Справа № 135/1938/25
Провадження № 2-др/135/5/26
ДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ
іменем України
(заочне)
24.09.2026 м. Ладижин
Ладижинський міський суд Вінницької області у складі:
головуючої судді Волошиної Т. В.,
за участю секретаря судового засідання Глушко І. В.,
розглянувши без повідомлення учасників справи заяву представника позивача - адвоката Корнійчука Сергія Анатолійовича - про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,
ВСТАНОВИВ:
30 грудня 2025 року до Ладижинського міського суду Вінницької області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.
21 травня 2026 року представник позивача подав через систему «Електронний суд» заяву про те, що докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу будуть подані після ухвалення рішення суду в строк, визначений частиною восьмою статті 141 ЦПК України.
Заочним рішенням Ладижинського міського суду Вінницької області від 24 серпня 2026 року позов задоволено повністю. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 000 000 грн заборгованості за договором позики від 19 серпня 2024 року та 10 000 грн судового збору. Питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу цим рішенням не вирішено.
28 серпня 2026 року представник позивача - адвокат Корнійчук С. А. - подав через систему «Електронний суд» заяву про ухвалення додаткового рішення, у якій просив стягнути з відповідача на користь позивача 60 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
До заяви додано договір про надання правничої (правової) допомоги від 25 грудня 2025 року, акт приймання-передачі адвокатських послуг від 26 серпня 2026 року та квитанцію до прибуткового касового ордера № 84 від 25 грудня 2025 року.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, який ухвалив рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Відповідно до частини третьої статті 270 ЦПК України додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. Якщо суд вирішує лише питання про судові витрати, воно ухвалюється без повідомлення учасників справи. Оскільки подана заява стосується виключно розподілу судових витрат, суд розглядає її без повідомлення учасників справи.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, визначається судом на підставі поданих сторонами доказів. Такі докази подаються до закінчення судових дебатів або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання доказів протягом установленого строку відповідна заява залишається без розгляду.
Представник позивача до ухвалення рішення заявив про намір подати докази судових витрат, а відповідні докази подав 28 серпня 2026 року, тобто в межах п`ятиденного строку після ухвалення рішення від 24 серпня 2026 року. Отже, порядок і строк подання доказів, установлені частиною восьмою статті 141 ЦПК України, дотримано.
Відповідно до частини першої та пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи, до яких належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
За змістом частин першої - третьої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на професійну правничу допомогу визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їхньої вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною. Для визначення розміру таких витрат учасник справи подає детальний опис робіт, виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Пунктом 3 договору про надання правничої (правової) допомоги від 25 грудня 2025 року сторони погодили гонорар адвоката в розмірі 60 000 грн. Договором передбачено оформлення наданих послуг актом приймання-передачі та можливість внесення коштів готівкою до каси адвоката. Погоджений сторонами гонорар є фіксованим; погодинної ставки та окремої вартості кожної послуги договором не визначено.
В акті приймання-передачі адвокатських послуг від 26 серпня 2026 року зазначено, що адвокат надав позивачеві правову консультацію, підготував лист-претензію про повернення позичених коштів, склав і подав до суду позовну заяву та брав участь у судових засіданнях. Сторони підтвердили прийняття цих послуг і визначили їх загальну вартість у сумі 60 000 грн відповідно до пункту 3 договору.
Квитанцією до прибуткового касового ордера № 84 від 25 грудня 2025 року підтверджено прийняття адвокатом Корнійчуком С. А. від ОСОБА_1 60 000 грн на підставі договору від тієї самої дати. Сплата коштів до оформлення акта не суперечить умовам договору та сама собою не спростовує факту понесення витрат.
У постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що фіксований гонорар відрізняється від погодинної оплати тим, що для визначення його розміру фактична кількість витраченого адвокатом часу не обчислюється. Визначаючи суму компенсації, суд має виходити з установленого договором розміру або порядку обчислення гонорару, водночас ураховуючи встановлені законом критерії визначення витрат на правничу допомогу.
У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що подання детального опису робіт не є самоціллю, а має забезпечити визначення розміру витрат для їх розподілу. Саме лише незазначення витраченого часу за умови погодження сторонами фіксованого гонорару не перешкоджає суду встановити розмір витрат. Опис має бути деталізований тією мірою, якою досягається його функціональне призначення; надмірний формалізм під час його оцінювання є неприпустимим.
Отже, відсутність в акті погодинного обліку та окремої ціни кожної послуги не є підставою для висновку про недоведеність витрат або для відмови в їх розподілі.
Оцінивши договір, акт і квитанцію в сукупності, суд установив, що між позивачем та адвокатом виникли договірні відносини, позивач сплатив погоджений гонорар, а адвокат надав правничу допомогу, пов`язану з поверненням коштів за договором позики та розглядом цієї справи. Консультація і підготовка претензії стосувалися того самого порушеного права та передували зверненню до суду, а складення позовної заяви і представництво в суді безпосередньо пов`язані з розглядом справи.
Отже, факт понесення позивачем витрат у сумі 60 000 грн, надання адвокатом зазначених в акті послуг та їх зв`язок із цією справою підтверджені належними доказами.
За пунктом 1 частини другої статті 141 ЦПК України у разі задоволення позову інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача. Оскільки позов задоволено повністю, витрати позивача на професійну правничу допомогу за загальним правилом підлягають покладенню на відповідача.
Водночас відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд ураховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є їх розмір обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову і значення справи для сторін; поведінку сторін під час розгляду справи; дії сторін щодо досудового врегулювання спору та мирного врегулювання під час судового розгляду.
У додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що, визначаючи суму відшкодування, суд має виходити з критеріїв реальності адвокатських витрат - установлення їх дійсності та необхідності - і розумності їх розміру з огляду на конкретні обставини справи. Узагальнюючи нормативне регулювання, Велика Палата виокремила такі критерії визначення і розподілу судових витрат: їх дійсність, необхідність та розумність розміру.
Застосування критеріїв частини третьої статті 141 ЦПК України необхідно відрізняти від зменшення витрат у зв`язку з їх неспівмірністю за частинами четвертою - шостою статті 137 ЦПК України.
За змістом частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України суд може зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу через недотримання вимог співмірності, установлених частиною четвертою цієї статті, лише за клопотанням іншої сторони. Обов`язок доведення неспівмірності покладається на сторону, яка заявила відповідне клопотання.
У матеріалах справи відсутнє клопотання відповідача про зменшення витрат на професійну правничу допомогу. Тому суд не застосовує передбачений частиною п`ятою статті 137 ЦПК України механізм зменшення витрат через їх неспівмірність.
Водночас відсутність такого клопотання не усуває обов`язку суду здійснити розподіл витрат відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України.
У пунктах 141, 144 і 145 постанови від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що суд, керуючись критеріями частини третьої статті 141 ЦПК України, за запереченням сторони або з власної ініціативи може відступити від загального правила розподілу витрат на професійну правничу допомогу та не покласти всі такі витрати на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, або покласти їх лише частково. У такому разі суд має конкретно визначити, які саме витрати не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотиви та правові підстави такого рішення. Розмір відшкодування не має бути непропорційним до предмета спору, і суд з огляду на конкретні обставини справи може обмежити його відповідно до розумної потреби в судових витратах у конкретній справі.
Водночас Велика Палата Верховного Суду наголосила, що зменшення витрат за правилами статті 137 ЦПК України можливе лише за клопотанням іншої сторони. Натомість часткове присудження витрат за частиною третьою статті 141 ЦПК України є результатом застосування самостійних критеріїв їх розподілу, а не застосуванням судом із власної ініціативи механізму зменшення витрат через неспівмірність.
В ухвалі від 25 березня 2026 року у справі № 372/6826/24 Велика Палата Верховного Суду уточнила, що в постанові від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 вона не формулювала правового висновку про можливість суду з власної ініціативи зменшувати витрати на правничу допомогу за критерієм співмірності в порядку частин четвертої - шостої статті 137 ЦПК України. Водночас Велика Палата відтворила наведені висновки щодо повноважень суду під час розподілу витрат за частиною третьою статті 141 ЦПК України та констатувала, що вони відповідають її сталій практиці.
Отже, у цій справі суд не зменшує погоджений позивачем і адвокатом гонорар та не застосовує без клопотання відповідача механізм частини п`ятої статті 137 ЦПК України. Суд визначає, яку частину реально понесених позивачем витрат належить покласти на відповідача за правилами частини третьої статті 141 ЦПК України.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 також зауважила, що зобов`язання, які склалися між адвокатом і клієнтом, не є обов`язковими для суду під час вирішення питання про розподіл судових витрат. Суд повинен оцінити витрати, які мають компенсуватися за рахунок іншої сторони, з огляду на те, чи були вони фактично понесені та чи були необхідними.
Тому встановлення факту сплати позивачем адвокатові 60 000 грн і фіксованого характеру гонорару не означає автоматичного покладення всієї цієї суми на відповідача. Домовленість про гонорар зберігає силу у відносинах між позивачем та адвокатом, а суд окремо визначає розмір витрат, що підлягає компенсації іншою стороною.
Оцінюючи розумну необхідність витрат у цій справі, суд ураховує ціну позову - 1 000 000 грн - та істотне майнове значення результату справи для позивача. Заявлений гонорар у сумі 60 000 грн становить шість відсотків ціни позову, однак саме по собі відсоткове співвідношення не є нормативом і не визначає належного розміру компенсації.
Підтверджена правнича допомога охоплювала консультацію, підготовку досудової претензії, складення і подання позовної заяви та представництво позивача в суді. Ці дії були пов`язані із захистом порушеного права та необхідні для звернення до суду й розгляду справи.
Фактичний перебіг судового провадження свідчить, що у справі проведено одне підготовче засідання та одне судове засідання, в якому справу розглянуто по суті. Інші призначені засідання відкладалися через неявку відповідача. Відповідач не подав відзиву, заяв чи клопотань, які вимагали б від представника позивача підготовки відповіді на відзив, письмових заперечень, додаткових пояснень або нової правової позиції. Справу вирішено заочним рішенням за відсутності процесуальної опозиції відповідача.
Суд ураховує, що підготовка представника до призначених засідань, які не відбулися через неявку відповідача, також є складовою правничої допомоги. Тому сам факт відкладення засідань не може бути підставою для неврахування всієї роботи, пов`язаної з підготовкою до них. Водночас призначення шести засідань не є тотожним проведенню шести повноцінних засідань і не свідчить про такий самий обсяг судового представництва.
Суд не ставить компенсацію в залежність від відсутності в акті погодинного обліку, оскільки за фіксованого гонорару такий облік не є обов`язковим. Суд також не визначає умовної ціни консультації, претензії, позовної заяви чи окремого засідання, оскільки сторони договору такої ціни не погодили.
Оцінивши у сукупності ціну та значення спору для позивача, зміст підтверджених правничих послуг, необхідність підготовки консультації, досудової претензії та позовної заяви, участь представника у підготовчому засіданні й судовому засіданні з розгляду справи по суті, а також підготовку до засідань, які не відбулися через неявку відповідача, суд дійшов висновку, що на відповідача підлягає покладенню 15 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Такий розмір компенсації є обґрунтованим, розумним і пропорційним до предмета спору та фактичного обсягу процесуальної роботи представника позивача у суді першої інстанції. Водночас суд ураховує, що відповідач не подав відзиву, письмових заперечень, заяв або клопотань, які вимагали б від представника позивача додаткової письмової чи правової процесуальної реакції.
У частині 45 000 грн витрати не підлягають покладенню на відповідача, оскільки відшкодування їх у повному обсязі за конкретних обставин цієї справи не відповідало б критеріям обґрунтованості та пропорційності, передбаченим частиною третьою статті 141 ЦПК України. Такий висновок стосується виключно розподілу судових витрат між сторонами та не змінює розміру гонорару, погодженого позивачем і адвокатом.
Отже, заява представника позивача підлягає частковому задоволенню.
Керуючись статтями 133, 137, 141, 246, 263-265, 270 ЦПК України, суд
УХВАЛИВ:
Заяву представника позивача - адвоката Корнійчука Сергія Анатолійовича - про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 15 000 (п`ятнадцять тисяч) грн витрат на професійну правничу допомогу.
У задоволенні заяви в іншій частині відмовити.
Додаткове рішення може бути оскаржене до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне додаткове рішення не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу подано протягом тридцяти днів із дня вручення йому повного додаткового рішення.
Додаткове рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги додаткове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або ухвалення постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Додаткове рішення складено та підписано 24 вересня 2026 року.
Суддя