ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/6385/26 Справа № 185/15451/25 Суддя у 1-й інстанції - Бондаренко В.М. Суддя у 2-й інстанції - Макаров М. О.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 вересня 2026 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді Макарова М.О.
суддів - Петешенкової М.Ю., Городничої В.С.
при секретарі - Пікос А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 березня 2026 року по за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження здоров`я, -
В С Т А Н О В И Л А :
У грудні 2025 року представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Мотуз О.В. звернувся до суду з позовом до ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження здоров`я.
Позов мотивовано тим, що позивач працював у відповідача ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» у шкідливих умовах і отримав професійне захворювання. Висновком МСЕК йому первинно-повторно безстроково з 02 квітня 2020 року встановлено 60 % втрати професійної працездатності за профзахворюванням, з визначенням третьої групи інвалідності. За таких обставин представник позивача просив стягнути з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь позивача моральну шкоду, завдану ушкодженням здоров`я, в сумі 245 000,00 грн.
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 березня 2026 року позов задоволено частково, стягнуто з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь ОСОБА_1 120 000,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження здоров`я. У задоволенні іншої частини позову відмовлено. Вирішено питання стосовно судових витрат.
Рішення суду мотивовано тим, що при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд керувався принципом розумності, виваженості та справедливості, бере до уваги стан здоров`я позивача, втрату професійної працездатності, інвалідність, вину підприємства в заподіянні шкоди, характер та об`єм його фізичних, душевних, психічних страждань від одержаного профзахворювання, втрату можливості його трудової та соціальної реабілітації, що призвело до значних тяжких змін життєвих зв`язків, а саме 60 % втрати професійної працездатності, істотність вимушених змін в життєвих стосунках, вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 120 000,00 грн в порядку відшкодування моральної шкоди, що є достатнім для розумного задоволення потреб потерпілого та не призводить до його необґрунтованого збагачення.
В апеляційній скарзі ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» просить рішення суду змінити, зменшивши розмір моральної шкоди до 60 000 грн, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, не дослідив і не надав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам, а також не сприяв повному, об`єктивному та неупередженому її розгляду, через що ухвалене рішення не відповідає фактичним даним, є незаконним та необґрунтованим.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_2 не погоджується з позицією апелянта, викладеною у скарзі, та вважає оскаржуване рішення суду законним та обґрунтованим, а тому просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення. Вважає доводи апелянта щодо відсутності причинного зв`язку між завданою позивачу шкодою і протиправною поведінкою необґрунтованими та такими, що не може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я на виробництві, оскільки до юридичного складу правовідносин з відшкодування моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв`язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу. Крім того, вказує, що заперечення відповідачем факту наявності моральних страждань через відсутність у позивача діагнозу або медичного висновку психолога чи психіатру суперечить чинному законодавству, рішенням Конституційного Суду України та усталеній судовій практиці.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення з огляду на наступне.
Фактичні обставини.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , відповідно до записів у трудовій книжці та даних акта за формою П-4, має 22 роки трудового стажу в умовах впливу шкідливих виробничих факторів на підприємстві відповідача - ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля».
19 квітня 2019 року ОСОБА_1 було звільнено відповідачем з посади прохідника 5 розряду з повним робочим днем у шахті ВСП «Шахтоуправління імені Героїв Космосу» ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» за станом здоров`я, який перешкоджає продовженню даної роботи (п. 2 ст. 40 КЗпП України).
03 березня 2020 року т.в.о. начальника Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області Катченко В.Є. затверджено акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (форма П-4) у ОСОБА_1 . З цього акта вбачається, що комісія 03 березня 2020 року провела розслідування причини виникнення хронічного професійного захворювання у позивача та встановила діагноз: 1) хронічне обструктивне захворювання легень першої-другої стадії (пиловий бронхіт першої-другої стадії, емфізема легень першої-другої стадії), група В. ЛН першого-другого ступеня, код J44, J43.8; 2) радикулопатія поперекова-крижова L4-S1, шийна С5 - С7, з помірно вираженими статико-динамічними порушеннями, зі стійким больовим синдромом, нейродистрофією у вигляді двобічного плечолопаткового періартрозу (ПФ другого ст.), остеоартрозу, у поєднанні з періартрозом ліктьових та колінних суглобів (ПФ першого-другого ступеня), код М54.1, М17-М19; 3) нейросенсорна приглухуватість першого ступеня (з легким зниженням слуху) , код Н90.3.
Цим же актом встановлено обставини виникнення хронічного професійного захворювання: працюючи в підземних умовах шахти прохідником на дільниці підготовчих робіт, виконував комплекс робіт з проведення гірничих виробок згідно з технологічним процесом (кріплення забою, зачистка забою від гірничої маси лопатою, затягуання боків виробки тощо). Внаслідок недосконалості технології підземного видобудку вугілля, роботи шахтних механізмів і машин (комбайн, скребковий конвеєр, стрічковий конвеєр, скребковий перевантажувач тощо) не завжди є можливість встановлення систем вентиляції, пилоподавлення. У зв`язку з чим підпадав під вплив підвищених концентрацій аерозолю переважно фіброгенної дії у повітрі робочої зони, підвищених рівнів виробничого шуму. Недосконалість технології передбачає значне використання ручної праці (зачистка гірничої маси вручну, піднесення матеріалів та обладнання тощо). Внаслідок недосконалості механізмів гірничошахтного обладнання, робочого інструменту в підземних умовах шахти не завжди була можливість використовувати транспортувальні засоби та засоби малої механізації для переміщення вантажів внаслідок технологічного обмеження робочого простору, перешкоджаючого їх застосування.
Причини виникнення професійного захворювання: Хімічні фактори: вміст пилу з вмістом вільного SiО2 кристалічного більше 10% в повітрі робочої зони в 65 разів перевищує ГДК (фактичне значення 130,6 мг/м3, при допустимій концентрації - 2 мг/м3) по ГОСТ 12.1.005-88 «Загальні санітарно-гігієнічні вимоги до повітря робочої зони». Важкість праці: перебування у незручній робочий позі 40% часу зміни (при допустимій до 25%); фізичне динамічне навантаження: при загальному навантаженні за участю м`язів рук, корпусу, ніг 108 435 кг/м (при допустимому до 44 000кг/м); при регіональному навантаженні з переважною участю м`язів рук та плечового поясу 35 880 кг/м (при допустимому до 13000 кг/м); величина статистичного навантаження за зміну при утриманні вантажу: за участю м`язів тулуба та ніг - 121 500 кг/с (при допустимому до 100 000кг/м); маса вантажу, що постійно підіймається та переміщується вручну 40 кг (при допустимих до 30 кг); вимушені нахили корпусу (більше 30 град) становлять 280 разів за зміну, при допустимому значенні до 100 разів за зміну. Фізичні фактори: еквівалентний рівень шуму перевищує на 11 дБА (фактичне значення 91 дБА, при допустимому - 80 дБА) по ДСН 3.3.6.037-99; відносна вологість повітря 93,3% (при допустимій 75%) по ДСН 3.3.6.042-99, ДСП 3.3.1.095-2002.
Особи, які порушили законодавство про охорону праці, гігієнічні регламенти і нормативи: не встановлені.
Згідно з довідками Міжрайонної профпатологічної МСЕК до акта огляду медико-соціальною експертною комісією, серії 12 ААБ, № 604770; про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги, серії 12 ААА, № 058209 від 03.04.2020, ОСОБА_1 первинно-повторно безстроково з 02.04.2020 встановлено третю групу інвалідності, а також 60% втрати професійної працездатності сукупно, у тому числі: 45% - радикулопатія з ДПП (первинно); 10% - ХОЗЛ (первинно); 5% - туговухість (первинно), 0% - виробнича травма, акт Н-1 № 36 від 31.10.2006 (повторно). Рекомендовано медикаментозне та санаторно-курортне лікування.
Право позивача на відшкодування моральної шкоди виникло з дня первинного встановлення йому висновком МСЕК стійкої втрати працездатності.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд керується принципом розумності та справедливості, бере до уваги стан здоров`я позивача, втрату професійної працездатності, інвалідність, вину підприємства в заподіянні шкоди, характер та об`єм його фізичних, душевних, психічних страждань від одержаного профзахворювання, втрату можливості його трудової та соціальної реабілітації, що призвело до значних тяжких змін життєвих зв`язків, а саме 60 % втрати професійної працездатності, істотність вимушених змін в життєвих стосунках, вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 120 000,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, що є достатнім для розумного задоволення потреб потерпілого та не призводить до його необґрунтованого збагачення.
Позиція апеляційного суду.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Згідно зі ст. 3 Конституцією України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Згідно зі ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.
Відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральних втрат потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Під моральними втратами потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Стаття 173 КЗпП України закріплює за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків.
Частина 1 статті 237-1 КЗпП України передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
У відповідності до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.
Згідно з ч. ч. 1, 5 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
За змістом пункту 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 1-рп/2004 моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в своїй постанові від 15 червня 2020 року у справі № 212/3137/17-ц зазначив, що невиконання роботодавцем обов`язку по забезпеченню безпечних і здорових умов праці, яке мало наслідком виникнення у позивача професійного захворювання, втрати працездатності й встановлення інвалідності, є підставою для відшкодування роботодавцем (його правонаступником) заподіяної працівнику моральної шкоди.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 210/5258/16-ц зазначено, що суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має і не може бути точного мірила майнового виразу душевного болю. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Отже, колегія суддів погоджується з розміром моральної шкоди в сумі 120 000,00 грн, стягнутої судом першої інстанції, враховуючи доводи позовної заяви, тяжкості наслідків, які настали у здоров`ї позивача, незворотності таких наслідків, розміру втрати працездатності, відсутності покращення стану позивача, постійний характер страждань позивача, який відчуває постійний фізичний дискомфорт, обмежений в можливості звичайних повсякденних занять та активному спілкуванні, що вносить істотні вимушені зміни у життєвих стосунках.
У зв`язку з вищевикладеним, колегія суддів не бере до уваги доводи апелянта про необґрунтованість розміру стягнутої моральної шкоди.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що з`ясувавши в достатньо повному об`ємі права та обов`язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та давши їм правову оцінку, суд першої інстанції ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами.
Наведені в апеляційній скарзі доводи не можуть бути взяті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення апелянтом норм процесуального закону.
Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів чинним законодавством не передбачена.
Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язуєсуди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).
Суд з дотриманням приписів процесуального законодавства правильно і повно встановив фактичні обставини справи, правильно визначив правовідносини сторін, які виникли із встановлених ним обставин, правові норми що підлягають застосуванню до цих правовідносин та вирішив спір відповідно до закону.
Враховуючи зазначене, відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення залишенню без змін.
Відповідно статті 141 ЦПК України суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення суду без змін, не змінює розподіл судових витрат.
Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутні.
Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» - залишити без задоволення.
Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 березня 2026 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст судового рішення складено 23 вересня 2026 року.
Головуючий суддя М.О. Макаров
Судді М.Ю. Петешенкова
В.С. Городнича