, однак доводів про непідсудність справи Комунарському районному суду м. Запоріжжя під час розгляду справи в суді першої інстанції не заявляв,а за вимогами ч.2 ст.378 ЦПК України справа не підлягає направленню на новий розгляд у зв`язку з порушенням правил територіальної юрисдикції ( підсудності),якщо учасник справи ,який подав апеляційну скаргу, при розгляді справи судом першої інстанції без поважних причин не заявив про непідсудність справи.
Отже, доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставами для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права.
При цьому колегія суддів враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить.
За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно з вимогами ст. 76-78, 81, 89, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 12 травня 2026 року- без змін.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 12 травня 2026 року в цій справі - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 24 вересня 2026 року.
Головуючий
Судді