ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/5879/26 Справа № 175/19120/24 Суддя у 1-й інстанції - Войтух О. М. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 вересня 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Пищиди М.М.
суддів: Свистунової О.В., Ткаченко І.Ю.
за участю секретаря судового засідання - Літвінова І.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 04 березня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей виконавчого комітету Сурсько-Литовської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області про позбавлення батьківських прав, -
В С Т А Н О В И В:
У грудні 2024 року позивачка звернулася з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей виконавчого комітету Сурсько-Литовської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області про позбавлення батьківських прав.
В обґрунтування позову позивач зазначає, що задовго до розірвання шлюбу Відповідач став проживати окремо від позивача та її доньки, вступив у відносини з іншою жінкою, з якою веде спільне господарство. З грудня 2018 року Відповідач припинив спілкуватись з донькою, проводити разом час, долею доньки не цікавився, про її здоров`я не піклувався, матеріальної допомоги не надавав. Всі питання щодо виховання та утримання доньки вирішуються Позивачкою самостійно без участі та підтримки з боку Відповідача.
Позивачка зазначає, що Відповідач самостійно усунувся від виконання батьківських обов`язків. Своїми демонстративними діями, завдав психологічної травми. Станом на 01 листопада 2024 року Відповідач має заборгованість у розмірі 123 084,00 гривні зі сплати аліментів на утримання доньки. На даний час Відповідач ніде не працює та не проходить службу в Збройних силах України за призовом чи на добровільній контрактній основі.
Враховуючи зазначене, позивачка просила суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно його неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вирішити питання стосовно судових витрат.
Рішенням Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 04 березня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей виконавчого комітету Сурсько-Литовської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області про позбавлення батьківських прав - відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судове рішення є незаконним, безпідставним, необґрунтованим, та таким, що ухвалене з грубим порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Суд не в повній мірі дослідив обставини справи та надав неналежну їм оцінку.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено, що 23 грудня 1995 року був укладений шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народилася донька ОСОБА_3 , що підтверджується Свідоцтвом про народження від 14 липня 2010 року, що видано та зареєстровано виконавчим комітетом Новомиколаївської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області (актовий запис №06, серія НОМЕР_1 ), в якому зазначені батьки дитини: батько - ОСОБА_2 та мати - ОСОБА_1 .
Згідно з рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 18 грудня 2018 року по справі №175/2760/18-ц провадження №2/175/876/18 шлюб між Позивачем та Відповідачем було розірвано.
Згідно з судовим наказом Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 17 грудня 2024 по справі №175/5008/21 з ОСОБА_2 стягуються, аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі частина з усіх видів заробітку (доходу), але не більше десяти пожиточних мінімумів на дитину відповідного віку та не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з дня пред`явлення заяви до суду 29 листопада 2021 року і до досягнення найстаршої дитини повноліття, тобто ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Згідно з розрахунком заборгованості зі сплати аліментів Слобожанського відділу державної виконавчої служби у Дніпровському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 01.11.2024 року вбачається, що боржник ОСОБА_2 має заборгованість зі сплати аліментів, яка станом на 01 листопада 2024 складала 123 084,00 грн.
Відповідно до акту обстеження умов проживання відділу соціального захисту населення виконавчого комітету Сурсько-Литовської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області від 14 листопада 2024 року зазначено, що «згідно з проведеним обстеженням за адресою: АДРЕСА_1 . Житло розміщено на 2 поверсі, 2 поверхового будинку, складається з 3 кімнат, які жилі, кухні, коридору, ванної кімнати. У квартирі є електропостачання, водопостачання, енергопостачання. Для виховання та розвитку дитини створено умови: окрема кімната, місце для сну, навчання, зберігання речей, гаджети для навчання, одяг у достатній кількості. За даною адресою проживають:
1. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , мати;
2. ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , донька
ОСОБА_4 любить та поважає свою мати, з батьком не спілкується. Проблем у розвитку та вихованні дитини не виявлено».
Згідно з повідомленням Головного управління національної поліції в Дніпропетровській області (Відділення поліції №1 Дніпровського районного управління поліції №1) від 29 листопада 2024 №43,5 -1634. Зі змісту вбачається, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , який зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 , до кримінальної відповідальності не притягувався, притягувався до адміністративної відповідальності:
- 24 липня 2012 за ч.1 ст.122 КУпАП;
- 11 жовтня 2016 за ч.1 ст.130 КУпАП, ч.1 ст.121 КУпАП;
- 19 жовтня 2023 за ч.2 ст. 122 КупАП.
29 липня 2025 року Позивач ОСОБА_1 подала заяву про повернення виконавчого документу про стягнення аліментів до Слобожанського відділу державної реєстрації виконавчої служби у Дніпровському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо виконавчого провадження № 69492239 про примусове стягнення з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП: НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 аліментів на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зазначивши у своєму зверненні, що не бажає отримувати аліменти від ОСОБА_2 на утримання доньки, оскільки не вважає, що його дії направлені саме на виконання батьківських обов`язків та не вважає його батьком.
Як вбачається із характеристики на ОСОБА_2 , що була надана старостою с. Сурське-Литовське 29 січня 2025 року, скарг на незадовільну поведінку ОСОБА_2 в офіс старости не надходило, приймав участь у благоустрої села Новомиколаївка, характеризується за місцем проживання задовільно, офіційно не працевлаштований, неофіційно працює на будівництві у м.Дніпро.
Згідно висновку про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , відносно його неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який затверджений рішенням виконавчого комітету Сурсько-Литовської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області №12 від 07 лютого 2025 року, враховуючи відсутність вагомих підстав, виконавчий комітет Сурсько-Литовської сільської ради вважає за недоцільне позбавляти батьківських прав гр. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , відносно його доньки: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Опитана в судовому засіданні неповнолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 повідомила суд, що не проживає разом з татом та просить позбавити біологічного батька батьківських прав, оскільки він не бере участі та не цікавиться її життям. Зазначає, що бачила його останній раз у грудні 2024 року в стані алкогольного сп`яніння. Вважає, що батько жодним чином не допомагає, заважає виїхати за кордон. На даний час не має бажання спілкуватися й підтримувати будь-який контакт з батьком.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог щодо позбавлення батьківських прав відповідача, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних та достатніх доказів, які б свідчили про те, що батько дитини умисно ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків. А відтак, застосування до відповідача такого виняткового заходу, як позбавлення батьківських прав, є передчасним, оскільки винної поведінки ОСОБА_2 стосовно дитини в повній мірі доведено не було.
Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду, так як суд першої інстанції дійшов правильного висновку на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (частина третя статті 51 Конституції України).
Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
У частині сьомій статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.
Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини (пункти 1)-6) частини першої статті 164 СК України).
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц зроблено висновок по застосуванню пункту 2 частини першої статті 164 СК України і вказано, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 зазначено, що «ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).
Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав, подання відповідачем апеляційної скарги свідчить про його інтерес до дитини.
Ухвалюючи рішення про позбавлення відповідача батьківських прав, суди попередніх інстанцій не врахували, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, необхідність застосування якого за обставинами цієї справи не доведено; належних та допустимих доказів ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків, які б могли бути законною підставою для позбавлення його батьківських прав відносно доньки, позивачем не надано».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 грудня 2018 року у справі № 404/6391/16-ц (провадження № 61-40224св18) вказано, що: «позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).
Суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.
Отже, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини (§ 57, § 58).
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
У справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100)».
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частини перша, третя статті 13 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Позивач наголошує, що батько дитини - відповідач досить тривалий час не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, належним чином не приймає участь у її вихованні, однак, вказані обставини не є безумовними та достатніми для позбавлення останнього батьківських прав та застосування такого крайнього заходу впливу, оскільки простої бездіяльності з боку батька недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити його батьківських прав.
У частинах п`ятій, шостій статті 19 СК України встановлено, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
При цьому, висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню та оцінці судом на основі всіх наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв`язку (постанови Верховного Суду від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, від 15 листопада 2023 року у справі № 932/2483/21).
Як вбачається з наданого висновку про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , відносно його неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який затверджений рішенням виконавчого комітету Сурсько-Литовської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області №12 від 07 лютого 2025 року, враховуючи відсутність вагомих підстав, виконавчий комітет Сурсько-Литовської сільської ради вважає за недоцільне позбавляти батьківських прав гр. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , відносно його доньки: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Колегія суддів наголошує, що ухилення від виконання своїх обов`язків із виховання дітей повинно бути навмисним, коли особа повністю розуміє наслідки своєї винної поведінки, змінити її в кращу сторону не бажає, нехтуючи при цьому найкращими інтересами дитини, не надано підтвердження того, що відповідач є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дітей.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 171 СК України дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.
З матеріалів справи вбачається, що неповнолітня ОСОБА_3 висловила суду свою згоду на позбавлення батька батьківських прав, тому колегія суддів не вбачає доцільності у заслуховувані думки дитини у судовому засіданні.
Разом з тим, озвучена думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав, оскільки її думка не завжди може відповідати її інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким вона в силу малолітнього віку неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї.
Подібний висновок викладений в постанові Верховного суду від 13 липня 2022 року в справі № 705/3040/18 (провадження № 61-19878св21).
Отже, колегія суддів зважає на те, що хоча думка дітей у вирішенні спору про позбавлення батьківських прав є важливою, вона не може бути визначальною, і така думка не є свідченням того, що позбавлення батьківських прав призведе до забезпечення якнайкращих інтересів дітей.
Виходячи з пріоритету якнайкращих інтересів дітей, апеляційний суд вважає, що твердження дитини щодо невиконання батьком своїх батьківських обов`язків не може бути тією підставою, яка обов`язково має бути врахована при вирішенні цього спору, оскільки проживання батька ОСОБА_2 окремо від дитини очевидно ускладнює піклування про дитину і, через відсутність фізичного спілкування з батьком, позиція матері вливає на сприйняття певних обставин самими дітьми.
Оцінюючи викладені обставини в їх сукупності, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, є правомірними, оскільки, незважаючи на те, що відповідач в певній мірі нехтує своїми батьківськими обов`язками щодо своєї дитини, достатні підстави для застосування до ОСОБА_2 крайнього заходу впливу у виді позбавлення його батьківських прав стосовно дитини з врахуванням її інтересів, інтересів самого відповідача, рішень Європейського суду з прав людини, судової практики Верховного Суду, на даний час відсутні.
Посилання апелянта на те, що відповідач не виконує свої батьківські обов`язки, не може бути самостійною підставою для скасування судового рішення, оскільки самої лише бездіяльності з боку батька недостатньо для висновку про наявність виняткових обставин, за яких можливе позбавлення її батьківських прав (постанова Верховного Суду від 04 квітня 2024 року у справі №553/449/20).
З вищевказаних підстав доводи апеляційної скарги про безпідставність висновків суду про відмову в позові, наявність підстав для позбавлення відповідача батьківських прав щодо дитини, так як він не приймає участі у вихованні дитини досить тривалий час, не піклується про її фізичний та духовний розвиток, слід відхилити.
Щодо доводів апеляційної скарги, що відповідач не надає матеріальної допомоги на утримання дитини та має заборгованість по сплаті аліментів, колегія суддів зазначає, що факт стягнення з відповідача аліментів на утримання дітей не може свідчити про свідоме ухилення від виконання батьківських обов`язків щодо утримання дитини, оскільки таке є одним із способів захисту прав дитини на належне матеріальне забезпечення та свідчить про спонукання матері до надання дітям належного утримання. Наявність заборгованості зі сплати аліментів сама по собі не є підставою для позбавлення матері дитини батьківських прав.
Аналогічну позицію містить постанова Верховного Суду від д 23 квітня 2020 року у справі № 420/1075/17.
Судом береться до уваги та обставина, що альтернативні заходи реагування держави до відповідача не вживалися, позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки, як для батька так і для дитини. Позбавлення батьківських прав допускається лише, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.
При цьому, колегія суддів вважає за необхідне попередити відповідача про необхідність зміни ставлення до дитини.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції про відмову в позові є законним та обгрунтованим, в той же час підлягає зміні резолютивна частина рішення шляхом її доповнення про попередження відповідача ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання дитини, оскільки суд першої інстанції не зазначив про це в своєму рішенні.
Наведені апелянтом в апеляційній скарзі доводи не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Згідно із статтею 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для скасування судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги відсутні, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки, апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, немає.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Доповнити резолютивну частину рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 04 березня 2026 року абзацом наступного змісту.
Попередити ОСОБА_2 про необхідність належного виконання батьківських обов`язків та зміни ставлення до виховання відносно неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В решті рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 04 березня 2026 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до чинного законодавства.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошені 23 вересня 2026 року.
Повний текст постанови складено 24 вересня 2026 року.
Судді: