П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
24 вересня 2026 року
м. Рівне
Справа № 567/1616/25
Провадження № 22-ц/4815/952/26
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді Боймиструка С.В., суддів: Гордійчук С.О., Шимків С.С.
секретар судового засідання: Ковальчук л.В.
за участю: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників апеляційну скаргу ОСОБА_3 на заочне рішення Острозького районного суду Рівненської області від 29 січня 2026 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - орган опіки та піклування виконавчого комітету Острозької міської ради Рівненської області, про позбавлення батьківських прав,
в с т а н о в и в:
ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - орган опіки та піклування виконавчого комітету Острозької міської ради Рівненської області, про позбавлення батьківських прав.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що у нього та відповідачки ОСОБА_4 під час спільного проживання без реєстрації шлюбу народився син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Вказує, що понад два роки тому відповідачка ОСОБА_4 виїхала за кордон, після чого перестала підтримувати будь-які зв`язки з дитиною. Їх малолітній син ОСОБА_5 увесь цей час проживав і продовжує проживати з ним за адресою: АДРЕСА_1 . Вихованням та утриманням сина займається він самостійно.
Зазначає, що відповідачка ОСОБА_4 є біологічною матір`ю ОСОБА_5 , за віком та станом здоров`я є працездатною, участі у вихованні та забезпеченні сина не бере, у зв`язку з чим вважає, що відповідачка ухиляється від виконання вищевказаних обов`язків.
Вказує, що ОСОБА_4 з часу виїзду за кордон не цікавиться життям, здоров`ям та навчанням їхнього спільного сина, не виходить із ним на зв`язок. Їхній малолітній син не знає своєї біологічної матері, яка в ньому не зацікавлена і байдужа до нього, свідомо змінила країну проживання, та позбавлення її батьківських прав відповідає найкращим інтересам дитини.
Посилаючись на зазначені обставини, просить позбавити відповідачку ОСОБА_4 батьківських прав відносно їхнього малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Заочним рішенням Острозького районного суду Рівненської області від 29 січня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.
Попереджено ОСОБА_4 про необхідність змінити ставлення до виховання малолітнього сина ОСОБА_5 .
Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_3 звернулася до суду з апеляційною скаргою, де посилається на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати заочне рішення Острозького районного суду Рівненської області від 29 січня 2026 року та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Вказує, що суд першої інстанції безпідставно не врахував наявні у матеріалах справи докази, які, на його думку, підтверджують ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків щодо малолітнього сина. Зокрема, зазначає, що понад два роки ОСОБА_4 перебуває за кордоном, дитина постійно проживає разом із батьком, який самостійно займається її вихованням та утриманням, тоді як відповідачка участі у вихованні та матеріальному забезпеченні сина не бере.
Наголошує, що зазначені обставини підтверджуються відомостями Державної прикордонної служби України про перетин відповідачкою державного кордону, витягом з Реєстру територіальної громади, актами обстеження умов проживання дитини, довідками закладу дошкільної освіти, показаннями допитаних судом свідків, а також висновком органу опіки та піклування Острозької міської ради Рівненської області від 21 жовтня 2025 року № 298, яким визнано доцільним позбавлення ОСОБА_4 батьківських прав щодо малолітнього сина.
Апелянт не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що регулярне повернення відповідачки з-за кордону та її проживання під час перебування в Україні за однією адресою з позивачем і дитиною опосередковано свідчить про її участь у житті сина та бажання надалі належним чином виконувати батьківські обов`язки. Вважає, що такий висновок не відповідає встановленим у справі обставинам та зібраним доказам, якими, на його переконання, підтверджується тривале самоусунення відповідачки від виховання дитини.
Посилаючись на положення пункту 2 частини першої статті 164 СК України та правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 26 квітня 2022 року у справі № 520/8264/19 та від 20 липня 2021 року у справі № 202/7712/18, зазначає, що свідома зміна країни проживання, тривале непідтримання стосунків із дитиною, відсутність інтересу до її життя та самоусунення від виконання батьківських обов`язків можуть свідчити про ухилення від виконання обов`язків щодо виховання дитини та бути підставою для позбавлення батьківських прав.
З огляду на наведене вважає, що наявними у справі доказами підтверджено свідоме ухилення ОСОБА_4 від виконання батьківських обов`язків, у зв`язку з чим висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для позбавлення її батьківських прав є помилковим.
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.
Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач та відповідачка проживали разом як сім`я, без реєстрації шлюбу, та під час спільного проживання у них народився син, що підтверджується повторно виданим свідоцтвом про народження дитини серії НОМЕР_1 від 09.09.2022 р., відповідно до якого ОСОБА_5 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 та його батьком вказано позивача ОСОБА_3 та матір`ю - відповідачку ОСОБА_4 (а.с.10).
З витягу з реєстру територіальної громади №2025/013131976 від 09.09.2025р., акту обстеження умов проживання № 531/01.11 від 04.12.2023 та акту обстеження умов проживання № 457/01.11-25 від 26.08.2025р., вбачається, що малолітній ОСОБА_5 проживав та продовжує проживати з позивачем ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 . Сім`я не повна, батько сам виховує сина. Мати ОСОБА_4 перебуває за кордоном, більше двох років, зв`язку з дитиною не підтримує. ОСОБА_3 самостійно виховує малолітнього сина, який перебуває на утриманні батька. В будинку, де проживає дитина створені належні умови для навчання, виховання та розвитку. Хлопчик забезпечений одягом, взуттям, продуктами харчування (а.с.11-13).
Згідно довідок №55 від 04.12.2023 року та № 37 від 03.09.2025 року малолітній ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відвідує заклад дошкільної освіти №1 (ясла-садок) «Ромашка» з 19.09.2022 року по даний час. Зазначається, що на час складання таких довідок вихованням дитини займається батько, який постійно цікавиться успіхами дитини, її настроєм, прислухається до рекомендацій вихователів та практичного психолога. Приводить та забирає дитину з закладу дошкільної освіти (а.с.14-15).
З дослідженого судом висновку органу опіки та піклування Острозької міської ради Рівненської області № 298 від 21.10.2025р. вбачається, що вивчивши ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків та інші обставини, що мають істотне значення, враховуючи рішення комісії з питань захисту прав дитини, та діючи в інтересах дитини, орган опіки та піклування вбачає за доцільне позбавити ОСОБА_4 батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . (а.с.44).
Вказаний висновок органу опіки та піклування складений на підставі пояснень ОСОБА_3 , письмових пояснень ОСОБА_6 (матері позивача), ОСОБА_7 (сусідки позивача), акту обстеження умов проживання дитини від 25.08.2025 року та характеристики ОСОБА_3 від 06.10.2025 року.
З наданих у судовому засіданні пояснень представника органу опіки та піклування виконавчого комітету Острозької міської ради Рівненської області Баталової Т.О. судом встановлено, що вищевказаний висновок органу опіки та піклування був складений без врахування думки матері дитини ОСОБА_4 , оскільки до останньої не вдалося дозвонитися.
В матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження вищевказаних пояснень представника органу опіки та піклування щодо вжиття заходів, спрямованих на належне повідомлення матері дитини ОСОБА_4 з приводу розгляду на засіданні комісії з питань захисту прав дитини звернення ОСОБА_3 про доцільність позбавлення її батьківських прав відносно ОСОБА_5 .
З довідки Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 17.11.2025 року, складеної заперіод з 17.09.2020 року по 17.11.2025 року, вбачається, що відповідачка ОСОБА_4 04.06.2023 року вперше виїхала до Республіки Польща, 29.08.2023 року - в`їхала на територію України, 16.10.2023 року - виїхала до Республіки Польща, 24.12.2023 року - в`їхала на територію України, 28.12.2023 року - виїхала до Республіки Польща, 29.04.2024 року - в`їхала на територію України, 20.05.2024 року - виїхала до Республіки Польща, 14.09.2024 року - в`їхала на територію України, 29.10.2024 року - виїхала до Республіки Польща, 23.12.2024 року - в`їхала на територію України, 06.01.2025 року - виїхала до Республіки Польща, 05.04.2025 року - в`їхала на територію України, 12.05.2025 року - виїхала до Республіки Польща, 13.07.2025 року - в`їхала на територію України, 27.07.2025 року - виїхала до Республіки Польща (а.с.53).
З пояснень відповідача судом встановлено, що відповідачка ОСОБА_4 востаннє приїздила в Україну орієнтовно місяць тому, та щоразу по приїзду в м.Острог вона проживає в одному будинку разом ним та їхньою спільною дитиною ОСОБА_5 .
Таким чином, судом встановлено, що відповідачка ОСОБА_4 з літа 2023 року по січень 2026 року регулярно на 2-4 місяці їздить до Республіки Польща та повертається назад до свого місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 , яке є спільним місцем проживання з позивачем ОСОБА_3 та їх малолітньою дитиною ОСОБА_5 .
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі Конвенція про права дитини), ратифікованої Україною згідно з постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 Сімейного кодексу України (далі СК України) мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.
Тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.
Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).
ЄСПЛ також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).
Згідно з частинами першою, другою та четвертою статті 27 Конвенції Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Держави-учасниці вживають всіх необхідних заходів щодо забезпечення відновлення утримання дитини батьками або іншими особами, які відповідають за дитину як всередині Держави-учасниці, так і за кордоном.
У справі «Ілля Ляпін проти Росії» (заява (№ 70879/11) ЄСПЛ також наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз`єднання, зазначивши при цьому, що наявність сімейних зв`язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19 та у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17.
Звертаючись до суду з цим позовом, позивач як підставу для позбавлення батьківських прав зазначив пункт 2 частини першої статті 164 СК України, тобто ухилення відповідачем від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини.
Так, ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Водночас колегія суддів враховує, що необґрунтоване (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання батька до належного виконання своїх батьківських обов`язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини(постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року в справі № 464/2040/23).
Очевидно, що сімейні відносини мають «складний» характер, і сім`я може переживати як найкращі, так й найгірші часи. Суду доволі складно зробити висновок про те, що сімейні стосунки неможливо врятувати, і тому суд має позбавляти батьків такого шансу тільки в тому разі, якщо вони становлять реальну загрозу для благополуччя дитини. Простої бездіяльності з боку батька може бути недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити його батьківських прав. З метою забезпечення найкращих інтересів дитини, за обставин цієї справи, не виправдано позбавляти батька права на контакт з дитиною і її виховання. Позбавлення батька всіх батьківських прав не відповідає критерію пропорційності.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 04 грудня 2024 року у справі № 133/747/23, судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на задоволення потреб у любові, піклуванні та матеріального забезпечення. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Відмовляючи у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, місцевий суд виходив з того, що позивачем не доведено наявності винної поведінки та свідомого нехтування відповідачкою своїми батьківськими обов`язками, які б свідчили про її умисне ухилення від виховання дитини та зумовлювали необхідність застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення батьківських прав. Суд зазначив, що та обставина, що матеріальним забезпеченням, вихованням і розвитком дитини переважно займається батько, сама по собі не свідчить про свідоме самоусунення матері від виконання батьківських обов`язків, оскільки відповідачка регулярно повертається з-за кордону та під час перебування в Україні проживає за однією адресою з позивачем і їхнім сином, а її реакція на позбавлення батьківських прав (зі слів позивача) також свідчать про наявність інтересу до дитини. При цьому суд не погодився з висновком органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав, вважаючи його недостатньо обґрунтованим, оскільки він не містить даних про тривалу винну поведінку матері та наявність виключних обставин, які б свідчили про свідоме нехтування нею батьківськими обов`язками. Врахувавши також відсутність доказів застосування до відповідачки заходів впливу чи попереджень про необхідність змінити ставлення до виховання дитини, суд дійшов висновку, що позбавлення її батьківських прав за встановлених обставин не відповідатиме інтересам дитини, у зв`язку з чим обмежився попередженням відповідачки про необхідність змінити ставлення до виховання сина.
Колегія суддів з такими висновками погоджується і відхиляє доводи апеляційної скарги.
Так, доводи про те, що відповідачка понад два роки перебуває за кордоном та після виїзду припинила підтримувати зв`язок із дитиною, не узгоджуються з установленими судом обставинами справи. Відомостями Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України підтверджується, що з червня 2023 року відповідачка неодноразово поверталася на територію України, а зі слів самого позивача встановлено, що під час таких повернень вона проживала за спільним із позивачем та їхнім сином місцем проживання. Тому сам по собі факт тривалого перебування відповідачки за межами України не є достатнім для висновку про її остаточне і свідоме самоусунення від виконання батьківських обов`язків.
Посилання апелянта на акти обстеження умов проживання, довідки закладу дошкільної освіти та показання свідків, якими підтверджується, що дитина проживає з батьком і саме він переважно займається її утриманням, вихованням та забезпеченням повсякденних потреб, не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Вказані обставини характеризують фактичний розподіл батьківських обов`язків на час розгляду справи, однак самі по собі не доводять наявності у поведінці матері обов`язкової для позбавлення батьківських прав ознаки свідомого та винного нехтування своїми обов`язками.
Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно не врахував висновок органу опіки та піклування Острозької міської ради Рівненської області про доцільність позбавлення ОСОБА_4 батьківських прав. Як установлено судом, такий висновок складено на підставі пояснень позивача, його матері та сусідки, акту обстеження умов проживання дитини і характеристики позивача, водночас думка матері дитини при його підготовці не з`ясовувалася. Представник органу опіки та піклування пояснила це неможливістю додзвонитися до відповідачки, проте матеріали справи не містять доказів вжиття інших заходів для її належного повідомлення про розгляд відповідного питання. За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано оцінив цей висновок у сукупності з іншими доказами, а не як безумовну підставу для позбавлення відповідачки батьківських прав.
Не свідчить про помилковість оскаржуваного рішення і посилання апелянта на правові висновки Верховного Суду щодо можливості позбавлення батьківських прав у разі тривалого непідтримання стосунків із дитиною, відсутності інтересу до її життя та самоусунення від виконання батьківських обов`язків. Застосування положень пункту 2 частини першої статті 164 СК України у кожному випадку залежить від установлених конкретних обставин та передбачає доведення саме винної поведінки особи і свідомого нехтування нею батьківськими обов`язками. У цій справі достатніх та переконливих доказів остаточного самоусунення відповідачки від життя сина та відсутності у неї наміру надалі брати участь у його вихованні судом не встановлено.
При цьому сама обставина, що участь відповідачки у повсякденному вихованні та матеріальному забезпеченні дитини є недостатньою, не може ототожнюватися зі свідомим ухиленням від виконання батьківських обов`язків. З урахуванням регулярного повернення відповідачки в Україну до спільного з дитиною місця проживання, її негативної реакції на намір позивача позбавити її батьківських прав, а також відсутності доказів того, що до неї раніше застосовувалися менш суворі заходи впливу з метою спонукання до належного виконання батьківських обов`язків, висновок суду першої інстанції про передчасність застосування крайнього заходу у вигляді позбавлення батьківських прав є обґрунтованим.
Отже, наведені в апеляційній скарзі обставини щодо тривалого перебування відповідачки за кордоном, проживання дитини з батьком, здійснення ним основного обсягу обов`язків з виховання та утримання сина, а також наявність висновку органу опіки та піклування про доцільність позбавлення матері батьківських прав були предметом дослідження суду першої інстанції та отримали належну оцінку в їх сукупності. Вони не підтверджують існування таких виняткових обставин, за яких збереження правового зв`язку дитини з матір`ю суперечило б її найкращим інтересам.
За встановлених обставин інтересам малолітнього ОСОБА_5 відповідає не остаточне припинення його правового зв`язку з матір`ю, а надання відповідачці можливості змінити своє ставлення до виконання батьківських обов`язків, у зв`язку з чим суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у позбавленні її батьківських прав та попередив про необхідність змінити ставлення до виховання сина.
На підставі наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що з`ясувавши в достатньо повному об`ємі права та обов`язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та давши їм правову оцінку, суд першої інстанції постановив рішення, що відповідає вимогам закону.
Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами, а приведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці.
Оскільки рішення суду постановлено з додержанням норм матеріального й процесуального права, підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, суд, -
п о с т а н о в и в
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - залишити без задоволення.
Заочне рішення Острозького районного суду Рівненської області від 29 січня 2026 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.
Повний текст постанови складено 24 вересня 2026 року.
Судді: Боймиструк С.В.
Гордійчук С.О.
Шимків С.С.