ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/7579/26 Справа № 209/4604/23 Суддя у 1-й інстанції - Багбай Є.Д. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 вересня 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Городничої В.С.,
ссуддів: Петешенкова М.Ю., Макарова М.О.,
за участю секретаря судового засідання - Глущенко О.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Клєц Тетяна Сергіївна, на рішення Дніпровського районного суду м.Кам`янського Дніпропетровської області від 27 квітня 2026 року у складі судді Багбая Є.Д. у цивільній справі № 209/4604/23 за первісним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання обов`язку боржника за договором позики відсутнім, -
ВСТАНОВИЛА:
У серпні 2023 року ОСОБА_2 через свого представника - адвоката Єсіпову К.В. звернулася із позовом, пред`явленим до ОСОБА_1 , на предмет стягнення з останньої на свою користь 71 077 грн основного боргу за договором безвідсоткової позики, 12 700 грн - 3% річних, 59 539,40 грн - індекс інфляції, а всього 143 316,40 грн та витрати на правову допомогу і судовий збір, уточнивши позовні вимоги 04 липня 2025 року в бік збільшення суми стягнення, де в остаточній редакції позову просила стягнути з відповідача 81 301 грн основного боргу за договором безвідсоткової позики, 19 105 грн - три відсотки річних, 96 255, 74 грн - індекс інфляції, всього в загальному розмірі 196 661,74 грн, та судові витрати по справі, обґрунтовуючи це тим, що ОСОБА_3 04 вересня 2017 року надала в борг за договором позики відповідачу грошові кошти в сумі 50 000 грн, що за офіційним курсом НБУ України складало 1 945 доларів США. Передача грошових коштів було оформлено договором позики, а факт отримання грошових коштів було додатково підтверджено відповідною власноруч написаною відповідачкою розпискою. Сума грошових коштів, розмір яких зазначений в договорі позики, була передана позивачем відповідачу в повному обсязі 04 вересня 2017 року, тому в розписці, написаній власноручно відповідачкою, зазначений тотожний їх розмір. Термін користування відповідачкою грошовими коштами позивача було обумовлено сторонами, який складав 3 роки з моменту реальної передачі грошових коштів, тобто з 04 вересня 2017 року. По закінченню вказаного строку ОСОБА_1 повинна була повернути суму позики протягом наступного дня після закінчення строку дії договору, тобто 05 вересня 2020 року, а у випадку збільшення НБУ офіційного курсу долару США зобов`язалась повернути борг у пропорційному збільшеному розмірі. Проте, відповідач своєчасно не повернула суму позики, тому вона зобов`язана сплатити неустойку, 3% річних та індекс інфляції, як то передбачено умовами договору позики. Позивач ОСОБА_2 наголошує, що станом на 01 липня 2025 року відповідач взяті у борг кошти не повернула, тоді як офіційний курс НБУ становить: 1$ США = 41,77 грн, 41,8 грн, тобто сума основної заборгованості за договором позики складає 81 301 грн. Також, відповідно до вимог ст.625 ЦК України, у звязку із порушенням умов договору позики, з відповідачки підлягають стягненню суми 3% річних та індексу інфляції, розраховані за період з 04 вересня 2017 року (день отримання грошових коштів) по 03 липня 2025 року та складають за весь період 2,183943. Інфляційне збільшення = 81301 х 2,183943 - 81301 = 96 255,74 грн. Розрахунок 3% річних за період з 04.09.2017-03.07.2025 року на суму боргу 81 301 грн складає 19 105 грн. Таким чином, сума заборгованості, яку позивач вважає за необхідне стягнути із відповідача за договором позики, загалом становить 196 661,74 грн. Станом на день подання позову відповідач одержані у позику грошові кошти не повернула вдобровільному порядку, тому позивач змушена звернутися до суду для захисту своїх майнових прав.
02 жовтня 2023 року ОСОБА_1 подала зустрічний позов, пред`явлений до ОСОБА_2 , на предмет визнання договору позики недійсним, який 02 червня 2025 року уточнила, де просить суд визнати обов`язок боржника за договором позики відстунім, обгрунтовуючи це тим, що вона працювала менеджером компанії «ВІТРИНА» та співпрацювала з заводом виробником ТОВ «Вікна Нові», у якого замовляли вікна для кінцевого споживача. Завод ТОВ «Вікна Нові» з метою збільшення продажів, влаштовував мотивуючі акційні пропозиції у вигляді оплати 2% від продажу їхньої продукції. Оплату наприкінці місяця завод-виробник робив на картку АТ «ПриватБанк» менеджера компанії «ВІТРИНА», тобто ОСОБА_1 . Коли ОСОБА_4 , з якою була в трудових відносинах ОСОБА_1 , дізналася про оплату цього % менеджеру компанії ОСОБА_1 на карту, то вона розлютилася, поставивши ультиматум, що вона звільняє з роботи ОСОБА_1 за те, що вона отримувала від заводу-виробника кошти. При цьому наполягала на тому, щоб ОСОБА_1 власноруч написала боргову розписку про, нібито, отримання від ОСОБА_5 грошей у борг (як компенсація отриманих ОСОБА_1 від заводу-виробника 2% від продажу їхньої продукції). Таким чином, ОСОБА_2 , шляхом тиску та погроз, нав`язала ОСОБА_1 інший альтернативний варіант - написати удавану розписку про те, що остання, нібито, бере у ОСОБА_5 50 000 грн у борг. Під час написання розписки від 04 вересня 2017 року був присутній ОСОБА_6 , з яким ОСОБА_2 приїхала до офісу, ОСОБА_7 не було, хоча за розпискою він вказаний як свідок. Розписка писалася під диктування ОСОБА_2 , з застосуванням примусу та погроз здійснення вище зазначених дій з її боку.
ОСОБА_1 стверджує, що жодних грошей в борг у ОСОБА_2 ніколи не брала, Договору позики (безвідсоткової) від 04 вересня 2017 року не підписувала, підпис в договорі їй не належить. Для підтвердження даних доводів позивачем було заявлено клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи. Також зазначила про застосування строку позовної давності до спірних правовідносин.
Рішенням Дніпровського районного суду м.Кам`янського Дніпропетровської області від 27 квітня 2026 року первісний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики - задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму боргу за договором безвідсоткової позики в розмірі 81 198 грн та 3% річних в розмірі 2 205,53 грн, а всього 83 403,53 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору в сумі 849,88 грн.
В задоволенні іншої частини позовних вимог за первісним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики відмовлено.
В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання обов`язку боржника за договором позики відсутнім - відмовлено повністю (а.с.84-87 Том ІІ).
Рішення суду мотивовано доведеністю первісним позивачем ОСОБА_2 вимог щодо факту укладання договору позики та написання ОСОБА_1 розписки від 04 вересня 2017 року про взяття грошових коштів у розмірі 50 000 грн в борг, що на дату укладання договору та передання коштів за офіційним курсом НБУ становить 1942 доларів США зі збільшенням суми боргу у разі збільшення курсу долару США за курсом НБУ, що регулюється ст.526, 530,1046,1047,1049 ЦК України. Зустрічні вимоги ОСОБА_1 є недоведеними належними доказами. Разом з цим суд першої інстанції вважав доведеним розмір основного боргу ОСОБА_1 перед ОСОБА_2 з урахуванням збільшення офіційного курсу долару США станом на 03 липня 2025 року у розмірі 81 198 грн, при цьому вважав нарахування інфляції недопустимим, оскільки за збільшеним курсом долару збільшився і розмір основного боргу у гривні, що є належною сатисфакцією для ОСОБА_2 в отриманні грошових коштів, які у неї позичала ОСОБА_1 у вересні 2017 року, у відповідності до положень ст.192,193,524 ЦК України.
Разом з цим суд першої інстанції вважав частково доведеними підстави для нарахування та стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 3% річних, що регулюється положеннями ст. 625 ЦК України, вважаючи проведення нарахування такої компенсації на суму боргу у 50 000 грн, що за період з 05 вересня 2020 року по 23 лютого 2022 року становить 2 205,52 грн, врахувавши при цьому обмеження таких нарахувань у період воєнного стану в Україні, застосованого з 24 лютого 2022 року на території України. При цьому встановив відсутність підстав для застосування строку позовної давності до спірних правовідносин, з підстав введення карантину Законом України від 30 березня 2020 року №540-ІХ з 02 квітня 2020 року та введення на території України воєнного стану з 24 лютого 2022 року, оскільки такий строк первісним позивачем пропущено не було.
Крім того суд першої інстанції, на підставі ст. 141 ЦПК України, у відповідності до задоволених вимог первісного позову визначив про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 849,88 грн.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Клєц Т.С. у травні 2026 року засобами поштового відправлення подала апеляційну скаргу, в якій просить змінити рішення суду першої інстанції в частині стягнення розміру тіла позики на 52 205,53 грн, де 50 000 грн основного боргу, а 2205,53 грн - 3% річних, обґрунтовуючи це тим, що з тексту розписки предметом розписки вбачається, на думку скаржника, позика у гривні України, а не у доларах США. Вважає неправильним переведення еквіваленту боргу в розписці з національної валюти у долари США, збільшуючи основний борг станом на 03 липня 2025 року з 50 000 грн до 81 198 грн, які скаржник не отримувала в такому розмірі, що підтвердили ОСОБА_2 та свідок ОСОБА_7 . При цьому наголосила, що взагалі не погоджується з отриманням позики в будь-якому розмірі від ОСОБА_2 , однак зазначила, що сума боргу є 50 000 грн, а суд першої інстанції не мав права самовільно змінити суму позики, прирівнявши її до курсу долару США та при цьому нарахувавши 3% річних саме на суму позики у розмірі 50 000 грн. Скаржник вважає, що суд першої інстанції невірно застосував ст. 1046,1049 ЦК України. Також не погодилась з вирахуванням судом першої інстанції розміру судового збору, який стягнуто з неї на користь ОСОБА_2 та просила змінити рішення і в цій частині, стягнувши 531,97 грн судового збору.
ОСОБА_2 , не скориставшись своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, відзиву на апеляційну скаргу не подавала, але, в силу ч.3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції та розгляду скарги по суті.
Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, з наступних підстав.
Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення спору.
Докази мають бути належними, допустимими, достовірними.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. ст. 76, 77, 78, 79 ЦПК України).
Згідно з вимогами ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до копії Договір позики, (безвідсоткової) від 04 вересня 2017 року (а.с.12-13;оберт а.с.129 Том І) між сторонами ОСОБА_5 як позикодавцем та позичальником ОСОБА_1 укладено договір, відповідно до умов п.1.1 якого зазначено, що позичальник отримує безвідсоткову позику в сумі 50 (п`ятдесят) тисяч гривень, що на дату укладення договору за офіційним курсом НБУ еквівалентно одній тисячі дев`ятистам сорокам двом доларам США та зобов`язується повернути позику у визначений Договором строк. У випадку збільшення НБУ офіційного курсу долара США сума повернення підлягає пропорційному збільшенню. Згідно п.2.1 строк позики становить 3 роки з моменту реальної передачі всієї грошової суми. Відповідно до п.3.3 підтвердженням отримання позики позичальником є розписка, видана позикодавцю.
Згідно з умовами розписки (а.с.14,130 Том І) від 04 вересня 2017 року ОСОБА_1 відповідно до договору позики від 04 вересня 2017 року отримала в борг суму в розмірі 50 тисяч гривень, що на дату укладання договору за офіційним курсом НБУ еквівалентно одній тисячі дев`ятистам сорока двом доларам США і зобов`язується повернути її в строк, зазначений в договорі. У випадку збільшення НБУ офіційного курсу долару США зобов`язується повернути борг у пропорційно збільшеному розмірі. При написанні розписки були присутні свідки: - ОСОБА_6 та ОСОБА_7 ;
Згідно копії Трудової книжки ОСОБА_1 (а.с.107-117 Том І) остання перебувала в трудових відносинах з ФОП ОСОБА_8 з 2015 року по 2018 рік.
Згідно Висновку експерта № 55-24 від 28 березня 2025 року за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи у цивільній справі № 209/4604/23 (а.с.157-165 Том І) відповідь на питання- «Чи виконаний підпис в оригіналі ДОГОВОРУ ПОЗИКИ (БЕЗВІДСОТКОВОЇ) від 04 вересня 2017 року, що укладений між ОСОБА_5 , з однієї сторони, та ОСОБА_1 , з іншої сторони, в розділі «Місцезнаходження і реквізити Сторін» в графі «Позичальник» - ОСОБА_1 , чи іншою особою?» - не надається можливим із причин, викладених у дослідницькій частині висновку.
Також згідно Висновку експертів за результатами проведення повторної комісійної судової почеркознавчої експертизи від 17 жовтня 2025 року № 6655/25-32 (а.с.234-245 Том І) вирішити питання - «Чи виконаний підпис в графі «Позичальник» в розділі «Місцезнаходження і реквізити Сторін» розділі « Місцезнаходження і реквізити Сторін» в оригіналі ДОГОВОРУ ПОЗИКИ (БЕЗВІДСОТКОВОЇ) від 04 вересня 2017 року, що нібито укладений між ОСОБА_5 , з однієї сторони, та ОСОБА_1 , з іншої сторони не виявляється можливим із причин, викладених у дослідницькій частині висновку.
З`ясовуючи характер спірних правовідносин, суд першої інстанції вважав доведеним факт укладення договору позики між сторонами, оскільки ОСОБА_1 не заперечувала факт того, що розписка від 04 вересня 2017 року була написана особисто нею, проте, факт того, що її волевиявлення не було вільним та розписка писалася нею під впливом погроз не підтверджується доказами. Зокрема, з 2017 року ОСОБА_1 не зверталася до правоохоронних органів із заявами про отримання погроз чи вчинення інших насильницьких дій відносно неї, тобто, написана нею розписка про отримання в борг грошових коштів від ОСОБА_9 є документом, який підтверджує факт укладення договору між сторонами та отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Крім того, надаючи розписку, ОСОБА_1 особисто зазначила те, що отримала грошові кошти відповідно до договору позики від 04 вересня 2017 року, тобто, вона не могла не знати, що отримала грошові кошти в борг на підставі договору.
Згідно умов Договору позики відповідач зобов`язалася повернути взяту в борг суму грошових коштів, та у випадку збільшення НБУ офіційного курсу долару США повернути борг в пропорційна збільшеному розмірі. Таким чином при подачі оновленої позовної заяви від 03 липня 2025 року офіційний курс НБУ складав 41,81, тобто сума основної заборгованості складає 81198,00 грн. Розрахунок 1942 доларів США (сума боргу на дату укладення договору від 04.09.2017 року)* 41,81=81198,00 грн.
Також суд першої інстанції вважав відсутніми підстави для нарахування інфляційних втрат за рахунок збільшення курсу долара США станом на 03 липня 2025 року, що вплинуло на збільшення розміру основного боргу.
Разом з цим суд першої інстанції вважав доведеним частково розмір нарахованих позивачем 3% річних, тобто, доведеним розміром за період з 05 вересня 2020 року по 23 лютого 2022 року є 2205,52 грн, нараховані на суму основного боргу за договором позики та розпискою у 50 000 грн.
З урахуванням наявності встановленого судом першої інстанції факту отримання ОСОБА_1 грошових коштів від ОСОБА_2 у борг, відсутні підстави для задоволення зустрічного позову ОСОБА_1 .
Суд першої інстанції визначив номи матеріального права, якими ці правовідносини регулюються, зокрема, ст. 192, 193, 524, 526, 530, 533, 625, 1046, 1047, 1049 ЦК України та Пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України 2003 року.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів повністю погоджується.
Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Саме такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року за наслідками розгляду цивільної справи № 464/3790/16-ц.
Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За змістом ст.ст.626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Статтею 527 ЦК України, передбачено зобов`язання боржника виконати свій обов`язок, а кредитора - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту, а також право кожної із сторін у зобов`язанні вимагати доказів того, що обов`язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і ризик наслідків непред`явлення такої вимоги.
Суд першої інстанції, з висновками якого погоджуєтсья й апеляційний суд, встановивши те, що ОСОБА_1 уклала договір позики та не виконала умов укладеного із ОСОБА_8 договору, кошти станом на 03 липня 2025 року не повернула, зробив правильний висновок, що боржник зобов`язана сплатити позивачу суму боргу, обумовленого сторонами у договорі позики, що скаржником не спростовано жодним письмовим доказом.
Враховуючи, що умовами договору позики від 04 вересня 2017 року та у розписці передбачено отримання ОСОБА_1 від ОСОБА_8 в борг суму в розмірі 50 000 грн, що на дату укладання договору за офіційним курсом НБУ еквівалентно 1942 доларам США і які боржник зобов`язується повернути в строк, зазначений в договорі, тобто, до 04 вересня 2020 року, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про порушення ОСОБА_1 умов договору позики та розписки, написаної останньою власноручно.
Також умовами договору передбачалось, що у випадку збільшення НБУ офіційного курсу долару США боржник ОСОБА_1 зобов`язується повернути борг у пропорційно збільшеному розмірі, тобто, у гривні, яка буде на момент повернення коштів співвідноситись до офіційного курсу НБУ долару США до гривні.
Доводи скаржника про те, що суд першої інстанції самовільно збільшив розмір основного боргу ОСОБА_1 , прирівнявши взяті у борг 50 000 грн до курсу долару станом на 03 липня 2025 року, колегія суддів відкидає, оскільки таке збільшення у гривні відбулось за рахунок збільшення курсу долару США на цей час, що і було умовами договору позики та розписки, які ОСОБА_1 підписала та з якими погодилась в момент укладання договору та написання розписки. Ці фактичні обставини скаржником не спростовані жодним доказом.
Саме за рахунок цього суд першої інстанції відмовив у стягненні інфляційних втрат ОСОБА_2 , які передбачено положеннями ст. 625 ЦК України до нарахування та стягнення з боржника за порушення умов договору.
За правилом статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Частиною першою статті 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до вимог ст.524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
До такого правового висновку прийшов Верховний Суд у постановах: від 13 грудня 2023 року по справі № 754/5522/22; від 18 жовтня 2023 року по справі № 754/2449/22; від 31 травня 2023 року по справі № 466/6665/21; від 05 квітня 2023 року по справі № 754/16388/19.
Колегія суддів наголошує, що скаржник не заперечувала факту порушення умов договору позики та своєчасно грошові кошти у розмірі 50 000 грн не повернула, тому суд першої інстанції правомірно врахував даний факт при визначенні розміру основного боргу у 81 198 грн станом на 03 липня 2025 року, врахувавши офіційний курс долара США до гривні, який збільшився з часу укладення договору позики, як це передбачено положеннями ст. 533 ЦК України.
Колегія суддів наголошує, що Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від від 11 вересня 2024 року по справі 500/5194/16, відступила від висновків ВСУ та КГС ВС щодо застосування ч. 2 статті 533 ЦК та констатувала, що якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, що у випадку наявності спору між сторонами та його вирішення судом відповідає дню виконання судового рішення.
На переконання Великої Палати Верховного Суду, відсутність у договорі посилання на валюту платежу не спростовує вимог публічного порядку про те, що на території України гривня є єдиним засобом платежу незалежно від валюти зобов`язання, що виникло між фізичними особами - резидентами.
Отже, здійснюючи тлумачення пункту 2 договору від червня 2016 року, Велика Палата Верховного Суду констатує, що належним виконанням зобов`язання, яке виникло між сторонами є повернення грошових коштів у національній валюті, сума яких є еквівалентною 65 000 доларів США на момент платежу.
У справі, що переглядається моментом платежу позивачем ОСОБА_2 визначено 03 липня 2025 року, тому суд першої інстанції дійшов цілком обґрунтованого висновку про стягнення суми боргу за договором позики з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 у розмірі 81 198 грн, що скаржником не спростовано.
Доводи скаржник щодо помилкового нарахування 3% річних на суму боргу 50 000 грн, а не на 81 198 грн колегія суддів також відхиляє, адже для застосування положень ст. 625 ЦК України береться грошова сума, яка фактично була отримана за договором позики від позичальника у боргу, що судом першої інстанції і здійснено правомірно. Слід наголосити, що розмір боргу у 81 198 грн розрахований за передбаченою договором позики та розпискою грошовою відповідальністю боржника за порушення строку повернення боргу, а тому не може братися для розрахунку відповідальності за ст. 625 ЦК України.
Крім того, саме виходячи із суми стягнення основного боргу у 81 198 грн судом першої інстанції був розрахований і розмір судового збору, який належить сплаті ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , тому в цій частині доводи скаржника також колегією суддів не приймаються до уваги.
Так, вирішуючи спір, колегія суддів наголошує, що суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про те, що первісні позовні вимоги позивача ОСОБА_2 підлягають частковому задоволенню, а зустрічні вимоги ОСОБА_10 задоволенню не підлягають, з чим і погоджується колегія суддів та що не спростовано скаржником належними та допустимими доказами.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив правовідносини, які склалися між сторонами, повно, всебічно і об`єктивно перевірив доводи і заперечення сторін, встановленим фактам і доказам дав правильну правову оцінку і дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог. Рішення суду першої інстанції винесено з додержання вимог матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.
Доводи скаржника не можуть бути взяті до уваги апеляційним судом, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.
З вищенаведеного апеляційний суд вважає вірним визначення судом першої інстанції характеру правовідносин, їх фактичні обставини та вірно застосовані норми матеріального права, які ці відносини регулюють, а тому відсутні порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, що є підставою для застосування ст. 375 ЦПК України та залишення апеляційної скарги ОСОБА_1 без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Крім цього, враховуючи залишення рішення суду першої інстанції без змін, колегія суддів доходить висновку про те, що для перегляду стягнутих судових витрат у вигляді судового збору у розмірі 849,88 грн підстав немає.
Керуючись ст. ст. 141, 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Клєц Тетяна Сергіївна - залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду м.Кам`янського Дніпропетровської області від 27 квітня 2026 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошені "15" вересня 2026 року.
Повний текст постанови складено "24" вересня 2026 року.
Головуючий: В.С. Городнича
Судді: М.Ю. Петешенкова
М.О. Макаров