Справа № 523/9367/25
Провадження №6/523/473/26
У Х В А Л А
"22" вересня 2026 р. м. Одеса
Пересипський районний суд м. Одеси у складі
головуючої судді - Середи І.В.,
за участю секретаря - Ячменьової Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 9 в м. Одесі справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса), Акціонерне товариство «Піреус Банк МКБ», Одеське міжрегіональне управління Міністерства юстиції України, про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України,
УСТАНОВИВ
07 травня 2025 року до суду надійшла заява ОСОБА_1 , в інтересах якої діє її представник - адвокат Назаркевич С.М., про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, встановлене ухвалою Керченського міського суду АР Крим від 17 лютого 2010 року у справі № 2-915/2010, у вигляді тимчасового обмеження у праві на виїзд за межі України, до виконання грошового зобов`язання, посилаючись на відсутність виконавчих проваджень стосовно неї.
Заява обґрунтована тим, що за інформацією наданою Державною прикордонною службою України їй стало відомо, що відносно неї виконується зокрема наступне судове рішення: ухвала Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 17 лютого 2010 року у цивільній справі № 2-915/2010, якою суд за заявою ВАТ «Піреус Банк МКБ» про забезпечення позову, тимчасово обмежив у праві виїзду за межі України боржнику громадянці України ОСОБА_1 до закінчення провадження у справі.
Проте вищевказана ухвала у цивільній справі № 2-915/2010 відсутня в ЄДРСР, а матеріали цивільної справи до Пересипського районного суду м.Одеси не передавались, стан виконавчих проваджень з примусового виконання виконавчих листів № 2-915 від 11 жовтня 2010 року та від 14 жовтня 2010 року - відкрито, інших двох виконавчих проваджень - не встановлено. Тому, враховуючи давність ухвали, відсутність фактичних доказів чинності заходу забезпечення позову, статус виконавчих проваджень, відсутність правових підстав для продовження обмеження, відсутність ухилення від виконання зобов`язань, заявниця просила задовольнити заяву та скасувати тимчасове обмеження.
Ухвалою Пересипського районного суду м. Одеси від 22 липня 2025 року у задоволенні заяви відмовлено.
Апеляційний суд Одеської області ухвалу Пересипського районного суду м. Одеси від 22 липня 2025 року скасував та направив справу для продовження розгляду.
08 травня 2026 року справа прийнята до розгляду.
07 серпня 2026 року судом залучено до участі у справі Одеське міжрегіональне управління Міністерства юстиції України, до повноважень якого входить забезпечення виконання рішень судів Автономної Республіки Крим.
Учасники справи про слухання справи були повідомлені належним чином.
У матеріалах справи є клопотання заявниці про розгляд справи у її відсутності та у відсутності її представника.
Заінтересована особа Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса) направило до суду пояснення з запереченнями проти їх участі у розгляді справи через відсутність повноважень по забезпеченню виконання рішень судів Автономної Республіки Крим.
Стягувач АТ «Піреус Банк МКБ» участь свого представника не забезпечив і з клопотаннями не звертався.
Неявка учасників справи не перешкоджає розгляду заяви.
Представник Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України в судовому засіданні заперечував проти задоволення заяви, оскільки виконавче провадження хоч і залишилося на території окупованої АРК, однак за наявними даними воно відкрите, боржником заборгованість не сплачена .
Перевіривши матеріали справи, суд дійшов висновку, що клопотання підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судом встановлено, що Державною прикордонною службою України стосовно ОСОБА_1 виконується ухвала Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 17 лютого 2010 року у цивільній справі № 2-915/2010, якою суд за заявою ВАТ «Піреус Банк МКБ» про забезпечення позову, тимчасово обмежив у праві виїзду за межі України боржника громадянку України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до закінчення провадження у справі, на підтвердження чого Державна прикордонна служба України надіслала копію ухвали суду.
Ухвала Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 17 лютого 2010 року у цивільній справі № 2-915/2010 відсутня в ЄДРСР.
Згідно відповіді Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Херсонській області, в АРК та місті Севастополі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 13.02.2025 №2656:
- фактично матеріали виконавчих проваджень, які перебували на території АР Крим та м. Севастополь, в тому числі, виконавчі провадження, які було відкрито відносно ОСОБА_1 , до відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Херсонській області, в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі Південного міжрегіонального управління (м. Одеса) не передавались, а також у відділі на примусовому виконанні виконавчі провадження не перебували;
- за відомостями Автоматизованої системи виконавчого провадження на виконанні у відділі державної виконавчої служби Керченського міського управління юстиції перебувало виконавче провадження щодо виконання виконавчого листа № 2-915/2010;
Виконавче провадження № 22325193 з примусового виконання виконавчого листа № 2-915 від 11.10.2010 Керченського міського суду, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Піреус банк МКБ», сума до стягнення не зазначена. Стан виконавчого провадження - «відкрито», дата відкриття - 03.11.2010.
Виконавче провадження № 39136869 з примусового виконання виконавчого листа № 2-915/10 від 14.10.2010 Керченського міського суду, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Піреус банк МКБ» боргу у розмірі 212044,52 грн.. Стан виконавчого провадження - «відкрито», дата відкриття - 01.08.2013.
Виконавче провадження № 32699530 з примусового виконання виконавчого листа № 2-915/10 від 14.10.2010 Керченського міського суду, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Піреус банк МКБ» боргу у розмірі 328388,84 грн.. Стан виконавчого провадження - «не встановлено».
Виконавче провадження № 3131664 з примусового виконання виконавчого листа № 2- 915/10 від 14.10.2010 Керченського міського суду, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Піреус банк МКБ» боргу у розмірі 328388,84 грн.. Стан виконавчого провадження - «не встановлено».
Фактично обставини відповіді Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Херсонській області, в АРК та місті Севастополі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 13.02.2025 №2656, підтверджені наданими суду письмовими поясненнями.
За змістом положень статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною першою статті 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до частин 1,5,6 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази з власної ініціативи.
Слід звернути увагу на те, що з отриманої від Державної прикордонної служби України ухвали Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 17 лютого 2010 року вбачається, що тимачасове обмеження у праві виїзду за кордон було вжито судом як захід забезпечення позову ВАТ «Піреус Банк МКБ» до ОСОБА_1 про дострокове повернення кредиту.
За нормами ч.1 ст.158 ЦПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.
В частині 7 ст.158 ЦПК України закріплено, що у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.
13 липня 2026 р. Пересипським районним судом м.Одеси постановлено ухвалу про відмову у відновленні втраченого судового провадження у справі №№2-915/2010 за позовом ВАТ «Піреус Банк МКБ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором через недостатність матеріалів.
У ході вирішення зазначенного питання судом було встановлено із наданих АТ «Піреус Банк МКБ», що 07.06.2010р Керченським міським судом АР Крим ухвалено рішення яким з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Піреус Банк МКБ» була стягнута заборгованість по кредитному договору № 34 від 06.03.2008 року у сумі 326 568,84грн., суму судового збору 1700грн., та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи 120грн., а разом 328 388,84грн.
Відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України, однією з основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення.
Згідно зі ст.129-1 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
За приписами ст.18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Закон України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» регулює порядок здійснення права громадян України на виїзд з України, в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв`язання спорів у цій сфері.
Згідно зі ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України та в`їзду в Україну громадян України» право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів.
Протоколом № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, який ратифіковано Законом України № 475/97-ВР від 17.07.97, у статті 2 передбачено, що кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
Примусове виконання рішень судів в Україні покладається на державну виконавчу службу (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені у Законі України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року № 1404-VIII.
За змістом п. 19 ч. 3 ст. 18 вказаного Закону державний виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника-фізичної особи або керівника боржника-юридичної особи за межі України - до виконання зобов`язань за рішенням.
Виходячи з викладеного, законом встановлено можливість тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявності факту невиконання зобов`язань, а при ухиленні боржника від їх виконання. Право державного виконавця на звернення з поданням до суду про тимчасове обмеження права виїзду за межі України виникає винятково у випадку доведення фактів умисного ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням суду зобов`язань.
Під ухиленням боржника від виконання зобов`язань, покладених рішенням суду, слід розуміти будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов`язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов`язок у нього є всі реальні можливості і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об`єктивні обставини.
Поряд з цим, про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов`язків у виконавчому провадженні може свідчити невиконання ним своїх обов`язків, передбачених ч. 6 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження», зокрема, утримання від вчинення дій, які унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; не надання у строк, встановлений державним виконавцем, достовірних відомостей про свої доходи та майно, у тому числі про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах; своєчасна явка за викликом державного виконавця; письмове повідомлення державному виконавцю про майно, що перебуває в заставі або в інших осіб, а також про кошти та майно, належні боржникові від інших осіб.
За даних обставин, судом встановлено, що тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України розповсюджується на заявницю ОСОБА_1 більше 15 років, з дня її постановлення, а відомості щодо вчинення виконавчих дій по виконавчому провадженню відсутні.
Суд виходить із того, що виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, ефективного захисту сторони у справі, що передбачено ст. ст. 6, 13 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Стаття 6 Конвенції поширює свою дію і на таку стадію цивільного процесу, як виконання судового рішення. У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини вказує, що право на судовий розгляд було б примарним, якщо б внутрішня судова система Договірної Держави дозволила б, щоб остаточне та обов`язкове судове рішення залишалось невиконаним відносно однієї зі сторін, і що виконання рішення або постанови будь-якого органу судової влади повинне розглядатися як невід`ємна частина «процесу» в розумінні статті 6 Конвенції (рішення від 28 липня 1999 року в справі «Іммобільяре Саффі» проти Італії», рішення від 19 березня 1997 року в справі «Горнсбі проти Греції»).
Разом із тим, суд у даній справі також враховує те, що стаття 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, гарантує кожній особі право на вільне пересування в межах території, на якій вона перебуває, а також право залишити її і, таким чином, їхати в країну за власним вибором за умови, що особі дозволено в`їжджати на її територію. Це означає, що дії, які можуть становити втручання або обмежувати здійснення цього права, відповідають вимогам статті 2 Протоколу № 4 до Конвенції тільки у випадку, коли вони передбачені законом, переслідують одну із законних цілей, згаданих у третьому пункті статті, і можуть вважатися «необхідними у демократичному суспільстві» для досягнення зазначених цілей (див. рішення у справі «Ігнатов проти Болгарії» (Ignatov c. Bulgarie), заява № 50/02, пункт 32, від 02 липня 2009 року).
У даній справі, як було вище судом зазначено, на заявницю накладено обмеження у праві на виїзд за межі території країни судом саме як захід забезпечення позову, який вичерпав свою дію, однак триває більше 15 років.
Крім того, на час розгляду заяви суду не надано відомостей про вчинення виконавчих дій з приводу виконання вказаного рішення, тоді як у справі приймає участь і стягувач, який за весь час розгляду заяви не висловився з приводу поставленого питання про скасування заходу забезпечення позову.
З урахуванням встановлених обставин, суд дійшов висновку, що обмеження права ОСОБА_1 на вільне пересування становить втручання у право особи на виїзд зі своєї країни у розумінні статті 2 Протоколу № 4 до Конвенції. Рішення Європейського суду з прав людини, у справі «Ігнатов проти Болгарії» (Ignatov c. Bulgarie), пункт 33).
При цьому, суд виходить із принципу пропорційності, обставин того що обмеження у праві виїзду за межі носить саме «тимчасовий» характер, за даних обставин не є виправданим.
Таким чином, суд дійшов висновку, що вимоги заявниці ОСОБА_1 про скасування обмеження у праві виїзду за межі України законні та обґрунтовані.
Керуючись ст.ст.158,260,261,353,354,355 ЦПК України
УХВАЛИВ:
Заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса), АТ «Піреус Банк МКБ», Одеське міжрегіональне управління Міністерства юстиції України, про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України - задовольнити.
Скасувати тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , накладене ухвалою Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 17 лютого 2010 року у цивільній справі № 2-915/2010.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 15 днів з дня складення ухвали.
Ухвала складена та підписана 22 вересня 2026 року.
Суддя