Справа № 175/13918/25
Провадження № 2/175/2760/25
РІШЕННЯ
Іменем України
"24" вересня 2026 р. с-ще Слобожанське
Дніпровський районний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Краснокутської Н.С., за участю секретаря судового засідання Коломоєць Т.А., представника позивача адвоката Таргонія В.М., представника відповідача Уткіна О.С., розглянувши у порядку загального позовного провадження цивільну справу № 175/13918/25 за позовною заявою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Таргоній Вадим Миколайович, до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про відшкодування шкоди, -
ВСТАНОВИВ:
До Дніпровського районного суду Дніпропетровської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Таргоній Вадим Миколайович до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про відшкодування шкоди, у якій позивач просить суд: стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (адреса: м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, буд. 5, код ЄДРПОУ: 40075815) на користь ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) моральну шкоду у розмірі 400000 грн.
В обґрунтуванні позовних вимог зазначено про те, що 27.09.2023 року, об 18:29 хв, на залізничній колії у селі Сурсько-Литовське Дніпровського району Дніпропетровської області, 226 км, ПК 2 перегону станцій «Сурске-Дніпро-Лоцманська» регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» приміським електропотягом № 6408 сполучення «Апостолове-Дніпро-Лоцманська» під керуванням машиніста ОСОБА_2 було смертельно травмовано неповнолітню дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У зв`язку зі смертю сина, його матері було спричинено маральну шкоду та завдано сильних душевних страждань. У зв`язку з вищеперерахованим позивачка просить суд стягнути на її користь моральну шкоду у розмірі 400000 грн.
На підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями дану справу було передано у провадження судді Краснокутської Н.С.
03.10.2025 року Дніпровським районним судом Дніпропетровської області було постановлено ухвалу про відкриття загального позовного провадження та цією ж ухвалою було визначено дату підготовчого судового засідання.
20.11.2025 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, який було зареєстровано працівниками канцелярії 25.11.2025 року. У відзиві на позовну заяву представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. В обґрунтуванні відзиву на позовну заяву зазначено про те, що позивач не довела факт настання у неї маральної шкоди, оскільки чинним законодавством, на думку представника відповідача, не передбачена презумпція моральної шкоди, а факт заподіяння маральної шкоди слід доводити у загальному порядку, тому позивач не довела належними та допустимими доказами факт спричинення їй моральної шкоди та її розмір. Також представник відповідача посилається на висновок судово-медичної експертизи № 6417, яку було призначено на підставі постанови начальника СВ ВП № 12 Дніпровського РУП ГУНП в Дніпропетровській області підполковника поліції Дякіна О.О., у якому було зазначено про те, що у сечі та крові трупа дитини - ОСОБА_3 було виявлено етиловий спирт в концентрації 0,98 % проміле у крові, а в сечі - 1,48 % проміле, що стосовно живих осіб зазвичай відповідає легкому ступеню алкогольного сп`яніння. Посилається на постанову старшого слідчого СВ ВП № 2 Дніпровського районного управління поліції №1 ГУНП в Дніпропетровській області капітана поліції Сидоркіної Д.В. від 27.09.2023 року «Про закриття кримінального провадження», внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12023043010000204 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст.276 КК України, у якій надано стислий зміст показань безпосередніх свідків того, за яких обставин був смертельно травмований неповнолітній ОСОБА_3 . Так свідки ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , неповнолітній (брат загиблого) ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , будучи попередженими про відповідальність за дачу завідомо хибних показаній, пояснили, що 27.09.2023 року, приблизно об 18:30 годин перебували на залізничному мосту (над автомобільною дорогою). Побачили, що їм назустріч їде потяг, який подавав гучні сигнали. Усі відійшли в сторону від залізничної колії, а ОСОБА_3 з невідомих причин не змінив напрямок свого руху та продовжував рух назустріч потягу, що подавав гучні сигнали та застосовував екстрене гальмування, після чого зазнав травму (смертельну). Як було зазначено в мотивувальній частині постанови про закриття кримінального провадження, пояснення свідків були підтверджені під час проведення слідчого експерименту. Крім того, представник відповідача посилається на те, що поведінка неповнолітнього потерпілого ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , який безпосередньо перед отриманням смертельної травми усвідомлював, що перебування на залізничній колії при наближенні поїзда матиме наслідок наїзду на нього, але навмисно здійснював усвідомлений рух по залізничній колії на зустріч пасажирському потягу, свідчить не тільки зухвале порушення пп. 2.2; 2,3; 2.6 Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України, які затверджені наказом Міністерства транспорту України від 19.02.1998 року № 54, а і про бажання вчинити самогубство як свідомий акт самознищення. Також, представник відповідача, посилається на те, що мати неналежним чином виконувала батьківській обов`язки щодо дітей, не цікавилась життям свої неповнолітніх дітей, у зв`язку з чим притягалась до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст.184 КУпАП. Таким чином, з огляду на вищеперераховані аргументи представник відповідача просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
05.05.2026 року Дніпровським районним судом Дніпропетровської області було постановлено ухвалу про витребування доказів у справі.
09.07.2026 року Дніпровським районним судом Дніпропетровської області було постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження у справі та цією ж ухвалою справу було призначено до безпосереднього судового розгляду у порядку загального позовного провадження.
У судовому засіданні представник позивача просив задовольнити позовну заяву у повному обсязі з мотивів та аргументів, які було зазначено у позовній заяві, надав пояснення аналогічні викладеним в позовній заяві.
Представник відповідача просив в задоволенні позову відмовити у повному обсязі з мотивів та аргументів, які було зазначено у відзиві на позовну заяву, акцентував увагу на тому, що в справі не має доказів спричинення позивачу моральної шкоди.
Суд, вислухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Положеннями ч. 1 ст. 2 ЦПК України визначено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено такі фактичні обставини справи.
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 27.05.2008 року, батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є ОСОБА_13 та ОСОБА_1 .
Згідно з свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 від 02.10.2023 року, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 у віці 15 років, актовий запис про смерть № 1807.
Відповідно до висновку експерта № 6417, який було проведено на підставі постанови начальника СВ ВП № 12 Дніпровського РУП ГУНП в Дніпропетровській області підполковника поліції Дякіна О.О., судово-медичний діагноз основний - відкрита проникаюча черепо-мозкова травма, супутній - алкогольне сп`яніння, етанол у крові 0,98 % проміле, сечі 1,48 % проміле.
Згідно з листом в.о. директора ОСОБА_14 та заступника начальника служби локомотивного господарства Раздобудька Олега від 16.06.2025 року, наїзд на громадянина ОСОБА_3 було скоєно поїздом № 6408 сполученням «Апостолове-Дніпро-Лоцманська» (тепловоз ЧМЕ-3 № 3823), що станом на 27.09.2023 року перебував на балансі структурного підрозділу «Криворізьке локомотивне депо» регіональної філії «Придніпровська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця». Машиніст поїзда, яким скоєно наїзд на громадянина ОСОБА_3 , ОСОБА_15 станом на 27.09.2023 року працював на посаді машиніста тепловоза у структурному підрозділі «Криворізьке локомотивне депо» регіональної філії «Придніпровська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця».
Відповідно до постанови про закриття кримінального провадження від 29.05.2025 року, 27.09.2023 року, пб 18.29 хв, на залізничній колії в с. Сурсько-Литовське Дніпровського району Дніпропетровської області, 226 км. ПК 2 перегону станцій Сурське- Дніпро-Лоцманська регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця», приміським електропотягом № 6408 сполученням «Апостолове-Дніпро-Лоцманська» (тепловоз ЧМЕЗ-3823, вага 280 т, вісі 20) під керуванням машиніста ОСОБА_2 , під час руху зі швидкістю 40 км/год на ділянці НАП станції Сурське, смертельно травмував неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
За даним фактом 27.09.2023 року було розпочато кримінальне провадження № 12023043010000204, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.276 КК України.
Згідно з відповіддю на запит № 56 від 26.05.2026 року, яку було надано директором Сурсько-Литовського ліцею Сурсько-Литовської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області Челомовою Альоною (надано на виконання ухвали суду про витребування доказів), ОСОБА_3 мешкав за адресою АДРЕСА_2 . Питання щодо позбавлення батьківських прав матері ОСОБА_1 не було, але соціальні служби села та школи неодноразово відвідували цю родину, тому що у дітей було дуже багато пропусків занять без поважної причини. Мати постійно відповідала, що діти хворіють або немає, що одягнути. Коли класний керівник телефонував матері, вона часто була у нетверезому стані. У ліцеї з техніки безпеки постійно проводилися бесіди щодо правил поведінки на залізничних коліях. Зі слів друзів, знайомих він часто ходив до залізничної колії гуляти та знімати відео розважального характеру.
Відповідно до листа голови Сурсько-Литовської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області № 17/01-18-1 від 25.05.2026 року ОСОБА_16 (надано на виконання ухвали суду про витребування доказів), на території Сурсько-Литовської ТГ орендувала житло родина ОСОБА_17 . На обліку служби у справах дітей родина не перебувала. Одноразово на ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 було складено протокол про адміністративне правопорушення за пропуски дітьми навчального процесу без поважної причини. Інших зауважень до родини не спостерігалось та сигналів до служби у справах дітей не надходило. Таким чином, позбавлення батьківських прав є заходом крайнього впливу на осіб, які не виконують своїх батьківських обов`язків і повинен застосовуватись у випадках свідомого та умисного ухилення батьків від виконання своїх батьківських обов`язків, та з урахуванням того, що такий захід буде застосований в інтересах дитини, питання про позбавлення батьківських прав не розглядалось. Інформації, що у ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 були психічні розлади не надходило та оточуючими не спостерігалось. Інформації про необхідність переведення дитину на пільгові умови навчання внаслідок проблем зі станом здоров`я, а саме: психічних розладів у дитини не зафіксовано. Стосовно батьків дитини інформація щодо проблем зі станом здоров`я, та психічних розладів не надходила. Версія самогубства ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 не розглядалась. Діти групою знімали відеороліки, всі діти встигли відскочити, а ОСОБА_18 перечепився і впав, таким чином, не встиг відскочити з колії і був збитий потягом. Ніякого самогубства чи самознищення не планувалось з боку дитини. Звичайна безпечність та необережність привела до загибелі. Нещасний випадок стався виключно через необережність самого потерпілого, а саме: знаходження на залізничних коліях у невстановленому місці.
Згідно ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Стаття 3 Конституції України визначає, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Згідно ст. 27 Конституції України кожна людина має невід`ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов`язок держави - захищати життя людини.
Статтею 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що право кожного на життя охороняється законом.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України.
Відповідно до ст. 23 ЦК України кожна особа, має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою, зокрема щодо членів її сім`ї.
За змістом ст. 1167 ЦК України, якщо моральної шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, така моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.
Відповідно до ч. 2 ст. 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.
Відповідно до ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.
Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 3 постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості (п. 9 постанови).
Відповідно до ч. 2 ст. 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.
За змістом до ч.ч. 1, 2, 5 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 426/16825/16-ц (провадження № 14-497цс18) зазначено, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку, таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець.
Головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об`єкта зобов`язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов`язок відшкодувати завдану шкоду, як винні, так і невинні володільці об`єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.
Діяльність, пов`язана із використанням потягів (електропотягів), є джерелом підвищеної небезпеки, а оскільки володільцем потягу є АТ «Українська залізниця», то відповідач зобов`язаний відшкодовувати шкоду, завдану транспортними засобами, якими він володіє.
Під непереборною силою необхідно розуміти, зокрема, надзвичайні або невідворотні за даних умов події (п. 1 ч. 1 ст. 263 ЦК України), тобто ті, які мають зовнішній характер. Під умислом потерпілого необхідно розуміти, зокрема, таку його протиправну поведінку, коли потерпілий не лише передбачає, але і бажає або свідомо допускає настання шкідливого результату (наприклад, суїцид).
Верховний Суд у своїй постанові від 21 квітня 2021 року у справі № 450/4163/18 зазначив, що особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки (крім випадку відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки), є те, що володілець такого джерела зобов`язаний відшкодувати завдану шкоду незалежно від його вини. Разом із цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого. Обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди. У той же час, чинне законодавство не передбачає такої підстави для звільнення від відповідальності в частині відшкодування моральної шкоди власника джерела підвищеної небезпеки, як вина потерпілого.
Матеріали справи не містять, а судом не встановлено обставин, які б свідчили, що шкода була завдана внаслідок непереборної сили або умислу загиблого.
Доводи відповідача про вчинення загиблого самогубства відхиляються судом, оскільки вони не підтверджені належними доказами.
Оскільки причиною загибелі ОСОБА_3 стали травми, завдані внаслідок зіткнення з електропотягом, які були спричинені джерелом підвищеної небезпеки у зв`язку зі здійсненням експлуатації останнього (за недоведеності умислу потерпілого або існування обставин непереборної сили), суд дійшов висновку про наявність правових підстав для покладення на відповідача цивільно-правової відповідальності з відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу.
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості.
Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), від 23 листопада 2022 року в справі № 686/13188/21 (провадження № 61-3943св22), від 19 квітня 2023 року в справі № 336/10216/21 (провадження № 61-73св23).
Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21).
Таким чином, розмір моральної шкоди не є конкретно визначеною сумою, а визначається судом в кожному конкретному випадку з урахуванням всіх обставин справи.
У відповідності із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.
Зокрема, в рішенні ЄСПЛ від 28.05.1985р. у справі « Абдулазіз , Кабалес і Балкандалі», зазначається, що «з огляду на її природу, стверджувана моральна шкода не завжди може бути предметом чіткого доведення. Проте розумно припустити, що особи, які…зіткнулися з проблемами ... можуть зазнати страждань і тривоги». Звідси випливає, що фактичною основою для висновку про наявність негативних наслідків у немайновій сфері потерпілої особи у більшості ситуацій може бути як таке розумне припущення про природність їх виникнення за подібних обставин.
Суд керується також рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Ромашов проти України" від 27.07.2004 р. і вважає, що завдана позивачу моральна шкода не може бути виправлена лише шляхом Констатації Судом факту порушення.
Крім того, в даному рішенні Європейський суд констатує, що моральну шкоду не можна відшкодувати у повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.
Суд вважає безпідставними твердження представника відповідача про відсутність належних на допустимих доказів, які підтверджують доводи позивача та його представника, оскільки матеріалами справи доведено факт заподіяння смерті, а смерть близької людини (дитини) для матері завжди болюча та завдає маральних страждань.
При визначенні розміру моральної шкоди суд бере до уваги, що ОСОБА_3 перебував у стані алкогольного сп`яніння, що є об`єктивною обставиною, яка впливає на оцінку ступеня його необережності. У такому стані потерпілий ОСОБА_3 міг мати порушення сприйняття і реакції через алкогольне сп`яніння; міг не усвідомлювати небезпеку або не реагувати на неї належним чином; ймовірно, не міг адекватно контролювати свої дії, що могло призвести до трагічної ситуації. Суд враховує цей факт як один із чинників, що зумовили трагічний випадок, що впливає на зменшення розміру моральної шкоди, яку має відшкодувати відповідач.
Суд підкреслює, що в матеріалах справи відсутні об`єктивні дані про самогубство або інший умисний намір потерпілого, що могло б повністю звільнити відповідача від відповідальності.
На підставі вищевикладеного та враховуючи ступінь, глибину та тривалість моральних страждань, понесених позивачем у зв`язку зі смертю сина, суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача 250000 грн. в порядку відшкодування спричиненої моральної шкоди. При цьому суд враховує, що позивач, будучи матір`ю загиблого, отримали психологічну травму, втративши рідну людину, що спричинило їй моральні страждання та необхідність вживати додаткових зусиль для організації свого подальшого життя. Факт загибелі сина є безумовним свідченням спричинення позивачу глибоких моральних та душевних страждань.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, то з відповідача на користь держави підлягає до стягнення судовий збір в розмірі 2662,40 грн.
Суд зазначає, що відповідно до п. 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaariv.Finland» від 27.09.2001 року рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Положеннями п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно із усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
Керуючись ст.ст. 2 , 4 , 13, 19, ст. 82, 141, 142, 258, 259, 263-265, ЦПК України, суд -
УХВАЛИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Таргоній Вадим Миколайович, до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про відшкодування шкоди задовольнити частково.
Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (адреса: м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, буд. 5, код ЄДРПОУ: 40075815) на користь ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) моральну шкоду у сумі 250000 (двісті п`ятдесят тисяч) гривень без врахувань податків, зборів та інших обов`язкових платежів.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (адреса: м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, буд. 5, код ЄДРПОУ: 40075815) на користь держави судовий збір у сумі 2662,40 грн.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження, а у разі подання апеляційної скарги, якщо рішення не скасовано, після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга може бути подана до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дня прийняття рішення.
Суддя Н.С. Краснокутська