Ухвала
Іменем України
25 вересня 2026 року
м. Київ
справа № 754/12394/20
провадження № 61-12159ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крат В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощоков Є. В., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 19 травня 2026 року у складі судді: Сенюти В. О., та постанову Київського апеляційного суду від 13 серпня 2026 року (повний текст постанови складений 20 серпня 2026 року) в складі колегії суддів: Оніщук М. І., Шебуєва В. А., Кафідова О. В., у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії/бездіяльність органу примусового виконання, заінтересовані особи: Деснянський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, ОСОБА_2 ,
ВСТАНОВИВ:
У березні 2026 року ОСОБА_1 звернулася зі скаргою на дії/бездіяльність органу примусового виконання, заінтересовані особи: Деснянський ВДВС у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, ОСОБА_2 .
Скаргу обґрунтовано тим, що у провадженні Деснянського ВДВС перебувало виконавче провадження НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 754/12394/20 від 03 жовтня 2025 року, виданого Деснянським районним судом міста Києва про витребування квартири АДРЕСА_1 , з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1
09 березня 2026 року під час проведення примусового виселення боржника ОСОБА_2 в присутності державного виконавця виявлено факти навмисного пошкодження та розкрадання майна, що є складовою частиною квартири (демонтаж батарей, залиття труб піною, пошкодження стін).
Проте, 13 березня 2026 року державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».
При цьому, державний виконавець, всупереч статті 76 Закону України «Про виконавче провадження», виявивши ознаки кримінального правопорушення проігнорував та не здійснив надіслання повідомлення до органу досудового розслідування, замість цього поспішно закрив виконавче провадження.
Крім того, державний виконавець не зафіксував відсутність конструктивних елементів квартири, що свідчить про неналежне виконання службових обов`язків.
ОСОБА_1 просила:
визнати незаконною та скасувати постанову державного виконавця Деснянського ВДВС про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1 від 13 березня 2026 року;
зобов`язати державного виконавця усунути порушення, допущені при винесенні зазначеної постанови, шляхом продоження (відновлення) виконавчого провадження;
зобов`язати державного виконавця вчинити дії, передбачені статтею 76 Закону України «Про виконавче провадження», у зв`язку з виявленням ознак кримінального правопорушення у діях боржника;
зобов`язати державного виконавця належним чином здійснити виконавчі дії, спрямовані на перевірку фактичного стану об`єкта нерухомого майна, із залученням стягувача та складанням відповідного акту;
відновити виконавче провадження та вчинити дії, передбачені статтею 76 Закону України «Про виконавче провадження» надіслати повідомлення до правоохоронних органів про виявлені ознаки кримінальних правопорушень в діях боржника;
зобов`язати державного виконавця провести повторний огляд об`єкта із залучення стягувача та детальної фіксації технічного стану майна.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 19 травня 2026 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що:
згідно з виконавчим листом № 754/12394/20, виданим 03 жовтня 2025 року Деснянським районним судом міста Києва, Верховний Суд у постанові від 13 серпня 2025 року вирішив витребувати квартиру АДРЕСА_1 , з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 ;
згідно з копіями матеріалів виконавчого провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 754/12394/20 від 03 жовтня 2025 року, яке надано на запит суду, 09 вересня 2026 року державний виконавець склав акт у присутності понятих та представника заявниці про те, що ключи від перших дверей з кодовим замком передано. Двері в саму квартиру відсутні. Речі боржника в квартирі відсутні, право власності на вказану квартиру перереєстровано за ОСОБА_1 . Отже, враховуючи зміст вказаного виконавчого листа, позицію Верховного Суду викладену у постановах від 24 червня 2021 року у справі № 914/2614/13 та від 08 червня 2022 року в справі № 369/13690/20 та зміст акту державного виконавця від 09 березня 2026, суд робить висновок, що рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння виконано, шляхом вилучення майна у боржника і передано стягувачу предмети, вказані у рішенні, а саме квартири АДРЕСА_1 ;
стягувач згідно з частиною другою статті 60 Закону України «Про виконавче провадження» письмово не відмовлялась від отримання спірного майна;
доводи сторони заявника, про вчинення боржником пошкоджень майна, оскільки відсутні: лічильники води, електроенергії, радіатори опалення, сантехніка, зливна каналізація та заглушено подачу води суд приймає критично, оскільки письмові матеріали справи не містять доказів в якому стані спірна квартира була передана від забудовника;
тому вимоги заявника про визнання незаконною та скасувати постанову державного виконавця від 13 березня 2026 року про закінчення виконавчого провадження, а також зобов`язати державного виконавця усунути порушення, допущені при винесення спірної постанови, шляхом продовження (відновлення) виконавчого провадження задоволенню не підлягає через необґрунтованість та недоведеність;
вимога заявника про зобов`язання державного виконавця вчинити дії, передбачені статтею 76 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку із виявленням ознак кримінального правопорушення у діях боржника та відновити виконавче провадження та вчинити дії, передбачені статтею 76 «Про виконавче провадження» - надіслати повідомлення до правоохоронних органів про виявлені ознаки кримінальних правопорушень в діях боржника задоволенню не підлягає з огляду на наступне. Відповідно до положення частини першої статті 76 Закону України «Про виконавче провадження» за не виконання законних вимог виконавця, порушення вимог цього Закону, у тому числі за несвоєчасне подання або неподання звітів про відрахування із заробітної плати та інших доходів боржника, неподання або подання неправдивих відомостей про доходи і майновий стан боржника, ненадання боржником на вимогу виконавця декларації чи зазначення у декларації неправдивих відомостей або неповідомлення про зміну таких відомостей, неповідомлення боржником про зміну місця проживання (перебування) чи місцезнаходження або місця роботи (отримання доходів), а також за неявку без поважних причин за викликом виконавця, винні особи несуть відповідальність відповідно до закону. Письмові матеріали справи, зокрема і матеріали виконавчого провадження № НОМЕР_1 не містять вимог державного виконавця, які боржник проігнорував або не виконав, тому підстав для застосування частини другої статті 76 Закону України «Про виконавче провадження» судом не встановлено;
вимога заявника про зобов`язання державного виконавця належним чином здійснити виконання спрямовані на перевірку фактичного стану об`єкту нерухомого майна, із залученням стягувача та складанням відповідного акту задоволенню не підлягає, оскільки спростовується матеріалами виконавчого провадження.
Постановою Київського апеляційного суду від 13 серпня 2026 року:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення;
ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 19 травня 2026 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
у разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Подібний за змістом висновок наведений також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19;
Верховний Суд зазначив, що обов`язком державного та приватного виконавця є вжиття всіх передбачених законом заходів для виконання судового рішення. З метою його виконання державний та приватний виконавець має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; здійснювати реєстрацію обтяжень майна в процесі та у зв`язку з виконавчим провадженням; викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що перебувають у виконавчому провадженні, у разі якщо боржник без поважних причин не з`явився за викликом виконавця, виконавець має право звернутися до суду щодо застосування до нього приводу; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом; у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів; здійснювати інші повноваження, передбачені Законом України «Про виконавче провадження». Наведене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 30 травня 2018 року і від 14 січня 2020 року у справі № 2-690/11. У постанові Верховного Суду від 24 червня 2021 року у справі № 914/2614/13 також зазначено, що судове рішення про витребування нежитлових приміщень у боржника не визначає імперативно лише спосіб добровільного виконання рішення та може бути виконано із застосуванням іншого порядку з урахуванням положень статей 10, 60 Закону України «Про виконавче провадження», положень Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 2 квітня 2012 року № 512/5, для відновлення порушених прав стягувача. При цьому Верховний Суд зауважив, що згідно зі статтею 397 ЦК України володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе. Право володіння припиняється у разі витребування майна від володільця власником майна або іншою особою (частина друга статті 399 ЦК України). Таким чином, рішення про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння підлягає примусовому виконанню у порядку, передбаченому статтею 60 Закону України «Про виконавче провадження»;
відповідно до положення частини першої статті 60 Закону України «Про виконавче провадження» під час виконання рішень про передачу стягувачу предметів, зазначених у виконавчому документі, виконавець вилучає такі предмети у боржника і передає їх стягувачу, про що складає акт передачі. У разі знищення предмета, що мав бути переданий стягувачу в натурі, виконавець складає акт про неможливість виконання рішення, що є підставою для закінчення виконавчого провадження, а в разі встановлення факту відсутності предмета, що мав бути переданий стягувачу, повертає виконавчий документ стягувачу;
врахувавши зміст виконавчого листа, позицію Верховного Суду викладену у постановах від 24 червня 2021 року у справі № 914/2614/13 та від 08 червня 2022 року у справі № 369/13690/20 та зміст акту державного виконавця від 09 березня 2026 року, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння виконано, шляхом вилучення майна у боржника і передано стягувачу предмети, вказані у рішенні, а саме квартири АДРЕСА_1 . При цьому сторона стягувача письмово не відмовлялась від отримання спірного майна;
посилання на постанову начальника Деснянського ВДВС у м. Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Дубаса А. А. від 23 червня 2026 року про перевірку виконавчого провадження НОМЕР_1, яка долучена до апеляційної скарги та з якої вбачається, що дії державного виконавця Моргуна А. В. визнано такими, що вчинені з порушенням вимог статті 26 Закону України «Про виконавче провадження», колегія суддів відхиляє, адже зі змісту вказаної постанови неможливо дійти висновку, що порушення вимог статті 26 Закону вплинуло на фактичне виконання рішення Верховного Суду про витребування квартири. Вказана постанова містить лише хронологію дій виконавців при виконанні виконавчого провадження та загальний висновок про порушення виконавцем вимог статті 26 Закону, без наведення при цьому які самі дії було вчинено з таким порушенням. При цьому, цією ж постановою дії головного державного виконавця Попик О. В., яким винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, у зв`язку з фактичним виконанням, визнано такими, що відповідають вимогам Закону України «Про виконавче провадження».
19 вересня 2026 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 19 травня 2026 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 серпня 2026 року (повний текст постанови складений 20 серпня 2026 року), у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить:
постанову Київського апеляційного суду від 13 серпня 2026 року та ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 19 травня 2026 року скасувати;
ухвалити нове судове рішення, яким скаргу ОСОБА_1 задовольнити;
визнати незаконною та скасувати постанову державного виконавця Деснянського ВДВС у м. Києві про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1 від 13 березня 2026 року;
зобов`язати державного виконавця Деснянського ВДВС у м. Києві відновити виконавче провадження № НОМЕР_1 та усунути допущені порушення шляхом належного здійснення виконавчих дій, спрямованих на фактичне виконання судового рішення, відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження».
Підставою касаційного оскарження судових рішень ОСОБА_1 у касаційній скарзі зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
передані ключі стосувалися дверей спільного тамбура, а не безпосереднього входу до квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи;
предметом виконання було не лише припинення користування квартирою, а повернення скаржниці конкретно визначеного судовим рішенням об`єкта житла - квартири АДРЕСА_1 . Передача ключів від спільного тамбура за відсутності дверей безпосередньо до квартири сама по собі не встановлює факту належної передачі скаржниці квартири АДРЕСА_1 як індивідуально визначеного нерухомого майна. Висновок судів про фактичне виконання зроблено без встановлення ключової для справи обставини - чи була в результаті виконавчих дій фактично передана скаржниці саме квартира АДРЕСА_1 , яка є предметом виконавчого документа;
рішення про витребування квартири має виконуватися за правилами статті 60 Закону України «Про виконавче провадження», а не як рішення немайнового характеру за статтею 63 Закону України «Про виконавче провадження»;
посилання лише на державну реєстрацію права власності та формальне закінчення виконавчого провадження без встановлення факту передачі самої квартири не забезпечує практичного та ефективного виконання остаточного судового рішення;
стан квартири має значення в іншому аспекті - для встановлення фактичного результату виконавчих дій 09 березня 2026 року та вирішення питання, чи була скаржниці фактично передана саме квартира АДРЕСА_1 , яка є предметом судового рішення та виконавчого документа. В акті державного виконавця від 09 березня 2026 року зафіксовано, зокрема, відсутність дверей безпосередньо до квартири, а також відсутність лічильників води та електроенергії, радіаторів опалення, сантехніки, наявність проблем зі зливною каналізацією, подачею води. Фактичний стан квартири (руйнування, відсутність радіаторів, заповнення труб піною тощо) зафіксовано 09 квітня 2026 року у протоколі огляду місця події, складеному слідчим СВ Деснянського УП у межах кримінального провадження № 1202610[телефон приховано];
витребування конкретного нерухомого майна передбачає не лише юридичне підтвердження належності права, а й фактичне вилучення та передачу предмета витребування стягувачу задля забезпечення мого конституційного права на житло;
суди на надали відповідей на питання про те: чи є передача ключа від дверей спільного тамбура передачею квартири АДРЕСА_1 ; яке правове значення має зафіксована виконавцем відсутність дверей безпосередньо до квартири; чи відповідає висновок про виконання змісту виконавчого документа, предметом якого була конкретна квартира АДРЕСА_1 ; чи може державна реєстрація підтверджувати фактичне виконання, якщо право вже було зареєстроване до відкриття виконавчого провадження; як співвідносяться статті 60 і 63 Закону України «Про виконавче провадження»;
якщо предметом виконання судового рішення є повернення конкретної квартири, то висновок про повне виконання рішення не може ґрунтуватися лише на вчиненні окремих юридичних чи виконавчих дій, без встановлення того, чи була фактично передана стягувачці саме квартира, визначена остаточним судовим рішенням та виконавчим документом у контексті її конституційного права на житло.
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.
Суди встановили, що постановою Верховного Суду від 16 серпня 2025 року в справі № 754/12394/20 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/129611577) постанову Київського апеляційного суду від 26 червня 2024 року скасовано та ухвалено нове рішення. Витребувано квартиру АДРЕСА_1 з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 .
На виконання вказаної постанови суду, Деснянський районний суд міста Києва 03 жовтня 2025 року видав виконавчий лист № 754/12394/20.
23 січня 2026 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 та направлено сторонам виконавчого провадження.
30 січня 2026 року боржнику направлено вимогу виконавця.
16 лютого 2026 року сформовано витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, відповідно до змісту якого, державний реєстратор 12 грудня 2025 року зареєстрував право власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_1
16 лютого 2026 року державний виконавець Моргун А.В. склав акт державного виконавця про те, що двері квартири АДРЕСА_1 ніхто не відчинив.
06 березня 2026 року державний виконавець Моргун А. В. склав акт державного виконавця про те, що чоловік боржника в телефонній розмові повідомив, що 09 березня 2026 року надасть ключі від квартири.
09 березня 2026 року державний виконавець Моргун А. В. склав акт про те, що за адресою АДРЕСА_3 , ключи від перших дверей з кодовим замком передано. Двері в саму квартиру відсутні. Речі боржника в квартирі відсутні, право власності на вказану квартиру перереєстровано за ОСОБА_1 . Під час складання вказаного акту присутні державний виконавець, поняті, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4. Крім того, у вказаному акті вказано про відсутність лічильника води, електроенергії, радіатори опалення, сантехніка, зливна каналізація, подача води заглушена монтажною піною.
13 березня 2026 року державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження у зв`язку із фактичним виконанням - пункт 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».
Судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції. Суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому цим розділом (стаття 447 Розділ VII ЦПК України).
Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права (статті 447-1 Розділ VII ЦПК України).
Під час виконання рішень про передачу стягувачу предметів, зазначених у виконавчому документі, виконавець вилучає такі предмети у боржника і передає їх стягувачу, про що складає акт передачі. У разі знищення предмета, що мав бути переданий стягувачу в натурі, виконавець складає акт про неможливість виконання рішення, що є підставою для закінчення виконавчого провадження, а в разі встановлення факту відсутності предмета, що мав бути переданий стягувачу, повертає виконавчий документ стягувачу (частина перша статті 60 Закону України «Про виконавче провадження»).
У разі письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника під час виконання рішення про їх передачу стягувачу, виконавець повертає зазначені предмети боржникові, про що складає акт, і виносить постанову про закінчення виконавчого провадження. При цьому внесений стягувачем авансовий внесок поверненню не підлягає (частина статті 60 Закону України «Про виконавче провадження»).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 904/7326/17 (провадження № 12-197гс18) зазначено, що «право сторони виконавчого провадження на звернення зі скаргою до суду на підставі статті 339 ГПК України пов`язане з порушенням прав такої сторони під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця».
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2020 року в справі № 641/7824/18 (провадження № 61-10355св19) вказано, що «завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим».
Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги (частина третя статті 451 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 червня 2022 року у справі № 369/13690/20 (провадження № 61-18320св21) зазначено, що:
«у разі задоволення позову про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові (пункт 116 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16).
Зазначення у судовому рішенні (виконавчому листі) про задоволення вимог про витребування із володіння майна не може свідчити про те, що таке рішення підлягає виконанню як рішення немайнового характеру, оскільки виконання такого рішення передбачає вчинення державним чи приватним виконавцем дій щодо вилучення такого майна у боржника та передачу його стягувачу, а не обмежується лише діями виконавця щодо перевірки виконання рішення боржником.
Таким чином, рішення про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння підлягає примусовому виконанню у порядку, передбаченому статтею 60 Закону № 1404-VIII, шляхом вилучення майна у боржника і передачі стягувачу предметів, зазначених у рішенні.
Вищенаведене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 30 травня 2018 року у справі № 2-690/11 (провадження № 61-20049св18).
Разом із тим у постанові Верховного Суду від 24 червня 2021 року у справі № 914/2614/13 зазначено, що судове рішення про витребування нежитлових приміщень у боржника не визначає імперативно лише спосіб добровільного виконання рішення та може бути виконано із застосуванням іншого порядку з урахуванням положень статей 10, 60 Закону України «Про виконавче провадження», положень Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 для відновлення порушених прав стягувача.
Враховуючи наведене, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що рішення Апеляційного суду Київської області від 21 вересня 2017 року, яким витребувано у ОСОБА_2 , на користь ОСОБА_1 житловий будинок та земельну ділянку, є рішенням немайнового характеру та підлягає примусовому виконанню у порядку, передбаченому статтею 63 Закону № 1404-VIII.
Верховний Суд зазначає, що обов`язком державного та приватного виконавця є вжиття всіх передбачених законом заходів для виконання судового рішення. Якщо державному чи приватному виконавцю незрозуміло рішення, порядок його виконання, то виконавець не позбавлений можливості звернутись до суду з заявою про роз`яснення рішення суду, про встановлення порядку виконання рішення.
З метою його виконання державний та приватний виконавець має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; здійснювати реєстрацію обтяжень майна в процесі та у зв`язку з виконавчим провадженням; викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що перебувають у виконавчому провадженні, у разі якщо боржник без поважних причин не з`явився за викликом виконавця, виконавець має право звернутися до суду щодо застосування до нього приводу; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом; у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів; здійснювати інші повноваження, передбачені Законом № 1404-VIII».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 квітня 2023 року у справі № 127/29254/19 (провадження № 61-10693св22) вказано, що:
«положеннями статті 10 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що заходами примусового виконання рішень, серед іншого, є вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні.
В силу частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до частини першої статті 60 Закону України «Про виконавче провадження» під час виконання рішень про передачу стягувачу предметів, зазначених у виконавчому документі, виконавець вилучає такі предмети у боржника і передає їх стягувачу, про що складає акт передачі. У разі знищення предмета, що мав бути переданий стягувачу в натурі, виконавець складає акт про неможливість виконання рішення, що є підставою для закінчення виконавчого провадження, а в разі встановлення факту відсутності предмета, що мав бути переданий стягувачу, повертає виконавчий документ стягувачу.
За встановленими у справі, яка переглядається, обставинами на примусовому виконанні у державного виконавця перебуває виконавчий документ із виконання судового рішення про витребування у боржника нерухомого майна, розташованого по АДРЕСА_1.
У спорах про витребування й повернення майна, якщо за результатами вирішення спору шляхом задоволення позову відбувається зміна належності спірного майна (зміна власника), то ці вимоги мають вартісний, грошовий вираз і носять характер майнового спору (постанова Верховного Суду від 21 грудня 2020 року у справі № 905/98/20).
У разі задоволення позову про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові (пункт 116 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16).
У постановах від 30 травня 2018 року та від 14 січня 2020 року у справі № 2-690/11, від 13 листопада 2019 року у справі № 314/738/15-ц, від 28 жовтня 2022 року у справі № 754/4345/'8 Верховний Суд дійшов висновку, що судове рішення про витребування нерухомого майна повинно виконуватись державним виконавцем у порядку пункту 3 частини першої статті 10 та статті 60 Закону України «Про виконавче провадження». При цьому поняття «витребування» відповідає поняттю «вилучення та передача предметів», вказаному у пункті 3 частини першої статті 10 Закону України «Про виконавче провадження» у переліку заходів примусового виконання рішення.
Згідно із висновками Верховного Суду у постанові від 08 червня 2022 року в справі № 369/13690/20 рішення про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння підлягає примусовому виконанню у порядку, передбаченому статтею 60 Закону України «Про виконавче провадження», шляхом вилучення майна у боржника і передачі стягувачу предметів, вказаних у рішенні. Зазначення у судовому рішенні (виконавчому листі) про витребування майна та зобов`язання передати його власнику, не може свідчити що таке рішення підлягає виконанню як рішення немайнового характеру, оскільки його виконання передбачає вчинення виконавцем дій щодо вилучення майна у боржника і передачі його стягувачу, а не обмежується лише діями виконавця щодо перевірки виконання рішення боржником.
З урахуванням наведеного, виконання рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 05 листопада 2020 року, яким із незаконного володіння ОСОБА_1 у власність держави витребувано 7/50 частини об`єкта спірного нерухомого майна, передбачає вчинення державним виконавцем дій, передбачених пунктом 3 частини першої статті 10 та статті 60 Закону України «Про виконавче провадження».
Тому правильним є висновок судів першої та апеляційної інстанції про те, що зазначене судове рішення Вінницького міського суду Вінницької області підлягає примусовому виконанню у порядку, передбаченому статтею 60 Закону України «Про виконавче провадження», шляхом вилучення майна у боржника, передачі його стягувачу та складення відповідного акту».
Суди встановили:
предметом виконання є виконавчий лист № 754/12394/20 від 03 жовтня 2025 року про витребування квартири АДРЕСА_1 , з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 ;
12 грудня 2025 року державний реєстратор зареєстрував право власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 ;
09 вересня 2026 року державний виконавець склав акт у присутності понятих та представника ОСОБА_1 про те, що ключи від перших дверей з кодовим замком передано. Двері в саму квартиру відсутні. Речі боржника в квартирі відсутні, право власності на вказану квартиру перереєстровано за ОСОБА_1 .. Також в акті вказано про відсутність лічильника води, електроенергії, радіатори опалення, сантехніка, зливна каналізація, подача води заглушена монтажною піною;
стягувач ОСОБА_1 згідно з частиною другою статті 60 Закону України «Про виконавче провадження» письмово не відмовлялась від отримання спірного майна;
13 березня 2026 року державний виконавець виніс постанову про закінчення виконавчого провадження у зв`язку із фактичним виконанням - пункт 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».
Суди врахували, що судове рішення про витребування квартири у боржника не визначає імперативно лише спосіб добровільного виконання рішення та може бути виконано із застосуванням іншого порядку з урахуванням положень статей 10, 60 Закону України «Про виконавче провадження», положень Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 для відновлення порушених прав стягувача.
За таких обставин суди зробили обґрунтований висновок про відмову у задоволенні скарги.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Аналіз змісту касаційної скарги та оскаржених судових рішень свідчить, що правильне застосовування судами норм права є очевидним, а касаційна скарга - необґрунтованою.
У разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення (частина четверта статті 394 ЦПК України).
Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 19 травня 2026 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 серпня 2026 року (повний текст постанови складений 20 серпня 2026 року) в справі за скаргою ОСОБА_1 на дії/бездіяльність органу примусового виконання, заінтересовані особи: Деснянський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, ОСОБА_2 .
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: В. І. Крат
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков