ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/5071/26 Справа № 201/12602/25 Суддя у 1-й інстанції - Федоріщев С. С. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 вересня 2026 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді - Свистунової О.В.,
суддів: Ткаченко І.Ю., Пищиди М.М.,
за участю секретаря - Піменової М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро
апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 28 січня 2026 року
у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди , -
Керуючись статтями 259, 268, 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 28 січня 2026 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.
Головуючий О.В. Свистунова
Судді: І.Ю. Ткаченко
М.М. Пищида
ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/5071/26 Головуючий у першій інстанції - Федоріщев С.С. Справа № 201/12602/25 Доповідач - Свистунова О.В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 вересня 2026 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді - Свистунової О.В.,
суддів: Ткаченко І.Ю., Пищиди М.М.,
за участю секретаря - Піменової М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро
апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 28 січня 2026 року
у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди , -
В С Т А Н О В И Л А:
У жовтні 2025 року ОСОБА_2 звернулась до Соборного районного суду міста Дніпра із позовною заявою до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначала, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталась 22 серпня 2020 року з вини ОСОБА_1 , їй спричинені тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку, закритої травми хребта, закритого компресійного перелому тіла першого поперекового хребця без неврологічних розладів, саден 2х проекції лівого суглоба по задній поверхні, 1го в проекції правого ліктьового суглоба по задній поверхні, 3-х на тильній поверхні 1-го пальця лівої стопи, які згідно висновку судово-медичної експертизи виносяться до ушкоджень середньої тяжкості що зумовили тривалий розлад здоров`я, строком понад 3 тижні.
Позивачка посилалася на ті обставини, що внаслідок ДТП їй спричинена моральна шкода, яка полягає у фізичному болі та стражданнях через ушкодження її здоров`я, яке є тяжким і яке спричинено протиправними діями відповідача. Тривалість цих страждань, пов`язана з лікуванням, порушенням нормальних життєвих зав`язків. Через стресовий стан, в якому позивачка знаходила після ДТП та в період лікування, враховуючи пережиті страждання та переживання, в неї стався гострий інфаркт міокарда, в наслідок якого вона знову потрапила до лікарні.
Вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у справі №201/10658/20 від 06 липня 2023 року ОСОБА_1 було визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України та призначено покарання у виді двох років обмеження волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на один рік.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 11 січня 2024 року вирок Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 06 липня 2023 року щодо ОСОБА_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України скасовано. Звільнено відповідача від кримінальної відповідальності, у зв`язку з закінченням строків давності.
Вказала, що з урахуванням того, що провадження щодо ОСОБА_1 було закрито за нереабілітуючих підстав, позивачка наділена правом звернутися до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди в порядку цивільного судочинства, яким вона скористалась.
У зв`язку з чим просила суд стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 150 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.
Рішенням Соборного районного суду міста Дніпра від 28 січня 2026 року задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) 150000 грн (сто п`ятдесят тисяч гривень 00 копійок) в рахунок відшкодування моральної шкоди.
Додатковим рішенням Соборного районного суду міста Дніпра від 26 березня 2026 року стягнуто з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь держави судовий збір у розмірі 1 211,20 грн.
У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
У відзиві позивач просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Колегія суддів звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом учасники справи повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідками про отримання документів в Електронному суді.
21.09.2026 року до суду апеляційної інстанції було подано клопотання апелянта ОСОБА_1 про розгляд справи без участі апелянта та його представника.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено, що 22 серпня 2020 року близько 15 годин 44 хвилин водій ОСОБА_1 , керуючи технічно справним автомобілем «Daewoo Lanos», реєстраційний номер НОМЕР_3 , який належить ОСОБА_3 , рухався в Соборному районі міста Дніпра по вулиці Панікахи з боку ж/м Сокол в напрямку перехрестя вул. Запорізьке Шосе та вул. Панікахи.
У ході руху ОСОБА_1 , проявляючи крайню неуважність до дорожньої обстановки і її змінам, рухаючись на зелений сигнал світлофора, що дозволяє рух, не надав дорогу транспортним засобам, що завершують рух через перехрестя з вулицею Запорізьке Шосе та вул. Панікахи, внаслідок чого скоїв зіткнення з електро-самокатом «Like Bike» б/н під керуванням ОСОБА_2 , яка рухалася по вул. Запорізьке Шосе з ліва на право за напрямком руху водія ОСОБА_1 на дозволений (зелений) сигнал світлофора, чим порушив вимоги п.16.5 Правил дорожнього руху України, згідно яких: «у разі подання сигналу регулювальником або ввімкнення сигналу світлофора, що дозволяє рух, водій зобов`язаний дати дорогу транспортним засобам, що завершують рух через перехрестя, а також пішоходам, які закінчують перехід», що перебуває у причинному зв`язку з дорожньо-транспортною пригодою.
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди водію електро-самоката «Like Bike» б/н ОСОБА_2 , спричинені тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку, закритої травми хребта, закритого компресійного перелому тіла першого поперекового хребця без неврологічних розладів, саден 2х проекції лівого суглоба по задній поверхні, 1го в проекції правого ліктьового суглоба по задній поверхні, 3-х на тильній поверхні 1-го пальця лівої стопи, які згідно висновку судово-медичної експертизи виносяться до ушкоджень середньої тяжкості що зумовили тривалий розлад здоров`я, строком понад 3 тижні (більш як 21 день), згідно п.2.2.2 «Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених наказом МОЗ України від 17.01.1995 р. № 6.
Вказаними діями ОСОБА_1 вчинив злочин, відповідальність за який передбачена ч. 1 ст. 286 КК України, а саме, порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що заподіяло потерпілій середньої тяжкості тілесне ушкодження.
Відповідно до виписки з медичної картки хворого №5227/738, ОСОБА_2 внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди отримала перелом хребта, лікувалась функціональним методом та знаходилась на стаціонарному лікуванні до 28 вересня 2020 року. Лікувальні й трудові рекомендації, зазначені у виписці з медичної картки хворого №5227/738: явка у поліклініку 29.09.2020 року, амбулаторне лікування у травматолога, ЛФК, обмеження навантаження на хребет і носіння напівжорсткого корсета до 6 місяців з моменту травми.
Згідно з випискою з медичної картки хворого №15504 від 30.11.2020 у ОСОБА_2 стався гострий інфаркт міокарда, в наслідок якого вона потрапила до лікарні та знову знаходилась на стаціонарному лікуванні у період з 09 листопада 2020 року по 30 листопада 2020 року.
Вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у справі №201/10658/20 від 06 липня 2023 року ОСОБА_1 було визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України та призначити покарання у виді двох років обмеження волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на один рік. Звільнено ОСОБА_1 від відбування призначеного основного покарання на підставі ст. 75 КК України з випробовуванням, призначивши іспитовий строк один рік. На підставі п. 1, 2 ч. 1ст. 76 КК України зобов`язано ОСОБА_1 періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання. Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 1500 (одну тисячу п`ятсот) гривень та в рахунок відшкодування моральної шкоди 80000 (вісімдесят тисяч) гривень, а всього 81500 (вісімдесят одна тисяча п`ятсот) гривень.
За змістом вказаного вироку Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у справі №201/10658/20 від 06 липня 2023 року ОСОБА_1 в судовому засіданні свою вину визнав частково.
Згідно висновку експерта від 28.09.2020 № 19/104-9/21175/1176 автомобіль «Део Ланос» р.н. НОМЕР_3 проїжджав повз світлофор на зелений сигнал в напрямку його руху. Елеткро-самокат «Like Bike» проїжджав повз світлофор в напрямку його руху на зелений або зелений миготливий сигнал світлофору, що дозволяє рух.
У даній дорожній обстановці водій автомобіля «Део Ланос» р.н. НОМЕР_3 ОСОБА_1 повинен був діяти згідно вимог п.16.5 Правил дорожнього руху України. При заданому механізмові події, дії водія автомобіля «Део Ланос» р.н. НОМЕР_3 ОСОБА_1 не відповідали вимогам п.16.5 Правил дорожнього руху України, що з технічної точки зору, знаходиться в причинному зв`язку з настанням даної події. Технічна можливість уникнути даної дорожньо-транспортної пригоди для водія автомобіля «Део Ланос» р.н. НОМЕР_3 ОСОБА_1 встановлювалася виконанням ним вимог п.16.5 Правил дорожнього руху, для чого не було будь яких-небудь перешкод технічного характеру, які не дозволяли би йому виконати їх. У даній дорожній обстановці водій електро-самокату «Like Bike» ОСОБА_2 повинна була діяти згідно вимог п.12.3 Правил дорожнього руху. Дії водія електро-самокату «Like Bike» ОСОБА_2 , при заданому механізмі пригоди, не відповідали вимогам п.12.3 Правил дорожнього руху України, що з технічної точки зору, знаходиться в причинному зв`язку з настанням події ДТП. При заданих вихідних даних, водій електро-самокату «Like Bike» ОСОБА_2 мала технічну можливість уникнути зіткнення з автомобілем «Део Ланос» шляхом застосування своєчасного екстреного гальмування із зупинкою електро-самокату до місця зіткнення.
Висновок експертного дослідження від 09.08.2021 № ЕД-19/104-21/24618-ГТ, згідно якого якщо визначати в даній ситуації момент виникнення небезпеки для руху за застарілим підходом, то зважаючи на обмежену оглядовість водію електро-самокату «Like Bike» ОСОБА_2 , а саме двома рядами автомобілів, з-за яких виїхав автомобіль «Деу Ланос», моментом виникнення небезпеки необхідно приймати той момент, коли водій ОСОБА_2 об`єктивно могла виявити вказаний автомобіль «Деу Ланос». А при сучасному підході, який більш доречний в даній ситуації, моментом виникнення небезпеки для руху водію електро-самокату «Like Bike» ОСОБА_2 слід приймати момент, коли автомобіль «Деу Ланос» наблизився на відстань шляху гальмування безпосередньо до перетинання проїзних частин. Даний момент був використаний в проведеному дослідженні. В даній дорожній обстановці водій автомобіля «Деу Ланос» р.н. НОМЕР_3 ОСОБА_1 повинен був діяти згідно вимог п. 16.5 Правил дорожнього руху. В даній дорожній обстановці водій електро-самокату «Like Bike» б/н ОСОБА_2 повинна була діяти згідно вимог п.12.3 Правил дорожнього руху. Технічна можливість уникнути зіткнення з електро-самокатом «Like Bike» б/н для водія автомобіля «Деу Ланос» р.н. НОМЕР_3 ОСОБА_1 , встановлювалася виконанням ним вимог п.16.5 Правил дорожнього руху, для чого не було яких небудь перешкод технічного характеру, які не дозволяли би йому виконати їх. При заданих вихідних даних водій електро-самокату «Like Bike» б/н ОСОБА_2 не мала технічної можливості уникнути зіткнення з автомобілем «Деу Ланос» шляхом застосування своєчасного екстреного гальмування із зупинкою електро-самокату до місця зіткнення. При заданих вихідних даних, дії водія автомобіля «Деу Ланос» р.н. НОМЕР_3 ОСОБА_1 не відповідали вимогам п.16.5 Правил дорожнього руху, що з технічної точки зору перебуває в причинному зв`язку з настанням даної дорожньо-транспортної пригоди. При заданих вихідних даних, в діях водія електро-самокату «Like Bike» ОСОБА_2 невідповідностей вимогам п.12.3 Правил дорожнього руху не вбачається.
Медична довідка КНП «МКЛ№16»ДМР», згідно якої ОСОБА_2 була доставлена в лікарню № 16 з діагнозом: перелом хребта.
Висновок експерта № 2625е від 08.09.2020, згідно якого у ОСОБА_2 виявлені тілесні ушкодження у вигляді сумісної тупої травми тіла, а саме: закритої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку; закритої травми хребта, закритого компресійного перелому тіла першого поперекового хребця без неврологічних розладів; саден 2х в проекції лівого ліктьового суглоба по задній поверхні, 2-х на тильній поверхні 1-го пальця лівої стопи. Можливо вказати що вони спричинені незадовго до надходження на стаціонарне лікування в КНП «МКЛ№16» ДМР», тобто і в термін на який вказує обстежена та вказано в постанові слідчим та спричинені від дії тупого (тупих) твердого (твердих) предмету (предметів) чи удару об такий (такі), якими не виключно, що могли бути виступаючи частини рухомих автозасобів, тобто за умов дорожньо-транспортної події. Дані тілесні ушкодження відносяться до середнього ступеня тяжкості, що зумовлюють тривалий розлад здоров`я, строком понад 3 тижні (більш як 21 день).
Ухвалюючи вирок у справі №201/10658/20, суд вважав доведеним поза розумним сумнівом той факт, що обвинувачений ОСОБА_1 22.08.2020 о 15:44 з боку ж/м Сокол в напрямку перехрестя вул. Запорізьке Шосе та вул. Панікахи під час керування автомобілем «Daewoo Lanos» р.н. НОМЕР_3 , який належить ОСОБА_3 , не виконав вимоги п.16.5 Правил дорожнього руху України, які наголошують: п.16.5 «у разі подання сигналу регулювальником або ввімкнення сигналу світлофора, що дозволяє рух, водій зобов`язаний дати дорогу транспортним засобам, що завершують рух через перехрестя, а також пішоходам, які закінчують перехід» невиконання якого перебуває у причинному зв`язку з наслідками, що настали, що і стало причиною ДТП, згідно висновку експерта описаного вище і, враховуючи тяжкість тілесних ушкоджень потерпілої, дії обвинуваченого органом досудового слідства вірно кваліфіковані за ч. 1 ст. 286 КК України як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що заподіяло потерпілій середньої тяжкості тілесне ушкодження.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 11 січня 2024 року вирок Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 06 липня 2023 року щодо ОСОБА_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України скасовано. Звільнено ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності за ч.1 ст.286 КК України на підставі п.2 ч.1 ст.49 КК України, у зв`язку з закінченням строків давності.
Кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 1202004[телефон приховано] від 23 серпня 2020 року, за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, закрито, на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України. Цивільний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 залишено без розгляду.
Разом з тим, судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 22 серпня 2020 року вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 286 КК України, яке карається штрафом від трьох тисяч до п`яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років, та відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії нетяжких.
Також під час апеляційного розгляду обвинуваченому роз`яснено наслідки звільнення від кримінальної відповідальності, зокрема те, що ці підстави є нереабілітуючим.
Відповідно до приписів ч. 6 ст.82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування.
Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року, заява № 38722/02).
Ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Предметом спору є відшкодування моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки.
Згідно з частиною 1 ст. 1166 ЦК України шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Відповідно до частин 2 та 5 ст. 1187 ЦК шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Обов`язок відшкодувати завдану шкоду, завдану внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок.
Відсутність складу злочину, наприклад, у разі закриття кримінального провадження за правилами КПК України не означає відсутність вини для цивільно-правової відповідальності. При цьому постанова про закриття кримінального провадження є доказом, який повинен досліджуватися та оцінюватися судом у цивільній справі в порядку, передбаченому ЦПК України.
Потерпілий має надати докази, що підтверджують факт завдання шкоди внаслідок ДТП, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов`язана відшкодувати шкоду.
Особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об`єкта зобов`язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов`язок відшкодувати завдану шкоду, як винні, так і невинні володільці об`єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.
Разом із цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.
Під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду. При цьому особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними.
Обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди.
Такі правові висновки зроблені Верховним Судом у постановах: від 05.06.2019 у справі № 466/4412/15-ц (провадження № 61-37654св18); від 15.08.2019 у справі № 756/16649/13-ц (провадження № 61-26702св18); від 02.10.2019 у справі № 447/2438/16-ц (провадження № 61-26195св18); від 11.12.2019 у справі № 601/1304/15-ц (провадження № 61-33216св18).
Колегія суддів не бере до уваги доводи апелянта щодо винуватості ОСОБА_2 , які, на його думку, підтверджуються висновком експерта № 19/104-9/21175/1176 від 28 вересня 2020 року, оскільки зазначений висновок сам по собі не є беззаперечним доказом винуватості останньої.
Висновок експерта підлягає оцінці судом у сукупності з іншими доказами, наявними у матеріалах справи, та не має наперед установленої сили. При цьому з його змісту не вбачається безпосереднього встановлення експертом обставин, які б однозначно свідчили про винуватість ОСОБА_2 у вчиненні відповідних дій. Питання щодо наявності вини, причинного зв`язку та правової оцінки поведінки особи належить до компетенції суду, а не експерта.
Таким чином, посилання апелянта на висновок експерта № 19/104-9/21175/1176 від 28 вересня 2020 року як на доказ безпосередньої винуватості ОСОБА_2 є необґрунтованим, а наведені на його підставі доводи не можуть бути покладені в основу висновку суду про її винуватість.
Особливість правил відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, полягає в наявності лише трьох підстав для відповідальності, а саме: наявність шкоди; протиправна дія заподіювача шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною дією та шкодою.
Вина заподіювача шкоди не вимагається. Тобто особа, яка завдала шкоди джерелом підвищеної небезпеки, відповідає й за випадкове її завдання (без вини). Відповідальність такої особи поширюється до межі непереборної сили. Тому її називають підвищеною.
До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд України у постанові від 03.12.2014 у справі № 6-183цс14.
Обов`язок відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, покладається на володільця джерела. Правила частини другої статті 1187 ЦК України передбачають, що володільцем джерела підвищеної небезпеки є особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
З огляду на викладене, відсутність вини водія забезпеченого транспортного засобу та закриття кримінального провадження відносно нього не звільняє від обов`язку відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки.
Така правова позиція викладена у постанові від 01.07.2020 у справі № 554/858/19 (провадження № 61-6775св20).
Згідно з частиною 1, п. 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.
Відповідно до частин 3-4 ст. 23 ЦК України якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.
Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у порушенні психологічного благополуччя, переживаннях, стражданнях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, фізичному та психологічному пристосуванні до порушень у стані здоров`я.
Суд повинен з`ясувати, чим підтверджується факт завдання позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони завдані, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює завдану йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого; тяжкість вимушених змін у його життєвих стосунках; можливість, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.12.2020 у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19), зазначила, що визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Колегія суддів не погоджується у повному обсязі з доводами апелянта про недоведеність позивачкою причинно-наслідкового зв`язку між дорожньо-транспортною пригодою, спричиненими внаслідок неї тілесними ушкодженнями та погіршенням стану її здоров`я, що призвело до виникнення гострого інфаркту міокарда.
Судом встановлено, що позивачка в обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що через стресовий стан, в якому позивачка знаходила після ДТП та в період лікування, враховуючи пережиті страждання та переживання, в неї стався гострий інфаркт міокарда, в наслідок якого вона знову потрапила до лікарні.
Колегія частково погоджується із доводами апелянта, що сам по собі факт виникнення інфаркту міокарда після ДТП, безумовно, не може автоматично свідчити про наявність причинно-наслідкового зв`язку.
Водночас при вирішенні цього питання суд першої інстанції має оцінювати не окрему обставину, а всі наявні у справі докази в їх сукупності, з урахуванням послідовності подій, характеру отриманих позивачкою ушкоджень, тривалості лікування та її психоемоційного стану після ДТП.
Отже, доводи апелянта про те, що позивачкою не доведено причинно-наслідкового зв`язку, фактично зводяться до незгоди з оцінкою судом доказів та не спростовують встановлених судом обставин щодо характеру і тривалості страждань позивачки.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апелянта про недоведеність причинно-наслідкового зв`язку самі по собі не спростовують висновків суду першої інстанції щодо наявності у позивачки моральної шкоди та обставин, які були враховані судом при визначенні її розміру.
Вирішуючи питання щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди у розмірі 150 000,00 грн, суд виходить із того, що внаслідок протиправних дій відповідача позивачці дійсно завдано моральної шкоди, яка полягає у фізичному болю, душевних стражданнях та істотному порушенні її звичного способу життя у зв`язку з отриманими внаслідок дорожньо-транспортної пригоди тілесними ушкодженнями.
Як встановлено судом, ушкодження здоров`я позивачки мають тяжкий характер та зумовили необхідність тривалого лікування і відновлення. Перебування на лікуванні, необхідність проходження медичних процедур та обмеження у повсякденному житті об`єктивно призвели до фізичних страждань та порушення нормальних життєвих зв`язків позивачки.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що після тривалого лікування, зумовленого наслідками дорожньо-транспортної пригоди, у позивачки стався інфаркт міокарда, у зв`язку з чим вона повторно була госпіталізована та тривалий час перебувала на стаціонарному лікуванні. Зазначені обставини свідчать про значну тривалість та інтенсивність фізичних і душевних страждань, яких зазнала позивачка внаслідок заподіяної їй шкоди.
Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд враховує характер та тяжкість завданих позивачці тілесних ушкоджень, тривалість лікування, необхідність повторної госпіталізації, пов`язаної із погіршенням стану її здоров`я, а також істотне порушення нормального укладу її життя та тривалість спричинених цим фізичних і душевних страждань.
З урахуванням наведених обставин, а також виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що заявлений позивачкою розмір моральної шкоди у сумі 150 000,00 грн обґрунтованим та таким, що відповідає характеру і обсягу заподіяних їй моральних страждань.
Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга Департаменту патрульної поліції підлягає залишенню без задоволення, а рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 22 серпня 2022 року - без змін.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 259, 268, 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 28 січня 2026 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 24 вересня 2026 року.
Головуючий О.В. Свистунова
Судді: І.Ю. Ткаченко
М.М. Пищида