25.09.26
22-ц/812/1427/26
Провадження № 22-ц/812/1427/26
П О С Т А Н О В А
іменем України
25 вересня 2026 року м. Миколаїв
справа № 490/6122/24
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Тищук Н.О.,
суддів: Коломієць В.В., Муругова В.В.,
із секретарем - Лівшенком О.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
ОСОБА_1
на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва, ухвалене 30 квітня 2026 року суддею Шолох Л.М. у приміщенні цього ж суду, (дата складання повного тексту не зазначена), у цивільній справі за позовом
заступника керівника Окружної прокуратури м. Миколаєва
в інтересах держави до Миколаївської міської ради
до ОСОБА_1 ,
про усунення перешкод територіальної громади м. Миколаєва у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою,
у с т а н о в и в:
1.Описова частина
Короткий зміст вимог позовної заяви
У липні 2024 року заступник керівника Окружної прокуратури м. Миколаєва звернувся до суду з указаним вище позовом.
Позивач зазначав, що рішенням Миколаївської міської ради від 16.09.2014 року №43/40 (пункти 13, 13.2 розділу 4) затверджено проєкт землеустрою та надано у приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку загальною площею 1000 кв.м. з кадастровим номером [номер приховано]:01:052:0219 (під житловою забудовою одно - та двоповерховою), у тому числі 1000 кв.м. під прибудинковою територією, із земель комунальної власності з віднесенням до земель житлової забудови для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 .
У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (далі Державний реєстр прав) за ОСОБА_1 03.10.2014 року зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 1000 кв.м. з кадастровим номером [номер приховано]:01:052:0219 по АДРЕСА_1 (запис № 7236655), а 06.10.2014 видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно індексний номер 27727175.
Згідно інформації Регіонального офісу водних ресурсів у Миколаївській області від 25.10.2023 року за даними Миколаївської міської ради, рішень щодо затвердження документації із землеустрою з визначення водоохоронних зон та прибережних захисних смуг на території землекористування міста Миколаєва не приймалось. Також за вказаною інформацією ділянка з кадастровим номером [номер приховано]:01:052:0219 накладається на визначену в законодавстві прибережну захисну смугу водного об`єкту річки Південний Буг шириною 100 м. в межах міста Миколаєва, яка відповідно до статті 79 ВК України належить до великих річок загальнодержавного значення.
Згідно з інформацією Миколаївської міської ради від 23.01.2024 відповідно до викопіювань з ортофотоплану Геоінформаційної системи містобудівного кадастру Миколаївської міської ради відстань від урізу води до південної межі земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:01:052:0219 складає 59 м, до північної 87 м.
Згідно з актами обстежень від 29.12.2023 року, наданим Миколаївською міською радою, земельна ділянка з кадастровим номером [номер приховано]:01:052:0219 вільна від будь-яких будівель, огороджень, будівельних матеріалів. На земельній ділянці росте багаторічна трав`яна рослинність. Відсутність забудови на цій ділянці також підтверджується витягом з ортофотоплану Геоінформаційної системи містобудівного кадастру Миколаївської міської ради, що міститься в матеріалах справи.
Отже, земельна ділянка з кадастровим номером [номер приховано]:01:052:0219 повністю входить у прибережну захисну смугу р. Південний Буг.
Відповідно до інформації Управління екології та природних ресурсів Миколаївської обласної військової адміністрації від 28.11.2023 року, за період з 2013 року землевпорядна документація щодо відведення у приватну власність ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:01:052:0219 по пров. Прикордонний третій, 31 на розгляд не надходила, висновки про погодження/відмову не надавались.
При цьому, містобудівним документом, чинним як на момент виникнення спірних правовідносин, так і на даний час, є Генеральний план міста Миколаєва (далі Генеральний план), затверджений рішенням Миколаївської міської ради від 18.06.2009 №35/18. Даним містобудівним документом не встановлено прибережні захисні смуги річки Південний Буг, у тому числі відносно території, до якої входить земельна ділянка з кадастровим номером [номер приховано]:01:052:0219, зазначене підтверджується інформацією Департаменту містобудування, архітектури, капітального будівництва та супроводження проектів розвитку Миколаївської обласної військової адміністрації від 12.02.2024 року.
Як вбачається з інформації, наданої Департаментом архітектури та містобудування Миколаївської міської ради від 17.06.2024 року, згідно з основним кресленням Генерального плану міста Миколаєва, затвердженого рішенням Миколаївської міської ради від 18.06.2009 №35/18, земельна ділянка з кадастровим номером [номер приховано]:01:052:0219 віднесена до територій зелених насаджень загального користування.
При цьому оскаржуване рішення міської ради та затверджений ним проєкт землеустрою (план кадастрової зйомки, план зон обмежень та ін.), безпосередньо підтверджують те, що на всю площу ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:01:052:0219 (000 кв.м) встановлено та безстроково діють обмеженння за кодами «05» - водоохоронне обмеження та «05.01.» - водоохоронна зона.
Посилаючись на порушення рішенням Миколаївської міської ради прав власника та законного володільця земельної ділянки водного фонду, позивач, з урахуванням заяви про зміну предмету позову від 18.06.2025 року, просив:
-усунути перешкоди територіальній громаді міста Миколаєва у
користуванні та розпорядженні землею водного фонду шляхом визнання незаконними і скасування пунктів 13, 13.2 розділу 4 рішення Миколаївської міської ради від 16.09.2014 № 43/40 про затвердження проєкту землеустрою та надання у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 1000 кв. м з кадастровим номером [номер приховано]:01:052:0219 (під житловою забудовою одно-та двоповерховою), у тому числі 1000 кв.м під прибудинковою територією, із земель комунальної власності, з віднесенням до земель житлової забудови, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_2 ;
-витребувати від ОСОБА_1 земельну
ділянку площею 1000 кв. з кадастровим номером [номер приховано]:01:052:0219 по АДРЕСА_2 на користь територіальної громади м. Миколаєва в особі Миколаївської міської ради.
Узагальнені доводи інших учасників
Миколаївська міська рада проти задоволення позову заперечувала, посилаючись на те, що проєкт виділення спірної земельної ділянки був погоджений у встановленому законодавством порядку на підставі чого Миколаївська міська рада затвердила проєкт землеустрою та прийняла рішення про відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 на законних підставах.
Представник відповідачки ОСОБА_1 адвокат Гриненко І.І. просив у задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що відведення земельної ділянки та розроблення проєкту землеустрою було погоджено усіма органами місцевого самоврядування та державної влади. Будь-яких обмежень та заборон, у тому числі на законодавчому рівні, не існувало. Також представник вказував на те, що при пред`явленні позову про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави/територіальної громади, прокурором до позову не додано документів, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, визначеної експертно-грошовою оцінкою земельної ділянки.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 30 квітня 2026 року позов задоволено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що судом встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером [номер приховано]:01:052:0219 повністю входить у прибережну захисну смугу р. Південний Буг.
Проєкт виділення земельної ділянки ОСОБА_1 не містить погоджень органу у сфері охорони навколишнього природного середовища та центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства. Вказане свідчить про незаконну зміну цільового призначення спірної земельної ділянки.
Відповідно до пояснювальної записки, експлікації земельних угідь, земельна ділянка, що відводилась у власність ОСОБА_1 , має обмеження у використанні з кодом 05.01- водоохоронна зона на всю площу 0,1000 га. З цього вбачається, що приймаючи у власність вказану земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:01:052:0219, ОСОБА_1 знала, що вона входить до водоохоронної зони та на неї поширюються водоохоронні обмеження.
Зазначені обставини викликають сумніви у добросовісності дій набувача оспорюваної земельної ділянки, оскільки процедура прийняття рішення про надання земельної ділянки у власність включає участь в цьому процесі особи, яка виявляє бажання її отримати. При цьому особа очікує позитивного результату і цікавиться наслідками розгляду її заяви.
Отже, судом встановлено недобросовісну поведінку відповідачки ОСОБА_1 під час безоплатного отримання у власність спірної земельної ділянки, що входить у прибережну захисну смугу р. Південний Буг.
Законодавча вимога про внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна стосується лише добросовісного набувача такого майна, отже відповідачки ОСОБА_1 не стосується.
Оскільки особа, яка діяла недобросовісно, отримавши безоплатно земельну ділянку всупереч вимог закону, з чітким умислом, у будь-якому випадку не понесе «індивідуальний та надмірний тягар» внаслідок її повернення у власність територіальної громади.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі представник відповідача адвокат Гриненко І.І., посилаючись на незаконність, необґрунтованість рішення суду першої інстанції, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалите нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Узагальнені доводи апеляційної скарги
Апеляційна скарга мотивована тим, що станом на 2012 рік була прийнята й затверджена містобудівна документація м. Миколаєва - Генеральний план міста Миколаєва від 18.06.2009 року, що визнається і підтверджується позивачем у позовній заяві.
Також, станом на момент прийняття спірних рішень Миколаївською міською радою (№ 43/40 від 16.09.2014 року), діяв (був чинним) Робочий проєкт «Встановлення водоохоронних зон та прибережних захисних смуг річок Інгул, Південний Буг і Бузького Лиману на території землекористування м. Миколаєва», затверджений рішенням Миколаївської міської ради за № 17/4 від 31 травня 2012 року.
Таким чином на території населеного пункту м. Миколаїв, станом на 2014 рік, тобто станом на момент формування земельної ділянки та передачі її у власність ОСОБА_1 прибережено-захисні смуги уздовж р. Південний Буг та Бузького лиману визначались саме цією документацією - Робочим проєктом.
Отже, відведена земельна ділянка не знаходилась в межах прибережно-захисної смуги визначеної робочим проєктом «Встановлення водоохоронних зон та прибережних захисних смуг річок Інгул, Південний Буг і Бузького Лиману на території землекористування м. Миколаєва».
Узагальнені доводи інших учасників
У відзиві на апеляційну скаргу представник Окружної прокуратури м. Миколаєва просив у її задоволенні відмовити, рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилався на ті ж обставини, якими обґрунтовував позов.
2.Мотивувальна частина
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора Кость А.В., представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Гриненка І.І., дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Встановлені судом першої інстанції обставини справи
Судом встановлено, що пунктами 13, 13.2 розділу 4 рішення Миколаївської міської ради від 16.09.2014 року №43/40 затверджено проєкт землеустрою та надано у приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку загальною площею 1000 кв. м. з кадастровим номером [номер приховано]:01:052:0219 (під житловою забудовою одно - та двоповерховою), у тому числі 1000 кв.м. під прибудинковою територією, із земель комунальної власності з віднесенням до земель житлової забудови для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 .
З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі Державний реєстр прав) за ОСОБА_1 03.10.2014 року зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 1000 кв.м. з кадастровим номером [номер приховано]:01:052:0219 по АДРЕСА_1 (запис № 7236655), а 06.10.2014 їй видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно індексний номер 27727175.
Згідно інформації Регіонального офісу водних ресурсів у Миколаївській області від 25.10.2023 за даними Миколаївської міської ради рішень щодо затвердження документації із землеустрою з визначення водоохоронних зон та прибережних захисних смуг на території землекористування міста Миколаєва не приймалось. Також за вказаною інформацією ділянка з кадастровим номером [номер приховано]:01:052:0219 накладається на визначену в законодавстві прибережну захисну смугу водного об`єкту річки Південний Буг шириною 100 м. в межах міста Миколаєва, яка відповідно до статті 79 ВК України належить до великих річок загальнодержавного значення.
Згідно з інформацією Миколаївської міської ради від 23.01.2024 відповідно до викопіювань з ортофотоплану Геоінформаційної системи містобудівного кадастру Миколаївської міської ради відстань від урізу води до південної межі земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:01:052:0219 складає 59 м, до північної 87 м.
Згідно з актами обстежень від 29.12.2023, наданим Миколаївською міською радою, земельна ділянка з кадастровим номером [номер приховано]:01:052:0219 вільна від будь-яких будівель, огороджень, будівельних матеріалів. На земельній ділянці росте багаторічна трав`яна рослинність. Відсутність забудови на цій ділянці також підтверджується витягом з ортофотоплану Геоінформаційної системи містобудівного кадастру Миколаївської міської ради.
Відповідно до інформації Управління екології та природних ресурсів Миколаївської обласної військової адміністрації від 28.11.2023 року, за період з 2013 року до сьогодні землевпорядна документація щодо відведення у приватну власність ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:01:052:0219 по пров. Прикордонний третій, 31 на розгляд не надходила, висновки про погодження/відмову не надавались.
При цьому, містобудівним документом, чинним як на момент виникнення спірних правовідносин, так і на даний час, є Генеральний план міста Миколаєва (далі Генеральний план), затверджений рішенням Миколаївської міської ради від 18.06.2009 №35/18. Даним містобудівним документом не встановлено прибережні захисні смуги річки Південний Буг, у тому числі відносно території, до якої входить земельна ділянка з кадастровим номером [номер приховано]:01:052:0219, зазначене підтверджується інформацією Департаменту містобудування, архітектури, капітального будівництва та супроводження проектів розвитку Миколаївської обласної військової адміністрації від 12.02.2024 року.
Як вбачається з інформації, наданої Департаментом архітектури та містобудування Миколаївської міської ради від 17.06.2024 року, згідно з основним кресленням Генерального плану міста Миколаєва, затвердженого рішенням Миколаївської міської ради від 18.06.2009 №35/18, земельна ділянка з кадастровим номером [номер приховано]:01:052:0219 віднесена до територій зелених насаджень загального користування.
Згідно з пунктами 5.1, 5.2 розділу 5 Державних будівельних норм 360-92** «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень», затверджених наказом Державного комітету України у справах містобудування від 17.04.1992 № 44 (далі ДБН 360-92**), які діяли на час виникнення спірних правовідносин, у міських і сільських поселеннях слід передбачати безперервну систему озеленених територій та інших відкритих просторів, які у поєднанні із заміськими повинні формувати комплексну зелену зону. При функціональному зонуванні комплексної зеленої зони (території забудови, міста, зеленої зони) треба виділяти: озеленені території загального користування; озеленені території обмеженого користування і озеленені території спеціального призначення.
Розміщення будинків, споруд та комунікацій на землях зелених зон міста (якщо об`єкти які проектуються, не призначені для відпочинку, спорту або обслуговування приміського лісового господарства), відповідно до підпункту «б» пункту 10.4 розділу 10 ДБН 360-92**, забороняється.
З урахуванням призначення і способів використання в населеному пункті територій зеленних зон загального користування ділянка з кадастровим номером [номер приховано]:01:052:0219, що до них належить, є землею загального користування міста.
Позиція апеляційного суду
Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Згідно зі статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У частині першій статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних права, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Відповідно до частини першої статті 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, зокрема, землі водного фонду.
Згідно із частиною першою статті 58 ЗК України та статтею 4 ВК України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами; землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.
Таким чином, до земель водного фонду України належать землі, на яких хоча й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню й належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.
Чинним законодавством встановлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.
Так, стаття 59 ЗК України передбачає обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлює можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди. Відповідно до частини четвертої статті 84 ЗК України землі водного фонду не можуть передаватись у приватну власність, крім випадків, передбачених законодавством.
Випадки передачі земель водного фонду до приватної власності, зокрема громадян, передбачені частиною другою статті 59 ЗК України.
Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об`єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об`єктів портової інфраструктури та інших об`єктів водного транспорту (частина четверта статті 59 ЗК України).
Отже, за змістом зазначених норм права землі під водними об`єктами загальнодержавного значення, зокрема зайняті поверхневими водами: водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки) і каналами; іншими водними об`єктами; підземними водами та джерелами; внутрішніми морськими водами та територіальним морем, як землі, зайняті водним фондом України, а також прибережні захисні смуги вздовж річок (у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм не можуть передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.
Крім того, за положеннями статті 60 ЗК України та статті 88 ВК України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги. Правовий режим прибережних смуг визначається статтями 60-62 ЗК України та статтями 1, 88-90 ВК України.
Відповідно до статті 60 ЗК України, статті 88 ВК України прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водоймів уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.
Прибережна захисна смуга - частина водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій установлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони.
Відсутність окремого проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.
Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон. Надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у статті 59 ЗК України, суперечить нормам статей 83, 84 цього Кодексу.
Подібний висновок сформульовано Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14.
Таким чином зазначена практика є усталеною.
Згідно з частинами першою, другою, пунктом "ґ" частини третьої статті 83 ЗК України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності.
До земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Частиною другою статті 90 ЗК України передбачено, що порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.
Відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
09.04.2025 року набрав чинності Закон України від 12.03.2025 року № 4292-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилання захисту прав добросовісного набувача».
Цим законом (серед іншого) доповнено статтю 391 ЦК України частиною другою такого змісту: «2. Якщо органом державної влади або органом місцевого самоврядування, незалежно від того, чи мав такий орган відповідні повноваження, вчинялися будь-які дії, спрямовані на відчуження майна, в результаті яких набувачем такого майна став суб`єкт права приватної власності, спори щодо володіння та/або розпоряджання, та/ або користування таким майном відповідним органом державної влади або органом місцевого самоврядування вирішуються на підставі статей 387 і 388 цього Кодексу.».
Для визначення правових підстав витребування майна вагоме значення має встановлення добросовісності/недобросовісності набувача майна.
Зі змісту частини першої статті 390 ЦК України випливає, що недобросовісним набувачем є особи, яка знала або могла знати, що вона володіє майном незаконно.
Велика Палата Верховного Суду вказує, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи мала знати про набуття нею майна всупереч закону, що ставить її добросовісність під час набуття земельної ділянки у власність під обґрунтований сумнів. Відповідний правовий висновок у подібних правовідносинах викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 61), від 15.05.2018 у справі № 372/2180/15-ц, від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, від 30.05.2018 у справі № 469/1393/16-ц.
У пунктах 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц зазначено, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам ЗК України є неможливим; розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постановах від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц; від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц; від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц; від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц; від 15 вересня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц та інших). Тому протиправне зайняття такої земельної ділянки або державну реєстрацію права власності на неї за приватною особою слід розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади.
Ці висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду з огляду на те, що в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що ділянки належать до водного фонду, набуття приватної власності на них є неможливим. Як відомо, якщо в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності, то і володіння є неможливим. Тому ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки водного фонду не приводять до заволодіння порушником такою ділянкою. Отже, як зайняття земельної ділянки водного фонду, так і наявність державної реєстрації права власності на таку ділянку за порушником з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а належним способом захисту прав власника є негаторний позов (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 15 вересня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц)".
Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її правильного вирішення, обґрунтовано виходив з того, що встановлені у справі обставини підтверджують доводи прокурора щодо неможливості передачі спірної земельної ділянки у приватну власність, оскільки земельна ділянка з кадастровим номером [номер приховано]:01:052:0219 розташована в межах прибережної захисної смуги річки Південний Буг, належить до земель водного фонду відповідно до положень статті 4 ВК України та статей 58, 59, 84 ЗК України.
Згідно інформації Регіонального офісу водних ресурсів у Миколаївській області від 25.10.2023 року ділянка з кадастровим номером [номер приховано]:01:052:0219 накладається на визначену в законодавстві прибережну захисну смугу водного об`єкту річки Південний Буг шириною 100 м. в межах міста Миколаєва.
Згідно з інформацією Миколаївської міської ради від 23.01.2024 року відповідно до викопіювань з ортофотоплану Геоінформаційної системи містобудівного кадастру Миколаївської міської ради відстань від урізу води до південної межі земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:01:052:0219 складає 59 м, до північної 87 м.
Проект виділення земельної ділянки ОСОБА_1 не містить погодження органу у сфері охорони навколишнього середовища.
Експлікація земельної ділянки, що була відведена у власність ОСОБА_1 , має обмеження у використанні з кодом 0501 - водоохоронна зона на всю площу - 0,1000 га.
Отже, відповідач ОСОБА_1 , знаючи про такі обмеження, знаючи місце розташування земельної ділянки - за 59 м від урізу води, відповідно знала і розуміла, що земельна ділянка входить до водоохоронної зони та повинна була утриматися від її приватизації.
Тому апеляційний суд приходить до висновку про недобросовісність дій ОСОБА_1 щодо набуття земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:01:052:0219 у власність.
Як зазначено вище в цій постанові, заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України є неможливим; розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу. В силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що ділянки належать до водного фонду, набуття приватної власності на них є неможливим. Наявність державної реєстрації права власності за порушником та фізичне зайняття ним земельної ділянки водного фонду не призводять до правомірного заволодіння такою ділянкою.
Апеляційна скарга ОСОБА_1 не містить доводів, які б безспірно спростовували встановлені судом першої інстанції обставини щодо належності спірної земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:01:052:0219 до земель водного фонду.
Отже, оскільки заволодіння землями водного фонду є неможливим, Миколаївська міська рада надала земельну ділянку в приватну власність ОСОБА_1 без законних на те підстав.
З огляду на викладене рішення Миколаївської міської ради від 16.09.2014 року № 43/40 в частині пунктів 13, 13.2 розділу 4 про затвердження проекту землеустрою та надання у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 1000 кв. м. з кадастровим номером [номер приховано]:01:052:0219 (під житловою забудовою одно - та двоповерховою), у тому числі 1000 кв. м. під прибудинковою територією, із земель комунальної власності, з віднесенням до земель житлової забудови, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_2 , підлягає скасуванню.
Крім того, колегія суддів зауважує, що силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки ОСОБА_1 , проявивши розумну обачність, могла б і повинна була знати про те, що вказана ділянка ймовірно належать до водного фонду, а набуття у приватну власність такої земельної ділянки є неможливим.
Вказану земельну ділянку ОСОБА_1 набула на безоплатній основі.
На час звернення прокурора з позовом земельна ділянка вільна від будь-яких будівель, огороджень, будівельних матеріалів. На земельній ділянці росте багаторічна трав`яна рослинність. Отже, доказів використання земельної ділянки матеріали справи не містять.
За встановлених у цій справі обставин апеляційний суд доходить висновку, що задоволення позову не може бути визнано непропорційним втручанням у права відповідачки в контексті положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у своїх постановах від 18 лютого 2026 року у справі № 536/1904/24 (провадження № 61-16198св25), від 25 березня 2026 року у справі № 199/78/23 (провадження № 61-274св25), від 01 квітня 2026 року у справі № 359/3581/23 (провадження № 61-13931св24).
З огляду на викладене колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин, нормами права, які підлягають застосуванню, встановив фактичні обставини справи, які необхідні для правильного вирішення спору, та дійшов мотивованого висновку про задоволення позовних вимог прокурора.
Доводи апеляційної скарги за своїм змістом зводяться до незгоди з наданою судом першої інстанції оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, разом з тим доказів на спростування встановлених судом першої інстанції обставин апелянтом до апеляційної скарги не надано.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (пункти 1 і 2 частини 1 статті 374 ЦПК України).
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, апеляційна скарга ОСОБА_1 , подана її представником адвокатом Гриненком І.І. залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Щодо судових витрат
Згідно із підпунктами "б", "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається, крім іншого, з нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення та розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Відповідно до вимог частин 1, 13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, витрати, понесені відповідачкою ОСОБА_1 при поданні апеляційної скарги, відносяться на її рахунок.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 30 квітня 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня ухвалення, але за наявності підстав, передбачених статтею 389 ЦПК, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий Н.О.Тищук
Судді: В.В.Коломієць
В.В.Муругов
---------------------------------
Повний текст постанови виготовлено 25 вересня 2026 року