Справа № 524/6766/26
Провадження №2/524/5959/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24.09.2026 року Автозаводський районний суд міста Кременчука у складі: головуючого - судді Нестеренка С.Г., за участі секретаря судового засідання Бельченко Н.Л., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ТОВ «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
В С Т А Н О В И В:
У травні 2026 року до суду звернулося ТОВ «Юніт Капітал» із позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування позову вказували, що 27 грудня 2024 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено договір кредитної лінії № 250683375 у формі електронного документа з використанням електронного підпису, вчиненого одноразовим ідентифікатором.
Відповідно до умов договору, ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» зобов`язувалося надати позичальнику кредит у вигляді кредитної лінії, в розмірі кредитного ліміту 7700,00 грн.
Згідно з п. 2.3 кредитного договору, кредитодавець надає позичальнику перший транш за договором у розмірі 7700,00 грн., 27.12.2024 (що є датою надання кредиту), який має бути повернутий 21.01.2025 року (дисконтний період). Базова процентна ставка складає 0,98% в день від суми залишку кредиту за кожний день користування ним.
Кінцева дата повернення (виплати) кредиту - 26.01.2030 року.
Кредитодавець умови договору виконав у повному обсязі, перерахувавши на банківську картку відповідача грошові кошти у розмірі 7700,00 грн.
25 березня 2025 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено договір факторингу № МВ-ТП/28, за яким до останнього перейшло право грошової вимоги до відповідача за вказаними вище кредитним договором.
30 вересня 2025 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Юніт Капітал» було укладено договір факторингу № 30/0925-01, за яким до останнього перейшло право грошової вимоги до відповідача за вказаними вище кредитним договором.
Згідно витягу з реєстру боржників від 30.09.2025 року до ТОВ «Юніт Капітал» перейшло право вимоги за кредитним договором від 27.12.2024 року у загальному розмірі 27 321,14 грн.
У зв`язку з невиконанням позичальником зобов`язань за договором утворилася заборгованість у розмірі 27 321,14 грн., з яких: 7700,00 грн. заборгованість за кредитом, 15 771,14 грн. заборгованість за процентами та 3850,00 грн. заборгованість за штрафними санкціями (пеня, штрафи).
У межах даного позову позивачем не заявляються вимоги щодо стягнення штрафних санкцій, у зв`язку з чим, загальний розмір грошових вимог до стягнення становить 23 471,14 грн., з яких: 7700,00 грн. заборгованість за кредитом та 15 771,14 грн. заборгованість за процентами, а також сплачений судовий збір у розмір 2662,40 грн. та 7000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Одночасно позивач просив витребувати докази у АТ «Універсал Банк».
Ухвалою судді від 24 червня 2026 року відкрито провадження у справі, залучено сторін, третіх осіб, призначено розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в межах робочого часу суду. Витребувано від АТ «Універсал Банк» письмові докази по справі.
17 серпня 2026 року до суду від представника відповідача Лисенка ДО.-Котяш І.М. надійшов відзив на позовну заяву. Представник завила про безпідставність позовних вимог в частині стягнення процентів, оскільки відповідач є військовослужбовцем ЗСУ, а отже н нього поширюються пільги в частині звільнення від спати процентів та пені/штрафів. Заявила, що відповідач визнає частково позов на суму 6930 грн. (7700,00 грн. тіло кредиту - 770,00 грн. проведених оплат). Вказала, що відповідачем понесено витрати на правничу допомогу у розмірі 7200 грн. Просила позов задовольнити частково у розмірі 6930 грн.
17 серпня 2026 року до суду від позивача надійшли додаткові пояснення у справі.
Згідно з ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Станом на день розгляду справи та ухвалення судом рішення, учасники справи не подавали будь-які заяви, клопотання про відкладення розгляду справи та/або про розгляд справи з викликом учасників справи у судове засідання.
Відповідно до ч. 8 ст. 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.
З огляду на те, що справа розглядається у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін та без проведення судового засідання, на підставі частини другої статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши наявні докази у їх сукупності, встановив наступне.
27 грудня 2024 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено договір кредитної лінії № 250683375 у формі електронного документа з використанням електронного підпису, вчиненого одноразовим ідентифікатором XMDJ.
Відповідно до п. 2.1 договору кредитодавець зобов`язується надати позичальнику кредит у вигляді кредитної лінії на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом відповідно до умов, зазначених у цьому договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога».
За п. 2.2. договору загальний розмір кредиту за цим договором становить 7700,00 грн., кредитодавець надає позичальнику перший транш за договором у розмірі що дорівнює загальному розміру кредиту, 27.12.2024 (що є датою надання кредиту).
За п. 7.1. договору рекомендована (не обов`язкова) дата дострокового повного повернення всієї суми кредиту за всіма наданими траншами є дата закінчення дисконтного періоду кредитування - 21.01.2025, а саме протягом 25 днів від дати отримання першого траншу позичальником.
Протягом дисконтного періоду кредитування позичальник сплачує проценти у розмірі 0,98% (базова процентна ставка) від суми кредиту за кожний день користування ним. У разі якщо позичальник вчинить описані в п. 3.2. договору дії щодо продовження дисконтного періоду (ініціює пролонгацію) один або декілька разів, за період з наступного дня після 21.01.2025 р., розмір проценті складатиме 0,98% від суми кредиту за кожний день користування кредитом. Розмір комісії складає 385 грн. за надання першого траншу.
Кінцева дата повернення (виплати) кредиту - 26.01.2030 року.
Факт отримання грошових коштів підтверджується платіжним дорученням, за яким на банківську картку ОСОБА_1 № НОМЕР_1 ….4580 були перераховані грошові кошти у розмірі 7700,00 грн. Даний факт відповідач не спростував.
Крім того, факт перерахування відповідачу коштів підтверджується листом АТ «Універсал Банк», за яким, на ім`я ОСОБА_1 банком емітовано картку № НОМЕР_2 , на яку 27.12.2024 року були зараховані грошові кошти у розмірі 7700,00 грн., що постає із виписки по рахунку відповідача.
25 березня 2025 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено договір факторингу № МВ-ТП/28, за яким до останнього перейшло право грошової вимоги до відповідача за вказаними вище кредитним договором.
19 серпня 2025 року ТОВ «Таліон Плюс надіслав позичальнику повідомлення про дострокове розірвання договору та необхідність оплати заборгованості у загальному розмірі 27 321,14 грн., на яке відповідач не відреагував, кошти не повернув.
30 вересня 2025 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Юніт Капітал» було укладено договір факторингу № 30/0925-01, за яким до останнього перейшло право грошової вимоги до відповідача за вказаними вище кредитним договором.
Згідно витягу з реєстру боржників від 30.09.2025 року до ТОВ «Юніт Капітал» перейшло право вимоги за кредитним договором від 27.12.2024 року у загальному розмірі 27 321,14 грн.
Отже, до ТОВ «Юніт Капітал» відповідно до укладеного договору факторингу, перейшло право грошової вимоги до відповідача.
Позивач заявив до стягнення з відповідача боргу у розмірі 23 471,14 грн., з яких: 7700,00 грн. заборгованість за кредитом та 15 771,14 грн. заборгованість за процентами, не наполягаючи на стягнення штрафних санкцій у розмірі 3850,00 грн.
Правовідносини, які виникли між сторонами, крім положень вказаного вище договору, врегульовані нормами ЦК України.
Так у ст. 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають на підставі договору або правочину.
Відповідно ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно ч. 1 ст. 1054 цього Кодексу за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України). Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
За змістом ст. 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Особливості застосування змінюваної процентної ставки за договором про надання споживчого кредиту встановлюються законом.
Відповідно ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Як визначено у ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно ст. 610 Цивільного Кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.
Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.
Згідно зі ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.
Механізм укладення електронного договору, який має використовуватися позивачем у взаємовідносинах із позичальниками, зокрема вимоги до його підписання сторонами, врегульовано Законом України «Про електронну комерцію» та Законом України «Про електронний цифровий підпис».
Статтею 1 Закону України «Про електронний цифровий підпис» передбачено, що електронний цифровий підпис - вид електронного підпису, отриманого за результатом криптографічного перетворення набору електронних даних, який додається до цього набору або логічно з ним поєднується і дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підписувача. Електронний цифровий підпис накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
За приписами статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Статтею 12 зазначеного Закону встановлено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання, відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису визначеним цим Законом одноразовим ідентифікатором; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Як вбачається з матеріалів справи та наявного у справі договору, такий договір був підписаний відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором, що був направлений йому у смс-повідомленні на його мобільний номер телефону.
За вказаних обставин, суд вважає встановленим факт укладення відповідачем кредитного договору із дотриманням вимог Закону України «Про електронну комерцію».
Підписавши договір саме такого змісту, відповідач погодився з його умовами та правилами надання споживчих кредитів, що фактично нівелює усі можливі доводи стосовно невідповідності умов договору вимогам законодавства без його обґрунтування доказами.
Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19, до аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19.
Нормою статті 639 ЦК України передбачено, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Факт надання кредитних коштів підтверджується копією договору про споживчий кредит, який є дійсним в силу приписів статті 204 ЦК України про правомірність правочинів.
Відповідач факт отримання грошових коштів від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» не спростував.
Із розрахунку заборгованості за договором суд вбачає, що відповідач на виконання умов договору, здійснив 21.01.2025 року оплату процентів у розмірі 385 грн. та комісії за надання кредиту у розмірі 385 грн., що загалом становить 770 грн., тіло кредиту відповідач не сплачував взагалі. Таким чином, відповідач вчинив конклюдентні дії щодо визнання договору і, відповідно щодо правомірності вимог позивача за договором від 27.12.2024 року.
За приписами пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (частин перша статті 513 ЦК України).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).
Отже, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину.
Частиною першою статті 1077 ЦК визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Згідно зі ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Факт переходу до ТОВ «Юніт Капітал» права вимоги первісного кредитора до відповідача за кредитним договором є доведеним.
Зобов`язання з повернення кредитних коштів відповідач не виконував у зв`язку із чим на момент розгляду справи наявна заборгованість, яку позивач просить стягнути.
За змістом частини першої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом (частини перша, друга статті 13 ЦПК України).
Згідно із частиною сьомою статті 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Належність виконання зобов`язання є предметом доказування і у справі про стягнення заборгованості, доказувати факт здійснення відповідачем оплати, заявленої позивачем до стягнення, має саме відповідач, а не позивач. Наведене відповідає позиції Верховного Суду, сформульованої у справі № 913/618/21 від 08.06.2022 року. Тоді як не може бути визнаним неукладеним договір, зобов`язання за яким виконуються його сторонами.
У даній справі відповідачем не спростовано факт надання ним всіх особистих ідентифікуючих даних, його платіжної картки, без надання яких і відповідного підтвердження, ознайомлення з відповідними умовами та правилами отримання та повернення кредитних коштів, відповідний кредит не міг бути наданий.
Із урахуванням викладеного, суд вважає, що позивачем надано достатні, переконливі та достовірні докази щодо укладення кредитного договору від 27.12.2024 року, перерахування кошів на банківську картку, зазначену у договорі, відсутність доказів, які б спростовували отримання позичальником кредитних коштів чи неналежності банківської картки на яку були зараховані кошти, що є підставою для стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 7700,00 грн.
Проте, пред`являючи вимоги про стягнення заборгованості, позивач, крім заборгованості за основним боргом, просив стягнути заборгованість за процентами у розмірі 15 771,14 грн.
Представник відповідача у відзиві на позов, як на підставу не нарахування відповідачу процентів за кредитним договором, послалася на ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей».
Відповідно до ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей», військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на весь час їх призову, а військовослужбовцям під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, які перебували або перебувають безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (житлового будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля.
Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Так в статтях 1, 2 даного Закону закріплені гарантії соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей, за якими військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Особливий період відповідно до абз. 5 ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Згідно з Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та Закону України «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні 24.02.2022 року введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався та на момент винесення рішення продовжує діяти.
Статтю 14 Закону України «Про військовий і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» було доповнено підп. 3 п. 4 ч. 15 відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» від 20.05.2014 року.
Пункт 3 Прикінцевих положень зазначеного Закону передбачено поширення дії, зокрема, підп. 3 п. 4 розділу І цього Закону на військовослужбовців із початку і до закінчення особливого періоду, а на резервістів та військовозобов`язаних - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду, на час проходження військової служби.
Верховний Суд у постанові від 15.07.2020 року у справі № 199/3051/14 виклав висновок про перелік необхідних документів доведеності статусу особи, яка має право на пільги, визначені п. 15 ч. 3 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей». У цій постанові Верховний Суд зазначив, що Національний банк України листом від 02.09.2014 року № 18-112/48620 надав роз`яснення, що для звільнення від нарахування штрафів, пені та відсотків за користування кредитом мобілізовані позичальники повинні надати банку перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони України від 21.08.2014 року № 322/2/7142. Такими документами є: військовий квиток, в якому у відповідних розділах здійснюються службові відмітки, або довідка про призов військовозобов`язаного на військову службу, видана військовим комісаріатом або військовою частиною, а для резервістів - витяг із наказу або довідка про зарахування до списків військової частини, які видаються військовою частиною. На вказані пільги мають право лише мобілізовані позичальники.
До матеріалів справи стороною відповідача надано: копію військового квитка ОСОБА_1 , копію довідки з в/ч НОМЕР_3 за № 1526/66910 вих. від 27.02.2026 року, за якою ОСОБА_1 перебуває на військовій службі за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_3 ( АДРЕСА_1 ).
Враховуючи, що пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям та членам їх сімей на певний конкретно визначений період виключається нарахування процентів за користування кредитом, цю норму можна вважати такою, що скасовує цивільну відповідальність особи на певний час.
Крім того, в прикінцевих положеннях Закону № 1275-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» прописано про надання зазначеній нормі дії в часі у межах конкретно визначеного періоду, а саме: військовослужбовцям - з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов`язаним - з моменту призову під час мобілізації до закінчення особливого періоду, на час проходження військової служби.
Судом встановлено, що станом на час укладення спірного кредитного договору 27 грудня 2024 року, відповідач на військовій службі не перебував. Відповідно військового квитка, ОСОБА_1 був призваний у ЗСУ по мобілізації 12.01.2026 року.
Отже, відповідач ОСОБА_1 звільняється від сплати процентів по кредиту з 12.01.2026 року з моменту призову його на військову службу по мобілізації і на час проходження ним військової служби.
Із розрахунку заборгованості суд вбачає, що відповідачу проценти по кредиту нараховані за період з 27.12.2024 по 18.08.2025 року включно у розмірі 15 771,14 грн., тобто за період, коли відповідач ще не перебував на військовій службі, а отже він не звільняється від їх оплати.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
У постанові Великої Палати ВС від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 вказала, що відповідно до ч. 1 ст. 1048 та ч. 1 ст. 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюється договором. Право кредитодавця нараховувати передбачені кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування (строку, на який позичальник отримав кредит) чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України.
Відповідно п. 7.3. договору, кінцева дата повернення (виплати) кредиту - 26.01.2030 року.
19 серпня 2025 року ТОВ «Таліон Плюс надіслав позичальнику повідомлення про дострокове розірвання договору та необхідність оплати заборгованості у загальному розмірі 27 321,14 грн., на яке відповідач не відреагував, кошти не повернув.
Із розрахунку заборгованості суд вбачає, що відповідачу були нараховані проценти по 18.08.2025 року включно та відповідно до умов договору, зазначений розрахунок відповідач не спростував. Розмір несплачених процентів складає 15 771,14 грн., які слід стягнути з відповідача. З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про задоволення позову.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд враховує наступне.
Відповідно до п. 1 ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.
Позивач при зверненні до суду сплатив судовий збір у розмірі 2662,40 грн. Судом позов задоволено, тому з відповідача на користь позивача слід стягнути сплачений судовий збір у зазначеному розмірі.
Позивачем заявлено про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн.
Пунктами 1,4 ч. 3 ст. 133 ЦПК України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу та витрати пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Частинами 1-6 ст. 137 ЦПК України встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов`язок спростування співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, фінансового стану обох сторін та інших обставин.
Згідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; і поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Частиною 8 ст. 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Отже, аналізуючи норми ЦПК України щодо визначення розміру судових витрат та їх розподілу між сторонами можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Позивачем на виконання вказаних вище вимог, а саме підтвердження витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 7000,00 грн., суду надано: копію договору про надання правничої допомоги № 20/01/26 від 20.01.2026 року, укладеного між ТОВ «Юніт Капітал» та Адвокатським бюро «Тимошенко та партнери», копію додаткової угоди № 25771379587 від 21.01.2026 року до договору про надання правничої допомоги, копію Акту прийому-передачі наданих послуг від 20.03.2026 року до договору про наданням правничої допомоги від 20.01.2026 року на суму 7000,00 грн., копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю.
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 23 січня 2014 року (справа «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними й неминучими, а їх розмір - обґрунтованим (пункт 268).
Верховний Суд у постанові від 19 лютого 2024 року у справі № 490/7096/21 та від 22 травня 2024 року у справі № 205/5969/15-ц вказав, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.
Клопотань про зменшення розміру витрат на правничу допомогу від відповідача не надходило. При вирішенні питання стягнення витрат на правову допомогу, суд бере до уваги зазначений в заяві обсяг виконаних адвокатом робіт.
У ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Суд враховує, що предмет спору відноситься до справ незначної складності (справа є малозначною) та не потребує значних витрат часу на виконання відповідних робіт щодо підготовки позовної заяви, з огляду на сталу практику національних судів зі спірних правовідносин. Дана категорія справ є поширеною.
Враховуючи складність справи, яка є типовою для позивача та не є складною, надані адвокатом послуги у такій типовій справі, у якій участь представник позивача не приймав, масовість таких позовних заяв, суд вважає, що розмір витрат позивача є непропорційним до предмету позову, не відповідає принципам справедливості та верховенства права. Вартість послуг є вочевидь завищеною, тому наявні підстави для часткового їх відшкодування відповідачем в розмірі 3000 грн., що відповідатиме обсягу наданих послуг та вимогам розумності та справедливості. Саме такий розмір витрат на оплату послуг адвоката у даному випадку є співмірним із складністю даної справи та обсягом виконаних робіт.
Представником відповідача у відзиві на позовну заяву було заявлено про понесення відповідачем витрат на правничу допомогу у розмірі 7200,00 грн. з проханням їх стягнути з позивача пропорційно розміру задоволених вимог.
Враховуючи задоволення судом позову, понесені відповідачем витрати слід покласти на нього.
Сторони не заявляли про понесення ними будь-яких інших судових витрат.
Справа розглянута в межах заявлених позовних вимог та наданих учасниками справи доказів.
Керуючись ст. 525, 526, 536, 549, 553-559, 625,626, 1046-1052, 1054 ЦК України, ст. 4, 5, 10-13, 18, 76-81, 83, 133, 141, 258, 264, 265, 273, 352, 354 ЦПК України, суд, -
У Х В А Л И В:
Позов ТОВ «Юніт Капітал» - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Юніт Капітал» заборгованість договором кредитної лінії № 250683375 від 27.12.2024 року у загальному розмірі 23 471,14 грн., з яких: 7700,00 грн. заборгованість за кредитом та 15 771,14 грн. заборгованість за процентами, а також кошти у повернення сплаченого судового збору у розмірі 2662,40 грн. та 3000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Відмовити у задоволенні позову в іншій частині вимог.
Позивач: ТОВ «Юніт Капітал», код ЄДРПОУ: 43541163, м. Київ, вул. Рогнидінська, буд. 4, літера А, офіс 10.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .
Треті особи: - ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», код ЄДРПОУ: 38569246, м. Київ, вул. Лейпцизька, буд. 15, літера Б; - ТОВ «Таліон Плюс», код ЄДРПОУ: 39700642, м. Київ, вул. Кирилівська, буд. 82, офіс 256.
Повний текст рішення суду виготовлено 24 вересня 2026 року.
Рішення може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту.
Рішення набирає законної сили у випадку закінчення строку подання апеляційної скарги або якщо рішення залишено в силі за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: