ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ
18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 вересня 2026 року Справа № 925/853/26
Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді - Васяновича А.В., розглянувши у письмовому провадженні справу
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ДН Транс»,
м. Хмельницький
до товариства з обмеженою відповідальністю «Агрегат Агро»,
м. Черкаси
про стягнення 24 976 грн. 32 коп.,
без повідомлення (виклику) учасників справи
ВСТАНОВИВ:
До Господарського суду Черкаської області звернулось з позовом товариство з обмеженою відповідальністю «ДН Транс» до товариства з обмеженою відповідальністю «Агрегат Агро» про стягнення з відповідача 24 976 грн. 32 коп. заборгованості, а саме: 23 000 грн. 00 коп. - суми основного боргу, 1 486 грн. 70 коп. - інфляційних втрат та 489 грн. 62 коп. - 3% річних, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору-заявки №19/09/25 про надання транспортних послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом по території України від 19 вересня 2025 року.
Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 19 червня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Сторонам встановлено строки для подання заяв по суті справи.
У визначені законом строки клопотань про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило.
Відповідач відзиву на позов у встановлений законом строк суду не надав.
Згідно ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначав, що на виконання умов договору-заявки № 19/09/25 від 19 вересня 2025 року, здійснив вантажне перевезення по території України на суму 23 000 грн. 00 коп.
Однак відповідач всупереч умовам договору не виконав грошове зобов`язання.
Гарантійним листом № 2011-29 від 20 листопада 2025 року відповідач повідомив позивача, що оплату за надані послуги з перевезення заплановано до 15 грудня 2025 року, проте жодної оплати на виконання умов договору відповідачем не здійснено, що і стало підставою для звернення позивача з цим позовом до суду.
Розглянувши матеріали справи, а також дослідивши суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю, виходячи з наступного:
Як вбачається з матеріалів справи, та було встановлено господарським судом під час її розгляду, 19 вересня 2025 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Агрегат Агро» (замовник) та товариством з обмеженою відповідальністю «ДН Транс» (перевізник) було укладено договір-заявку про надання транспортних послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом по території України № 19/09/25 (далі - договір).
Згідно з умовами договору перевізник зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником/замовником) вантаж до пункту призначення в установлений строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу плату, визначену цим договором. (п. 1. договору)
Оплата за надані перевізником послуги здійснюється згідно умов зазначених в договорі-заявці після отримання оригіналів документів (договору-заявки, рахунку-фактури, акта виконаних робіт, ТТН). (п. 11. договору)
Умови перевезення згідно з договором:
Маршрут: м. Черкаси - м. Хмельницький.
Дата, час та адреса завантаження: 22 вересня 2025 року, м. Черкаси, проспект Хіміків, 74 Д.
Дата, час та адресу розвантаження: 22 вересня 2025 року, м. Хмельницький, вул. Західно-Окружна.
Вартість перевезення, у т.ч. ПДВ та форма оплати: 23 000 грн. 00 коп., б/г з ПДВ в день розвантаження.
Отже, умовами договору сторони передбачали надання послуг з перевезення вантажу.
Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.
Відповідно до ст. 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.
Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
Договір перевезення залізничним, автомобільним та річковим транспортом оформляється накладною, яка супроводжує вантаж на усьому шляху його слідування і на станції призначення видається одержувачеві разом з вантажем. Накладна складається відправником, який відповідає за усі наслідки неправильності, неточності або неповноти зазначених у ній відомостей.
Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.
Договір вважається укладеним з моменту здачі вантажу до перевезення разом з накладною. Перевізник робить на накладній відповідну відмітку, а в підтвердження прийому вантажу до перевезення видає відправнику вантажу квитанцію. Форма накладної і порядок її заповнення, а також форма квитанції затверджуються Міністерством транспорту України.
Юридичне значення накладної полягає в тому, що: а) вона є обов`язковою письмовою формою договору; б) доводить факт укладення договору і містить його зміст; в) легітимує особу на пред`явлення претензій та позовів.
Таким чином, договір перевезення вантажів укладений в момент отримання перевізником вантажу для перевезення і закінчується видачею вантажу одержувачу, а вивантаження вантажу з транспортного засобу, зберігання його після вивантаження до видачі та видача його одержувачеві є додатковими послугами договору перевезення вантажу.
Глава 64 Цивільного кодексу України, що регулює перевезення є спеціальною по відношенню до загальних положень про послуги, що врегульовані главою 63 Цивільного кодексу України.
Частиною 1 ст. 916 ЦК України передбачено, що за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.
З матеріалів справи вбачається, що 22 вересня 2025 року перевізником ТОВ «ДН Транс» було здійснено перевезення вантажу - жниварки валкової причіпної 6,4 м; зав. №00005 та платформи-підбирач 3,4 м Fiellday; зав. №00034 автомобілем марки «Mercedes-Benz» д.н.з. НОМЕР_1 / НОМЕР_2 за маршрутом м. Черкаси - м. Хмельницький, що підтверджується копією товарно-транспортної накладної № 118 від 22 вересня 2025 року, яка підписана відповідачем та скріплена його печаткою.
Тобто, позивач виконав своє зобов`язання за договором перевезення.
За умовами договору оплата за надані перевізником послуги здійснюється згідно умов зазначених в договорі-заявці після отримання оригіналів документів (договору-заявки, рахунку-фактури, акта виконаних робіт, ТТН).
Пунктом 7 договору-заявки визначено, що оплата здійснюється в день розвантаження.
23 вересня 2025 року між позивачем та відповідачем підписано акт надання послуг № 426, згідно з яким перевізником були надані транспортні послуги за маршрутом м. Черкаси - м. Хмельницький на загальну суму 23 000 грн. 00 коп. з ПДВ. Сторони претензій по об`єму, якості та строкам виконання робіт (надання послуг) не мають.
Позивач виставив відповідачу рахунок на оплату № 426 від 23 вересня 2025 року на суму 23 000 грн. 00 коп. з ПДВ.
Листом від 20 листопада 2025 року № 2011-29 відповідач повідомив позивача, що оплату за надані послуги з перевезення відповідно до рахунку № 426 від 23 вересня 2025 року заплановано до 15 грудня 2025 року.
Проте, борг за надані послуги відповідач не сплатив.
Статтею 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Як зазначалося вище, оплата здійснюється в день розвантаження товару, проте за умови отримання оригіналів документів (договору-заявки, рахунку-фактури, акта виконаних робіт, ТТН).
Судом враховано, що акт виконаних робіт підписаний сторонами 23 вересня 2025 року.
Отже, строк оплати наданих послуг з перевезення вантажу настав 23 вересня 2025 року.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідачем всупереч ч. 1 ст. 74, ст. ст. 76, 77 ГПК України не було доведено факту своєчасного здійснення, на підставі умов договору розрахунку з позивачем за надані послуги.
Доводи позивача відповідач не спростував.
Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Таким чином з відповідача підлягає стягненню 23 000 грн. 00 коп.
Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивачем на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України заявлено вимогу про стягнення 489 грн. 62 коп. 3% річних та 1 486 грн. 70 коп. інфляційних втрат, нарахованих за період з 23 вересня 2025 року по 08 червня 2026 року
Згідно зі ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
Судом встановлено, що нарахування річних здійснено не вірно, оскільки позивачем не було враховано вимоги ст. 253 ЦК України та в період прострочення помилково включено день підписання між сторонами акта надання послуг.
Здійснивши перерахунок інфляційних втрат та 3% річних за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій «LIGA 360», судом встановлено, що розмір 3% річних за період з 24 вересня 2025 року по 08 червня 2026 року складає 487 грн. 73 грн.
Розмір інфляційних витрат нараховано позивачем в меншому розмірі, проте позивач самостійно визначив зміст своїх позовних вимог.
Отже, з урахуванням вищенаведеного з відповідача підлягає стягненню 487 грн. 73 грн. 3% річних та 1 486 грн. 70 коп. інфляційних витрат.
В решті вимог про стягнення річних слід відмовити.
Судові витрати підлягають розподілу між сторонами відповідно до вимог ст. 129 ГПК України.
Позивач просив суд стягнути з відповідача 7 300 грн. 00 коп. витрат на правничу допомогу.
Судом враховано, що положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до статті 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, установлених законом.
Пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 5 грудня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) визначено, що договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Згідно з пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VІ представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 123 ГПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Положеннями частини другої статті 126 ГПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Отже, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, підлягають доказуванню та можуть підтверджуватися сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.
Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наголошував на тому, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 Цивільного кодексу України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19, додаткова постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 листопада 2023 року у справі № 914/2355/21).
За змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України подання доказів оплати гонорару адвоката не є обов`язковою умовою для розподілу витрат на професійну правничу допомогу і сам факт нездійснення оплати на момент подання заяви про розподіл судових витрат не перешкоджає їх розподілу, про що неодноразово зазначав Верховний Суд, зокрема mutatis mutandis у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, додатковій постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 листопада 2023 року у справі № 914/2355/21.
За загальним правилом розподілу судових витрат (окрім судового збору) відповідно до частини четвертої статті 129 ГПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За частиною п`ятою статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, визначені положеннями частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 129 цього Кодексу, зокрема, з урахуванням співвідношення суми судових витрат, заявленої до відшкодування, з їх розміром, заявленим у попередньому (орієнтовному) розрахунку, та випадків зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо.
За змістом цих норм на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку /дії /бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Окрім зазначених правил розподілу судових витрат процесуальний закон у статті 126 ГПК України визначає додаткові критерії для оцінки співмірності розміру витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, та можливість їх зменшення за клопотанням іншої сторони, на яку покладається обов`язок доведення неспівмірності цих витрат.
Відповідно до вимог частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 126 ГПК України).
Стосовно застосування критеріїв співмірності згідно з частиною четвертою статті 126 ГПК України Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок про те, що за відсутності клопотання сторони про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, відсутні підстави для самостійного вирішення судом питання про зменшення цих витрат (додаткові постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 910/12876/19, від 15 червня 2022 року у справі № 910/12876/19).
Також Велика Палата Верховного Cуду зазначала, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності обґрунтованих заперечень сторони проти розподілу витрат на професійну правничу допомогу адвоката, зокрема через їх неспівмірність відповідно до частин четвертої - шостої статті 126 ГПК України статті, та/або за власним розсудом, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу.
Зокрема, суд може змінити розмір заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу згідно з приписами частин четвертої - шостої статті 126 ГПК України як шляхом зменшення загальної суми таких витрат, зокрема у разі їх неспівмірності зі складністю справи, ціною позову чи значенням справи для сторони, так і шляхом відмови у відшкодуванні чи зменшення розміру витрат на оплату окремих послуг адвоката, зокрема у разі їх невідповідності критеріям реальності та розумності або через неспівмірність суми оплати із часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) / обсягом наданих адвокатом послуг (коли одна послуга охоплюється і дублюється іншою послугою адвоката, внесеною до розрахунку) тощо.
За принципом змагальності саме на іншу сторону покладено обов`язок надати обґрунтування щодо наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок довести їх неспівмірність. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами. Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони (додаткові постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, від 07 липня 2021 року у справі № 910/12876/19).
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з урахуванням конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду в додаткових постановах від 20 травня 2019 року у справі № 916/2102/17, від 25 червня 2019 року у справі № 909/371/18, у постановах від 05 червня 2019 року у справі № 922/928/18, від 30 серпня 2019 року у справі № 911/739/15 та від 01 серпня 2019 року у справі № 915/237/18).
До того ж у постановах Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18 та від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, приписами статей 123-130 ГПК України, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час тощо.
Частинами 1 та 2 статті 30 Закону №5076-VI встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати.
Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
З матеріалів справи вбачається, що 08 червня 2026 року між товариством з обмеженою відповідальністю «ДН Транс» (клієнт) та адвокатським об`єднанням «Адвокатська контора «Місяць і Партнери» (адвокатське об`єднання) було укладено договір про надання правової допомоги.
Умовами договору передбачено:
п. 1.1. клієнт доручає, а адвокатське об`єднання приймає на себе зобов`язання надавати правову допомогу по забезпеченню представництва інтересів клієнта в Господарському суді Черкаської області у справі за позовом ТОВ «ДН Транс» до ТОВ «Агрегат Агро» про стягнення вартості транспортних послуг;
п. 4.1. за роботу, виконану адвокатським об`єднанням, клієнт сплачує грошові кошти у розмірі 7 300 (сім тисяч триста) гривень, які вносяться після підписання цього договору;
п. 4.3. сума, сплачена за надану правову допомогу за даним договором, є гонораром адвокатського об`єднання за надання правової допомоги, який є фіксованим;
п. 7.1. даний договір укладений на строк до повного виконання його умов та набирає чинності з моменту його підписання.
В цій справі інтереси позивача представляв адвокат Кузнецов К.С. на підставі ордеру на надання правничої допомоги ТОВ «ДН Транс» згідно з договором про надання правової допомоги № б/н від 08 червня 2026 року, який виданий адвокатським об`єднанням «Адвокатська контора «Місяць і Партнери».
09 червня 2026 року позивач перерахував на користь адвокатського об`єднання «Адвокатська контора «Місяць і Партнери» 7 300 грн. 00 коп., призначення платежу: «за представництво інтересів в Господарському суді Черкаської обл. зг дог від 08.06.2026 Без ПДВ».
Отже, умовами договору було визначено фіксований розмір гонорару.
Умовами договору не передбачено обов`язкового складання між сторонами акту приймання-передачі робіт чи надання послуг.
У випадку встановлення сторонами в умовах договору про надання правової допомоги вартості послуг (гонорару) з надання правової допомоги клієнту в у фіксованому розмірі виключає необхідність зазначення адвокатом відомостей щодо витраченого часу та вартості кожної дії виконаної ним на захист інтересів свого клієнта.
Подібні висновки викладено в додатковій постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2022 у справі №910/1344/19 та постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.02.2022 у справі №916/893/21.
Фіксований розмір гонорару означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21.
У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.
Відповідач будь-яких заперечень щодо розміру витрат позивач на правничу допомогу не навів.
Оскільки відповідачем належними та допустимими доказами не доведено неспівмірності витрат позивача на правничу допомогу, а самі витрати, на думку суду, були дійсно необхідними та є обґрунтованими, то суд вважає за необхідне стягнути з відповідача 7 299 грн. 73 коп. витрат на правничу допомогу, з урахуванням пропорційності розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, та керуючись ст. ст. 129, 237, 238, 240 ГПК України, суд
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Агрегат Агро» (вул. Гуржіївська, буд. 31, оф. 404, м. Черкаси, Черкаська обл., 18005, ідентифікаційний код 45022815) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ДН Транс» (вул. М. Рибалка, 32/1, с. Хмельницький, Хмельницька обл., 29019, ідентифікаційний код 32452015) 23 000 грн. 00 коп. основного боргу, 1 486 грн. 70 коп. інфляційних витрат, 487 грн. 73 грн. 3% річних, 3 327 грн. 75 коп. судового збору та 7 299 грн. 45 коп. витрат на професійну правничу допомогу.
3. В решті вимог в позові відмовити.
Видати відповідний наказ після набрання рішення суду законної сили.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строк визначені ст. 241 ГПК України.
Рішення суду може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені розділом ІV ГПК України.
Суддя А.В.Васянович