УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 серпня 2026 року
м. Київ
справа № 207/4378/24
провадження № 61-10787ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Крата В. І., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Заводського районного суду міста Кам`янського від 09 грудня 2025 року у складі судді Похвалітої С. М. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 липня 2026 року у складі колегії суддів: Ткаченко І. Ю., Свистунової О. В., Пищиди М. М., у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , Міністерства оборони України про встановлення факту, що має юридичне значення,
ВСТАНОВИВ:
Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.
Аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить, що у серпні 2024 року ОСОБА_3 звернулась з позовом до ОСОБА_1 , Міністерства Оборони України про встановлення факту, що має юридичне значення.
В обґрунтування позовної заяви зазначила, що:
ІНФОРМАЦІЯ_1 під час виконання бойового завдання, пов`язаного із захистом Батьківщини, в районі с. Ямполівка Краматорського району Донецької області, загинув цивільний чоловік та батько неповнолітнього ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ;
вона, як дружина, 28 лютого 2024 року отримала сповіщення сім`ї № 7 від ІНФОРМАЦІЯ_4 про загибель чоловіка, яке є підставою для передачі документів для призначення пенсії, отримання пільг у встановленому законом порядку. У сповіщенні ВЧ НОМЕР_1 , де служив чоловік, на ім`я начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 від 28 лютого 2024 року є прохання сповістити про смерть чоловіка ОСОБА_3 . Особисто їй була видана медична довідка, як члену сім`ї, про причину смерті чоловіка. Похованням займалась вона особисто;
з 2012 року вона разом із ОСОБА_5 почали проживати однією сім`єю, мали усі взаємні права та обов`язки подружжя, кохали один одного, турбувалися один про одного, виховували разом доньку, мали загальний бюджет, вели спільне господарство, матеріально утримували неповнолітнього сина чоловіка;
11 вересня 2014 року рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області шлюб між нею та ОСОБА_7 було розірвано. А сім`я з ОСОБА_5 продовжувала існувати;
з 2016 року по 2019 рік чоловік перебував на контрактній службі у лавах ЗСУ, був учасником АТО. Чоловік постійно пересилав їй отримуване ним грошове забезпечення на потреби сім`ї, утримував родину матеріально;
05 липня 2017 року ОСОБА_5 видав нотаріальну довіреність на її ім`я на продаж належної йому на праві власності частки квартири, з отриманням грошових коштів, які потім вкладали в поліпшення умов проживання сім`ї;
після повернення чоловіка з військової служби, вони зареєстрували своє місце проживання в належному йому на праві власності будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 , де опікувались його старенькою бабусею ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , якою після загибелі опікуна, опікується позивач;
27 лютого 2022 року після початку повномасштабного вторгнення країни-агресора в Україну, ОСОБА_5 був призваний на військову службу ІНФОРМАЦІЯ_4 та став на захист Батьківщини;
перебуваючи у відпустці, 31 січня 2023 року чоловік зробив довіреність на її ім`я для вчинення всіх передбачених законодавством України дій, які стосуються юридичного оформлення права власності на земельну ділянку, отримання правовстановлюючих документів;
метою встановлення факту спільного проживання однією сім`єю з ОСОБА_5 , є отримання разом із сином чоловіка ОСОБА_1 заробітної плати загиблого, не отриманої винагороди та одноразової грошової допомоги, гарантованої державою при загибелі члена сім`ї.
Позивач просила суд встановити факт проживання ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , як чоловіка та жінки, без шлюбу, з 12 жовтня 2014 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто по день смерті ОСОБА_5 .
Рішенням Заводського районного суду міста Кам`янського Дніпропетровської області від 09 грудня 2025 року, яке залишене без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 15 липня 2026 року, позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , Міністерства Оборони України про встановлення факту, що має юридичне значення, задоволено частково.Встановлено факт проживання однією сім`єю ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, з 12 жовтня 2014 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто по день смерті ОСОБА_5 . В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до Міністерства Оборони України про встановлення факту, що має юридичне значення, відмовлено.
Судове рішення мотивоване тим, що:
встановлення факту проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки необхідно позивачу для отримання допомоги передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28 лютого 2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану»;
допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_11 , ОСОБА_12 підтвердили факт того, що ОСОБА_3 та ОСОБА_5 проживали однією сім`єю, вели спільний побут, спільне господарство. Факт спільного проживання позивача з ОСОБА_5 підтверджується також витягом, виданим Петриківською селищною радою від 04 березня 2024 року № 193 про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб, довідкою, яка видана старостою селища Курилівка Гречановським С. І. Петриківська селищна рада Дніпровського району Дніпропетровської області 04 березня 2024 року № 192, на ім`я ОСОБА_3 , та актом від 05 березня 2024 року № 195, який складений старостою селища Курилівка ОСОБА_13 , відповідно до яких вбачається, що позивач дійсно проживала та вела спільне господарство разом з загиблим ОСОБА_5 з 2012 року до дня його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_1 , після його смерті в шлюб не вступала;
окрім цього, даний факт також підтверджується відповіддю на запит від 06 лютого 2025 року № 27 від старости селища ОСОБА_14 , згідно якого вбачається, що неодноразово ОСОБА_5 в старостаті селища Курилівка в присутності працівників стверджував факт тривалого 12 років спільного проживання з ОСОБА_3 , останній раз така розмова була в січні 2024 року в період його відпустки. За вказаною адресою: АДРЕСА_1 постійно проживає бабуся ОСОБА_8 , до якої приїздили та допомагали по господарству громадяни ОСОБА_3 та ОСОБА_5 та на даний час позивач регулярно допомагає бабусі ОСОБА_5 і часто у неї буває;
крім того, вказаними доказами підтверджується не лише спільне проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_5 не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини, а й ведення спільного господарства, пов`язаність виконання взаємних прав і обов`язків та спільний побут;
окрім цього, суд також приймає до уваги на підтвердження того, що позивач проживала однією сім`єю із ОСОБА_5 й те, що 05 липня 2017 року ОСОБА_5 видав нотаріальну довіреність на ім`я ОСОБА_3 на продаж належної йому на праві власності частки квартири, з отриманням грошових коштів, а також довіреність від 31 січня 2023 року, якою ОСОБА_5 надав повноваження на ім`я позивача для вчинення всіх передбачених законодавством України дій, які стосуються юридичного оформлення права власності на належну йому земельну ділянку, отримання правовстановлюючих документів на неї. А також й те, що після повернення ОСОБА_5 з військової служби, вони зареєстрували своє місце проживання в належному йому на праві власності будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 , де опікувались його бабусею ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 ;
враховуючи викладене та оцінюючи надані позивачем докази з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність цих доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, суд вважав доведеними обставини, на які посилається позивач;
таким чином, встановлені судом, на підставі належних та допустимих доказів, фактичні обставини справи переконують суд у тому, що позовну заяву слід задовольнити, та встановити факт проживання однією сім`єю ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, з 12 жовтня 2014 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто по день смерті ОСОБА_5 ;
однак, щодо позовної вимоги ОСОБА_3 до Міністерства Оборони Українипро встановлення факту, що має юридичне значення, суд вважав, що вищезазначена вимога є необґрунтованою, оскільки права позивача в цій частині зі сторони Міністерства Оборони України не порушені;
з огляду на викладене, суд зробив висновок, що в частині вимог до відповідача Міністерства Оборони України, слід відмовити.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що:
погоджується з висновком суду першої інстанції, про доведення позивачкою факту її проживання із ОСОБА_5 однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, а відтак і про наявність підстав для задоволення позову;
матеріалами справи підтверджено обставини спільного проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_5 з 12 жовтня 2014 року по 27 лютого 2024 року, ведення ними спільного побуту, а також наявність взаємних прав та обов`язків, надано правову оцінку показанням допитаних судом свідків;
встановлюючи даний факт, суд першої інстанції надав належної правової оцінки належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємному зв`язку доказів у їх сукупності та прийняв до уваги спільні фото ОСОБА_3 та ОСОБА_5 у різні проміжки часу, показання свідків, нотаріальні довіреності, витяг селищної ради, акт старости селища, відповідь на запит старости селища;
таким чином, вказаними доказами підтверджується не тільки спільне проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_5 не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини, а й ведення спільного господарства, пов`язаність виконання взаємних прав і обов`язків та спільний побут;
доводи апеляційної скарги про неналежність та недопустимість поданих позивачкою доказів є безпідставними та необґрунтованими;
колегія суддів вважає також безпідставними посилання апелянта на неврахування судом першої інстанції висновків щодо застосування норми права, викладених у постановах Верховного Суду, оскільки у кожній справі суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності;
інші доводи апеляційної скарги були предметом розгляду районного суду та додаткового правового аналізу не потребують, на законність судового рішення не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновком суду першої інстанції, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи;
апелянт не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із частиною 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.
У серпні 2026 року ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, яка підписана представником ОСОБА_2 , в якій просив скасувати рішення Заводського районного суду міста Кам`янського від 09 грудня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 липня 2026 року, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
надані позивачкою докази, такі як нотаріально засвідчені довіреності на представлення інтересів ОСОБА_5 та фото, жодним чином не доводять факт їх проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки без шлюбу, оскільки довіреність можна видати на будь-яку дієздатну особу, не перебуваючи з нею у відносинах, а для наявності спільного фото не обов`язково перебувати у якихось відносинах;
посилання позивачки на те, що вона зареєстрована за місцем реєстрації ОСОБА_5 теж не доводить факт спільного проживанні та існування між ними відносин притаманних подружжю, оскільки за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_5 зареєструвався 20 серпня 2019 року та 08 листопада 2019 року зареєстрував свою бабусю ОСОБА_8 , яка фактично проживала за цією адресою вже дуже давно. Позивачка зареєструвалася за цією ж адресою 06 травня 2021 року. Причини такої розбіжності між датами реєстрації позивачка не наводить. Також, загальний період реєстрації позивачки за однією адресою з ОСОБА_5 складає 2 роки 9 місяців. Також, позивачка не наводить відомостей, де вони проживали з 2012 року до моменту реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 ;
наданий позивачкою акт № 195 складений 05 березня 2024 року старостою селища Курилівка Гречановським С. І., не може бути прийнятий як доказ проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу. У відповіді на адвокатський запит, староста селища Курилівка Гречановський С. І. підтвердив, що за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані позивачка з 06 травня 2021 року, загиблий ОСОБА_5 з 20 серпня 2019 року та ОСОБА_8 з 08 листопада 2019 року та зазначив, що ОСОБА_8 проживає за даною адресою дуже давно. Тобто, у відповіді на адвокатський запит, староста селища Курилівка Гречановський С. І. зазначив, що за адресою: АДРЕСА_1 , постійно проживає ОСОБА_8 , до якої приїздили та допомагали по господарству позивачка та загиблий ОСОБА_5 . Вказана відповідь на адвокатський запит за підписом старости селища Курилівка Гречановського С. І. суперечить відомостям, що містяться в акті № 195 складеному 05 березня 2024 року і на який посилається позивачка, як на доказ своїх позовних вимог. Відомості зазначені у відповіді на адвокатський запит повністю спростовують твердження позивачки та доводять той факт, що за адресою: АДРЕСА_1 , позивачка фактично не проживала, а була лише зареєстрована з 06 травня 2021 року;
спільного побуту з загиблим ОСОБА_5 не мали та відповідно не вели спільне господарство. В матеріалах справи взагалі відсутні належні та допустимі докази, які б свідчили про спільне проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_5 як жінки та чоловіка, тобто наявність сім`ї, зокрема, що вони постійно спільно проживали, мали спільний бюджет, спільні витрати на купівлю майна спільного користування, брали участь в утриманні житла, ремонті, тобто відсутнє підтвердження реальності сімейних відносин;
вказані позивачем обставини на обґрунтування вимог, а саме проживання з померлим ОСОБА_5 як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу, самі по собі, без доведення належними та достатніми доказами факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не можуть свідчити про те, що між ними склались та мали місце протягом вказаного хронологічного періоду часу усталені відносини, які притаманні подружжю. Крім того, позивач вказує, що метою встановлення факту спільного проживання однією сім`єю з ОСОБА_5 , є отримання заробітної плати загиблого, винагороди та одноразової грошової допомоги. Однак, проживання однією сім`єю без зареєстрованого шлюбу не надає права на отримання грошового забезпечення загиблого військовослужбовця. Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 28 жовтня 2025 року у справі № 680/242/25. Суд першої та апеляційної інстанції вказаних обставин не врахував, у зв`язку з чим прийшов до передчасного та помилкового висновку про задоволення позовних вимог. Окрім цього, судом апеляційної інстанції були порушені норми процесуального права, а саме не застосовано частина 4 статті 263 ЦПК України;
в даному випадку суд апеляційної інстанції, в порушення зазначеної норми, не врахував висновків Верховного суду, викладених у постановах Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, від 19 березня 2020 року у справі № 303/2865/17, від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20, від 30 червня 2022 року у справі № 694/1540/20 (факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання відповідачем коштів на рахунок позивачки, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків притаманних подружжю не може свідчити про те що між сторонами склались та мали місце усталені відносини які притаманні подружжю); постанові Верховного Суду від 04 грудня 2023 року у справі № 543/563/22 (факт реєстрації місця проживання жінки та чоловіка за однією адресою не є ні головною, ні обов`язковою ознакою наявності фактичного шлюбу. Так само факт спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу не може бути встановлений лише показаннями свідків та наявністю спільних фотографій за відсутності інших доказів); постанові Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі № 362/3705/20 (метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним з найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі).
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.
Суди встановили, що:
згідно свідоцтва про смерть, виданого 04 березня 2024 року Царичанським ВДРАЦС у Дніпровському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , актовий запис № 192;
згідно зі свідоцтвом про народження, виданим 01 серпня 2006 року Заводським ВРАЦС Дніпродзержинського МУЮ Дніпропетровської області, батьками відповідача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , актовий запис № 503, є ОСОБА_5 та ОСОБА_16 ;
відповідно до сповіщення, яке видане 28 лютого 2024 року № 1413/421 Командиром ВЧ НОМЕР_1 ОСОБА_17 , на адресу начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 , у якому просить сповістити позивача ОСОБА_3 про те, що її чоловік головний сержант батареї управління та артилерійської розвідки військової частини НОМЕР_1 головний сержант ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , призваний на військову службу 27 лютого 2022 року ІНФОРМАЦІЯ_4 , загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 об 11.35 під час виконання бойового завдання в районі с. Ямполівка Краматорського район Донецької області внаслідок удару ворожого дрону;
позивачем ОСОБА_3 від тво начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_18 від 28 лютого 2024 року № 534 отримано сповіщення сім`ї № 7, згідно якого повідомлено про те, що « Ваш чоловік, головний сержант батареї управління та артилерійської розвідки, головний сержант ОСОБА_5 , який проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , під час виконання бойового завдання, пов`язаного із захистом Батьківщини, відданий військовій присязі, на вірність українському народу, в районі с. Ямполівка, Краматорського району, Донецької області внаслідок удару ворожого FPV дрону загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 . Це сповіщення є підставою для подання документів для призначення пенсії і надання пільг в установленому порядку»;
як вбачається з витягу виданого Петриківською селищною радою від 04 березня 2024 року № 193 про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб, виданий на ім`я ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 про те, що за зазначеною адресою зареєстровані: ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 ;
відповідно до довідки, яка видана старостою селища Курилівка Гречановським С. І. Петриківська селищна рада Дніпровського району Дніпропетровської області 04 березня 2024 року № 192, на ім`я ОСОБА_3 , про те, що вона дійсно проживала та вела спільне господарство разом з загиблим ОСОБА_5 з 2012 року до дня його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_1 , після його смерті в шлюб не вступала;
згідно з актом від 05 березня 2024 року № 195, який складений старостою селища Курилівка Гречановським С. І. Петриківська селищна рада Дніпровського району Дніпропетровської області, на ім`я ОСОБА_3 , про те, що вона дійсно проживала та вела спільне господарство разом з загиблим ОСОБА_5 з 2012 року до дня його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_1 ;
рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 11 вересня 2014 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_7 розірвано;
як вбачається з наданої суду приватним нотаріусом Дніпровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Лимар Є. В. копії спадкової справи № 36/2024 року, заведеної після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 , 26 березня 2024 року відповідач ОСОБА_1 звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадкового майна після смерті батька;
позивачем долучено до матеріалів справи також фотографії з сімейного архіву;
допитані свідки ОСОБА_11 , ОСОБА_12 підтвердили факт того, що ОСОБА_3 та ОСОБА_5 проживали однією сім`єю, вели спільний побут, спільне господарство;
факт спільного проживання також підтверджується відповіддю на запит від 06 лютого 2025 року № 27 від старости селища Курилівка С. Гречановського, згідно якого вбачається, що неодноразово ОСОБА_5 в старостаті селища Курилівка в присутності працівників стверджував факт тривалого 12 років спільного проживання з ОСОБА_3 , останній раз така розмова була в січні 2024 року в період його відпустки. За вказаною адресою: АДРЕСА_1 постійно проживає бабуся ОСОБА_8 , до якої приїздили та допомагали по господарству громадяни ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , та на даний час позивач регулярно допомагає бабусі ОСОБА_5 і часто у неї буває;
05 липня 2017 року ОСОБА_5 видав нотаріальну довіреність на ім`я ОСОБА_3 на продаж належної йому на праві власності частки квартири, з отриманням грошових коштів, а також довіреність від 31 січня 2023 року, якою ОСОБА_5 надав повноваження на ім`я позивача для вчинення всіх передбачених законодавством України дій, які стосуються юридичного оформлення права власності на належну йому земельну ділянку, отримання правовстановлюючих документів на неї. А також й те, що після повернення ОСОБА_5 з військової служби, вони зареєстрували своє місце проживання в належному йому на праві власності будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 , де опікувались його бабусею ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).
Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки (абзац 1 частини другої статті 3 СК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четвертої статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) вказано, що «згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміна «член сім`ї» членами сім`ї військовослужбовця є, зокрема, особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з військовослужбовцем у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки».
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 жовтня 2019 року в справі № 643/6799/17 (провадження № 61-1623св19) зазначено, що: «проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема, права спільної сумісної власності на майно. Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всіх ознак, що притаманні наведеному визначенню. Так, при встановленні факту наявності у осіб спільного побуту доцільно враховувати ознаки, визначені у понятті домогосподарства. Домогосподарство є сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об`єднують та витрачають кошти. Взаємність прав та обов`язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов`язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно - правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Для встановлення цього факту важливе значення має з`ясування місця і часу такого проживання. Підтвердженням цього може бути їх реєстрація за таким місцем проживання, пояснення свідків, представників житлово-експлуатаційної організації. Щодо часу проживання слід зазначити, що за своєю природою проживання однією сім`єю спрямоване на довготривалі відносини».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) зроблено висновок, що: «вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України)».
Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту спільного проживання, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду при їх оцінці. Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів, які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин, притаманних подружжю. При цьому факт місця реєстрації (проживання) жінки та чоловіка за однією адресою не є ні головною, ні обов`язковою ознакою наявності фактичного шлюбу. Так само факт спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу не може бути встановлений лише показаннями свідків та наявністю спільних фотографій за відсутності інших доказів (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 серпня 2023 року у справі № 363/3231/18 (провадження № 61-2801св23)).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 травня 2026 року в справі № 143/520/24 (провадження № 61-13384св25) вказано, що: «положеннями частини першої статті 74 СК України встановлено, що якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України). Таким чином, для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню, і предметом доказування у таких справах є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю. Згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 обов`язковими умовами для визнання осіб членами сім`ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання відповідачем коштів на рахунок позивачки, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків притаманних подружжю не може свідчити про те що між сторонами склались та мали місце усталені відносини які притаманні подружжю (постанови Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, від 19 березня 2020 року у справі № 303/2865/17, від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20, від 30 червня 2022 року у справі № 694/1540/20). Факт місця реєстрації (проживання) жінки та чоловіка за однією адресою не є ні головною, ні обов`язковою ознакою наявності фактичного шлюбу. Так само факт спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу не може бути встановлений лише показаннями свідків та наявністю спільних фотографій за відсутності інших доказів (правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 04 грудня 2023 року у справі № 543/563/22). Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним і достатнім підтвердженням факту спільного проживання, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду при їх оцінці».
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суди встановили, що позивачем доведено факт її проживання з ОСОБА_5 як чоловіка та жінки однією сім`єю без шлюбу у період з 12 жовтня 2014 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто до дня смерті ОСОБА_5 . Сукупність наявних у справі доказів, які узгоджуються також і з показаннями допитаних судом свідків, свідчить про те, що між жінкою та чоловіком склалися та мали місце відносини, які притаманні подружжю.
За таких обставин суди зробили обґрунтований висновок про задоволення позову.
Посилання на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, від 19 березня 2020 року у справі № 303/2865/17, від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20, від 30 червня 2022 року у справі № 694/1540/20, від 04 грудня 2023 року у справі № 543/563/22, від 26 травня 2022 року у справі № 362/3705/20 необґрунтовані, оскільки вони зроблені за інших фактичних обставин.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Аналіз змісту касаційної скарги, оскаржених судових рішень свідчить, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Керуючись статтями 260, 390, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Заводського районного суду міста Кам`янського від 09 грудня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 липня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , Міністерства оборони України, про встановлення факту, що має юридичне значення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
В. І. Крат