22.09.26
22-ц/812/1952/26
Провадження № 22-ц/812/1952/26
П О С Т А Н О В А
Іменем України
22 вересня 2026 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого: Базовкіної Т.М.,
суддів: Царюк Л.М., Яворської Ж.М.,
розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) учасників цивільну справу №474/225/26 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення, яке постановив Врадіївський районний суд Миколаївської області, під головуванням судді Сокола Федора Григоровича у приміщенні цього суду 18 червня 2026 року, повний судове рішення складено 30 червня 2026 року, за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАЛІОН ПЛЮС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
у с т а н о в и в :
У березні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальність «ТАЛІОН ПЛЮС» (далі - ТОВ «Таліон Плюс») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позов мотивовано тим, що 07 червня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» (далі - ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога») та ОСОБА_1 було укладено договір кредитної лінії №503796828 у формі електронного документа, відповідно до якого відповідачка отримала від товариства кредитні кошти (з урахуванням всіх траншів) у розмірі 19300 грн. Відповідно до умов Розділу 2 Договору Товариство зобов`язалося надати відповідачу кредитні кошти на умовах строковості, зворотності, платності, а відповідачка зобов`язалася повернути кредитні кошти та сплатити проценти за їх користування відповідно до умов, зазначених у договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», що є невід`ємною частиною договору, текст яких розміщений на сайті Товариства: www.moneyveo.ua. На виконання умов договору грошові кошти були перераховані Товариством на банківську карту № НОМЕР_1 , яка булла вказана відповідачкою при укладанні договору. 09 вересня 2025 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу №МВ-ТП/52, відповідно до умов якого останнє набуло право вимоги до боржників, зазначених у відповідних Реєстрах прав вимоги, зокрема, до ОСОБА_1 за договором кредитної лінії №503796828 від 07 червня 2025 р. Зобов`язання зі сторони кредитора за договором виконані в повному обсязі, в свою чергу відповідач свої зобов`язання по поверненню кредиту належним чином не виконує, у зв`язку з чим станом на дату звернення до суду заборгованість відповідача перед позивачем становить 57526 грн 62 коп., з яких: 19299 грн 10 коп. заборгованість по кредиту, 37069 грн 48 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 1158 грн - заборгованість по комісії за надання кредиту.
Посилаючись на викладене, позивач просить стягнути з відповідача на свою користь вищевказану суму заборгованості, суму сплаченого судового збору у розмірі 2662 грн 40 коп. та витрати на правову допомогу в сумі 5000 грн.
У відзиві на позовну заяву відповідачка просить позов задовольнити частково: у межах фактично отриманого тіла кредиту 19300 грн та обґрунтованих нарахувань за період дії пільгових умов (промокоду); відмовити у задоволенні вимог у частині нарахування процентів та неустойки, що суперечать частини 3 статті 21 Закону України «Про споживче кредитування» та є наслідком зловживання правом з боку позивача; відмовити у задоволенні вимог про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 5000 грн або зменшити їх розмір як неспівмірних та необґрунтованих відповідно до частини 4 статті 137 ЦПК України. Відповідач зазначає, що заявлена позивачем сума майже у три рази перевищує отриманий кредит, що свідчить про значне, непропорційне та економічно необґрунтоване збільшення зобов`язання та вважає, що граничний розмір зобов`язань не може перевищувати 38600 грн. Щодо надмірності процентної ставки та неправомірності нарахувань, ОСОБА_1 зауважила, що позивач здійснює нарахування процентів у розмірі 0,98% на день (357,7% річних), що є надмірним та призводить до непропорційного збільшення заборгованості. З наданого позивачем розрахунку вбачається, що після закінчення пільгового періоду (періоду дії промокоду) розмір щоденних процентів зріс з 19,30 грн до 189,13 грн, тобто майже у 10 разів, що свідчить про різке та необґрунтоване збільшення фінансового навантаження на відповідача. Окремої уваги заслуговує те, що позивач визначив строк договору тривалістю 5 років (1825 днів). З урахуванням характеру спірних правовідносин та суми кредиту (19300 грн) такий строк є явно непропорційним та фактично створює умови для тривалого нарахування процентів поза межами реального строку користування коштами. Крім того, просила суд врахувати її матеріальне становище та визначити порядок виконання рішення шляхом розстрочення на строк до 24 місяців з щомісячною сплатою рівними частинами. Заявлені позивачем до стягнення витрати на правничу допомогу у сумі 5000 грн, відповідач вважає необґрунтованим, неспівмірним та завищеним.
Рішенням Врадіївського районного суду Миколаївської області від 18 червня 2026 р. позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Таліон Плюс» заборгованість за договором кредитної лінії №503796828 від 07 червня 2025 р., станом на 20 січня 2026 р., в сумі 57526 грн 62 коп., з них: 19299 грн 14 коп. - заборгованість по кредиту; 37069 грн 48 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 1158 грн - заборгованість по комісії.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Таліон Плюс» судові витрати: витрати зі сплати судового збору у розмірі 2622 грн 40 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000 грн.
У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про розстрочення виконання рішення суду - відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що доведеним є факт укладення між відповідачкою та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» кредитного договору в електронній формі та перерахування їй кредитних коштів згідно його умов, невиконання позичальницею обов`язку щодо повернення у погоджені сторонами строки отриманої суми кредиту та процентів, сплата яких передбачена кредитним договором, комісії за надання кредиту, а також обставини набуття позивачем прав кредитора у спірних правовідносинах, а саме права вимоги до відповідачки згідно договору факторингу та відповідного реєстру боржників. Судом встановлено, що відповідачка після закінчення строку дисконтного періоду (рекомендована дата повернення кредиту 07 липня 2025 року, а не обов`язкова) свої зобов`язання щодо сплати кредитних коштів не виконала, строк кредитування продовжувався, а тому нарахування відсотків відбувалося в межах строку користування кредитом за базовою процентною ставкою згідно пунктів 7.1-7.3, 8.3, 8.7.1 договору. При цьому, суд зауважив, що строк кредитування становить 5 років або до його дострокового розірвання (пункт 11.1 Кредитного Договору), та кінцевою датою повернення кредиту є 07 липня 2030 року (пункт 7.3. Договору), тому позивач після отримання права вимоги правомірно здійснював нарахування відсотків з підстав, передбачених кредитним договором, та в межах погодженого сторонами строку кредитування до моменту дострокового припинення договору, відповідно - до повідомлення про дострокове розірвання договору з 21 червня 2025 року згідно підпункту 9.1.1.7, в зв`язку з чим нарахування відсотків було припинено. Таким чином, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
При вирішенні питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, про що просила відповідача у разі задоволення позову, суд враховував, що наявність боргових зобов`язань перед іншими кредиторами та сумлінна поведінка боржниці щодо їх повного виконання, на що посилалася відповідачка, не є такими підставами, які б у розумінні частин 3-5 статті 435 ЦПК України свідчили про можливість розстрочення виконання рішення суду. Крім того, суд першої інстанції послався на те, що відповідачка просила розстрочити виконання рішення суду на 24 місяці, тоді як згідно зі статтею 435 ЦПК України розстрочка та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
Щодо стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначив, що позивач просить стягнути з відповідачки витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 грн, на підтвердження чого надав договір про надання правничої допомоги, додаткову угоду до нього, акт прийому-передачі наданих послуг та платіжну інструкцію про оплату послуг клієнтом. Суд врахував обсяг фактично виконаної адвокатом роботи із представництва позивача в суді, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності цих витрат, виходячи з конкретних обставин справи, а також враховуючи принцип диспозитивності щодо заявлених позивачем вимог, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідачки витрат на професійну правничу допомогу у заявленій позивачем сумі 5000 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду змінити в частині стягнення процентів, комісії, витрат на професійну правничу допомогу, відмови у розстроченні виконання рішення суду, а також здійснити відповідний перерозподіл судових витрат та ухвалити в цій частині нове рішення, яким: відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» у частині стягнення комісії за надання кредиту; переглянути питання про стягнення процентів; зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу до 1000 грн; розстрочити виконання рішення суду строком 12 місяців із виплатою заборгованості рівними щомісячними частинами та здійснити перерозподіл судових витрат.
Апеляційна скарга мотивована тим, що під час відкриття провадження у справі суд першої інстанції ухвалою від 06 квітня 2026 р. задовольнив клопотання представника позивача про витребування доказів та постановив витребувати з АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» виписку про рух коштів по банківському рахунку за карткою відповідача, зокрема щодо зарахування 07 червня 2025 р. кредитних коштів у сумі 19300 грн. та зобов`язав позивача надати витребувані докази до суду не пізніше 18 червня 2026 р. Разом із тим у мотивувальній частині оскаржуваного рішення суд не зазначив, чи була виконана його ухвала про витребування банківської виписки, чи надійшла вона до суду, чи була досліджена під час розгляду справи та яку оцінку суд надав цьому доказу. За відсутності таких висновків неможливо встановити, чи виконано ухвалу суду та чи були належним чином з`ясовані обставини, для встановлення яких зазначений доказ витребовувався. Натомість, ухвалюючи рішення, суд поклав в його основу розрахунок заборгованості, наданий позивачем, не навівши мотивів щодо перевірки його правильності за допомогою витребуваних первинних документів. Крім того, суд першої інстанції не встановив яким саме чином сформовано заявлену до стягнення суму процентів, не перевірив правильність її математичного розрахунку, не навів власного аналізу розрахунку позивача та не зазначив мотивів, з яких визнав його правильним і достовірним. Фактично суд визнав правильним розрахунок позивача без наведення власних мотивів щодо його перевірки, не встановив порядок формування заявленої до стягнення суми процентів, не перевірив її відповідність умовам кредитного договору та не навів мотивів відхилення заперечень відповідача щодо правильності такого розрахунку. Також, позивач просив стягнути з відповідача комісію за надання кредиту у розмірі 1158 грн, а суд першої інстанції, задовольняючи позов у цій частині, не перевірив правову природу зазначеної комісії та не встановив її відповідність вимогам Закону України «Про споживче кредитування», обмежившись формальним посиланням на умови договору та погодився з доводами позивача, не дослідивши зміст паспорта споживчого кредиту та не надавши належної оцінки доводам відповідача. До того ж, відповідач вказує, що у відзиві на позовну заяву та запереченнях зазначала, що позивач безпідставно заявив до стягнення проценти у розмірі 37069 грн 48 коп., посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 р. у справі №444/9519/12. Проте суд першої інстанції, виклавши у мотивувальній частині рішення доводи сторін щодо правомірності нарахування процентів, не навів жодних мотивів, з яких відхилив посилання на зазначену правову позицію Великої Палати Верховного Суду, не пояснив причин її незастосування до спірних правовідносин та не здійснив аналізу відповідності умов кредитного договору наведеним правовим висновкам. Крім того, суд погодився з розрахунком позивача щодо процентів, які були заявлені до стягнення, однак не перевірив період їх нарахування, не встановив правові підстави такого нарахування та не навів власного мотивованого висновку щодо правомірності їх стягнення. Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, відповідач наголошує, що суд не навів мотивів, з яких дійшов висновку про співмірність витрат саме у розмірі 5000 грн, не оцінив її доводів про необхідність їх зменшення та фактично обмежився констатацією наявності документів, поданих позивачем.
Щодо клопотання про розстрочення виконання рішення, ОСОБА_1 зауважує, що суд не надав належної оцінки поданим нею доказам щодо матеріального становища, не встановив, чому саме ці обставини не свідчать про істотне ускладнення виконання рішення, не навів мотивів відхилення відповідних доводів та фактично не здійснив індивідуальної оцінки можливості надання розстрочки на допустимий законом строк. Також суд не врахував, що відповідачка має офіційний щомісячний дохід, який є незначним, а також інші кредитні зобов`язання, що підтверджено матеріалами справи, а виконання рішення або виконання його без визначення реального порядку погашення створює для неї надмірний фінансовий тягар та не забезпечує справедливого балансу між інтересами сторін.
У відзиві на апеляційну скаргу, позивач просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість, а апеляційну скаргу без задоволення.
Сформовані відповідачкою у підсистемі «Електронний суд» 13 вересня 2026 року додаткові пояснення у справі щодо відзиву ТОВ «Таліон Плюс» слід повернути без розгляду, виходячи з наступного.
Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (стаття 126 ЦПК України).
Суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це за необхідне (частина 5 статті 174 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття апеляційного провадження від 03 серпня 2026 року Миколаївський апеляційний суд надав учасникам справи п`ять днів з моменту отримання копії цієї ухвали для подання відзивів на апеляційну скаргу, але не визнав необхідним і не надав дозволу відповідачці подати додаткові пояснення після спливу строків на подання апеляційної скарги та відзиву на неї відповідно. Тому зазначені пояснення, сформовані у підсистемі «Електронний суд» 13 вересня 2026 року, слід залишити без розгляду.
Справа з урахуванням ціни позову та положень частини 1 статті 369 ЦПК розглядається буз повідомлення (виклику учасників) у письмовому провадженні.
Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню із таких підстав.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 ЦПК України).
Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Рішення суду першої інстанції відповідає наведеним вимогам закону.
Як убачається з матеріалів справи і таке встановив суд першої інстанції, 07 червня 2025 року ОСОБА_1 звернулася із заявкою до ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» на отримання коштів у кредит, в якій зазначила бажану суму кредиту - 19300 грн., суму першого траншу 19300 грн. 00 коп., початковий строк дисконтного періоду - 30 днів, та строк кредитування 1826 днів, а також номер карти НОМЕР_1 , дійсної до 04/2029 (а.с. 23, зворот).
Того ж дня ОСОБА_1 електронним підписом - одноразовим ідентифікатором 9262 (відправлений 07 червня 2025 року о 16:56:43 та введений о 16:57:12) підписала паспорт споживчого кредиту «Смарт» до догово[приховано] від 07 червня 2025 року. (а.с. 24-25)
07 червня 2025 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено договір кредитної лінії № 503796828 (далі - Договір № 503796828) (а.с. 26-38), згідно пунктами 2.1-2.5 розділу 2 якого сторони погодили, що кредитодавець зобов`язався надати позичальникові кредит у вигляді кредитної лінії на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язався повернути кредит та сплачувати проценти за користування кредитом та комісію за надання кредиту відповідно до умов, зазначених у цьому договорі, додатках до нього та Правилах надання коштів та банківських металів у кредит ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога». Загальний розмір кредиту за цим договором становить 19300 грн. Разом з тим позичальнику можуть бути надані додаткові грошові кошти у кредит шляхом надання додаткових траншів. Перший транш за договором у розмірі, що дорівнює загальному розміру кредиту, надається 07 червня 2025 року. Другий та решта траншів надаються протягом дисконтного періоду кредитування та в зв`язку з цим збільшується загальний розмір кредиту на суму такого траншу. Кредит надається на поточні споживчі потреби.
Дисконтний період - період користування кредитом, протягом якого позичальник має право отримувати нові транші у межах встановленого кредитного ліміту, у тому числі у разі часткового погашення кредиту протягом строку дії договору. Дисконтна процентна ставка - плата за користування кредитом із врахуванням знижки на базову процентну ставку, яку позичальник сплачує на умовах та у порядку встановлених договором. Знижка на оплату процентів на умовах дисконтної процентної ставки надається позичальнику на період з дати укладення договору до дати першого обов`язкового платежу по оплаті процентів за користування кредитом, при достроковому поверненні всієї суми кредиту протягом дисконтного періоду чи протягом 6 днів після дати закінчення дисконтного періоду кредитування (розділ 1 Договору № 503796828).
У розділі 3 Договору № 503796828 сторони погодили, що позичальнику надається дисконтний період кредитування, протягом якого позичальник може отримати черговий транш у рамках кредитної лінії шляхом ініціювання такої операції в особистому кабінеті та повернути частину кредиту. Строк дисконтного періоду - 30 днів від дати отримання першого траншу. Строк дисконтного періоду може бути продовжено шляхом здійснення протягом дисконтного періоду та пільгового періоду оплати всіх фактичного нарахованих процентів та інших нарахувань строк оплати яких настав, за умови якщо позичальником в особистому кабінеті активовано функцію продовження строку дисконтного періоду. Кількість таких продовжень не обмежена. Для здійснення першої пролонгації дисконтного періоду позичальнику необхідно сплатити всі фактично нараховані за перші 30 днів дисконтного періоду проценти у розмірі 579 грн 00 коп.
У розділі 5 договору № 503796828 визначено, що кожний окремий транш за договором надається позичальнику шляхом ініціювання кредитового переказу грошових коштів на рахунок позичальника - платіжну картку № НОМЕР_1 .
Збільшення суми кредиту (добір) погоджено у розділі 6 договору № 503796828, зокрема, що позичальник у будь-який час дисконтного періоду дії договору може отримати черговий транш в межах максимально доступного розміру кредиту шляхом ініціювання такої операції в особистому кабінеті, що відбувається на підставі укладеного договору про внесення змін до цього договору (додаткова угоду).
Пунктами 7.1-7.4.2 розділу 7 Договору № 503796828 визначена рекомендована дата дострокового повернення всієї суми кредиту за всіма траншами, якою є дата закінчення дисконтного періоду кредитування - 07 липня 2025 року, тобто протягом 30 днів від дати отримання першого траншу позичальником. У випадку пролонгації чи поновлення дисконтного періоду рекомендована (не обов`язкова) дата дострокового повного повернення кредиту зміщується на відповідну дату закінчення дисконтного періоду, визначену за правилами цього договору. В обов`язковому прядку сума кредиту має бути повернена позичальником не пізніше ніж протягом 30 календарних днів після настання однієї з наступних обставин: закінчення строку дії договору в порядку, передбаченому п. 11.1; дострокового припинення дії договору в порядку, визначеному п.9.1.1.2 або 9.1.1.7 договору. Кінцева дата повернення кредиту - 07 липня 2030 року. Проценти сплачуються в наступному порядку: протягом дисконтного періоду позичальник сплачує проценти не пізніше останнього дня дисконтного періоду, а у разі його продовження позичальник кожен раз сплачує всі нараховані проценти не пізніше нової дати закінчення дисконтного періоду. Після закінчення дисконтного періоду позичальник зобов`язаний сплачувати проценти щоденно.
Згідно умов пунктів 8.1-8.3, 8.6 Договору № 503796828 за користування кредитом позичальник зобов`язаний сплачувати кредитодавцю проценти за користування кредитом та комісію за надання кредиту у розмірі та в порядку, що встановлена договором. У разі якщо позичальник не здійснить повного дострокового погашення всієї суми кредиту протягом дисконтного періоду кредитування, то зобов`язання позичальника по оплаті процентів визначаються шляхом множення базової процентної ставки на фактичну кількість днів користування кредитом (від дати видачі першого траншу до закінчення строку дії договору чи його дострокового розірвання). На момент укладення договору та отримання першого траншу за цим договором базова процентна ставка складає 0,98% в день від суми залишку кредиту, яка знаходиться у позичальника за кожний день користування ним, що становить 357,70% річних. Для суми кредиту отриманої за першим траншем, що вказану п. 2.3. договору за ввесь строк кредитування без повного дострокового повернення всієї суми кредиту протягом дисконтного періоду орієнтовна загальна вартість кредиту складе 365827 грн. 64 коп. та буде включати в себе загальні витрати за кредитом 346527 грн. 64 коп. у вигляді процентів та комісії, а також суму кредиту 19300 грн. Орієнтовна реальна річна процентна ставка з припущення користування кредитом протягом усього строку кредитування зі сплатою процентів за базовою ставкою складе 2200,74% річних. Денна процентна ставка - 0,98% в день.
За умови повного дострокового погашення всієї суми кредиту за всіма отриманими траншами протягом 6 календарних днів після дати закінчення дисконтного періоду кредитування кредитодавець зобов`язаний зменшити зобов`язання позичальника по сплаті процентів за фактичні дні користування кредитом наступним чином: за період з 07 червня 2025 року до 07 липня 2025 року кредитодавець надає позичальнику знижку 89,80% від розміру базової процентної ставки та розрахунок процентів може здійснюватися за дисконтною процентною ставкою 0,10% від суми кредиту за кожен день користування ним, що становить 36,50% річних. У разі якщо позичальник вчинить описані в пункті 3.2. Договору дії щодо продовження дисконтного періоду (ініціює Пролонгацію) один або декілька разів або здійснить поновлення дисконтного періоду, на період після 07 липня 2025 року кредитодавець надає позичальнику знижку від розміру 0% від розміру базової процентної ставки, відповідно до чого розрахунок витрат за кредитом може здійснюватися за індивідуальною процентною ставкою 0,98 відсотків в день від суми кредиту за кожний день користування ним, що становить 357,70% річних. За умови повного дострокового погашення всієї суми кредиту за всіма отриманими траншами протягом 6 календарних днів після дати закінчення дисконтного періоду кредитування, для суми кредиту за першим траншем, що вказана у п. 2.3 договору, за перші 30 днів дисконтного періоду орієнтовна загальна вартість кредиту складе 21037 грн. 00 коп. та буде включати загальні витрати за кредитом у вигляді процентів 579 грн. 00 коп., комісії за надання кредиту 1158 грн. та суми кредиту 19300 грн. 00 коп. (пункти 8.7-8.8 Договору № 503796828).
Проценти нараховуються на фактичну суму залишку кредиту за кожен день користування ним, починаючи з першого дня надання траншу за договором та до дня закінчення строку дії договору. Проценти нараховуються щоденно у відсотках від суми кредиту за кожен день користування ним за ставкою визначеною у договорі із розрахунку наявності 365 днів у році, що погоджено сторонами у пункті 8.10 Договору № 503796828 .
Відповідно до пункту 9.1.1.1 Договору № 503796828 Товариство має право вимагати повернення суми кредиту, процентів за користування кредитом та виконання усіх інших зобов`язань, передбачених цим договором. Відповідно до пункту 9.1.1.7 Договору у разі затримання сплати процентів за користування кредитом, частини кредиту та/або комісії за надання кредиту щонайменше на один місяць кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі шляхом повідомлення клієнта про дострокове припинення/розірвання договору
У пункті 9.1.1.12 Договору № 503796828 сторони погодили, що кредитодавець має право направляти інформаційні повідомлення щодо виконання договору (врегулювання простроченої заборгованості) в електронному вигляді через особистий кабінет та/або електронну пошту та/або смс-повідомленні на номер телефону, вказаний у заявці.
Право кредитодавця передати іншій особі свої права кредитора за договором без згоди позичальника визначено у пункті 9.1.1.13.
Право позичальника протягом 14 днів з дня укладення договору відмовитися в односторонньому порядку від договору, розірвати чи припинити його, без пояснення причин, передбачено у пункті 9.2.1.6.
Згідно статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (частина 1 статті 205 ЦК України).
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (частина 1 статті 207 ЦК України).
Згідно вимог частини 1 статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.
В силу частину 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Договір № 503796828 був вчинений сторонами в електронній формі, зокрема позичальник ОСОБА_1 підписала його електронним підписом з використанням одноразового ідентифікатора PQGZ (відправлено 07 червня 2025 року о 16:56:43 та введено о 16:57:12).
Тому на цей договір поширюються вимоги Закону України «Про електронну комерцію», який визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
Згідно пункту 5 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.
Статтею 11 цього ж суду передбачено, що електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарськими кодексами України, а також іншими актами законодавства.
У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Покупець (замовник, споживач) повинен отримати підтвердження вчинення електронного правочину у формі електронного документа, квитанції, товарного чи касового чека, квитка, талона або іншого документа у момент вчинення правочину або у момент виконання продавцем обов`язку передати покупцеві товар.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.
Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів (стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію»).
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункти 6, 12 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Відповідно до частини 1 статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частиною четвертою статті 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З урахуванням викладених вище встановлених судами обставин справи, положень закону, а саме, що кредитний договір 07 червня 2025 року укладено сторонами в електронному вигляді за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, після верифікації особи позичальника кредитором, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», зазначені у ньому умови не порушують вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», та за відсутності належних доказів про те, що договір укладено іншою особою, а грошові кошти перераховані на банківський рахунок (картку), яка відповідачці не належить, суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність факту його укладання та отримання ОСОБА_1 у розпорядження кредитних коштів.
Такі висновки відповідають правовим позиціям, викладеним Верховним Судом у постановах: від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20 (провадження № 61-16059св21), від 20 червня 2022 року у справі № 757/40396/20 (провадження № 61-850св22) та спростовують аргумент апеляційної скарги.
Виконання кредитодавцем свого обов`язку щодо передання коштів на умовах кредиту підтверджено наступним.
У довідці № 503796828/12032026/є від 12 березня 2026 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» підтвердило, що на виконання кредитного договору № 503796828, укладеного з ОСОБА_1 ним було ініційовано платіжну операцію шляхом подання надавачу фінансових послуг платіжної інструкції: надавач платіжних послуг платника АТ «ОТП БАНК», надавач платіжних послуг отримувача - АТ «Універсал Банк», особа платника - ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», особа отримувача ОСОБА_1 , рахунок/платіжна картка НОМЕР_1 , сума платіжної операції - 19300 грн., дата платіжної операції - 07 червня 2025 року о 16:57:19 (а.с. 52).
Відповідно до підтвердженням щодо здійснення переказу грошових коштів ТОВ «Профітгід» 07 червня 2025 року мала місце операція з переказу грошових коштів згідно кредитного договору № 503796828 від 07 червня 2025 року у сумі 19300 грн. на карту НОМЕР_1 отримувача ОСОБА_1 (а.с. 51, зворот)
Факт отримання коштів за кредитним договором № 503796828 ОСОБА_1 визнала у відзиві на позовну заяву.
Згідно розрахунку заборгованості, проведеного ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» за період з 07 червня 2025 року по 09 вересня 2025 року заборгованість відповідачки становить: 19299 грн. 14 коп. за кредитом; 11915 грн. 19 коп. - заборгованість по процентам, що нараховані з 07 червня 2025 року до 07 липня 2025 року за дисконтною відсотковою ставкою 0,10% в день протягом дисконтного періоду та в період з 08 липня 2025 року по 09 вересня 2025 року за базовою процентною ставкою 0,98% в день в межах поточного періоду кредитування. Комісія за надання кредиту нарахована 07 червня 2025 року у сумі 1158 грн., також нараховано неустойку, а саме 20 серпня 2025 року - 4824 грн. 79 коп. та 27 серпня 2025 року 4824 грн. 78 коп. На погашення боргу позичальником було сплачено 86 коп., які були зараховані на погашення кредиту, та 768 грн. 14 коп. - на погашення процентів.
Щодо переходу до позивача права вимоги до ОСОБА_1 за Договором № 503796828.
09 вересня 2025 року між ТОВ «Таліон Плюс» (фактор) та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (клієнт) було укладено договір факторингу № МВ-ТП/52, згідно умов якого клієнт зобов`язався відступити фактору права вимоги зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язався їх прийняти та передати грошові кошти у розпорядження клієнта за плату на умовах визначених договором. За умовами п. 1.4 договору факторингу визначено, що борг - це суми грошових коштів, належні до сплати клієнту боржником за кредитним договором, включаючи суми кредиту, процентів за користування кредитом, та будь-які інші суми, що належать до сплати клієнту за кредитним договором, які нараховані або можуть бути нараховані клієнтом на день набуття цим договором зобов`язальної сили. Право вимоги - весь обсяг прав грошових вимог клієнта за кредитним договором (наявних та майбутніх), зокрема прав грошових вимог до боржників по сплаті сум боргу, строк платежу за яким настав, а також прав грошових вимог, які виникнуть у майбутньому. Відповідно п. 4.1 договору факторингу наявне право вимоги переходить від клієнта до фактора з моменту підписання реєстру прав вимоги. Майбутнє право вимоги вважається переданим з моменту виникнення такого права вимоги до боржника та додаткового оформлення не потребує (а.с. 14-17).
Відповідно до реєстру права вимоги від 09 вересня 2025 року у ньому під порядковим номером 192 значиться боржник ОСОБА_1 , номер кредитного договору - 503796828, дата кредитного договору - 07 червня 2025року, сума боргу за тілом кредиту - 19299 грн. 14 коп., сума боргу за процентами 11915 грн. 19 коп., сума боргу по неустойці - 9649 грн. 57 коп., сума комісії - 1158 грн. 00 коп., загальний розмір заборгованості - 42021 грн. 90 коп.
Фінансування за договором факторингу № МВ-ТП/52 проведено 17 вересня 2025 року та 30 вересня 2025 року, на підтверджено чого надані платіжні інструкції кредитового переказу коштів № 2047 та № 2159 (а.с.19, 20).
Статтею 512 ЦК України визначені підстави заміни кредитора у зобов`язанні. За однією з таких підстав кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передавання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі й на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено Договором або законом.
Крім того, статтею 516 ЦК України встановлено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено відповідним Договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.
За такого позивач довів на підставі договору факторингу, витягу з реєстру боржників від 09 вересня 2025 року, що набув право вимоги до відповідачки, яке було відчужено первісним кредитором, за кредитним договором № 503796828 від 07 червня 2025 року.
09 вересня 2025 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» у порядку, погодженому у пункті 9.1.1.12 кредитного договору, відправив на електронну адресу позичальника ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) повідомлення про відступлення права вимоги № 503796828/09092025/є.
20 січня 2026 року позивач направив на електронну адресу позичальника ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) повідомлення про дострокове розірвання кредитного договору № ТП/503796828.
Згідно розрахунку заборгованості ТОВ «Таліон Плюс» за період з 09 вересня 2025 року до 20 січня 2026 року заборгованість відповідачки становить: 19299 грн. 14 коп. - заборгованість по кредиту; 37069 грн. 48 коп. - заборгованість по процентам, з них 11915 грн. 19 коп. нараховані первісним кредитором та 25153 грн. 81 коп. нараховані новим кредитором з 10 вересня 2025 року по 20 січня 2026 року за базовою відсотковою ставкою 0,98% в день від суми фактичної заборгованості за кредитом; 1158 грн. - комісія та 9649 грн 57 коп. - неустойка. Всього заборгованість - 67176 грн 19 коп.
Позичальник свої зобов`язання за кредитним договором жодному з кредиторів не виконував, в зв`язку з чим виникла заборгованість.
У цій справі відповідачка не заперечує укладання кредитного договору, отримання 19300 грн. кредитних коштів та наявність заборгованості за кредитом в обрахованій позивачем сумі, але не згодна із нарахуванням комісії та розрахунком процентів за користування кредитом, а саме - вважає нараховані позивачем відсотки завищеними та несправедливими.
Відповідно до статей 611, 612, 623-625, 1049, 1050 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцю позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
В разі несвоєчасного повернення позики або її чергової частини (прострочення боржника) він не звільняється від обов`язку виконання зобов`язання, зокрема повинен достроково повернути суму позики разом з процентами та іншими нарахуваннями, відшкодувати позикодавцю збитки та сплатити неустойку.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).
Апеляційний суд вважає наведений Товариством розрахунок заборгованості за процентами, з яким погодився суд першої інстанції, обґрунтованим.
Згідно із частиною 1 статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
За змістом частини 2 статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Велика Палата Верховного Суду виснувала, що проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). При цьому право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом і комісії припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України ( постанови від 28 березня 2018 року (справа № 444/9519/12) та від 31 жовтня 2018 року (справа № 202/4494/16-ц).
Отже, якщо позичальник прострочив виконання зобов`язання з повернення кредиту та сплати процентів за «користування кредитом», сплив строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту не може бути підставою для невиконання такого зобов`язання. Зазначене також є підставою для відповідальності позичальника за порушення грошового зобов`язання.
У разі порушення позичальником зобов`язання з повернення кредиту настає відповідальність - обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.
Встановивши, що відповідачка своїх зобов`язань перед кредитодавцем та/або новим кредитором щодо повернення суми кредитних коштів, отриманих за Договором № 503796828, а також передбачених цим договором процентів та комісії в повному обсязі не виконала, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з неї заборгованості у визначеному позивачем розмірі.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги як необґрунтовані.
Щодо нарахування процентів за користування кредитними коштами.
Так, ОСОБА_1 власного розрахунку процентів за умовами кредитного договору суду не надала, доказів неправильності зарахування сплачених нею на погашення заборгованості сум не долучила, власний контрозрахунок заборгованості також не здійснила, тому суд першої інстанції обґрунтовано погодився із розрахунком, який провів позивач. Тому доводи апеляційної скарги про неправильність розрахунку заборгованості по процентами є неконкретними і не приймаються апеляційним судом.
У справі, яка переглядається, сторони кредитного договору від 07 червня 2025 року визначили, що кредит надається (строк кредитування) до 07 липня 2030 року та домовились, що позичальник сплачує кредитодавцю комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом.
Так, укладений відповідачкою Договір є споживчім.
Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (частина третя статті 1054 ЦК України).
Кредитодавець розміщує на своєму офіційному веб-сайті інформацію, необхідну для отримання споживчого кредиту споживачем. Така інформація повинна містити наявні та можливі схеми кредитування у кредитодавця. Споживач перед укладенням договору про споживчий кредит має самостійно ознайомитися з такою інформацією для прийняття усвідомленого рішення (частина перша статті 9 Закону України «Про споживче кредитування», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
До укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту. Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до Закону України «Про споживче кредитування», у письмовій формі (у паперовому вигляді або в електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством) із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті (частина друга статті 9 Закону України «Про споживче кредитування», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами. Примірник укладеного в електронному вигляді договору про споживчий кредит та додатки до нього надаються споживачу у спосіб, що дозволяє встановити особу, яка отримала примірник договору та додатків до нього, зокрема шляхом направлення на електронну адресу або іншим шляхом з використанням контактних даних, зазначених споживачем під час укладення договору про споживчий кредит.
Тлумачення вказаних норм свідчить, що: під формою правочину розуміється спосіб вираження волі сторін та/або його фіксація; правочин оформлюється шляхом фіксації волі сторони (сторін) та його змісту. Така фіксація здійснюється різними способами: першим і найпоширенішим з них є складання одного або кількох документів, які текстуально відтворюють волю сторін; зазвичай правочин фіксується в одному документі. Це стосується як односторонніх правочинів, (наприклад, складення заповіту), так і договорів (дво- і багатосторонніх правочинів). Домовленість сторін дво- або багатостороннього правочину, якої вони досягли, фіксується в його тексті, який має бути ідентичним у всіх сторін правочину; потрібно розмежовувати форму правочину та спосіб підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавцем по наданню споживачу інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця.
Долучені позивачем до позовної заяви заявка ОСОБА_1 , паспорт споживчого кредиту продукту «Смарт» є способом підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавця щодо ознайомлення з умовами кредитування, зокрема щодо умов про сплату процентів.
Визначені у договорі від 07 червня 2025 року умови про сплату процентів за користування кредитом, зокрема, з умовами їх можливого зниження (розділ 8), є чіткими та зрозумілими, двозначного тлумачення не передбачають та відповідають вимогам Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22 листопада 2023 року № 3498-IX, який набрав чинності 24 грудня 2023 року, і яким доповнено статтю 8 Закону України «Про споживче кредитування» частиною п`ятою, якою встановлено, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати 1 %.
Саме таким чином законодавець врегулював правові засоби коригування процентів за користування кредитом в договорі про споживчий кредит, тому визначені Договором № 503796828 розміри процентів за користування кредитом є законно обґрунтованими і відсутні підстави для визнання їх несправедливими. До того ж відповідачка у справі не заявляла зустрічних вимог про визнання окремих умов договору недійсними.
Не ґрунтуються на умовах договору посилання відповідачки на те, що проценти розраховані позивачем за межами строку кредитування, оскільки такий розрахунок здійснений в межах визначеного договором строку кредитування, до його розірвання за ініціативою позивача.
Щодо позовних вимог про стягнення заборгованості за комісією.
Обґрунтовуючи вимоги про стягнення заборгованості, позивач, крім заборгованості за тілом кредиту та процентами за користування кредитними коштами, просив стягнути заборгованість за комісією в розмірі 1158 грн.
Такий розмір комісії визначений пунктом 8.5 кредитного договору за надання кредиту.
Оцінюючи висновок суду першої інстанції про стягнення комісії, колегія суддів враховує наступне.
10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Тобто Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за надання та обслуговування кредиту.
Таким чином, така форма витрат як комісія за надання кредиту існує на законодавчому рівні, визначається кожною фінансовою установою індивідуально та затверджується внутрішніми актами.
Отже, спеціальним законодавством України прямо визначені легальні можливості позивача як включати до тексту кредитних договорів із споживачами умови щодо нарахування комісії, так і в подальшому нараховувати її, а також витребувати суму несплаченої вищевказаної комісії від відповідачки (зокрема, і в судовому порядку).
За такого, включення до тексту кредитного договору умови про необхідність сплати відповідачкою комісії за надання кредиту у розмірі 1158 грн., а також подальше витребування нарахованої комісії позивачем з відповідачки, колегія суддів вважає таким, що відповідає вимогам діючого законодавства.
Підстав для визнання умови договору про сплату комісії за надання кредиту нікчемною немає.
Отже, вимоги позивача про стягнення комісії є правомірними, що є підставою для їхнього задоволення, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості з комісії.
Щодо вирішення судом першої інстанції питання про розстрочення виконання рішення суду на 24 місяці, про що ОСОБА_1 просила у відзиві на позовну заяву.
Так, відповідно до частини 1 статті 267 ЦПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочення виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.
Частинами 3-5 статті 435 ЦПК України, яка регламентує порядок відстрочення і розстрочення виконання судового рішення, зміну та встановлення способу і порядку його виконання (після набрання ним законної сили, тобто на стадії його виконання), передбачено, що підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) щодо фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Розстрочка та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
Розстрочка - це спосіб виконання зобов`язання, при якому виконання проводиться не одночасно і в повному обсязі, а частинами і в строки, встановлені наперед.
Закон пов`язує можливість відстрочки та розстрочки виконання рішення лише з об`єктивними, тобто такими, що не залежать від волі боржника, обставинами, які носять винятковий характер і утруднюють виконання рішення суду у строк чи у встановлений судом спосіб.
Отже, розстрочка виконання рішення суду може бути надана у виняткових випадках, що обумовлюють об`єктивні ускладнення при виконанні судового рішення або наявність яких робить його виконання неможливим.
На підтвердження обставин для розстрочення виконання рішення відповідачка надала суду відомості з державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів від 16 квітня 2026 року, згідно якої доходи відповідачки із заробітної плати у період з лютого 2025 року до лютого 2026 року склали 194694 грн. 91 коп.; довідку від 11 березня 2026 року ТОВ «Бізнес позика» про виконання зобов`язання позичальником ОСОБА_1 за кредитним договором у повному обсязі; довідку від 08 грудня 2025 року ТОВ «Клай інцест» про виконання зобов`язання позичальником ОСОБА_1 за кредитним договором у повному обсязі; довідку ТОВ «Лінеура Україна» від 13 квітня 2026 року про виконання зобов`язання за реструктуризацію боргу позичальником ОСОБА_1 у повному обсязі, в зв`язку з чим заборгованість відсутня; довідку ТОВ «Селфі кредит» від 04 лютого 2026 року про виконання зобов`язання позичальником ОСОБА_1 за кредитним договором у повному обсязі; довідку про відсутність заборгованості за кредитним договором, укладеним з ОСОБА_1 , видану ТОВ «Фінпром маркет» від 27 листопада 2025 року; довідку від 08 грудня 2025 року ТОВ «ФК «Абекор» про виконання зобов`язання позичальником ОСОБА_1 за кредитним договором у повному обсязі; довідку від 14 квітня 2026 року ТОВ «Сіті колект» про виконання зобов`язання позичальником ОСОБА_1 за кредитним договором у повному обсязі; довідку від 30 серпня 2025 року ТОВ «ФК «Фінпром Маркет» про виконання зобов`язання позичальником ОСОБА_1 за кредитним договором у повному обсязі; гарантійний лист від 03 лютого 2026 рку ТОВ «Європейська агенція з повернення боргів» про необхідність погашення ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № 65705-02/205 у сумі 14868 грн. та платіжну інструкцію про погашення боргу за цим кредитним договором 10 лютого 2026 року; кредитний договір від 03 листопада 2025 року з ТОВ «Споживчий центр».
Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, який виходив з того, що наявність боргових зобов`язань перед іншими кредиторами та сумлінна поведінка боржниці щодо їх повного виконання, не є тими обставинами, які у розумінні частин 3-5 статті 435 ЦПК України є підставою для розстрочення виконання рішення суду, тому відмовив у розстроченні виконання рішення у справі.
Апеляційний суд не вбачає підстав для зміни такого висновку.
Щодо незгоди відповідачки із стягненням позивачу 5000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Частиною першою статті 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», про що зазначено в частині 4 статті 62 ЦПК України.
Відповідно до положень частин 1, 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, серед інших, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно із частиною 2 статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За такого наявні підстави для перерозподілу судових витрат.
Відповідно до частини 8 статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
За правилами статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина 1).
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (частина 2 статті 137 ЦПК України).
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (частина 3 статті 137 ЦПК України).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 4 статті 137 ЦПК України).
У разі недотримання цих вимог суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5, 6 статті 137 ЦПК України).
Тобто склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування при вирішення заяви сторони.
У постанові від 19 листопада 2020 року у справі № 734/2313/17 (провадження № 61-7550св19) Верховний Суд наголосив, що «гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи, зокрема, на складність справи, витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи».
Позивач просив суд стягнути з відповідачки 5000 грн. витрат на професійну правничу допомогу, на підтвердження чого долучив договір про надання правничої допомоги № 5, укладений 02 грудня 2024 року з Адвокатським об`єднанням «Ліга юридичних технологій та інновацій» з додатковою угодою до нього від 10 лютого 2026 року, ордер та довіреність на підтвердження повноважень адвокатів, акт прийому-передачі наданих послуг, які включають консультацію, підготовку до розгляду справи, підготовку досудової вимоги, складання позовної заяви та платіжну інструкцію про оплату 5000 грн. за надану правову допомогу клієнтом (а.с. 55 (зворот) - 62).
У цій справі відповідачка у відзиві на позовну заяву просила про відмову у стягненні 5000 грн. або зменшенні їх розміру як неспівмірних та необґрунтованих.
Суд першої інстанції з урахуванням обсягу фактично виконаної адвокатом у справі, яка переглядається, роботи із представництва позивача в суді (складання позовної заяви, клопотання про витребування доказів, надання додаткових письмових пояснень), принципів співмірності та розумності судових витрат, критерію реальності цих витрат, виходячи з конкретних обставин справи, а також враховуючи принцип диспозитивності щодо заявлених позивачем вимог, правильно вважав, що наявні підстави для стягнення з відповідачки витрат на професійну правничу допомогу у заявленій позивачем сумі.
Апеляційний суд погоджується з висновком, оскільки заявлені позивачем до стягнення витрати на правничу допомогу не є необґрунтованими, їх реальність підтверджена матеріалами справи, а відповідачка, заявивши про їх неспівмірність та необґрунтованість доказів такого не надала, в чому полягає неспівмірність не вказала.
За такого колегія суддів не вбачає підстав для зміни висновку суду в частині розподілу судових витрат.
Оскільки суд першої інстанції, вирішуючи позовні вимоги, повно встановив обставини, що мають значення для справи, правильно застосував норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, дотримався вимог процесуального закону, ухваливши законне та обґрунтоване рішення, колегія на підставі положень статті 375 ЦПК України не вбачає підстав для його скасування.
Тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат.
В силу частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною 13 статті 141 ЦПК України визначено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки за наслідками апеляційного перегляду рішення суду залишено без змін, відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат, які в цій покладені на відповідачку.
Керуючись статтями 367-369, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд
п о с т а н о в и в:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Врадіївського районного суду Миколаївської області від 18 червня 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Головуючий Т.М. Базовкіна
Судді: Л.М. Царюк
Ж.М. Яворська
______________________________________________
Повна постанова складена 25 вересня 2026 року