Єдиний унікальний номер 205/12523/25
Номер провадження2/205/600/26
Справа № 205/12523/25
Провадження № 2/205/600/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 вересня 2026 року м. Дніпро
Новокодацький районний суд міста Дніпра у складі:
головуючого - судді Федотової В.М.,
при секретарі - Волошенко Д.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
ВСТАНОВИВ:
У серпні 2025 року представник позивача Усенко М.І. звернувся до суду із вищевказаною позовною заявою.
В обґрунтування позову зазначив, що 12.12.2020 року між ТОВ «Мілоан» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 2338624, відповідно до умов якого відповідачу було надано кредит у сумі 8 000 грн. зі сплатою процентів та інших платежів. Первісний кредитор свої зобов`язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу грошові кошти в обсязі та у строк визначений умовами договору, однак відповідач, у свою чергу, умов договору не виконав. 23.03.2021 року ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» уклали договір відступлення права вимоги № 65-МЛ, відповідно до якого ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які були боржниками ТОВ «Мілоан», включно і до ОСОБА_1 за кредитним договором № 2338624 від 12.12.2020 року. У зв`язку із неналежним виконанням відповідачем умов кредитного договору утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 32 024 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту - 8 000 грн., заборгованість за відсотками - 24 024 грн.
На підставі викладеного, представник позивача звертається до суду та просить стягнути з відповідача зазначену суду заборгованості та судові витрати по справі у вигляді судового збору у розмірі 2 422,40 грн. та витрат на правову допомогу у розмірі 8 000 грн.
Ухвалою судді Новокодацького районного суду міста Дніпра від 07.10.2025 року відкрито спрощене позовне провадження у цивільній справі та призначено судове засідання.
Ухвалою Новокодацького районного суду від 11.12.2025 року клопотання представника позивача про витребування доказів було задоволено, витребувано у АТ КБ «Приватбанк» відповідну інформацію.
20.01.2026 року до суду від АТ КБ «Приватбанк» на виконання ухвали суду надійшли витребувані документи, зокрема, виписка про рух коштів по рахунку відповідача.
20.02.2026 року відповідач ОСОБА_1 надав до суду відзив на позовну заяву у якому просив поновити строк на подачу відзиву, позовні вимоги визнав частково, а саме в розмірі тіла кредиту та відсотків, нарахованих до 11.01.2021 року. В обґрунтування заперечень зазначив, що відсотки нараховані позивачем поза межами строку кредитування. Сторони погодили строк кредитного договору - 30 днів, з 12.12.2020 року, а тому нарахування позивачем відсотків після 11.01.2021 року суперечить вимогам законодавства. Стягнення інфляційних втрат та 3% річних позивачем не заявлено. Щодо стягнення витрат на правову допомогу зазначив, що заявлені витрати є неспівмірними з огляду на типовість справи, а тому просив суд відмовити у їх задоволенні або істотно зменшити їх розмір.
03.03.2026 року представник позивача Усенко М.І. направив до суду відповідь на відзив у якій просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Сторона позивача вважає аргументи відповідача у відзиві на позовну заяву безпідставними та такими, що спрямовані на уникнення відповідальності за невиконане зобов`язання за кредитним договором. В обґрунтування заперечень на відзив зазначив, що 12.12.2020 року між ТОВ «Мілоан» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 2338624. Вказаний кредитний договір підписаний одноразовим ідентифікатором, який був надісланий позичальнику, а отже укладений відповідно до вимог чинного законодавства у електронній формі, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Звертає увагу суду, що відповідач свідомо звернувся до ТОВ «Мілоан» з метою отримання кредитних коштів та згідно умов договору підтвердив, що повністю розуміє всі умови договору, свої права та обов`язки за договором і погоджується з ними та прийняв на себе зобов`язання сплатити отримані кошти згідно умов кредитного договору. Пунктом 1.4 вказаного договору визначено, що терміном повернення кредиту, сплати комісії за надання кредиту, процентів за користування кредитом є 11.01.2021 року. У період з 12 грудня 2020 року по 11 січня 2021 року, що є строком кредитування, нарахування процентів на залишок кредиту здійснювався кредитором за ставкою 0,01% (сума процентів за користування кредитом у визначений Договором строк кредитування становить 24 грн., що відповідає п. 1.5.2). У зв`язку із продовження користування відповідачем кредитними коштами, строк кредитування продовжився на підставі п. 2.3.1. Договору, у період з 12 січня 2021 року по 12 березня 2021 року та на підставі п. 1.6 нарахування процентів могло здійснюватися позикодавцем за стандартною (базовою) ставкою 5% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Кредитор нараховував відповідачу проценти за користування кредитом із застосуванням стандартної ставки у період з 12 січня 2021 року по 12 березня 2021 року (60 днів, 5% (400 грн.) на день; 24000 грн.) На думку представника, нарахування процентів є правомірним і відповідає умовам кредитного договору та правил надання фінансових кредитів, які були погоджені позичальником при укладенні договору, а також відображається у відомості про нарахування. На думку представника, витрати, понесені на професійну правничу допомогу, є розумними та доведеними, а доводи відповідача з цього приводу - необґрунтованими.
25.05.2026 року до суду надійшли заперечення відповідача ОСОБА_1 на відповідь на відзив, однак, суд звертає увагу, що вказані заперечення не містять підпису відповідача, а тому не можуть бути прийняті судом до уваги.
Представник позивача Усенко М.І. письмово просив розгляд справи проводити за його відсутності, позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити. Зазначив, що доводи відповідача є безпідставними, необґрунтованими та такими, що суперечать умовам кредитного договору. Нарахування відсотків є наслідком недобросовісних дій відповідача щодо неналежного виконання умов кредитного договору.
Відповідач ОСОБА_1 письмово просив розгляд справи проводити за його відсутності, з урахуванням наданих заперечень.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд, вивчивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з огляду на наступне.
Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судом встановлено, що 12.12.2020 року між ТОВ «Мілоан» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 2338624, відповідно до умов якого відповідачу було надано кредит у сумі 8 000 грн., строком на 30 днів, дата повернення кредиту - 11.01.2021 року. Сторони також погодили графік платежів та процентну ставку за кредитом. У вказаному договорі містяться персональні дані відповідача ОСОБА_1 .
Згідно із п. 7.1. кредитного договору цей Договір, що складається з Правил та індивідуальної частини, набуває чинності з моменту його укладення в електронній формі, а права та обов`язки сторін, що ним обумовлені, з моменту отримання кредиту, який визначається згідно Правил та відповідно до способу надання кредиту, визначеному у п. 2.1 цього Договору. Строк дії цього Договору складає період, що обчислюється з моменту його укладення і до моменту повного фактичного виконання сторонами своїх зобов`язань. Сторони домовились, що повне виконання зобов`язань повинно відбутись не пізніше дати встановленої п.1.4 Договору.
Із наданої копії довідки ТОВ «Мілоан» про ідентифікацію вбачається, що ОСОБА_1 , з РНОКПП НОМЕР_1 , акцептував договір № 4151654 від 05.09.2019 о 09:20 год. за допомогою одноразового ідентифікатора F68352, надісланого на номер НОМЕР_2 .
Згідно із п. 2.1. кредитного договору кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на Картковий рахунок.
Матеріали справи містять докази перерахування ТОВ «Мілоан» грошових коштів згідно кредитного договору № 2338624 від 12.12.2020 року у сумі 8 000 грн. на карту № НОМЕР_3 , отримувач: ОСОБА_1 , що не заперечувалось стороною відповідача у відзиві.
23.03.2021 року ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» уклали договір відступлення права вимоги № 65-МЛ, відповідно до якого ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які були боржниками ТОВ «Мілоан», включно і до ОСОБА_1 за кредитним договором № 2338624 від 12.12.2020 року.
Згідно копії витягу з реєстру боржників до договору факторингу від 23.03.2021 року, ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» набуло право вимоги до ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором.
Представником позивача у позовній заяві наведено розрахунок заборгованості, згідно якого заборгованість відповідача перед позивачем за вказаним кредитним договором становить 32 024 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту - 8 000 грн., заборгованість за відсотками - 24 024 грн.
Оскільки відповідач у добровільному порядку свої договірні зобов`язання не виконує, то між сторонами виник спір, який підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Щодо клопотання відповідача про поновлення строку на подачу відзиву на позовну заяву, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 120 ЦПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.
Рішеннями ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним». Для того щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права» (рішення у справах «Bellet v. France» та «Nunes Dias v. Portugal»).
Суд приймає до уваги практику Європейського суду з прав людини, у якій зазначено що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. рішення у справах «Zubac v. Croatia», «Beles and Others v. the Czech Republic», № 47273/99, пп. 50-51 та 69, та «Walchli v. France», №35787/03, п. 29).
При цьому, ЄСПЛ провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Натомість надмірний формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя.
Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) може позбавити заявників права звертатися до суду (рішення ЄСПЛ у справі «Perez de Rada Cavanilles v. Spain»).
Суд враховує основні засади цивільного судочинства, в тому числі, принципи пропорційності, змагальності, диспозитивності, які гарантують право кожного учасника процесу подати свої докази, відстоювати свою позицію перед судом, враховуючи значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, та обов`язок суду сприяти учасникам процесу в реалізації ними прав, передбачених ЦПК України, та розглянути справу не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених нею вимог та на підставі поданих доказів.
Згідно із ч. 2 ст. 127 ЦПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Беручи до уваги вищевикладене, а також важливість подання кожною стороною процесу письмових заяв по суті справи, оскільки саме на підставі таких заяв та поданих доказів буде розглядатися справа по суті, суд вважає за можливе поновити відповідачу строк та долучити відзив відповідача ОСОБА_1 до матеріалів справи.
Щодо відступлення прав вимоги від первісного кредитора до позивача ТОВ «ФК «Кредит-Капітал», суд зазначає наступне.
Так, поняття договору факторингу закріплено у ст. 1077 ЦК України.
За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Положеннями п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Форма правочину щодо заміни кредитора у зобов`язанні визначено у ст. 513 ЦК України, згідно вимог якої правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Згідно із ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду по справі № 465/646/11 (Постанова від 31.10.2018 року) зазначила, що у зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора.
Враховуючи надані суду докази, суд встановив, що до позивача ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» перейшло право вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості за вказаним кредитним договором. При цьому, відступлення права вимоги за вказаним кредитним договором від ТОВ «Мілоан» до ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» стороною відповідача у відзиві не заперечувалось.
Щодо правомірності укладення кредитного договору № 2338624 від 12.12.2020 року, суд зазначає наступне.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
За правилом частини 1 статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Особливості укладання договорів в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).
Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Згідно із пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому, одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини 1 статті 3 Закону).
Згідно із частинами 1, 2 статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.
Лише наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.
За правилами частини 1 статті 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» .
Відповідно до частини 3 статті 207 ЦК України, використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Відповідно до частини 3 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина 4 статті 11 Закону).
Згідно із частиною 6 статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.
За правилом частини 8 статті 11 Закону, у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Таким чином, укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму.
Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 через особистий кабінет на веб-сайті первісного кредитора подав заявку на отримання кредиту за умовами, які вважав зручними для себе, та підтвердив умови отримання кредиту. Після чого первісний кредитор надіслав позичальнику за допомогою засобів зв`язку, на зазначений ним номер телефону, одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду (одноразовий ідентифікатор - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності), який відповідач використав для підтвердження підписання вказаного кредитного договору.
Без здійснення вищевказаних дій відповідачем кредитний договір не був би укладеним, отже такий правочин, відповідно до Закону України «Про електронну комерцію», вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюються до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача.
Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20 (провадження № 61-2303св21).
Відповідно до правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 07.10.2020 року, по справі № 127/33824/19, обґрунтованим висновком є те, що без отримання смс-повідомлення для входу в особистий кабінет, без здійснення входу на веб-сайт Кредитора до особистого кабінету, без отримання смс-повідомлення з одноразовим ідентифікатором для підписання угоди, кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений, а кредитні кошти не були би перераховані відповідачу.
Суд зазначає, що відповідачем здійснені дії, які чітко свідчать про його свідомий вибір щодо укладення вказаного договору. Дії відповідача спрямовані на укладання договору шляхом заповнення заяви про надання (отримання) кредиту на сайті, з введенням коду підтвердження, який є одноразовим ідентифікатором на підписання електронного договору, та зазначенням інформації щодо реквізитів банківської картки. Без відповідних дій з боку відповідача укладення договору є неможливим.
Таким чином, матеріали справи свідчать про досягнення між сторонами згоди щодо істотних умов договору, як того вимагають положення ст. 638 ЦК України.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України, закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22.01.2020 року у справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18).
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що вказаний кредитний договір є дійсним та чинним, а тому його умови в обов`язковому порядку мають виконуватись сторонами.
На переконання суду, доданими до позову документами підтверджується існування між сторонами кредитних відносин. При цьому, укладення вказаного кредитного договору відповідачем у відзиві на позов не заперечувалось.
Укладення договору онлайн знаходиться в рамках правового поля України. Сторони електронних правочинів відповідають за невиконання своїх зобов`язань у порядку визначеному законодавством України або укладеним договором.
Відповідно до п. 5 Положення про організацію оперативної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління НБУ від 18 червня 2003 року № 254, п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління НБУ від 04 липня 2018 року № 75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Судом у повному обсязі досліджено надану АТ КБ «Приватбанк» інформацію та виписку по рахунку відповідача та встановлено, що банківська карта № НОМЕР_4 емітована на ім`я ОСОБА_1 . Також, із виписки про рух коштів по рахунку відповідача вбачається, що на картковий рахунок відповідача 12.12.2020 року було зараховано грошові кошти у розмірі 8 000 грн. Із вказаної виписки також вбачається, що відповідач користувався наданими коштами.
Таким чином виписка, яка міститься в матеріалах справи, є належним доказом заборгованості відповідача за кредитом, що відповідає пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління НБУ від 04 липня 2018 року № 75, та узгоджується з правовою позицією, висловленою у постанові Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18-ц (провадження № 61-9618св19).
У постанові КЦС ВС від 15.01.2025 року № 753/16762/15-ц (61-7242св24) викладено правовий висновок про те, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів за конкретним банківським рахунком, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання його сторонами.
Відповідно до ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином і у встановлений строк, відповідно до вимог договору та вимог закону.
Статтею 525 ЦК України передбачена недопустимість односторонньої відмови від зобов`язання.
У статті 599 ЦК України зазначено, що зобов`язання припиняється його належним виконанням.
Відповідно до змісту ст.ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.
Положеннями ст. 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.
Представником позивача надано суду належні та допустимі докази, які підтверджують перерахування відповідачу грошових коштів за вказаним кредитним договором у встановленому договором розмірі.
Положеннями ч. 1 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.
Верховним Судом у постанові від 07.06.2023 року по справі № 234/3840/15-ц (провадження № 61-3014св22), наголошено, що заборгованість визначається умовами кредитного договору та вимогами закону, а суд у будь-якому разі має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду немає сумніву, оскільки за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Враховуючи вищевикладене, а також приймаючи до уваги визнання позову відповідачем в цій частині, суд дійшов висновку, що заборгованість відповідача за тілом кредиту у розмірі 8 000 грн. є доведеною та підлягає стягненню із відповідача на користь позивача.
Щодо позовних вимог про стягнення заборгованості за відсотками у розмірі 24 024 грн., суд зазначає наступне.
Згідно із ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Пунктом 1.4 Договору визначено, що терміном повернення кредиту, сплати комісії за надання кредиту, процентів за користування кредитом є 11.01.2021 року.
Верховний Суд у правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 року у справі № 444/9519/12, дійшов висновків, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
У постанові від 05.04.2023 року, справа № 910/4518/16, Велика Палата Верховного Суду не знайшла підстав для відступу від цього правового висновку. Одночасно, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Також, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що твердження скаржників про те, що проценти за «користування кредитом» нараховуються не лише в межах строку кредитування, а й після спливу такого строку, тобто до моменту повного фактичного повернення кредитних коштів, свідчать про помилкове розуміння скаржниками правової природи процентів, які сплачуються позичальником у випадку прострочення грошового зобов`язання. Проценти, які можуть бути нараховані поза межами строку кредитування (чи після вимоги про дострокове погашення кредиту), є мірою цивільно-правової відповідальності та сплачуються відповідно до положень статті 625 ЦК України.
Поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, а тому регулятивна норма частини 1 статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини 2 статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (пункт 6.28).
На період після прострочення виконання зобов`язання з повернення кредиту, кредит боржнику не надається, боржник не може правомірно не повертати кредит, а тому кредитор вправі вимагати повернення боргу разом з процентами, нарахованими на час спливу строку кредитування. Тобто, боржник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього проценти відповідно до статті 1048 ЦК України; натомість настає відповідальність боржника - обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.
Пунктом 2.3. кредитного договору передбачено умови пролонгації строку кредитування.
Зокрема, згідно із п. 2.3.2. кредитного договору волевиявлення позичальника продовжити строк кредитування/повернення кредиту та укладення угоди про це, згідно п. 6.14. Правил, підтверджується здійсненням ним відповідного платежу у спосіб, що визначений п. 2.5 договору.
Із матеріалів справи не вбачається здійсненням відповідачем будь-яких платежів на виконання умов кредитного договору, відповідно, відсутнє волевиявлення відповідача продовжити строк кредитування, а тому, на думку суду, підстави для застосування пролонгації вказаного кредитного договору відсутні.
Подальше нарахування TOB «Мілоан» процентів за користування відповідачем кредитними коштами, поза встановленим договором строком, є безпідставним.
Вимоги про стягнення процентів за межами строку кредитування, як міри відповідальності, позивачем не заявлено.
Суд критично оцінює твердження представника позивача, що відповідач, підписавши договір про споживчий кредит, погодився з його умовами, тому відсутні підстави вважати, що умови такого договору про порядок застосування процентних ставок, визначення строку кредитування, його пролонгації, не були відомі відповідачу, оскільки ознайомлення та погодження відповідача з умовами даного договору не свідчать про автоматичну пролонгацію строку договору без відповідних дій з його боку.
Таким чином, суд погоджується з твердженням сторони відповідача, що дійсний розмір відсотків відповідно до умов вказаного кредитного договору становить 24 грн. за період з 12.12.2020 року по 11.01.2021 року.
Суд зазначає, що у первісного кредитора виникло право нарахування процентів за договором тільки у межах строку його дії, отже, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню відсотки за вказаним кредитним договором лише протягом 30 днів, тобто за період з 12.12.2020 року по 11.01.2021 року (включно), в межах строку користування кредитом, у розмірі 24 грн. (30 днів * 0,80 грн.)
Згідно із ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно із ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Верховний Суд зауважує, що за загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача. Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний (постанова Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 645/5557/16-ц).
Стаття 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.
Верховний Суд у постанові від 25.01.2023 року у справі № 209/3103/21 зазначив, що при вирішенні цивільних справ судами ураховується стандарт доказування «більшої вірогідності».
Вирішальним фактором принципу змагальності сторін є обов`язок сторін у доказуванні, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів.
Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, суд робить висновок про її недоведеність.
Статтею 263 ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Враховуючи вищевикладене, розглядаючи даний спір в межах заявлених вимог, оцінюючи надані по справі докази щодо їх належності, допустимості, достовірності, а також достатності та взаємності зв`язку у сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення із відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором № 2338624 від 12.12.2020 року у розмірі 8 024,00 грн., з яких: 8 000 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 24 грн. - заборгованість за відсотками за період з 12.12.2020 року по 11.01.2021 року (включно). В іншій частині у задоволенні позовних вимог слід відмовити через їх необґрунтованість та недоведеність.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд зазначає наступне
Представник позивача просив суд стягнути із відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу у розмірі 8 000 грн.
До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 3 частини 1 статті 133 ЦПК України).
Згідно із ч. ч. 1, 2, 3 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним, зокрема, із часом, затраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява N 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Чинне цивільне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Зазначений правовий висновок узгоджується з позицією викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року справа № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19.
Із матеріалів справи вбачається, що на підтвердження понесених витрат на отримання правничої допомоги, стороною позивача було надано до суду належні та допустимі докази понесення таких витрат.
Згідно із частиною 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Зважаючи на вищевикладене, приймаючи до уваги часткове задоволення позовних вимог, суд дійшов висновку про стягнення із відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу, а також судового збору, пропорційно розміру задоволених позовних, а саме: витрати на правову допомогу складають 2 004,50 грн. (8 024 грн. * 8 000 грн. / 32 024 грн.), судовий збір - 606,96 грн. (8 024 грн. * 2 422,40 грн. / 32 024 грн.).
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 15-16, 512, 514, 525-526, 530, 598-599, 610, 612, 614, 615, 625, 626, 628, 629, 1049, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 4, 12-13, 76-81, 89, 137, 141, 247, 258-259, 263-266, 354 ЦПК України, суд
ВИРІШИВ:
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (код ЄДРПОУ: 35234236, місцезнаходження: м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, буд. 1, корп. 28) заборгованість за кредитним договором № 2338624 від 12.12.2020 року у розмірі 8 024,00 грн. (вісім тисяч двадцять чотири) гривні 00 копійок, з яких: 8 000 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 24 грн. - заборгованість за відсотками за період з 12.12.2020 року по 11.01.2021 року (включно).
В задоволенні позовних вимог в іншій частині - відмовити.
Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (код ЄДРПОУ: 35234236, місцезнаходження: м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, буд. 1, корп. 28) судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 606,96 грн. (шістсот шість) гривень 96 копійок та витрати на правову допомогу у розмірі 2 004,50 грн. (дві тисячі чотири) гривні 50 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або в разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Сторони по справі:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», код ЄДРПОУ: 35234236, місцезнаходження: м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, буд. 1, корп. 28;
відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .
Повний текст рішення складено 25 вересня 2026 року.
Суддя: Федотова В.М.