ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 594/625/26 Головуючий у 1-й інстанції Губіш О.А.
Провадження № 22-ц/817/1131/26 Доповідач - Хома М.В.
Категорія -
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
23 вересня 2026 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючої - Хома М.В.
суддів - Костів О. З., Храпак Н. М.,
розглянувши у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "КРЕДИТ-КАПІТАЛ" на рішення Борщівського районного суду Тернопільської області від 24 червня 2026 року, ухвалене суддею Губіш О.А. у цивільній справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "КРЕДИТ-КАПІТАЛ" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
ВСТАНОВИВ:
У квітні 2026 року ТОВ "Фінансова компанія "КРЕДИТ-КАПІТАЛ" звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 03.11.2019 року №6700725 у розмірі 34860,00 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 10000,00 грн; заборгованість за відсотками 18860,00 грн, заборгованість за комісією - 1200 грн, заборгованість по штрафах (пені) - 4800 грн, а також судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2662, 40 грн та витрати на правничу допомогу в сумі 8000 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 03.11.2019 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №6700725, який підписаний відповідачем шляхом використання електронного підпису, за умовами якого відповідач отримав кредит у сумі 10000 грн зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів, а також можливих штрафних санкцій, що передбачені кредитними договором.
ТОВ «МІЛОАН» умови кредитного договору виконав в повному обсязі, в той час як відповідач ОСОБА_1 не виконав свої зобов`язання, грошові кошти не повернув та проценти за користування коштами не сплатив.
20.02.2020 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» було укладено договір № 47-МЛ, відповідно до якого ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» набуло право вимоги до відповідача за кредитним договором №6700725 у розмірі 34860,00 грн, з яких: заборгованість за сумою кредиту - 10000,00 грн; заборгованість за відсотками 18860,00 грн, заборгованість за комісією - 1200 грн, заборгованість по штрафах (пені) - 4800 грн.
Станом на дату звернення до суду заборгованість відповідача є непогашеною, тому товариство просило стягнути з відповідача вищевказану суму заборгованості за кредитним договором.
Рішенням Борщівського районного суду від 24 червня 2026 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 в користь ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» заборгованість за кредитним договором №6700725 від 03.11.2019 року в сумі 19160 грн, з яких: 9300 грн - заборгованість за сумою кредиту; 5060 грн заборгованість за відсотками, 4800 грн заборгованість за пенею. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 в користь ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» понесені судові витрати на сплату судового збору в сумі 1463,25 грн та витрати на правничу допомогу в сумі 3000 грн.
В апеляційній скарзі ТОВ "Фінансова компанія "КРЕДИТ-КАПІТАЛ" просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю. Вказує, що кредитний договір №6700725 від 03.11.2019 року належним чином укладений в електронній формі, відповідач був ознайомлений із його умовами та погодився, зокрема, з розміром процентної ставки, порядком її нарахування і комісією. На думку позивача, пунктом 2.2.3 договору сторони прямо передбачили можливість нарахування процентів за базовою ставкою 2 % на день і після настання визначеної договором дати повернення кредиту, якщо позичальник продовжує користуватися кредитними коштами, у тому числі протягом 60 днів після закінчення строку кредитування. З цих підстав скаржник вважає помилковим висновок суду про обмеження процентів строком кредитування та наполягає на стягненні заявлених 18860 грн процентів у повному обсязі.
Крім того, позивач не погоджується з висновком суду щодо неправомірності комісії за надання кредиту в розмірі 1200 грн, посилаючись на те, що така комісія прямо передбачена пунктом 1.5.1 договору як одноразова плата у розмірі 12 % від суми кредиту, була погоджена позичальником при укладенні договору та, на думку скаржника, не заборонена Законом України «Про споживче кредитування».
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 вказує, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.
Доводи відзиву зводяться до того, що кредит у сумі 10 000 грн було надано строком на 30 днів, тому позивач мав право нараховувати передбачені договором проценти лише в межах строку кредитування - до 03.12.2019 року. Станом на закінчення цього строку заборгованість становила 16 000 грн, з яких 10 000 грн - тіло кредиту та 6 000 грн - проценти, тоді як проценти, нараховані після спливу строку кредитування, стягненню не підлягають.
Також у відзиві зазначено, що відповідачем було сплачено 1 640 грн, з яких 940 грн позивач зарахував у погашення процентів, а 700 грн - у погашення комісії за управління та обслуговування кредиту. Умови договору щодо сплати комісії за надання кредиту відповідач вважає нікчемними, оскільки надання кредитних коштів є обов`язком кредитодавця за кредитним договором та не становить окремої послуги споживачу. Тому сплачені 700 грн правильно зараховані судом у погашення тіла кредиту, внаслідок чого заборгованість становить 9 300 грн за тілом кредиту та 5 060 грн за процентами.
Ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Обставини справи.
03.11.2019 року між ТОВ «Мілоан» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір споживчого кредиту №6700725. Вказаний кредитний договір підписаний за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
З копії довідки про ідентифікацію вбачається, кредитний договір позичальником підписаний із застосуванням ЕЦП, одноразовим ідентифікатором: Z41241; дата відправки ідентифікатора позичальнику: 03.11.2019; номер телефону, на який відправлено ідентифікатор: [номер приховано]
Відповідно до умов п. п. 1.2, 1.3, 1.4 Договору, ТОВ «Мілоан» надало відповідачу кредит на суму 10 000 грн, строком на 30 днів з 03.11.2019 року, термін повернення кредиту 03.12.2019 року.
Сукупна вартість кредиту складає 7200,00 грн в грошовому виразі та 876,00 відсотків річних у процентному значенні, і включає в себе складові, визначені у п.п. 1.5.1-1.5.2 Договору. Сукупна вартість кредиту розрахована виходячи з припущення, що Кредитний договір залишиться чинним протягом погодженого строку та що Позикодавець і Позичальник виконають свої обов`язки на умовах та у строки, визначені в цьому Договорі (п. 1.5 договору).
Проценти за користування кредитом 6000 грн, які нараховуються за ставкою 2% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Тип процентної ставки за цим Договором: фіксована (п. 1.5.2).
Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 2% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом (п.1.6).
Кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок (п. 2.1).
Порядок пролонгації кредиту визначено п. 2.3 договору.
Згідно п. 2.3.1. позичальник, за наявності відповідної пропозиції позикодавця має право на продовження строку користування/повернення кредиту на таких самих умовах, на певну кількість днів доступну у пропозиції, відповідно до до розділу 6 Правил. Для продовження строку користування кредитом, позичальник має вчинити дії передбачені розділом 6 Правил, у т.ч. сплатити комісію за продовження кредиту. Можливі строки продовження та максимальні ставки комісії за продовження кредиту наведені у таблиці.
Волевиявлення позичальника продовжити строк користування повернення кредиту та укладення угоди про це, згідно п. 6.14 правил, підтверджується здійсненням ним відповідного платежу у спосіб, визначений п. 2.5 договору.
Пунктом 2.2.3 договору визначено, що:Проценти за користування кредитом нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, що визначена п. 1.6 цього Договору, яка є незмінною протягом всього строку фактичного користування кредитом Позичальником, включаючи строк, що настає за терміном (датою) повернення кредиту, визначеним п. 1.4, якщо Позичальник всупереч умовам цього Договору продовжує користуватись кредитом, окрім випадків, коли визначена в п. 1.5.2 процентна ставка є нижчою за стандартну (базову) ставку, встановлену п. 1.6 Договору (за умовами акцій, програм лояльності, тощо).
Якщо визначена п. 1.5.2 процентна ставка є нижчою від стандартної (базової) ставки, то у випадку невиконання Позичальником умов цього Договору щодо своєчасного повернення кредиту та сплати всіх платежів, проценти за користування кредитом з дня, наступного за днем, визначеним п. 1.4, продовжують нараховуватись за базовою ставкою згідно п. 1.6 Договору протягом 60 днів, після чого нарахування процентів може бути зупинене або припинено Товариством в односторонньому порядку. При цьому Сторони погодили, що після зупинення Товариством в односторонньому порядку нарахування процентів Товариство вправі в будь-який момент без погодження з Позичальником відновити нарахування таких процентів до моменту повного виконання Позичальником зобов`язань за договором або до моменту припинення нарахування процентів за рішенням Товариства.
В анкеті - заяві на отримання грошових коштів визначено, що позичальник просив надати кредит на строк 30 днів.
Згідно графіку платежів за договором про споживчий кредит за (Додаток №1 до договору), сума кредиту становить 10000 грн, проценти за користування кредитом 6000, комісія за надання кредиту 1200 грн, загальна вартість кредиту 17200 грн.
Відповідно до копії платіжного доручення №2971898 від 03.11.2019 року, ТОВ «Мілоан» перерахувало на ім`я отримувача ОСОБА_1 кредитні кошти згідно договору №6700725 в сумі 10 000 грн.
На виконання ухвали суду АТ КБ «Приватбанк» надав інформацію №20.1.0.0.0/7-260511/85566-БТ від 20.05.2026 року, згідно якої вбачається, що на ім`я ОСОБА_1 емітовано в банку карту № НОМЕР_1 та за період 03.11.2019 по 10.11.20219 на даний рахунок було зараховано 10 000 грн.
Згідно відомостей про щоденні нарахування та погашення за кредитним Договором №6700725, ОСОБА_1 03.11.2019 року було надано кредит в розмірі 10 000 грн, нарахування процентів здійснювалось за період з 04.11.2019 по 09.02.2020, та було внесено відповідачем 1640 грн на погашення заборгованості, з яких 700 грн зараховано на погашення заборгованості по комісії за надання кредиту та 940 грн зараховано на погашення заборгованості за нарахованими процентами.
До позову надано розрахунок за Кредитним договором №6700725, сформований представником ТОВ «МІЛОАН» та виписку з особового рахунку за Кредитним договором №6700725, сформовану ТОВ «ФК «Кредит-Капітал», згідно якої заборгованість ОСОБА_1 становить 34860,00 грн, яка складається з: 10000 грн заборгованості за тілом кредиту; 18860,00 грн заборгованості за відсотками, 1200 грн заборгованість за комісією, 4800 грн заборгованість за штрафами/пені.
Пунктом 3.2.6. вищезазначеного кредитного договору передбачено, що кредитодавець має право відступати, передавати та будь-яким іншим чином відчужувати, а також передавати в заставу чи делегувати (доручати здійснення) свої права за цим договором (повністю або частково) на користь третіх осіб в будь-який час протягом строку дії цього договору без згоди позичальника.
20.02.2019 року між ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладено договір відступлення права вимоги №47-МЛ, згідно з яким ТОВ «МІЛОАН» відступив ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» право вимоги за кредитними договорами, зазначеними у реєстрі боржників, в тому числі право вимоги до боржника ОСОБА_1 за договором №6700725 від 03.11.2019, загальна сума заборгованості по якому становить 34860,00 грн.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права.
Згідно зі статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Частинами першою, другою статті 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За приписом статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Частиною першою статті 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, установлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Відповідно до ст. 1046, ч.1 ст. 1047 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року у справі №910/4518/16 висловила таку правову позицію: «надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондується жодному праву кредитодавця. Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України. Велика Палата Верховного Суду підкреслює, що зазначене в цьому розділі постанови не означає, що боржник не повинен у повному обсязі виконувати свій обов`язок за кредитним договором. Боржник не звільняється від зобов`язань зі сплати нарахованих у межах строку кредитування, зокрема до пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, процентів за «користування кредитом». Установлений кредитним договором строк кредитування лише визначає часові межі, в яких проценти за «користування кредитом» можуть нараховуватись, не скасовуючи при цьому обов`язок боржника щодо їх сплати. Отже, якщо позичальник прострочив виконання зобов`язання з повернення кредиту та сплати процентів за «користування кредитом», сплив строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту не може бути підставою для невиконання такого зобов`язання. Зазначене також є підставою для відповідальності позичальника за порушення грошового зобов`язання.»
На підставі вищевикладеного, при визначенні розміру процентів, які підлягають стягненню на користь позивача, колегія суддів враховує, що нарахування процентів може здійснюватися в межах строку кредитування.
Згідно з частиною першою статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення процентів, нарахованих поза межами строку кредитування, та комісії за надання кредиту, суд виходив з того, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом існувало лише протягом погодженого сторонами 30-денного строку кредитування - до 03 грудня 2019 року, тому проценти, нараховані після спливу цього строку, стягненню не підлягають. При цьому суд визнав обґрунтованим нарахування процентів у межах строку кредитування в сумі 6 000 грн. Також суд дійшов висновку, що передбачена договором комісія за надання кредиту в розмірі 1 200 грн фактично є платою за виконання кредитодавцем власного обов`язку з надання кредитних коштів, а умова договору про її сплату є нікчемною. У зв`язку з цим сплачені відповідачем 700 грн, які кредитодавець зарахував у рахунок комісії, суд зарахував у погашення основної суми кредиту. Водночас суд визнав обґрунтованим стягнення 4 800 грн пені, оскільки вона була нарахована до запровадження відповідних законодавчих обмежень.
З таким висновком суду першої інстанції слід погодитися, оскільки він відповідає вимогам закону та ґрунтується на матеріалах справи.
Так, кредит було надано строком на 30 днів, до 03 грудня 2019 року, а договором визначено, що проценти у розмірі 6 000 грн нараховуються за ставкою 2 % за кожний день саме строку користування кредитом.
Передбачена пунктом 2.2.3 договору можливість нарахування процентів після визначеної договором дати повернення кредиту у зв`язку з його неповерненням не змінює погодженого сторонами 30-денного строку кредитування, а тому суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у стягненні процентів, нарахованих після 03 грудня 2019 року.
Правильним є і висновок суду першої інстанції щодо відсутності підстав для стягнення комісії за надання кредиту. Як убачається з умов договору, комісія у розмірі 1 200 грн (12 % від суми кредиту) встановлена саме за надання кредиту, тобто за дії кредитодавця, які становлять виконання його основного обов`язку за кредитним договором, а не за окрему додаткову чи супутню послугу, надану позичальнику.
Доводи апеляційної скарги про те, що пункт 2.2.3 кредитного договору надає кредитодавцю право нараховувати проценти за базовою ставкою 2 % на день протягом 60 днів після спливу строку кредитування, не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.
Пункт 2.2.3 договору не свідчить про продовження погодженого сторонами строку кредитування. За пунктами 1.3, 1.4 договору кредит надано на 30 днів, а кінцевою датою його повернення та сплати передбачених договором платежів визначено 03 грудня 2019 року. Водночас пунктами 2.3, 2.3.1 договору встановлено спеціальний порядок продовження строку користування/повернення кредиту: таке продовження можливе за наявності відповідної пропозиції кредитодавця та за умови вчинення позичальником передбачених Правилами дій, у тому числі сплати відповідної комісії. Волевиявлення позичальника на продовження строку та укладення відповідної угоди підтверджується здійсненням ним визначеного договором платежу.
Отже, зі змісту договору вбачається, що продовження строку кредитування пов`язане не із самим фактом неповернення кредиту, а з вчиненням сторонами передбачених договором дій, спрямованих на його пролонгацію. Натомість пункт 2.2.3 регулює наслідки невиконання позичальником обов`язку повернути кредит у встановлений строк, тобто прострочення зобов`язання, а не встановлює новий чи продовжений строк правомірного користування кредитом. Саме тому передбачене цим пунктом нарахування процентів після настання дати повернення кредиту не може саме по собі свідчити про продовження строку кредитування на 60 днів.
Невиконання або неналежне виконання позичальником договірного обов`язку щодо своєчасного повернення кредиту є порушенням зобов`язання та не може одночасно розглядатися як правомірна підстава для продовження строку кредитування. Таке порушення не є й «відкладальною умовою» у розумінні частини першої статті 212 ЦК України. Тому передбачене пунктом 2.2.3 нарахування процентів у зв`язку з невиконанням позичальником обов`язку повернути кредит не може змінювати визначені договором часові межі правомірного користування кредитними коштами.
Не заслуговують на увагу й доводи апеляційної скарги щодо правомірності комісії за надання кредиту в сумі 1 200 грн з тих підстав, що вона прямо передбачена пунктом 1.5.1 договору, є одноразовою та була погоджена позичальником. Визначальним є не спосіб чи періодичність її нарахування, а те, за яку саме послугу встановлена така плата. За умовами договору вона визначена саме як «комісія за надання кредиту» у розмірі 12 % від його суми. Надання кредитних коштів є виконанням кредитодавцем власного основного обов`язку за кредитним договором, а не самостійною додатковою чи супутньою послугою, яку позичальник замовляє у кредитодавця. Тому сама обставина погодження такої умови під час укладення договору не усуває її нікчемності. Саме з цих підстав суд першої інстанції визнав відсутніми правові підстави для стягнення 1 200 грн комісії.
Оскільки відповідач фактично сплатив 1640 грн, з яких кредитодавець 700 грн безпідставно зарахував у рахунок такої комісії, а 940 грн - у рахунок процентів, суд правильно здійснив перерахунок заборгованості, зарахувавши 700 грн на погашення тіла кредиту, а 940 грн - на погашення процентів. Унаслідок цього обґрунтовано визначено до стягнення 9300 грн тіла кредиту та 5060 грн процентів.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.
На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції всебічно і об`єктивно дослідив всі обставини справи, надав доказам правильну правову оцінку, відтак рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відтак у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "КРЕДИТ-КАПІТАЛ" - залишити без задоволення.
Рішення Борщівського районного суду Тернопільської області від 24 червня 2026 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, окрім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.
Постанову суду апеляційної інстанції складено 23 вересня 2026 року.
Головуюча Хома М.В.
Судді Костів О.З.
Храпак Н.М.