П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
24 вересня 2026 року
м. Рівне
Справа № 569/891/26
Провадження № 22-ц/4815/1069/26
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий: суддя Боймиструк С.В., судді: Гордійчук С.О., Шимків С.С.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "УКР КРЕДИТ ФІНАНС" на заочне рішення Рівненського міського суду Рівненської області 05 березня 2026 року по цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УКР КРЕДИТ ФІНАНС" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
в с т а н о в и в:
Представник Товариства з обмеженою відповідальністю "УКР КРЕДИТ ФІНАНС" звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за договором №1474-4271 від 21.11.2024 в розмірі 76 093, 40 грн та понесені судові витрати.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 21.11.2024 між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та відповідачем укладено договір про відкриття кредитної лінії №1474-4271, за яким останній отримав кредит в розмірі 16 500, 00 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом. Додатковою угодою №1 від 01.12.2024 до Договору про відкриття кредитної лінії №1474-4271 від 21.11.2024 сторони домовились про надання додаткових коштів у кредит у сумі 1 700,00 грн. Отримавши кредит, відповідач належним чином взяті по договору зобов`язання не виконував, порядку погашення кредиту не дотримувався, що призвело до утворення заборгованості.
Заочним рішенням Рівненського міського суду Рівненської області 05 березня 2026 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "УКР КРЕДИТ ФІНАНС" заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії №1474-4271 від 21.11.2024 у розмірі 222 022, 00 грн, з яких заборгованість по тілу кредиту - 18 200, 00 грн, за процентами - 3 822, 00 грн.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "УКР КРЕДИТ ФІНАНС" витрати по сплаті судового збору у розмірі 770, 52 грн.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції в частині відмови у стягненні процентів за користування кредитом, Товариство з обмеженою відповідальністю "УКР КРЕДИТ ФІНАНС" подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Зазначає, що суд помилково ототожнив визначений договором базовий період у 21 день зі строком кредитування, тоді як відповідно до умов кредитного договору та додаткової угоди строк кредитування становив 375 календарних днів, протягом якого кредитодавець мав право нараховувати проценти за погодженими сторонами ставками. Вважає, що умови договору чітко розмежовують поняття базового періоду та строку кредитування, а нарахування процентів здійснювалося відповідно до умов договору та припинено після закінчення строку кредитування. Посилається на положення статей 1048, 1054, 1056-1, 526, 627 ЦК України та зазначає, що відповідач погодився з умовами договору, не оспорював їх дійсність, а тому проценти за користування кредитними коштами підлягають стягненню у визначеному договором розмірі. Крім того, апелянт вважає правомірним нарахування процентів відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки такі нарахування не є неустойкою, а застосоване законодавством звільнення споживачів від відповідальності за прострочення, на думку апелянта, не поширюється на укладений сторонами договір. Також заперечує висновок суду про несправедливість умов договору щодо розміру процентів, наголошуючи, що проценти за користування кредитом не є штрафною санкцією чи компенсацією за невиконання зобов`язань, а були погоджені сторонами при укладенні договору. Посилається на належність та достатність поданого розрахунку заборгованості, який, на думку апелянта, узгоджується з умовами договору та підтверджує заявлений до стягнення розмір боргу.
Згідно із ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Рішення оскаржується в частині стягнення відсотків, тому в іншій частині не переглядається.
Судом встановлено, що 21 листопада 2024 року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та відповідачем укладено договір про відкриття кредитної лінії №1474-4271 (далі - кредитний договір), за яким останній отримала кредит в розмірі 16 500,00 грн .
Відповідно до умов кредитного договору кредитодавець взяв на себе зобов`язання надати відповідачу кредит для задоволення особистих потреб, на наступних умовах: - сума кредиту 16 500,00 грн.; строк кредитування 365 днів; базовий період 21 днів; комісія за видачу кредиту - 15,00 % від суми кредиту; знижена % ставка 1,00 % в день; стандартна % ставка 1,00 % в день.
Додатковою угодою №1 від 01.12.2024 до Договору про відкриття кредитної лінії №1474-4271 від 21.11.2024 сторони домовились про надання додаткових коштів у кредит у сумі 1 700,00 грн.
Перерахування грошових коштів відповідачу за кредитним договором та додатковою угодою стверджується матеріалами справи.
З розрахунку заборгованості за договором слідує, що відповідач має заборгованість перед позивачем в розмірі 76 093, 40 грн, з яких заборгованість по тілу кредиту становить 18 200, 00 грн, заборгованість за процентами - 49885,40 грн., заборгованість за процентами річних на підставі ст. 625 ЦК України - 8 008,00 грн.
Задовольняючи позов частково, суд виходив з того, що відповідач отримані за кредитним договором кошти не повернув, у зв`язку з чим з нього підлягає стягненню заборгованість за тілом кредиту в розмірі 18200 грн. Водночас суд дійшов висновку, що з огляду на неоднозначність умов договору щодо строку кредитування проценти за користування кредитом можуть бути нараховані лише за чітко визначений базовий період у 21 день, що становить 3 822 грн. У стягненні решти процентів суд відмовив, застосувавши принцип contra proferentem та положення законодавства про захист прав споживачів щодо тлумачення нечітких умов договору на користь споживача. Крім того, суд відмовив у стягненні 8 008 грн процентів річних за статтею 625 ЦК України, оскільки вони нараховані в період дії воєнного стану, протягом якого позичальник звільнений від відповідальності, передбаченої цією статтею. Усього суд стягнув 22 022 грн заборгованості та відповідну частину судового збору.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції та відхиляє доводи апеляційної скарги виходячи з наступного.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти. Розмір процентів може встановлюватися договором.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до ч.8 ст.18 Закону України "Про захист прав споживачів", нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.
В постанові Об`єднаної Палати Верховного Суду від 07 вересня 2026 року у справі № 552/672/23 наведено висновок, що суд без позовної вимоги споживача може застосовувати такий правовий засіб коригування процентів за користування кредитом в договорі про споживчий кредит як тлумачення умов договору про споживчий кредит, в разі наявності в договорі нечітких або двозначних положень. Оскільки при застосуванні умов договору при вирішенні спору суд здійснює тлумачення змісту договору, навіть за відсутності позовної вимоги про тлумачення змісту договору.
В постанові Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 352/1950/15-ц зазначено, що договір, як приватноправова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, має на меті забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Тлумачення правочину - це з`ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). Потреба в тлумаченні виникає в разі різного розуміння змісту правочину його сторонами, зокрема при невизначеності і незрозумілості буквального значення слів, понять і термінів. Згідно з частиною першою ст. 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до ст. 213 цього Кодексу.
Висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, зробленому у постанові від 14 травня 2022 року у справі № 944/3046/20 (провадження № 61-19719св21), стверджується, що у разі, якщо з`ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у ч.ч. 3, 4 ст. 213 ЦК України, слід застосовувати тлумачення "contra proferentem". "Contra proferentem" (лат. "verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem") - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав. Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які "не були індивідуально узгоджені" ("no individually negotiated"), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір "під переважним впливом однієї зі сторін". Тобто contra proferentem має застосовуватися у разі, якщо є два різні тлумачення умови (чи умов) договору, а не дві відмінні редакції певної умови (умов) договору, з врахуванням того, що: contra proferentem має на меті поставити сторону, яка припустила двозначність, в невигідне становище. Оскільки саме вона допустила таку двозначність; contra proferentem спрямований на охорону обґрунтованих очікувань сторони, яка не мала вибору при укладенні договору (у тому числі при виборі мови і формулювань); contra proferentem застосовується у тому випадку, коли очевидно, що лише одна сторона брала участь в процесі вибору відповідних формулювань чи формулюванні тих або інших умов в договорі чи навіть складала проект усього договору або навіть тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою; у разі неясності умов договору тлумачення умов договору повинно здійснюватися на користь контрагента сторони, яка підготувала проект договору або запропонувала формулювання відповідної умови. Поки не доведене інше, презюмується, що такою стороною була особа, яка є професіоналом у відповідній сфері, що вимагає спеціальних знань.
Отже, при вирішенні питання про стягнення заявленої позивачем заборгованості суд має виходити з чітко та однозначно погоджених сторонами умов кредитного договору щодо ціни кредиту, розміру процентної ставки, порядку її застосування та строку кредитування. Натомість застосування кредитодавцем нечітких або двозначних умов договору, які залежно від обраного ним способу тлумачення дозволяють застосовувати різні процентні ставки та істотно збільшувати розмір плати за користування кредитом, не може покладатися в основу визначення обсягу грошового зобов`язання споживача.
Аналізуючи укладений між сторонами договір колегія суддів враховує, що, у розділі 2 «Предмет договору» сторони визначили, що датою видачі кредиту є 21 листопада 2024 року, останнім календарним днем першого базового періоду - 11 грудня 2024 року, сумою кредиту - 16 500 грн, а також визначили розмір нарахованих процентів за користування кредитом та комісії за його видачу і загальну суму до сплати за цей період.
Зі змісту пункту 4.7 договору вбачається, що процентна ставка є фіксованою. Водночас договором передбачена можливість застосування промо-ставки, пільгової та/або зниженої процентної ставки.
Згідно з пунктами 4.10, 10.1 договору стандартна процентна ставка становить 1 % за кожен день користування кредитом протягом перших 180 календарних днів та 0,75 % за кожен день користування кредитом починаючи зі 181 дня, тоді як промо-ставка становить 0,90 % за кожен день протягом перших 21 календарного дня першого базового періоду.
Крім того, у пунктах 4.14 та 4.16 договору зазначено реальну річну процентну ставку у розмірі 3769,70 % та денну процентну ставку 0,914 %, а пунктами 4.8 та 4.13 договору передбачено базовий період тривалістю 21 календарний день і загальний строк кредитування 365 днів.
Отже, умови договору одночасно містять декілька часових орієнтирів для визначення плати за користування кредитом - 21 день, 180 днів, період починаючи зі 181 дня та 365 днів, а також декілька передбачених договором процентних ставок, застосування яких залежить від виконання позичальником визначених договором умов.
При цьому саме у предметі договору кредитодавцем конкретно визначено перший базовий період, дату його закінчення та суму платежів, що підлягали сплаті позичальником за результатами цього періоду, тоді як подальші положення договору встановлюють декілька варіантів визначення розміру процентів залежно від тривалості користування кредитом та поведінки позичальника.
За таких обставин сама по собі вказівка в договорі на загальний строк кредитування 365 днів не усуває неоднозначності його умов щодо розміру та порядку нарахування процентів.
Тому доводи апеляційної скарги про те, що встановлення строку кредитування тривалістю 365 днів є достатньою підставою для нарахування процентів у заявленому позивачем розмірі протягом усього цього строку, колегія суддів відхиляє.
За змістом частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» нечіткі або двозначні положення договору зі споживачем підлягають тлумаченню на користь споживача. Тому за наявності наведених суперечностей та неоднозначності договірного регулювання колегія суддів погоджується із судом першої інстанції про наявність підстав виходити із чітко визначеного сторонами першого базового періоду тривалістю 21 календарний день і відповідної відсоткової ставки.
Наданий позивачем розрахунок заборгованості також не усуває встановленої неоднозначності умов договору, оскільки такий розрахунок є результатом застосування кредитодавцем обраного ним варіанта тлумачення положень договору щодо розміру та періоду нарахування процентів і сам по собі не підтверджує однозначного погодження споживачем саме такого порядку їх нарахування.
За таких обставин колегія суддів погоджується із судом першої інстанції щодо відсутності підстав для стягнення з відповідача заявленої позивачем суми процентів, нарахованої виходячи із запропонованого кредитодавцем тлумачення неоднозначних умов договору, а відповідні доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції в цій частині не спростовують.
Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги щодо наявності підстав для стягнення з відповідача 8 008 грн процентів річних, нарахованих позивачем на підставі статті 625 ЦК України.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Водночас пунктом 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України встановлено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого йому було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.
Отже, законодавець окремо передбачив звільнення позичальника як від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України, так і від сплати неустойки (штрафу, пені) за прострочення виконання кредитного зобов`язання.
Тому посилання апелянта на те, що проценти, нараховані відповідно до статті 625 ЦК України, не є неустойкою, не спростовує висновку суду першої інстанції про відсутність підстав для їх стягнення.
Аналізуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують встановлених судом першої інстанції обставин та не містять належних правових аргументів, які б давали підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення.
Враховуючи викладене, відповідно до статті 375 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - залишенню без змін як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа "Гірвісаарі проти Фінляндії", п. 32).
Керуючись ст. ст. 367, 368, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,
п о с т а н о в и в:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "УКР КРЕДИТ ФІНАНС" залишити без задоволення.
Заочне рішення Рівненського міського суду Рівненської області 05 березня 2026 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Судді: Боймиструк С.В.
Гордійчук С.О.
Шимків С.С.