Ічнянський районний суд Чернігівської області
Провадження № 2/733/475/26
Єдиний унікальний №369/19924/23
Рішення
Іменем України
25 вересня 2026 року м.Ічня
Ічнянський районний суд Чернігівської області
у складі головуючого - судді Вовченка А.В.,
за участю секретаря Мошенець Л.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Ічня за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних збитків та річних,
установив:
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення інфляційних збитків та річних, посилаючись на те, що рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 червня 2007 року у справі № 2-1749/07 з ОСОБА_2 на його користь стягнуто 3757,50 грн боргу. На підставі даного рішення суду, яке набрало законної сили 01 липня 2007 року, було видано виконавчий лист № 2-1749/07, строк пред`явлення якого до виконання встановлено до 01 липня 2010 року. В зв`язку з тим, що до цього часу борг у вказаному вище розмірі не повернуто, позивач надає розрахунки, згідно яких розмір інфляційних втрат становить 1851,50 грн та 1803,60 грн - три проценти річних, а всього загальна сума до стягнення становить 3655 грн, яку просить стягнути із відповідача.
Ухвалою судді від 24 липня 2026 року дану справу прийнято до свого провадження та призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи (а.с. 48-49).
Заяв та клопотань від учасників справи не надходило.
У судове засідання позивач не з`явився, хоча про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання також не з`явився, який згідно поштового повідомлення відсутній за місцем реєстрації, а тому вважається таким, що належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи (п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України).
Відзив на позовну заяву відсутній.
За відсутності всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до положення ч. 2 ст. 247 ЦПК України.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення,
невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України).
Судом установлено, що рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 червня 2007 року у справі № 2-1749/07 з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто 3757,50 грн боргу, на підставі якого 10 липня 2007 року було видано виконавчий лист № 2-1749/07, строк пред`явлення якого до виконання встановлено до 01 липня 2010 року (а.с. 3).
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 202 ЦК України).
Сторони укладають правочин з метою врегулювання певних правовідносин, що визначає виникнення у них цивільних прав та обов`язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Згідно із ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Такі висновки викладено у постановах Великої палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15 (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15 (провадження № 14-16цс18).
Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Належним є виконання зобов`язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання.
Загальні підходи до визначення змісту порушення зобов`язань містяться в статті 610 ЦК України, відповідно до якої порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 611 ЦК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).
Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за
неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входить до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.
Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування трьох процентів річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16 (провадження № 14-446цс18).
У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Такий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).
Відповідно до частини першої статті 14 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.
Виконання судового рішення є завершальною стадією судового провадження.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 13 грудня 2012 року у справі № 18-рп/2012 зазначив, що виконання судового рішення є невідокремним складником права кожного на судовий захист і охоплює визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.
Водночас право на примусове виконання судового рішення не є безстроковим та реалізується шляхом пред`явлення виконавчого документа до виконання у встановлений законом строк.
Стадія виконавчого провадження як завершальна стадія судового процесу має встановлені законом строкові межі. Зокрема, така стадія починається після видачі виконавчого документа стягувачу та закінчується фактичним виконанням судового рішення або зі спливом строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, оскільки якщо цей строк пропущено, виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 лютого 2026 року у справі № 754/511/23 дійшла висновку, що можливість примусового стягнення заборгованості, щодо
якої ухвалено судове рішення, вичерпується після закінчення строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, якщо такий строк не було поновлено судом у встановленому законом порядку.
У даній постанові також зазначила, що у разі пропуску строку пред`явлення виконавчого документа до виконання та відмови суду в його поновленні право на примусове виконання судового рішення вважається остаточно втраченим, а до грошових вимог, щодо яких вичерпана можливість примусового стягнення за судовим рішенням, положення частини другої статті 625 ЦК України не застосовуються.
Отже, для вирішення цього спору істотним є встановлення того, чи зберігалася у позивача можливість примусового виконання рішення суду від 20 червня 2007 року на момент звернення до суду з цим позовом.
ОСОБА_1 , будучи позивачем у справі та стягувачем за виконавчим документом, не міг бути необізнаним з наявністю провадження у вказаній справі та із встановленим законом строком для пред`явлення виконавчого документа до виконання, так як наданий останнім виконавчий лист містить чітке зазначення строку його пред`явлення до виконання - до 01 липня 2010 року. При цьому матеріали справи не містять доказів того, що після спливу зазначеного строку судом було поновлено строк пред`явлення виконавчого листа до виконання, а також доказів існування іншого чинного виконавчого документа, на підставі якого рішення суду від 20 червня 2007 року могло бути примусово виконане.
Сам по собі факт невиконання рішення суду № 2-1749/07 не свідчить про збереження безстрокової можливості його примусового виконання.
Суд звертає увагу, що висновок про неможливість застосування частини другої статті 625 ЦК України у такому випадку не є застосуванням позовної давності.
Відповідно до частини третьої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі. Водночас у даній справі суд не застосовує позовну давність, а оцінює наявність передбачених законом підстав для виникнення та примусового захисту похідної вимоги про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних.
Враховуючи правову позицію Верховного Суду, хоча після втрати можливості примусового виконання основного судового рішення саме грошове зобов`язання формально не припиняється та може бути виконане боржником добровільно, вимоги за таким зобов`язанням позбавлені примусового захисту. У такому випадку правила ч. 2 ст. 625 ЦК України до відповідної грошової вимоги не застосовуються.
Таким чином, враховуючи вказане вище та те, що позивачем не надано належних доказів перебування виконавчого листа № 2-1749/07 на виконанні, а також доказів існування іншого чинного виконавчого документа, на підставі якого рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 червня 2007 року могло бути примусово виконане, тобто можливість примусового виконання даного рішення суду від 20 червня 2007 року остаточно втрачена у зв`язку зі спливом строку пред`явлення виконавчого листа до виконання та відсутністю його поновлення, правові підстави для стягнення з відповідача інфляційних втрат та трьох процентів річних відповідно до частини другої статті 625 ЦК України відсутні.
За таких обставин позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Керуючись статтями 12, 13, 76-81, 89, 141, 263-265 ЦПК України, статтями 256, 267,
625 ЦК України, суд
ухвалив:
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних збитків та річних відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Позивач: ОСОБА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , останнє місце реєстрації: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .
Повне судове рішення складено 25 вересня 2026 року.
Суддя А. В. Вовченко