Справа № 950/1830/26
Номер провадження 2-а/950/37/26
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"23" вересня 2026 р. Лебединський районний суд Сумської області
в складі: головуючого судді - Бакланова Р. В.
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ІНФОРМАЦІЯ_1 до ОСОБА_1 про тимчасове обмеження громадянина України у праві керування транспортним засобом під час мобілізації,
в с т а н о в и в:
ІНФОРМАЦІЯ_2 звернувся до Лебединського районного суду Сумської області з адміністративним позовом до ОСОБА_1 , в якому просить тимчасово обмежити відповідача у праві керування транспортними засобами на період мобілізації до виконання ним зобов`язань за вимогою ІНФОРМАЦІЯ_1 № 2/1374 від 14 травня 2026 року або її відкликання, а рішення суду в цій частині допустити до негайного виконання.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є громадянином України, військовозобов`язаним та перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позивач зазначає, що відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 21 березня 2024 року № 3621-IX, у редакції Закону України від 12 лютого 2025 року № 4235-IX, громадяни України віком від 25 до 60 років, які до набрання чинності відповідним законом були визнані обмежено придатними до військової служби, крім осіб, визнаних особами з інвалідністю, були зобов`язані пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби.
За твердженням позивача, відповідач, маючи відомості в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів про придатність до військової служби «непридатний у мирний час, обмежено придатний у воєнний час», повторний медичний огляд у встановлений законом строк не пройшов. Саме зазначену бездіяльність позивач визначає як порушення ОСОБА_1 вимог законодавства про мобілізаційну підготовку та мобілізацію та як адміністративне правопорушення, передбачене частиною третьою статті 210-1 КУпАП.
У зв`язку з невиконанням відповідачем, на думку позивача, передбачених законодавством обов`язків ІНФОРМАЦІЯ_2 за допомогою засобів ІТС «Оберіг» звернувся до органів Національної поліції із зверненням № Е5094734 щодо здійснення адміністративного затримання та доставлення ОСОБА_1 до територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Листом Відділення поліції № 3 (м. Лебедин) Сумського районного управління поліції ГУНП у Сумській області № 71996-2026 від 22 квітня 2026 року повідомлено, що за результатами вжитих заходів установити місцезнаходження ОСОБА_1 та здійснити його адміністративне затримання і доставлення не виявилося можливим. Додатки (1)
14 травня 2026 року ІНФОРМАЦІЯ_1 складено вимогу № 2/1374 про виконання обов`язку військовозобов`язаним, якою ОСОБА_1 зобов`язано прибути до ІНФОРМАЦІЯ_1 29 травня 2026 року о 10 годині 00 хвилин.
Зазначену вимогу направлено відповідачу рекомендованим поштовим відправленням за адресою його зареєстрованого місця проживання. Поштове відправлення повернуто відправнику із зазначенням причини повернення: «одержувач відсутній за вказаною адресою». Дані поштового відстеження свідчать про відповідну відмітку 22 травня 2026 року.
З рапорту відповідального виконавця групи розгляду та супроводження адміністративних правопорушень ІНФОРМАЦІЯ_1 вбачається, що ОСОБА_1 у визначений вимогою строк до територіального центру комплектування та соціальної підтримки не прибув, відомостей про поважні причини неприбуття не надав.
Крім того, рапортом оператора відділення рекрутингу та комплектування ІНФОРМАЦІЯ_1 від 09 червня 2026 року зазначено, що за даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відсутні відомості про встановлення ОСОБА_1 інвалідності, про перебування на його утриманні особи з інвалідністю I або II групи чи дитини з інвалідністю.
За відомостями ІТС «Оберіг» ОСОБА_1 має право керування транспортними засобами.
Дослідивши письмові докази у справі в їх сукупності, перевіривши доводи позову та надавши їм правову оцінку, суд приходить до такого висновку.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.
Разом із тим виконання конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та встановлення державою спеціальних обов`язків під час мобілізації не усуває необхідності додержання встановленої законом процедури застосування до особи заходів, які обмежують реалізацію належних їй прав.
Тимчасове обмеження особи у праві керування транспортними засобами є спеціальним передбаченим законом заходом державного примусу, можливість застосування якого залежить не від самого факту перебування особи на військовому обліку або наявності певного порушення законодавства про військовий облік, а від установлення судом усієї сукупності юридичних фактів, прямо визначених законом.
Відповідно до частини першої статті 283-2 КАС України у разі невиконання громадянином України у строки, встановлені Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», вимоги територіального центру комплектування та соціальної підтримки про виконання обов`язку військовозобов`язаним, резервістом територіальний центр комплектування та соціальної підтримки звертається до суду із позовною заявою про застосування судом тимчасового обмеження такої особи у праві керування транспортним засобом під час мобілізації.
При цьому частина восьма статті 283-2 КАС України містить спеціальні правила доказування та імперативно визначає випадки, за яких суд повинен відмовити у задоволенні такого позову.
Так, суд відмовляє у задоволенні заявлених позивачем вимог, якщо позивач не доведе існування обставин та вжиття заходів, передбачених Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а саме: невиконання особою під час мобілізації обов`язків, передбачених частиною третьою статті 22 зазначеного Закону, та вчинення нею адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 210-1 КУпАП; неможливість здійснити адміністративне затримання та доставити таку особу до територіального центру комплектування та соціальної підтримки органами поліції; вручення такій особі вимоги територіального центру комплектування та соціальної підтримки; невиконання нею зазначеного у вимозі обов`язку.
Законодавче формулювання наведеної норми свідчить про те, що зазначені обставини мають сукупний, а не альтернативний характер. Недоведення хоча б однієї з них виключає можливість застосування судом тимчасового обмеження права керування транспортним засобом.
Судом встановлено, що у цій справі доведено звернення територіального центру комплектування та соціальної підтримки до органу поліції та неможливість здійснення адміністративного затримання і доставлення відповідача.
Також суд вважає дотриманою передбачену статтею 27 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» процедуру направлення вимоги.
Частиною першою статті 27 цього Закону передбачено, що у разі невиконання під час мобілізації громадянином визначених законом обов`язків та вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 210-1 КУпАП, керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки звертається до органів поліції щодо здійснення адміністративного затримання та доставлення такого громадянина, а в разі отримання письмової відповіді про неможливість цього протягом п`яти днів надсилає громадянину відповідну вимогу. Аналогічне застосування положень статті 27 Закону № 3543-XII відображено у судовій практиці.
Відповідно до частини третьої статті 27 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» днем вручення вимоги, крім дня фактичного вручення, є також день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати вимогу або відмітки про неможливість її вручення за належною адресою.
Отже, повернення поштового відправлення з відміткою про відсутність одержувача за належною адресою саме по собі не свідчить про невручення вимоги у розумінні статті 27 Закону.
Частиною четвертою статті 27 Закону передбачено, що у разі якщо громадянин добровільно протягом 10 календарних днів з дня вручення вимоги не виконав зазначеного у ній обов`язку, територіальний центр комплектування та соціальної підтримки звертається до суду щодо тимчасового обмеження такого громадянина у праві керування транспортним засобом на строк до виконання або відкликання вимоги.
Матеріалами справи підтверджено, що вимога № 2/1374 залишилася відповідачем невиконаною.
Разом із тим доведення зазначених обставин є недостатнім для задоволення позову, оскільки суд повинен перевірити й першу, основну передумову, визначену пунктом 1 частини восьмої статті 283-2 КАС України.
У цій частині суд звертає увагу на зміст та фактичні підстави самого адміністративного позову.
Позивач прямо зазначає, що протиправна поведінка ОСОБА_1 , яка стала підставою для ініціювання процедури застосування до нього обмеження права керування, полягає в тому, що він, будучи раніше визнаним «непридатним у мирний час, обмежено придатним у воєнний час», не пройшов повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби у встановлений законом строк.
Нормативною підставою такого обов`язку сам позивач визначив пункт 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 3621-IX у редакції Закону України № 4235-IX, а також абзац четвертий частини першої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Відповідно до частини першої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» на громадян, зокрема, покладено обов`язок з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для визначених законом цілей, у тому числі направлення для проходження медичного огляду, а також проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби у передбачених законом випадках.
Натомість частина третя статті 22 цього Закону має інший предмет правового регулювання. Вона встановлює обов`язок відповідних категорій військовозобов`язаних та резервістів під час мобілізації з`явитися на збірні пункти територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки або до військових частин у строки, визначені повістками, мобілізаційними розпорядженнями чи командирами військових частин.
Таким чином, закон розмежовує обов`язки, закріплені частиною першою статті 22 Закону № 3543-XII, до яких належить, зокрема, проходження медичного огляду, та спеціальні обов`язки, передбачені частиною третьою цієї статті.
Так , пункт 1 частини восьмої статті 283-2 КАС України сформульовано чітко та однозначно: позивач повинен довести невиконання особою обов`язків, передбачених частиною третьою статті 22 Закону № 3543-XII.
При цьому суд не вправі замінювати зазначену законодавцем правову передумову невиконанням іншого обов`язку, передбаченого частиною першою статті 22 Закону або іншим законодавчим актом, навіть якщо невиконання такого обов`язку може мати самостійні правові наслідки.
Застосування іншого підходу фактично означало б розширювальне тлумачення підстав застосування примусового заходу, який обмежує право фізичної особи.
Судом не встановлено та матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 був приписаний до військової частини для проходження військової служби у воєнний час або до іншого підрозділу чи формування, отримував відповідну повістку чи мобілізаційне розпорядження для прибуття на збірний пункт і не виконав саме такий обов`язок, тобто обов`язок, передбачений частиною третьою статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Вимога № 2/1374 від 14 травня 2026 року не усуває зазначеного недоліку доказування, оскільки вона є наступним етапом процедури, передбаченої статтею 27 Закону № 3543-XII, і сама по собі не перетворює первісне непроходження повторного медичного огляду на невиконання обов`язку, передбаченого частиною третьою статті 22 цього Закону.
Суд також не може погодитися з твердженням позивача про доведеність вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 КУпАП.
Відповідно до статті 210-1 КУпАП адміністративна відповідальність встановлена за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, а підвищена відповідальність передбачена за відповідні діяння, вчинені в особливий період.
Проте сам факт наявності в інформаційній системі відомостей про порушення правил військового обліку не є тотожним належному встановленню факту вчинення конкретною особою адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 210-1 КУпАП.
Надана позивачем інформаційна довідка з ІТС «Оберіг» містить відомості про те, що ОСОБА_1 не пройшов ВЛК, про його попередній статус придатності, а також про наявність права керування транспортними засобами.
Водночас до матеріалів справи не долучено постанови компетентного органу у справі про адміністративне правопорушення за статтею 210-1 КУпАП, протоколу про адміністративне правопорушення чи іншого процесуального документа, з якого можливо було б встановити конкретне діяння, час і місце його вчинення, форму вини особи, обставини, що утворюють склад адміністративного правопорушення, та результат провадження щодо нього.
ІНФОРМАЦІЯ_4 підтверджують службові дії, пов`язані з направленням вимоги та перевіркою її виконання, однак за своїм змістом не є рішенням компетентного органу про притягнення особи до адміністративної відповідальності і самі по собі не доводять усіх елементів адміністративного правопорушення.
Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
У цій категорії справ загальне правило доказування додатково конкретизовано частиною восьмою статті 283-2 КАС України, якою обов`язок доведення всієї визначеної цією нормою сукупності обставин прямо покладено на територіальний центр комплектування та соціальної підтримки.
Суд також враховує положення частини дев`ятої статті 283-2 КАС України, відповідно до якої суд відмовляє у задоволенні вимоги про тимчасове обмеження права керування транспортним засобом також у разі, якщо встановлення такого обмеження позбавляє особу основного законного джерела засобів для існування або якщо особа використовує транспортний засіб у зв`язку з інвалідністю чи перебуванням на її утриманні особи з інвалідністю I чи II групи або дитини з інвалідністю.
Наданий позивачем рапорт підтверджує лише відсутність в ІТС «Оберіг» відомостей про інвалідність відповідача та про відповідних осіб на його утриманні. Водночас будь-яких доказів, які характеризували б трудову діяльність ОСОБА_1 , джерела його доходу та дозволяли достовірно виключити обставину, за якої обмеження права керування транспортним засобом може позбавити його основного законного джерела засобів для існування, позивачем суду не надано.
Разом із тим ця обставина не є самостійною визначальною підставою прийнятого судом рішення, оскільки у задоволенні позову належить відмовити вже у зв`язку з недоведенням умов, визначених пунктом 1 частини восьмої статті 283-2 КАС України.
Оцінюючи докази відповідно до статті 90 КАС України, суд зазначає, що інформація з ІТС «Оберіг» є належною для підтвердження військово-облікового статусу відповідача, наявних у Реєстрі відомостей щодо проходження ним військово-лікарської комісії та права керування транспортними засобами, однак не доводить невиконання ним саме обов`язку, передбаченого частиною третьою статті 22 Закону № 3543-XII.
Лист Відділення поліції № 3 Сумського РУП ГУНП у Сумській області є належним та допустимим доказом неможливості здійснення адміністративного затримання та доставлення відповідача.
Вимога № 2/1374 від 14 травня 2026 року, конверт та відомості АТ «Укрпошта» підтверджують факт її направлення за відомою позивачу адресою відповідача та юридично значущу дату її вручення у розумінні частини третьої статті 27 Закону № 3543-XII.
Рапорти посадових осіб територіального центру комплектування та соціальної підтримки підтверджують відсутність факту прибуття відповідача у визначений вимогою строк, однак не є достатнім доказом учинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 210-1 КУпАП.
Кожен із зазначених доказів суд визнає належним у межах тих фактичних обставин, які він безпосередньо підтверджує, однак їх сукупність не доводить усіх обставин, наявність яких відповідно до частини восьмої статті 283-2 КАС України є необхідною для застосування тимчасового обмеження права керування транспортним засобом.
Суд наголошує, що предметом цієї справи не є встановлення того, чи належним чином ОСОБА_1 виконав усі свої військово-облікові обов`язки, та не є перевірка правомірності притягнення чи непритягнення його до адміністративної відповідальності.
Предмет судового розгляду обмежений питанням про існування передбачених законом підстав для застосування до відповідача конкретного обмежувального заходу.
Наявність порушення одного з обов`язків військовозобов`язаного не означає автоматичної можливості застосування будь-якого передбаченого законодавством примусового заходу. Законодавець у частині восьмій статті 283-2 КАС України визначив вичерпну сукупність юридичних передумов для тимчасового обмеження права керування транспортним засобом, а тому суд не вправі розширювати цей перелік або замінювати одну передумову іншою.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що ІНФОРМАЦІЯ_2 не виконано покладеного на нього процесуального обов`язку щодо доведення всієї сукупності обставин, передбачених частиною восьмою статті 283-2 КАС України.
Зокрема, не доведено невиконання ОСОБА_1 саме обов`язків, передбачених частиною третьою статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», оскільки підставою позову визначено непроходження повторного медичного огляду, тобто невиконання іншого за нормативним змістом обов`язку.
Також наданими доказами не доведено в установленому законом порядку факту вчинення відповідачем адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 210-1 КУпАП.
Оскільки встановлені частиною восьмою статті 283-2 КАС України умови мають сукупний характер, доведеність інших обставин, зокрема неможливості доставлення відповідача органами поліції, направлення та вручення йому вимоги та подальшого її невиконання, не може компенсувати відсутність доказів передумови, визначеної пунктом 1 частини восьмої цієї статті.
За таких обставин позовні вимоги ІНФОРМАЦІЯ_1 задоволенню не підлягають.
У зв`язку з відмовою у задоволенні основної позовної вимоги відсутні підстави для задоволення похідної вимоги про допущення рішення суду в частині тимчасового обмеження права керування транспортними засобами до негайного виконання.
Щодо судових витрат суд зазначає, що відповідно до положень КАС України та з огляду на результат розгляду справи сплачений позивачем судовий збір розподілу на користь позивача не підлягає. Інші судові витрати, які підлягали б розподілу судом, матеріалами справи не підтверджені.
Керуючись статтями 2, 6, 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 283-2, 293 КАС України, статтями 22, 27 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», суд
у х в а л и в:
У задоволенні адміністративного позову ІНФОРМАЦІЯ_1 до ОСОБА_1 про тимчасове обмеження громадянина України у праві керування транспортним засобом під час мобілізації - відмовити повністю.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня його проголошення.
Якщо справу розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження у випадках та порядку, передбачених КАС України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано, а в разі апеляційного оскарження - відповідно до положень КАС України.
Позивач: ІНФОРМАЦІЯ_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_1 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .
Суддя: РОМАН БАКЛАНОВ