Номер провадження: 22-ц/813/986/26
Справа № 521/9478/19
Головуючий у першій інстанції Мазун І. А.
Доповідач Сегеда С. М.
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15.09.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
Головуючого Сегеди С.М.,
суддів: Громіка Р.Д.,
Драгомерецького М.М.,
за участю:
секретаря Козлової В.А.,
представника ОСОБА_1 - адвоката Боднара М.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Боднар Максим Олександрович, на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 12 червня 2023 року, повний текст якого складено 20 червня 2023 року та ухваленого під головуванням судді Мазун І.А., у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , яка є правонаступником ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визнання договору купівлі-продажу недійсним, скасування державної реєстрації та поновлення реєстрації права власності,
встановив:
06.06.2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання договору купівлі-продажу недійсним та просив суд:
- визнати недійсним договір купівлі-продажу від 02.05.2019 року кв. АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гуляєвою Н.В.;
- скасувати державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за громадянином ОСОБА_5 , номер запису про право власності: 31393481 від 02.05.2019, час реєстрації 13:41:53, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 18211582251101;
- поновити реєстрацію права власності на кв. АДРЕСА_1 , за померлою спадкодавицею ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 та стягнути понесені судові витрати.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на те, що 26.07.2018 року спадкодавець ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , склала заповіт на його ім`я, зареєстрований в реєстрі № 3-931, згідно якого все майно яке належало їй заповіла - ОСОБА_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадкодавець ОСОБА_6 померла.
10.05.2019 року, позивач звернувся до Малиновської державної нотаріальної контори у місті Одеса із заявою про вступ у спадщину за заповітом.
10.05.2019 року, Державним нотаріусом Малиновської державної нотаріальної контори у м. Одеса Михайльовою Л.І. було відкрито спадкову справу № 470/2019 (т.1, а.с.12).
Однак, ІНФОРМАЦІЯ_3 , під час проведення нотаріусом дій, пов`язаних із збором інформації та відомостей щодо наявності будь-якого майна, належного на праві власності померлій спадкодавиці ОСОБА_6 , з`ясувалося, що спірна квартира, яка належала померлій на праві власності, 02.05.2019 року громадянкою ОСОБА_4 продана за договором купівлі-продажу від 02.05.2019 року громадянину ОСОБА_5 .
Крім того, позивачу стало відомо, що вказану квартиру відчужувач ОСОБА_4 реалізувала на підставі договору довічного утримання від 19.11.2010 року №3-2942, за яким остання зареєструвала за собою право власності на спірну квартиру, але який був розірваний рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 17.09.2014 року №521/7133/14-ц, яке набрало законної сили 01.12.2014 року, однак по невідомим причинам державний нотаріус Михайльова Л.І., яка засвідчувала і договір довічного утримання від 19.11.2010 року і заповіт від 26.07.2018 року, і якій було достеменно відомо про розірвання договору довічного утримання, не зареєструвала судове рішення та не внесла відповідний запис до реєстру правочинів та реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.
Таким чином, відповідач ОСОБА_4 , яка відчужила спірну квартиру не була її законним власником, а тому не мала правових підстав для продажу цієї квартири, з огляду на що договір купівлі-продажу, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є недійсним з усіма наслідками недійсності правочину. Зазначений договір купівлі-продажу квартири від 02.05.2019 року порушує його права, як позивача, оскільки унеможливлює отримання ним свідоцтва про право на спадщину, також позивач вважає, що договір купівлі-продажу між відповідачами, укладений шахрайським шляхом та порушує публічний порядок.
Таким чином, наразі виник спір щодо спадкового нерухомого майна - кв. АДРЕСА_1 , що належала на праві власності померлій ОСОБА_6 , і яку вона за життя заповідала позивачу.
Посилаючись на вказані обставини, позивач просив задовольнити його позовні вимоги.
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 12.06.2023 року у задоволенні позовних вимог було відмовлено (т.1, а.с.218-224).
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 - адвокат Боднар М.О. ставить питання про скасування рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 12.06.2023 року, ухвалення нового судового рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права (т.2, а.с.34-42).
Постановою Одеського апеляційного суду від 03.12.2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_7 було задоволено. Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 12.06.2023 року скасовано, постановлено нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , яка є правонаступником ОСОБА_4 (.т.3, а.с.183-187) і ОСОБА_5 , про визнання договору купівлі-продажу недійсним, скасування державної реєстрації та поновлення реєстрації права власності, задоволено.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 02.05.2019 року кв. АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського Нотаріального округу Гуляєвою Н.В.
Скасовано державну реєстрацію права власності на кв. АДРЕСА_1 , за громадянином ОСОБА_5 , номер запису про право власності: 31393481 від 02.05.2019, час реєстрації 13:41:53, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 18211582251101, поновивши реєстрацію права власності на кв. АДРЕСА_1 , за померлою спадкодавецею ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 сплачений судовий збір у розмірі 1921,00 грн. (т.2, а.с.109-114).
Разом з тим, постановою Верховного Суду від 03.09.2025 року за результатами перегляду касаційної скарги ОСОБА_3 , в інтересах якої діяв адвокат Сакали М.Я., було задоволено частково. Постанову Одеського апеляційного суду від 03.12.2024 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (т.3, а.с.61-70).
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.09.2025 року було визначено склад суду: головуючий суддя Сегеда С.М., судді: Громік Р.Д., Комлева О.С. (т.3, а.с.80).
Вирішуючи питання про слухання справи у відкритому судовому засіданні, за участю представника ОСОБА_1 - адвоката Боднара М.О., у відсутність інших учасників справи, колегія суддів виходить із того, що всі учасники справи були належним чином повідомлені про час і місце судового засідання (т. 3, а.с.118-120).
Колегією суддів було також враховано, що поштова кореспонденція направлялась відповідачу ОСОБА_5 за зареєстрованим місцем його реєстрації (т.3, а.с.115).
Однак, поштова кореспонденція на вказану адресу повернулася до суду з відміткою про те, що адресат відсутній за вказаною адресою (т.3, а.с.123-124), що у відповідності до вимог, передбачених ч.1 ст. 131 ЦПК України вважається його належним сповіщенням.
У зв`язку з цим, колегія суддів зазначає, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі - Конвенція), кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).
При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, ЄСПЛ в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції.
Також слід зазначити, що відповідно до ст. 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» у період воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також судів, органів прокуратури України, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність. Згідно зі ст. 12-2 вказаного Закону в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені. Згідно зі ст. 26 вказаного Закону правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. Явка сторони до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою, а тому перешкоди для розгляду справи в даному випадку відсутні.
На підставі викладеного, а також враховуючи, що в своїх рішеннях ЄСПЛ наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки, колегія суддів вирішила слухати справу у відкритому судовому засідання, за участю з`явившихся учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач обрав неналежний спосіб захисту порушених прав, вказавши, що у разі порушення речового права позивача, як спадкоємця ОСОБА_6 , воно може бути поновлено лише у разі звернення з вимогою про витребування спірної квартири із чужого незаконного володіння, та саме такий спосіб захисту, в даному випадку, буде належним та ефективним (т.1, а.с.218-224).
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
З матеріалів справи вбачається, що 26.07.2018 року спадкодавець ОСОБА_6 склала заповіт на ім`я ОСОБА_2 , зареєстрований в реєстрі №3-931, згідно якого все майно, яке належало їй заповіла ОСОБА_2 (т.1, а.с.10)
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла (т.1, а.с.9)
10.05.2019 року ОСОБА_2 звернувся до Малиновської державної нотаріальної контори у місті Одеса із заявою про вступ у спадщину за заповітом. Державним нотаріусом Михайльовою Л.І. відкрито спадкову справу №470/2019, що підтверджується Витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі, витяг № 56099173 (т.1, а.с.12).
Проте, під час проведення нотаріусом дій, пов`язаних із збором інформації та відомостей щодо наявності будь-якого майна на праві власності померлій спадкодавцю ОСОБА_6 , з`ясувалося, що кв. АДРЕСА_1 , яка належала померлій на праві власності, 02.05.2019 року була відчужена відповідачем ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 02.05.2019 року (серія та номер: ННЕ233891, ННЕ233892, реєстраційний №366, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гуляєвою Н.В., номер запису про право власності 31393481) відповідачу ОСОБА_5 (т.1, а.с.38-41).
При цьому, спірна квартира була відчужувана ОСОБА_4 на підставі договору довічного утримання від 19.11.2010 року № 3-2942, посвідчений державним нотаріусом Сьомої одеської державної нотаріальної контори Михальовою Л.І., укладеним між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , за яким остання зареєструвала за собою право власності на спірну квартиру (т.1, а.с.13-14).
Однак, заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 17.09.2014 року у справі № 521/7133/14-ц, яке набрало законної сили, були задоволені позовні вимоги ОСОБА_6 до ОСОБА_4 про розірвання договору довічного утримання. Договір довічного утримання від 19.11.2010 року, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 , посвідчений державним нотаріусом Сьомої одеської державної нотаріальної контори Михальовою Л.І., зареєстрований в реєстрі за № 3-2942, було розірвано (т.1, а.с.17-19).
У даному випадку правовідносини, що виникли між сторонами, стосуються захисту прав позивача на спадкове майно, яке залишилось після смерті ОСОБА_6 та було незаконно відчужене на користь інших осіб за цивільно-правовими угодами.
Позивач ОСОБА_2 обрав як спосіб захисту своїх порушених прав визнання недійсним договору купівлі-продажу та скасування державної реєстрації.
Засади захисту права власності передбачені ст. 386 ЦК України. Зокрема, право власності може бути захищено шляхом речово-правових засобів: пред`явлення віндикаційного та негаторного позовів; також шляхом допоміжно речово-правових засобів захисту, у формі пред`явлення позову про визнання права власності тощо.
За правилами ст.ст. 16, 391, 386 ЦК України власник вправі звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.
Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Власник з дотриманням вимог ст.ст. 387, 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду, якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 року у справі № 199/8324/19).
Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі № 183/1617/16-ц зроблено висновок, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю). Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів ст.ст. 387 і 388 ЦК України, є неефективними.
Та обставина, що позивач ОСОБА_2 не був власником квартири АДРЕСА_1 , а набув право власності не неї лише після смерті її власника - спадкодавця ОСОБА_6 за заповітом, колегії суддів зазначає наступне.
У постанові Верховного Суду України від 23 січня 2013 року вказано, що у спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини. Такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК. Якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, право розпорядження нерухомим майном виникає в нього з моменту державної реєстрації цього майна (ч. 2 ст. 1299 ЦК). Спадкоємець, який прийняв у спадщину нерухоме майно, ще до його державної реєстрації має право витребовувати це майно від його добросовісного набувача з підстав, передбачених ст. 388 ЦК Укураїни, зокрема у разі, якщо воно вибуло з володіння спадкодавця поза волею останнього.
Таким чином, оскільки відповідно до ст. 1218 ЦК до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, право на витребування майна від добросовісного набувача, передбачене ст. 388 ЦК України, переходить до спадкоємців власника.
Саме такі правові позиції були зазначені в постанові Верховного Суду від 03.09.2025 року по даній справі, за результатами перегляду касаційної скарги ОСОБА_3 , в інтересах якої діяв адвокат Сакали М.Я., якою попередню постанову Одеського апеляційного суду від 03.12.2024 року було скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (т.3, а.с.68-69).
Таким чином, враховуючи, що в даному випадку обраний позивачем спосіб захисту свого порушеного права (визнання договору купівлі-продажу недійсним, скасування державної реєстрації та поновлення реєстрації права власності) не ефективним, колегія суддів погоджується з висновком суду про відмову у позові.
З огляду на викладене, слід дійти висновку про те, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Інші доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування законного та обґрунтованого рішення, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом першої інстанції. Ураховуючи, що судом першої інстанції повно та всебічно з`ясовані фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального і процесуального права, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надав суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти оскаржуваного судового рішення та доводів апеляційної скарги.
За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Крім того, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Колегія суддів також зазначає, що ЄСПЛ вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, оскільки рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду - залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381 - 384, 389 - 391 ЦПК України, апеляційний суд,
ухвалив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Боднар Максим Олександрович, залишити без задоволення.
Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 12 червня 2023 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 25.09.2026 року.
Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда
Р.Д. Громік
М.М. Драгомерецький