ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/10649/26 Справа № 215/5597/26 Суддя у 1-й інстанції - Демиденко Ю.Ю. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 вересня 2026 року м. Кривий Ріг
справа № 215/5597/26
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Остапенко В.О.,
суддів Акуленка В.В., Бондар Я.М.
секретар судового засідання Дяченко Д.П.
сторони:
позивач ОСОБА_1
відповідач Приватне акціонерне товариство «Північний гірничо-збагачувальний комбінат»
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» на рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 03 серпня 2026 року, яке ухвалено суддею Демиденком Ю.Ю. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 03 серпня 2026 року,
УСТАНОВИВ:
В червні 2026 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» (далі - ПрАТ «ПівнГЗК») про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я внаслідок виконання трудових обов`язків.
Позовна заява мотивована тим, що в період роботи в шкідливих умовах праці на ПрАТ нею отримано два хронічні професійні захворювання.
Зазначені хронічні професійні захворювання, відповідно до Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 21 листопада 2025 року виникли з вини роботодавця.
Згідно Витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 12 лютого 2026 року, позивачу з 27 січня 2026 безстроково встановлена стійка втрата професійної працездатності в розмірі 65% у зв`язку з профзахворюваннями та третя група інвалідності.
Позивач вважає, що їй не було забезпечено безпечних умов праці, вона втратила працездатність, виконуючи тривалий час роботи в напружених та шкідливих умовах праці. Виходячи з характеру захворювань позивач неодноразово знаходилась на лікуванні, позивачу важко виконувати будь-яку роботу, вона відчуває загальну слабкість та постійний біль, обмежена у спілкуванні з оточуючими, вирішенні своїх побутових потреб, що порушує її нормальні життєві зв`язки.
Посилаючись на викладене, просила суд стягнути з відповідача ПрАТ «ПівнГЗК» 747 100,80 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я.
Рішенням Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 03 серпня 2026 року позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з ПрАТ «ПівнГЗК» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 450 000 грн без стягнення податків та обов`язкових платежів.
Стягнуто з ПрАТ «ПівнГЗК» судовий збір у розмірі 4 500 грн на користь держави.
В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції у частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог позивачки про стягнення моральної шкоди.
Апеляційна скарга мотивована тим, що позивачкою не надано доказів на підтвердження заявлених вимог тому відповідач вважає, що вони не підтверджують наявності підстав для відшкодування моральної шкоди та не доводять наявність складу цивільного правопорушення, необхідного для відшкодування моральної шкоди.
Зазначає, що судом безпідставно не враховані аргументи відповідача про те, що матеріали справи не містять доказів звернення позивача з проханням змінити їй умови праці. Суд залишив поза увагою обставини, які свідчать про відсутність підстав вважати, що відповідач був обізнаний про неможливість подальшого виконання позивачем роботи в умовах, у яких він перебував. Фактично позивачка не зверталась до відповідача із заявами про переведення в інші умови праці, не повідомляла про небажання працювати у відповідних умовах що свідчить про те, що позивачка усвідомлювала характер умов праці, регулярно проходила обов`язкові медичні огляди та допускалась до роботи за їх результатами. Отже, відповідач не був обізнаний про наявність у позивачки протипоказань до виконання трудових обов`язків, а відтак об`єктивно не мав підстав для зміни умов праці чи відсторонення її від роботи.
Апелянт звернула увагу на те, що рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 24 липня 2026 року у справі № 904/2684/25 (904/3596/26) з АТ «Криворізький залізорудний комбінат» на користь ОСОБА_1 вже стягнуто моральну шкоду, завдану ушкодженням здоров`я.
Крім того апелянт вказує на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, зокрема на те, що суд першої інстанції відніс цю справу до категорії малозначних та призначив її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
З посиланням на судову практику Верховного Суду та Дніпровського апеляційного суду, апелянт зазначає, що позивачем не обґрунтовано розмір моральної шкоди, сума не відповідає розумності та справедливості.
Також вказує, що цивільно-процесуальним законодавством на рівні імперативних норм врегульовано зміст резолютивної частини судового рішення. Згідно з частиною сьомою статті 265 ЦПК України у разі необхідності в резолютивній частині рішення суду вказується, зокрема про порядок і строк виконання рішення.
Всупереч ст. 19 ЦПК України, цивільний суд вирішив податковий спір, що не відноситься до його юрисдикції.
Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у постанові від 25 березня 2024 року у справі № 461/2729/22 вже зауважувала, що тлумачення статті 265 ЦПК України дає підстави для висновку, що її положення не містять імперативної вказівки щодо додаткової деталізації суми, яка на підставі рішення суду підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, із вказівкою про утримання податків та інших обов`язкових платежів.
Наполягає на тому, що рішення суду в частині задоволення позовних вимог та визначення порядку оподаткування сум моральної шкоди, не відповідає п. 1 ст. 129 Конституції України, тобто не є законним, оскільки суперечить нормам процесуального права України (ст. 2, 89, 263, 264 ЦПК України) та матеріального права (підпункт "а" підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України).
Враховуючи зазначене, є підстави для зміни судового рішення та виключення із мотивувальної та резолютивної частини рішення визначення порядку оподаткування моральної шкоди.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача ПрАТ «ПівнГЗК» - адвоката Рабко Т.О., яка підтримала доводи апеляційної скарги відповідача та просила її задовольнити, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Судом установлено та убачається з матеріалів справи, що позивачка ОСОБА_1 в період з 11 жовтня 2012 року по 08 лютого 2019 року працювала машиністом конвеєра дробильної фабрики на ПрАТ «ПівнГЗК» в умовах впливу шкідливих факторів.
Згідно п. 14 Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 21 листопада 2025 року ОСОБА_1 встановлено діагнози: 1) радикулопатія попереково-крижова L5,S1 та шийна С6,С7 з помірно вираженими порушеннями статико-динамічними порушеннями хредта на тлі остеохондрозу,спондилоартрозу, кил дисків L3-S1, стійким та вираженим больовим і м`язово-тонічним синдромами, периферичним нейросудинним синдромом, нейродистрофією у вигляді двобічного плечолопаткового пері артрозу (ПФ другого ступеня), остеоартзозу у поєднанні з періартрозом ліктьових суглобів (ПФ першого ступеня) і колінних суглобів (ПФ другого ступеня). М 54.1. 2) Хронічний (пиловий) бронхіт першої стадії. Помірний пневмофіброз. Легенева недостатність першого ступеня. J4 (а.с.22-24).
Відповідно до п.п. 17, 18, 19 14 Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 21 листопада 2025 року, ОСОБА_1 працюючи в період з 11 жовтня 2012 року по 08 лютого 2019 року машиністом конвеєра дробильної фабрики № 2 ПрАТ «ПівнГЗК» підпадала під вплив концентрацій аерозолів фібро генної дії та параметрів важкості праці, які також перевищували нормативні значення.
Причиною виникнення хронічного захворювання (отруєння) є важкість праці та пил, переважно фібро генної дії.
З витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 125/26/247/В від 12 лютого 2026 року позивачу встановлено з 21 листопада 2025 року третю групу інвалідності та 65 % втрати професійної працездатності (а.с.26-27).
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції керувався вимогами ч.2 ст. 153, ст. 173, ч.1 ст. 237-1 КЗпП України й виходив з обов`язку відповідача відшкодувати на користь позивача моральну шкоду у зв`язку з отриманими нею на виробництві відповідача професійними захворюваннями.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Згідно ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Частиною першої ст. 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
У пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Як вбачається із матеріалів справи, згідно п. 14 Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 21 листопада 2025 року ОСОБА_1 встановлено діагнози: 1) радикулопатія попереково-крижова L5,S1 та шийна С6,С7 з помірно вираженими порушеннями статико-динамічними порушеннями хредта на тлі остеохондрозу,спондилоартрозу, кил дисків L3-S1, стійким та вираженим больовим і м`язово-тонічним синдромами, периферичним нейросудинним синдромом, нейродистрофією у вигляді двобічного плечолопаткового пері артрозу (ПФ другого ступеня), остеоартзозу у поєднанні з періартрозом ліктьових суглобів (ПФ першого ступеня) і колінних суглобів (ПФ другого ступеня). М 54.1. 2) Хронічний (пиловий) бронхіт першої стадії. Помірний пневмофіброз. Легенева недостатність першого ступеня. J4 (а.с.22-24).
Відповідно до п.п. 17, 18, 19 14 Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 21 листопада 2025 року, ОСОБА_1 працюючи в період з 11 жовтня 2012 року по 08 лютого 2019 року машиністом конвеєра дробильної фабрики № 2 ПрАТ «ПівнГЗК» підпадала під вплив концентрацій аерозолів фібро генної дії та параметрів важкості праці, які також перевищували нормативні значення.
Причиною виникнення хронічного захворювання (отруєння) є важкість праці та пил, переважно фібро генної дії.
Загальний стаж роботи позивача 24 роки 11 місяці, з них: 11 років 05 місяців за професією, 5 років у цеху в умовах впливу шкідливих факторів на АТ «Криворізький залізорудний комбінат» та 6 років 04 місяці у цеху в умовах впливу шкідливих факторів на ПрАТ «ПівнГЗК», що підтверджується копією трудової книжки та розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 21 листопада 2025 року.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що професійні захворювання позивача, які завдають їй фізичного болю та душевних страждань, виникли, зокрема, з вини ПрАТ «ПівнГЗК», яким було допущено перевищення гранично допустимого рівня небезпечних та шкідливих факторів.
Виходячи із наведених вище обставин, колегія суддів вважає, що позивачу ОСОБА_1 заподіяно моральну шкоду і він має право на її відшкодування.
Так, у зв`язку з захворюванням змінився образ і якість її життя, через погіршення стану здоров`я вона позбавлений можливості повноцінно реалізовувати свої звички та бажання, вести звичний спосіб життя. Вона втратила працездатність, виконуючи тривалий час роботи в напружених та шкідливих умовах праці. Виходячи з характеру захворювань позивач неодноразово знаходилась на лікуванні, позивачу важко виконувати будь-яку роботу, вона відчуває загальну слабкість та постійний біль, обмежена у спілкуванні з оточуючими, вирішенні своїх побутових потреб, що порушує її нормальні життєві зв`язки.
Крім того, згідно рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.
Сам факт втрати професійної працездатності, з точки зору погіршення здоров`я, втрати важливих особистих здібностей, зміни життєвого укладу, необхідності лікування, веде до висновків про наявність моральної шкоди. Зазначене також випливає з положень ст. 3 Конституції України, відповідно до якої людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Зазначений висновок суду першої інстанції є обґрунтованим, відповідає вимогам діючого законодавства, обставинам справи та узгоджується з роз`ясненнями, наданими Пленумом Верховного Суду України в п. 13 Постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 з подальшими змінами та доповненнями.
Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги відповідача про те, що визначений судом розмір моральної шкоди є значно завищеним, таким, що не відповідає роз`ясненням, що містяться у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної шкоди».
Виходячи з наведених вище обставин, враховуючи глибину фізичних та моральних страждань позивачки, ступінь втрати нею професійної працездатності внаслідок отриманих професійних захворювань в розмірі 65 % та встановлення третьої групи інвалідності, потребу в проходженні курсів лікування у медичних закладах, а також період праці позивачки на підприємстві відповідача, з них 06 років 04 місяці позивачка працювала у цеху в умовах впливу шкідливих факторів, порушення нормальних життєвих зв`язків позивачки, враховуючи те, що позивач повинна постійно проходити лікування, щоденно переносить фізичний біль та моральні переживання. Наслідки отриманих на виробництві професійних захворюваннь обмежують її активну діяльність і вимагають від неї додаткових зусиль для організації свого життя. Значну частину часу вона витрачає на підтримання свого здоров`я, що порушує її нормальні життєві зв`язки. При цьому позивач розуміє, що стан її здоров`я не відновиться навіть при лікуванні. Відчуває фізичні страждання, психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, що впливає на його моральний стан.
Колегія суддів, беручи до уваги конкретні обставини даної справи, тяжкість наслідків отриманих професійних захворювань, наявність фізичних страждань позивачки, що в свою чергу викликають моральні страждання вважає, що розмір моральної шкоди визначений без повного урахування роз`яснень п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 р. (з подальшими змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до якого розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин.
Тому колегія суддів приймає до уваги доводи апеляційної скарги відповідача, щодо незгоди з визначеним судом першої інстанції розміром моральної шкоди, оскільки він не відповідає засадам розумності, виваженості, справедливості та є необґрунтованим.
Так, в судовому засіданні встановлено, що у зв`язку з професійними захворюваннями позивачці заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що вона втратила професійну працездатність, на теперішній час у розмірі 65 %, та встановлення третьої групи інвалідності. Після втрати працездатності, у позивачки змінилися умови життя, вона позбавлена можливості реалізовувати свої звички та бажання. Періодично проходить лікування, однак, незважаючи на постійні курси лікування, покращення в стані здоров`я не спостерігається.
Виходячи з цих обставин, колегія суддів, беручи до уваги характер отриманих професійних захворювань, стаж роботи позивачки в умовах впливу шкідливих факторів саме на підприємстві відповідача, впродовж 06 років 04 місяців, із загального стажу її праці в шкідливих умовах - 11 років 04 місяці, що потягло втрату працездатності, розмір втрати професійної працездатності, стан здоров`я потерпілої, тяжкість вимушених змін у її життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, вважає за необхідне, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, змінити рішення суду в частині визначеного судом розміру моральної шкоди і зменшити її з 450 000 грн до 300 000 грн.
На підставі наведеного вище колегія суддів приймає до уваги доводи апеляційної скарги відповідача про те, що судом стягнуто моральну шкоду в завищеному розмірі без врахування засад розумності, виваженості й справедливості та судової практики в аналогічних справах.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги відповідача ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» про те, що в діях відповідача відсутня протиправна поведінка, оскільки Актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 21 листопада 2025 року встановлено порушення відповідачем законодавства про охорону праці, гігієнічні регламенти і нормативи.
Крім того, відсутність причинного зв`язку між завданою позивачці шкодою і протиправною поведінкою відповідача, не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я на виробництві, оскільки до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв`язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу.
Отже, Закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов`язку власника відшкодувати моральну шкоду.
Посилання представника відповідача в апеляційній скарзі на те, що суд не врахував добровільність праці позивача на підприємстві відповідача, не приймаються до уваги колегією суддів, оскільки це знімає з відповідача обов`язку виконати вимоги ч. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці», якими передбачений обов`язок власника або уповноваженого ним органу створити на робочому місці умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці й нести відповідальність в законом вставленому порядку за їх невиконання.
Спростовуються й доводи відповідача щодо відсутності підстав відшкодування позивачці моральної шкоди, оскільки, факт заподіяння такої шкоди, у зв`язку з отриманими професійними захворюваннями, встановлений в судовому засіданні. Так, позивач пропрацювала у шкідливих умовах праці на підприємстві відповідача 06 років 05 місяців, отримала два хронічних професійних захворювання, вимушена проходити курси лікування, потребує реабілітації, переносить як фізичні так і моральні страждання та переживання, вимушена докладати додаткових зусиль для організації свого життя.
Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що якщо юридична особа відшкодовує (виплачує) на користь фізичної особи моральну шкоду, завдану порушенням трудових прав, ця особа, виступаючи щодо такої фізичної особи податковим агентом, зобов`язана (у випадках, передбачених ПК України) утримати і перерахувати податок із суми такого доходу, колегією суддів відхиляються з наступних підстав.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що, відповідно до пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 16 січня 2020 року № 466 ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинності 23 травня 2020 року, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.
Тобто, чинним податковим законодавством передбачено, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішення, включаються до оподаткованого доходу платника податку, відповідно підлягають оподаткування, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю.
Аналогічний правовий висновок викладено й у постанові Верховного Суду від 21 червня 2022 року у справі № 599/645/21.
Як вбачається з матеріалів справи, в даному випадку мова йде про суми відшкодування збитків, завданих платнику податків внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю, отже вищевказані зміни не поширюються на оподаткування сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю.
Посилання апелянта в апеляційній скарзі на порушення судом норм процесуального права не є підставою для скасування оскаржуваного рішення та відмови в задоволенні позовних вимог позивачки, оскільки такі порушення не призвели до ухвалення неправильного рішення по суті.
Відповідно ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У зв`язку з чим, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про наявність підстав для зміни рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру судового збору, стягнутого з ПрАТ «ПівнГЗК» на користь держави та зменшує цей розмірі з 4 500 грн до 3 000 грн, тобто до мінімального розміру судового збору, визначеного п.п 1 п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України «про судовий збір».
В іншій частині рішення суду першої інстанції відповідає нормам матеріального та процесуального права.
Крім того, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору за подання апеляційної скарги, відповідачу ПрАТ «ПівнГЗК» підлягає компенсація за рахунок держави у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України судового збору в сумі 1 800 грн за подання відповідачем апеляційної скарги пропорційно розміру задоволених вимог апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 367, ст. 374, п. 2 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» задовольнити частково.
Рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 03 серпня 2026 року змінити в частині розміру моральної шкоди, стягнутої з Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 , зменшивши цей розмір з 450 000 грн до 300 000 (триста тисяч) грн.
Рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 03 серпня 2026 року змінити в частині розміру судових витрат, стягнутих з Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь держави, зменшивши цей розмірі з 4 500 грн до 3 000 (три тисячі) грн.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Судовий збір, понесений Приватним акціонерним товариством «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» за подачу апеляційної скарги в розмірі 1 800 (одна тисяча вісімсот) грн компенсувати за рахунок держави у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 24 вересня 2026 року.
Головуючий:
Судді: