ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/10288/26 Справа № 215/5388/26 Суддя у 1-й інстанції - Лиходєдов А.В. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 вересня 2026 року м. Кривий Ріг
справа № 215/5388/26
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Остапенко В.О.,
суддів Акуленка В.В., Бондар Я.М.
секретар судового засідання Дяченко Д.П.
сторони:
позивач ОСОБА_1
відповідач виконавчий комітет Тернівської районної у місті ради
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Довгаль Сергій Володимирович, на ухвалу Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 липня 2026 року, яка постановлена суддею Лиходєдовим А.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області, та повне судове складено 23 липня 2026 року,
УСТАНОВИВ:
В червні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до виконавчого комітету Тернівської районної у місті ради про визнання права користування та зобов`язання укласти договір найму, третя особа: ОСОБА_2 .
Ухвалою Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 липня 2026 року у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Тернівської районної у місті ради про визнання права користування та зобов`язання укласти договір найму, третя особа: ОСОБА_2 , відмовлено.
Роз`яснено ОСОБА_1 право на звернення з відповідними вимогами в порядку адміністративного судочинства до відповідного адміністративного суду згідно із встановленими правилами інстанційної та територіальної юрисдикції.
В апеляційній скарзі представник позивача просить оскаржувану ухвалу скасувати та направити позовну заяву до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що даний спір повинен розглядатися адміністративним судом.
Апелянт зазначає, що позов заявлено на підставі ст. 106 Житлового кодексу України, відповідно до якої повнолітній член сім`ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім`ї вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі втрати наймачем права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім`ї наймача. У разі відмови наймодавця спір вирішується в судовому порядку. Предметом позову є: визнання права користування квартирою АДРЕСА_1 ; визнання ОСОБА_1 наймачем за договором найму замість ОСОБА_2 (який знятий з реєстрації ще 22 серпня 2008 року і фактично не проживає у квартирі понад 18 років); зобов`язання відповідача внести відповідні зміни до договору найму. Це класичний спір, що виникає з житлових правовідносин (ст. 19 ЦПК України).
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Довгаля С.В., який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції посилався на п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України та виходив з того, що даний спір не може розглядатися у порядку цивільного судочинства, оскільки фактично стосується оскарження рішення Виконавчого комітету Тернівської районної у місті ради № 596 від 17 грудня 2025 року «Про відмову у внесенні змін до договору найму житла ОСОБА_3 », як суб`єкта владних повноважень.
Проте, з таким висновком суду погодитись неможливо з огляду на наступне.
Відповідно до статті 17 Закону України 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Поняття «суд, встановлений законом» стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність (пункт 24 рішення ЄСПЛ від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України», заяви № 29458/04 та №29465/04).
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Юрисдикційність конкретного спору чи категорії спорів може бути прямо визначена в законі.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою ЄСПЛ.
Відповідно до статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а за частиною першою статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу.
За змістом частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Відповідно до статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій(частина перша статті 4 КАС України).
Відповідно до частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акту чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акту чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ, наведеними у статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
З аналізу наведених процесуальних норм вбачається, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб`єкт владних повноважень здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.
Натомість визначальні ознаки приватноправових відносин - юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням наявного приватного права (як правило, майнового) певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень.
При визначенні предметної юрисдикції справ, суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Як зазначено в постанові Верховного Суду від 27 липня 2023 року у справі № 420/13945/22 у порядку цивільного судочинства розглядаються спори щодо права особи на житло (приватизація житла, взяття на облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, або зняття з такого обліку, надання житла, користування жилим приміщенням у будинку державного чи приватного жилого фонду, житлово-будівельних кооперативів, у гуртожитках, встановлення автономного опалення у приміщенні державного житлового фонду, зняття з реєстраційного обліку місця проживання за наявності спору, зобов`язання органу влади чи органу місцевого самоврядування здійснити необхідні дії щодо утримання в належному стані житлового будинку, виселення, а також спори щодо забезпечення житлових прав мешканців гуртожитків тощо). Такі спори є житловими (цивільними) спорами, незалежно від участі у справі суб`єкта владних повноважень як відповідача.
Аналогічний висновок міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2028 року у справі № 200/18858/16-ц, від 03 квітня 2019 року у справі № 826/11308/18, постановах Верховного Суду від 04 вересня 2020 року у справі № 398/52/14-а.
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 296/8558/21 зроблено висновок, що якщо органи приватизації зволікають із винесенням відповідних рішень, вони мають бути зобов`язані вжити усіх визначених законодавством заходів щодо приватизації та розглянути заяву про передачу спірного житла у приватну власність позивача. У контексті цієї справи визнання відповідного суб`єктивного права (права на приватизацію) та зобов`язання вчинити дії щодо розгляду заяви про оформлення передачі квартири у приватну власність є належним та ефективним способом захисту.
Відтак, спори про визнання права користування та зобов`язання укласти договір найму підлягають розгляду у порядку цивільного судочинства, оскільки, у такому випадку, особа звертається до суду за захистом порушеного цивільного (житлового) права, а відтак такий спір не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, а пов`язаний із вирішенням питання щодо права користування житлом. Такі спори є житловими (цивільними) спорами.
У правовідносинах, що склалися між позивачем та відповідачами, позивач вбачає порушення своїх прав як особи, яка має намір визнати право користування квартирою та укласти договір найму, та тим самим реалізувати свої житлові права.
Також колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що позивач по справі не вимагає скасування рішення Виконавчого комітету Тернівської районної у місті ради № 596 від 17 грудня 2025 року «Про відмову у внесенні змін до договору найму житла ОСОБА_3 », а має намір захисти права шляхом визнання права та зобов`язання вчинити дії в порядку цивільного судочинства. Іншого варіанту дій відповідач, окрім як прийняти рішення, в цивільних правовідносинах не має, отже існуюче незаконні рішення відповідача не свідчить про існування саме адміністративних правовідносин, а свідчить про існування спору саме в цивільних (житлових) правовідносинах.
З наведеного вбачається, що правовідносини, що склалися між сторонами, є цивільно-правовими та не можуть бути предметом спору в адміністративному процесі, оскільки в цьому випадку є спір про право цивільне, а саме про визнання прав, свобод та інтересів, що виникають із житлових відносин, а відтак даний спір не є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами ЦПК України.
Отже, висновок суду першої інстанції про належність даного спору до адміністративної юрисдикції є помилковим.
Відповідно до ст.379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Отже, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права, що відповідно до вимог п.4 ч.1 ст.379 ЦПК України є підставною для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Колегія суддів не вирішує питання про розподіл судових витрат у справі, оскільки, згідно ч. 13 статті 141 ЦПК України, суд апеляційної інстанції здійснює розподіл судових витрат, якщо, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, а у даному випадку справу повернуто до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 379, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Довгаль Сергій Володимирович, задовольнити.
Ухвалу Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 липня 2026 року скасувати.
Цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Тернівської районної у місті ради про визнання права користування та зобов`язання укласти договір найму; третя особа: ОСОБА_2 направити до Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 24 вересня 2026 року.
Головуючий:
Судді: