Справа № 159/997/26
Провадження № 2-сз/159/61/26
КОВЕЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 вересня 2026 року м. Ковель
Суддя Ковельського міськрайонного суду Волинської області Смалюх Р.Я., вивчивши заяву Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від імені якого діє представник Романчук Алла Ярославівна про повернення судового збору,
в с т а н о в и в :
Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі - позивач або ГУ ПФУ у Волинській області) звернулось у суд з позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач або ОСОБА_1 ), в якому просило стягнути з відповідача на користь позивача надміру виплаченої житлової субсидії за період з жовтня 2024 року по січень 2025 року в сумі 6075,66 грн.
Ухвалою від 17.03.2026 суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Ухвалою суду від 23.04.2026 закрито провадження у справі за позовом Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області до ОСОБА_1 про стягнення з відповідача на користь позивача надміру виплаченої житлової субсидії за період з жовтня 2024 року по січень 2025 року в сумі 6075,66 грн у зв`язку з тим, що відповідач сплатив заборгованість за зайво виплачені кошти житлової субсидії, під час розгляду справи в суді.
16.09.2026 представник позивача, через систему «Електрпонний суд», подала заяву в якій просить повернути сплачений при подачі позовної заяви до суду судовий збір в розмірі 2662,40 грн.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Щодо повернення судового збору слід зазначити таке.
Відповідно до частини другої статті 133 ЦПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюється законом.
Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 7 ЗУ «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зариття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанції.
Порядок розподілу судових витрат у разі закриття провадження у справі внаслідок відмови позивача від позову врегульовано статтею 142 ЦПК України.
Правовідносини пов`язані з поверненням судового збору у зв`язку із закриттям провадження у справі у зв`язку з відмовою позивача від позову внаслідок його задоволення відповідачем після подання позову, було предметом розгляду постанови Верховного Суду від 05.08.2026 у справі №953/10140/25.
Зокрема Верховний Суд зазначив, що частиною першою статті 142 ЦПК України встановлено загальне правило: у разі відмови позивача від позову до початку розгляду справи по суті суд вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків сплаченого судового збору.
Разом з тим частина третя статті 142 ЦПК України є спеціальною нормою, яка визначає інші правові наслідки: якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.
Загальна та спеціальна норми права не суперечать одна одній, а встановлюють системне регулювання: спеціальна норма застосовується до випадків, охоплених її гіпотезою, а загальна - до решти випадків (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена в постанові від 15 лютого 2023 року у справі № 910/18214/19, п. 9.56).
Тлумачення частини третьої статті 142 ЦПК України свідчить про те, що обов`язок відповідача відшкодувати позивачу понесені ним витрати виникає лише тоді, коли провадження закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову (пункт 4 частини першої статті 255 ЦПК України) саме внаслідок добровільного задоволення відповідачем заявлених вимог після пред`явлення позову (аналогічна позиція - постанова Верховного Суду від 06 травня 2026 року у справі № 726/2253/25).
У справі, яка переглядалася позива відмовився від позову у зв`язку з тим, що відповідач після відкриття провадження добровільно сплатив/задовольнив заявлені вимоги, предметом яких було саме стягнення заборгованості. Отже, підстава закриття провадження охоплюється гіпотезою спеціальної норми - частини третьої статті 142 ЦПК України, а не загальної норми частини першої цієї статті.
За таких обставин застосування одночасно двох механізмів компенсації судових витрат - часткового повернення судового збору з державного бюджету (частина перша статті 142 ЦПК України) та часткового стягнення його з відповідача - є неправильним, оскільки поєднує взаємовиключні підстави відшкодування судових витрат (правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду від 17 грудня 2025 року у справі № 526/2929/24 та підтверджена в постанові від 15 липня 2026 року у справі № 345/5838/25).
Оскільки в цій справі наявні правові підстави для застосування спеціальної норми - частини третьої статті 142 ЦПК України, судовий збір, сплачений позивачем при поданні позовної заяви, підлягає стягненню в повному обсязі з відповідача на користь позивача, а правові підстави для повернення будь-якої його частини з державного бюджету - відсутні.
Верховний Суд також наголошує, що право позивача на відшкодування понесених ним витрат за рахунок відповідача виникає не лише в разі відмови від позову внаслідок задоволення вимог відповідачем, а й у разі закриття провадження з інших підстав, якщо відсутність предмета спору виникла саме внаслідок задоволення позовних вимог відповідачем (постанова Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 березня 2026 року у справі № 917/1161/25).
Подання позивачем заяви про повернення сплаченого судового збору з державного бюджету не відповідає загальним засадам цивільного судочинства і призводить до некомпенсованих витрат держави на розгляд справи за відсутності у позивача відповідної пільги.
Ураховуючи наведене суд не знайшов підстав для задоволення заяв позивач повернення йому судового збору з державного бюджету.
Щодо стягнення сплаченого судового збору з відповідача ОСОБА_1 , в розмірі 50% від сплаченої позивачем суми, суд зазначає таке.
Як вище зазначено, у цій справі позивач має право стягнути сплачений судовий збір за рахунок відповідача, відповідно до вимог ч. 3 ст. 142 ЦПК України, оскільки відповідач задовольнив позовні вимоги позивача під час розгляду справи у суді.
Частиною 6 статті 142 ЦПК України передбачено, що у випадках, встановлених частинами третьою - п`ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п`ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини дев`ятої статті 141 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Суд встановив, що ухвала про закриття провадження у справі була постановлена 23.04.2026 та доставлена позивачу в Електронний кабінет 28.04.2026.
Заява про стягнення з ОСОБА_2 1331,20 грн судового збору надійшла до суду 15.09.2026, тобто по спливу майже п`яти місяців.
Відтак, суд дійшов висновку, що позивач пропустив встановлений ч. 6 ст. 142 ЦПК України п`ятнадцятиденний строк, а тому в цій частині його заява підлягає залишенню без розгляду.
Керуючись ст. 260, 261 ЦПК України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Відмовити в задоволенні заяви Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про повернення з державного бюджету судового збору в розмірі 1331,20 грн.
Залишити без розгляду заяву Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про стягнення з ОСОБА_1 1331,20 грн судового збору.
Ухвала суду набирає законної сили негайно після її проголошення (підписання) суддею та може бути оскаржена до Волинського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.
Суддя Р.Я.Смалюх