Справа №:755/15281/26
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"23" вересня 2026 р. м. Київ
Дніпровський районний суд м. Києва в складі
головуючого судді Коваленко І.В.,
за участю секретаря судового засідання Грищенко С.В.,
учасники справи:
представник позивача - Мельник М.М.,
відповідач - ОСОБА_1 , який приймає участь у розгляді справи в режимі відеоконференції,
перекладач - Кіпоренко Є.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи адміністративну справу за позовом Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київської області до громадянина Молдови ОСОБА_2 про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення,
ВСТАНОВИВ:
Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області звернулось до суду із адміністративним позовом до громадянина Республіки Молдова ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України строком на шість місяців.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 21 вересня 2026 року співробітниками УСР в м. Києві ДСР НП України виявлено громадянина Республіки Молдова ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який перебував на території України з порушенням вимог міграційного законодавства. Зі слів відповідача встановлено, що він прибув до України у 2007 році з приватною метою, перетнувши державний кордон через пункт пропуску «Кучурган». До компетентних органів із питань визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідач не звертався та інших дій для легалізації свого перебування на території України не вживав. 10 січня 2020 року співробітниками ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області стосовно відповідача прийнято рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни та зобов`язано його залишити територію України не пізніше 20 січня 2020 року із подальшою забороною в`їзду на територію України строком на три роки. Вказане рішення відповідачем до суду не оскаржувалось, однак у встановлений строк виконано не було. 21 вересня 2026 року працівниками ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області стосовно відповідача прийнято рішення про примусове видворення з України та притягнуто його до адміністративної відповідальності за частиною другою статті 203 КУпАП. Того ж дня, 21 вересня 2026 року о 11 год. 30 хв., працівниками ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області відповідача затримано для з`ясування причин та обставин правопорушення і умов, що йому сприяли, у порядку частини другої статті 263 КУпАП строком на 72 години та поміщено до Чернігівського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні. Станом на момент звернення до суду особу відповідача не ідентифіковано, оскільки у нього відсутні документи, на підставі яких можливо встановити його особу та які надають право на перетин державного кордону для виїзду з України. Позивач зазначає, що відповідач є повнолітнім, статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, йому не надано та відповідна процедура не здійснюється, а тому відсутні передбачені законом підстави, за яких до нього не може бути застосовано примусове видворення. У зв`язку з відсутністю у відповідача документів, що посвідчують його особу та дають право на виїзд з України, позивач просить затримати його з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України строком на шість місяців.
23 вересня 2026 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу про відкриття провадження у справі за правилами спрощеного провадження з викликом (повідомленням) сторін.
Положеннями частини 8 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їхні усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Представник позивача Мельник М.М. у судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві, та просив їх задовольнити.
Відповідач у судовому засіданні позовні вимоги визнав. Додатково пояснив суду, що прибув на територію України ще у 2007 році і на той час був документований паспортом громадянина Молдови. Також мав при собі паспорт для виїзду за кордон та свідоцтво про народження. Працював тривалий час на Деміївському базарі різноробочим. У 2010 році документи загубив після зустрічі з друзями, з якими розпивав алкогольні напої. До міграційної служби за отриманням посвідки на тимчасове проживання ніколи не звертався, так само як і не звертався із заявами про надання дозволу на імміграцію або ж про визнання біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.
Суд, заслухавши пояснення представника позивача, відповідача, дослідивши подані сторонами докази, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до наступного висновку.
Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку у тому числі органів державної влади. У справах щодо оскарження рішень суди перевіряють чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Судом встановлено, що відповідач є громадянином Республіки Молдова, перебуває на території України без документів, які підтверджують законність його перебування, не виконав прийняте 10 січня 2020 року рішення про примусове повернення та не має документів, що посвідчують його особу і дають право на виїзд з України.
Також встановлено, що 21 вересня 2026 року щодо відповідача прийнято рішення про примусове видворення з України, а самого відповідача затримано та поміщено до Чернігівського ПТПІ.
Відповідно до пункту 14 статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» нелегальний мігрант - іноземець або особа без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України.
Частиною третьою статті 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначено, що іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.
Відповідно до частини першої статті 9 зазначеного Закону іноземці та особи без громадянства в`їжджають в Україну за наявності визначеного цим Законом чи міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України.
Згідно з частиною першою статті 23 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» нелегальні мігранти та інші іноземці та особи без громадянства, які вчинили кримінальні, адміністративні або інші правопорушення, несуть відповідальність відповідно до закону.
Частиною першою статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» передбачено, що примусове повернення іноземців та осіб без громадянства в країну походження або третю країну застосовується у разі порушення ними законодавства України про прикордонні питання, про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або якщо їх дії суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України.
Відповідно до частини восьмої статті 26 цього Закону примусове повернення не застосовується до іноземців та осіб без громадянства, які не досягли 18-річного віку, до іноземців та осіб без громадянства, на яких поширюється дія Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", а так само не може бути застосовано до осіб, які не мають документів, що посвідчують особу та дають право на виїзд з України (такі іноземці та особи без громадянства затримуються у встановленому законом порядку з метою ідентифікації, документування та забезпечення передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або примусового видворення відповідно до цього Закону).
Частиною першою статті 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» передбачено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальні органи та територіальні підрозділи, органи охорони державного кордону або органи Служби безпеки України можуть приймати рішення про примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, якщо такі особи затримані за незаконне перетинання (спробу незаконного перетинання) державного кордону України або є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, або якщо така особа не виконала у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення, а також в інших передбачених законом випадках.
Частиною першою статті 289 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення або реадмісію, ухилятиметься від виконання рішення про його (її) примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик його (її) втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення, документа, що дає право на виїзд з України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальний орган чи підрозділ, орган охорони державного кордону, орган Служби безпеки України подає до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням зазначених органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовну заяву про застосування судом до іноземця або особи без громадянства, зокрема, затримання з метою ідентифікації та/або забезпечення примусового видворення за межі території України.
Таким чином, необхідною умовою застосування затримання за вказаною нормою є наявність обставин, які свідчать про необхідність такого заходу для забезпечення ідентифікації особи та виконання рішення про її примусове видворення.
Станом на час розгляду справи особу відповідача належним чином не ідентифіковано, а тому наявні об`єктивні підстави для застосування до нього заходу, передбаченого пунктом 1 частини першої статті 289 КАС України.
Суд також враховує, що відповідач тривалий час перебуває на території України без належних документів, рішення про примусове повернення від 10 січня 2020 року ним у встановлений строк не виконано, а тому наявні достатні підстави вважати, що без застосування затримання забезпечити належне проведення процедури ідентифікації та подальшого примусового видворення відповідача буде неможливо.
Водночас, вирішуючи питання щодо строку затримання, суд виходить із того, що такий захід має застосовуватися лише на строк, необхідний для досягнення його законної мети.
Частиною одинадцятою статті 289 КАС України визначено, що строк затримання іноземців та осіб без громадянства у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства, такий строк може бути продовжено, але загальний строк затримання не повинен перевищувати вісімнадцять місяців.
Разом з тим, встановлення законом шестимісячного строку не звільняє суд від обов`язку визначити такий строк затримання, який є необхідним та достатнім з огляду на конкретні обставини справи.
У даному випадку рішення про примусове видворення відповідача прийнято лише 21 вересня 2026 року. На момент розгляду справи відповідач перебуває у ПТПІ нетривалий час, а процедура його ідентифікації та забезпечення примусового видворення фактично перебуває на початковій стадії.
Матеріали справи свідчать про вжиття позивачем відповідних заходів, спрямованих на встановлення особи відповідача, зокрема про повідомлення Посольства Республіки Молдова в Україні. Разом з тим, на час розгляду справи особу відповідача ще не ідентифіковано.
За таких обставин суд вважає, що для проведення необхідних заходів щодо ідентифікації відповідача, отримання відповідної інформації від компетентних органів держави його громадянської належності, оформлення необхідних документів та забезпечення виконання рішення про примусове видворення достатнім на цьому етапі є строк затримання три місяці.
Визначення строку затримання одразу на шість місяців за встановлених у цій справі обставин суд вважає передчасним, оскільки необхідність утримання відповідача протягом усього такого строку матеріалами справи не обґрунтована. Водночас визначення тримісячного строку забезпечить можливість позивачу вжити необхідних заходів для ідентифікації відповідача та виконання рішення про його примусове видворення без необґрунтованого тривалого обмеження права особи на свободу та особисту недоторканність.
При цьому суд враховує положення статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої позбавлення особи свободи має ґрунтуватися на законних підставах та відповідати вимозі необхідності такого заходу.
Отже, з урахуванням установлених обставин справи суд дійшов висновку про наявність правових підстав для затримання відповідача з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України, однак заявлений позивачем строк шість місяців є надмірним, а достатнім та пропорційним у даному випадку є строк три місяці.
З огляду на викладене адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Керуючись статтями 2, 5-10, 72-77, 241-246, 257, 268-272, 289, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, статтями 3, 9, 23, 26, 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», суд -
ВИРІШИВ:
Позов Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київської області до громадянина Молдови ОСОБА_2 про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення - задовольнити частково.
Затримати громадянина Молдови ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України строком на 3 (три) місяці з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України.
Допустити негайне виконання рішення суду на підставі п. 9 ч. 1 ст. 371 КАС України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення суду складений 24.09.2026 року.
Суддя І.В.Коваленко