Справа № 404/4549/25
Номер провадження 2/404/1509/25
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 вересня 2026 року м. Кропивницький
Фортечний районний суд м. Кропивницький у складі:
головуючої судді - Варакіної Н.Б.
за участю секретаря - Парфьонової Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому зсіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування Кропивницької міської ради, Міністерство оборони України про визнання самостійного виховання та утримання сина,
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 третя особа: Орган опіки та піклування Кропивницької міської ради про визнання самостійного виховання та утримання сина.
В обґрунтування вимог посилається на те, що сторони перебували у шлюбі, від якого мають двох дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 16.09.2022 шлюб між сторонами розірвано, місце проживання дитини визначено з батьком, оскільки сторони досягли угоди щодо утримання, виховання та місця проживання дитини.
Відповідачка участі у вихованні та утриманні сина не приймає, фактично самоусунулась від виховання та утримання дитини, єдиним піклувальником є позивач. Встановлення зазначеного факту необхідно для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
В судовому засіданні позивач та його представник вимоги підтримали. Позивач суду пояснив, що відповідачка з`їхала з квартири, де вона перебуває невідомо.
Відповідачка в судове засідання не з`явилась, подала суду заяву про розгляд справи у її відсутність. Правом на подання відзиву не скористалась.
Представники третіх осіб у судове засідання не з`явились, Міністерство оборони України надіслало пояснення.
Заслухавши пояснення позивача та представника, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов задоволенню не підлягає, з наступних підстав.
Судом встановлено, що перебували у шлюбі, від якого мають двох дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 16.09.2022 шлюб між сторонами розірвано, місце проживання дитини, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 визначено з батьком, оскільки сторони досягли угоди щодо утримання, виховання та місця проживання дитини.
Ті докази, які надав позивач на підтвердження своїх вимог не можуть бути прийняті судом як належні, оскільки інформація від лікаря-педіатора та класного керівника дитини викладені на аркушах А4, одним і тим самим текстовим редактором, не містить назви документу, на підставі чого та кому, надана така інформація, підписи не завірені.
Таким самим чином оформлені пояснення сусідів, які також не може суд прийняти в якості доказів.
Відповідно до статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності відповідно до моральних засад суспільства.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) вказано, що положення Конвенції про права дитини про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.
У частині першій статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
Відповідно до статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої-четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.
У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.
Ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).
Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.
Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.
Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.
Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.
З цих самих мотивів у своїй практиці Верховний Суд визнавав необґрунтованими доводи касаційних скарг щодо відмов у задоволенні позовної вимоги про встановлення факту одноосібного виховання та утримання позивачем дітей (див., наприклад, ухвали Верховного Суду про відмову у відкриті касаційного провадження від 02 липня 2025 року у справі № 199/4800/24, від 28 листопада 2025 року у справі № 760/2822/25).
Частиною першою статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 зазначила, що доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.
Сам факт проживання дитини з батьком не підтверджує факту самостійного виховання ним дитини, на що звертає увагу в своїй практиці Верховний Суд (див. пункт 58 постанови Верховного Суду від 13 листопада 2025 року у справі № 592/20023/23).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
У частинах першій та другій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Закон не передбачає обов`язку підтверджувати факт відсутності участі батьків у вихованні дитини або підтверджувати його безумовну та одноосібну участь у вихованні та піклуванні шляхом встановлення юридичного факту в судовому порядку. Натомість, такий факт може бути підтверджений за рішенням суду в разі вирішення питання, зокрема, щодо позбавлення особи батьківських прав.
Факт самостійного виховання та утримання позивачем дитини може бути підставою (обставиною), яка підлягає доведенню під час розгляду судової справи про захист конкретних прав чи свобод позивача і не потребує додаткового попереднього його встановлення судом,
15.04.2022 між сторонами укладений нотаріально засвідчений договір щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини, яким визначено, що син сторін проживає з батьком.
Судом не встановлено обставин, які свідчать, що мати дитини не здатна виконувати свої батьківські обов`язки чи позбавлена у визначений законом спосіб можливості здійснення своїх батьківських прав стосовно дитини.
В ході розгляду справи судом не встановлено порушення прав позивача та інтересів дитини, які б підлягали захисту у судовому порядку в обраний позивачем спосіб, та необхідність встановлення (підтвердження) судом факту, про який просить позивач.
Крім того, суд звертає увагу, що позивач у цій справі, заявляючи вимогу про встановлення факту самостійного виховання сина, послався на те, що постала необхідність юридичної фіксації цього факту з метою отримання відстрочки від призову під час мобілізації на підставі п.4 ч.1 ст.23 ЗУ « Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Однак, приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками сімейних відносин для уникнення виконання встановлених законом обов`язків (див. постанову Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі № 495/432/23).
За таких обставин позов задоволенню не підлягає.
У Х В А Л И В:
У задоволенні позову ОСОБА_1 (ІН НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 (ІН НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ), третя особа: Орган опіки та піклування Кропивницької міської ради, Міністерство оборони України про визнання самостійного виховання та утримання сина - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено протягом 30 днів з дня його складення, шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Кропивницького апеляційного суду.
Рішення суду складено 23.09.2026
Суддя Фортечного районного суду
міста Кропивницького Н. Б. Варакіна