ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/6163/26 Справа № 175/21807/25 Суддя у 1-й інстанції - Озерянська Ж.М. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
23 вересня 2026 року Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю.
суддів - Свистунової О.В., Пищиди М.М.,
за участю секретаря - Усенко Я.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу
за позовом ОСОБА_1 до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про стягнення коштів
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 09 березня 2026 року, -
В С Т А Н О В И В:
22 грудня 2025 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до відповідача до ФОП ОСОБА_2 про стягнення коштів. В обґрунтування позову зазначила, що 08 жовтня 2021 року між нею та ФОП ОСОБА_2 укладено Договір № 119, згідно умов якого ФОП ОСОБА_2 зобов`язалася надати послуги з консультації, збору та обробки інформації та матеріалів для розроблення архітектурно-будівельних документів для будівництва 2-поверхової будівлі офісних приміщень за адресою: АДРЕСА_1 , а ОСОБА_1 в свою чергу зобов`язалася оплатити вказані послуги. Позивачка виконала умови вказаного Договору та здійснила оплату послуг в сумі 50 000 грн., що підтверджується чеком від 08 жовтня 2021 року. Натомість відповідачка ФОП ОСОБА_2 свої умови за вказаним Договором не виконала, що стало підставою для звернення до суду. Штрафні санкції у вигляді заборгованості з урахуванням індексу інфляції (відповідно до вимог ст. 625 ЦК України) складають 31 790 грн. 20 коп.; штрафні санкції 3 % річних за порушення строків надання послуг складає 6 176 грн. 71 коп. (а.с. 1-4).
Рішенням Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 09 березня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2 про стягнення коштів - відмовлено.
Судові витрати залишено за позивачем (а.с.85-88).
Не погодившись з таким рішення суду, ОСОБА_1 звернулася із апеляційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне встановлення судом першої інстанції обставин, які мають значення для справи, внаслідок неправильного дослідження та оцінки доказів, ухвалене з порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає про помилковість твердження суду першої інстанції про те, що ОСОБА_2 мала надавати лише усні консультації, оскільки предметом договору було комплексне розроблення архітектурно-будівельної документації під ключ для 2-поверхової будівлі офісних приміщень площею 150 кв. м., що неможливо виконати в усній формі. Окрім того, усні консультації у вартості 232 000 грн. є неспівмірними та неадекватними. Зауважує, що під час укладення договору вона склала письмову заявку № 119 від 08.10.2021 року, на підставі якої відповідач ОСОБА_2 власноруч виписала чек саме на 50 000 грн. як суму, необхідну для початку виконання робіт. На думку позивачки, сторони домовилися про поетапну оплату за конкретно виконані пункти послуг, а вимоги щодо обов`язкової 100% передоплати суми 232 000 грн. без надання жодних послуг не обговорювалися. Вказує, що ОСОБА_2 не надала банківських реквізитів і рахунку для оплати, а згодом взагалі зникла, змінивши номери телефонів, вивіски та закривши офіс у м. Краматорськ. У зв`язку з цим, ОСОБА_1 змушена була звертатися до поліції із заявою про розшук відповідача та притягнення її до відповідальності за шахрайство (ст. 190 КК України) (а.с.89-97).
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з такого.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 08 жовтня 2021 року між громадянкою ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 було укладено Договір №119.
Згідно з п. 1.1. Договору № 119 від 08 жовтня 2021 року замовник ОСОБА_1 доручає, а виконавець ФОП ОСОБА_2 приймає на себе виконання послуг, зокрема надання послуг з консультації, збору та обробки інформації та матеріалів для розроблення архітектурно-будівельних документів для будівництва 2-поверхової будівлі офісних приміщень за адресою: АДРЕСА_1 , та представляти інтереси замовника ОСОБА_1 в необхідних організаціях. Виконавець ФОП Назарова О.А. зобов`язується виконати послуги відповідно до основних завдань та термінів, що установлені вказаним Договором.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх безпідставності.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Як передбачено ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч. 1 ст. 5 ЦПК).
Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Згідно із ч. 1 ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Відповідно до ч. 3 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 651 ЦК України, зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із ст. 654 ЦК України, зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Аналіз матеріалів справи свідчить про те, що дійсно 08 жовтня 2021 року між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 укладено Договір № 119. Форма і зміст якого відповідає вимогам діючого законодавства України. Сторони погодили всі істотні умови договору. Матеріали справи не містять доказів укладання будь-яких додаткових угод до вказаного договору, які б змінювали загальну вартість робіт чи послуг.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що даний договір за своєю правовою природою є змішаним, та містить в собі положення договору надання послуг, договору на виконання робіт та договору доручення.
Згідно з п. 2.1 та п. 2.3 Договору № 119 загальна вартість робіт становить 232 000,00 грн., а замовниця зобов`язується здійснити 100% попередню оплату в день підписання договору.
Умовами п. 3.3 Договору встановлено, що виконавець ФОП ОСОБА_2 зобов`язується надати послуги (виконати робот) передбачені п. 1.1. Договору починаючи з 08 жовтня 2021 року і до моменту повного виконання зобов`язань, за умови своєчасного виконання замовником ОСОБА_1 зобов`язань згідно п. 2.3. Договору. В іншому випадку термін дії Договору та його виконання буде автоматично збільшений на період затримки у виконанні замовником ОСОБА_1 зобов`язань.
При цьому, за тривалість терміну розгляду (перевірки) погодження документації у відповідних організаціях згідно діючого законодавства, виконавець ФОП ОСОБА_2 відповідальність не несе.
Враховуючи, що ОСОБА_1 сплатила лише 50 000,00 грн. і заборгувала 182 000,00 грн., суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивачка є кредитором, який прострочив у відповідності до ст. 613 ЦК України.
З урахуванням приписів ст. 612 ЦК України ФОП ОСОБА_2 не вважається такою, що прострочила виконання зобов`язання, оскільки строк початку робіт за договором не настав.
Правомірним є і висновок суду першої інстанції про те, що претензія позивачки з вимогою повернути кошти є односторонньою відмовою замовника від договору, що за п. 5.2 Договору № 119 передбачає юридичні наслідки у вигляді неповернення сплаченої попередньої оплати.
Оскільки за відповідачкою відсутнє прострочене грошове зобов`язання, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у застосуванні відповідальності, передбаченої ст. 625 ЦК України.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про стягнення коштів як безпідставно набутого майна на підставі ст. 1212 ЦК України, оскільки дана норма застосовується лише до позадоговірних зобов`язань або у разі, якщо правова підстава набуття майна згодом відпала. Так як між сторонами існує чинний Договір № 119 від 08.10.2021 року, умови якого врегульовують порядок оплати та наслідки односторонньої відмови від нього, правовідносини сторін є договірними.
Інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо наявності підстав для задоволення позову, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, особистим тлумаченням норм матеріального права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.
Щодо клопотання апелянта про прийняття письмового доказу, а саме: письмової заявки № 119 від 08.10.2021 та письмових свідчень свідка ОСОБА_3 , колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Згідно із вимогами ч. 2 ст. 83 ЦПК України, позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Відповідно до ч. 3 ст. 91 ЦПК України, заява про виклик свідка має бути подана до або під час підготовчого судового засідання, а якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, - до початку першого судового засідання у справі.
Обґрунтовуючи своє клопотання, позивачка посилалася на ведення активних бойових дій у м. Лиман Донецької області та тимчасову відсутність доступу до житла.
Проте, колегія суддів зазначає, що заявляючи позов у грудні 2025 року, позивачка не зазначала про наявність заявки № 119 та свідка ОСОБА_3 , та не зверталася до суду першої інстанції з клопотаннями про допит свідка, процесуальне відстрочення подання доказів чи витребування матеріалів.
Надані письмові свідчення свідка датовані 23.10.2025 року, тобто існували задовго до ухвалення рішення судом першої інстанції - 09.03.2026 року. Крім того, дана особа судом в якості свідка не допитувалася, про кримінальну відповідальність за дачу за відомо неправдивих свідчень та за відмову давати покази не попереджувалася та до присяги не приводилася.
За таких обставин, оскільки ОСОБА_1 не довела об`єктивну неможливість повідомлення суду першої інстанції про ці докази, колегія суддів відмовляє у їх прийнятті на стадії апеляційного перегляду.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у судовому рішенні, вони зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судом, а також тлумаченням норм матеріального права на свій розсуд.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судові витрати понесені у зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення.
Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 09 березня 2026 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 24 вересня 2026 року.
Судді: