Справа № 344/6943/26
Провадження № 2/344/4819/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 вересня 2026 року м.Івано-Франківськ
Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:
головуючого-судді Польської М.В.,
секретаря судового засідання Соляник Т.І.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі Івано-Франківського міського суду цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та судових витрат,-
В С Т А Н О В И В:
Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» у квітні 2026 року звернувся до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області з позовною заявою ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та судових витрат.
Позовні вимоги мотивує тим, що 13.01.2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит №103127434 (індивідуальна частина), відповідно до умов якого Товариство надало відповідачу у власність грошові кошти в сумі 6 000 грн. строком на 105 днів (тобто до 27.04.2024 року), а відповідач зобов`язалась повернути таку ж суму грошових коштів (суму позики), сплатити проценти та всі інші платежі, пов`язані з виконанням Договору. Товариство свої зобов`язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, а саме надало відповідачу грошові кошти в обсязі та у строк визначений умовами кредитного договору. відповідач, у свою чергу, не виконала умов кредитного договору щодо повернення суми кредиту в розмірі 5 114 грн. та не сплатила відсотків за користування ним у розмірі 15 030,34 грн., комісії за видачу кредиту в сумі 600 грн.. Враховуючи наведене, позивач просить суд стягнути з відповідача суму заборгованості в розмірі 20 744,34 грн.
Ухвалою до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 14 квітня 2026 року відкрито спрощене позовне провадження по даній справі без виклику сторін та витребувано докази.
03.06.2026 року заперечуючи проти позову представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому вказав, що відповідач не заперечує факту отримання кредитних коштів від Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан», а також визнає наявність залишок грошового зобов`язання за основною сумою кредиту у розмірі 5114,00 грн. Крім того, Відповідач відповідно до умов кредитного договору частково виконала взяті на себе зобов`язання з погашення кредитних платежів, проте у зв`язку з крутним матеріальним становищем не змогла виконати всі умови Договору вчасно. Зазначає, що матеріали позовної заяви не містять належних і допустимих доказів того, що відповідач був належним чином повідомлений про відступлення права вимоги. Позивач заявляє до стягнення з відповідача суму заборгованості у розмірі 20 744,34 грн., яка, за твердженням Позивача, складається з основного боргу, відсотків та комісії. Водночас така сума є непідтвердженою належними та допустимими доказами, а її розрахунок - формальним та таким, що не дозволяє перевірити правильність здійснених нарахувань. Також представник відповідача вказує, що відповідач є дружиною військовослужбовця та членом сім`ї особи, яка бере безпосередню участь у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, а тому вимоги Позивача в частині стягнення процентів за користування кредитом у розмірі 15 030,34 грн. не підлягають задоволенню в повному обсязі як такі, що суперечать законодавству України та порушують гарантовані державою права відповідача. Просить, відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
09.06.2026 року представник позивача подав до суду відповідь на відзив, у якому покликається на те, що відповідачем підтверджено належними доказами проходження її чоловіком військової служби у ЗСУ та участь в бойових діях, а тому, відповідно до чинного законодавства відповідач зобов`язана сплатити суму кредитної заборгованості, що становить 5 714 гривень, з яких: 5114 гривень - тіло кредиту; 600 гривень - заборгованість за разовою комісією. Щодо відступлення права вимоги, вказав, що таке спростовується матеріалами справи та додані документи до позову підтверджує факт переходу права вимоги. Просить позов задовольнити частково. При цьому заяву про зменшення позовних вимог не подавав.
Дослідивши матеріали справи, оцінюючи всі докази в сукупності, суд приходить до висновку про задоволення позову частково, виходячи з наступного.
13.01.2024 року ОСОБА_2 уклав з ТОВ «Мілоан» договір про споживчий кредит № 103127431 (індивідуальна частина), за яким ТОВ «Мілоан» надав, а позичальник (відповідач) отримав кредит в розмірі 6 000 гривень. Підтвердженням добровільного укладення відповідачем Договору про надання споживчого кредиту № 103127431 є Анкета-заява на кредит № 103127431 від 13.01.2024 року, що заповнена відповідачем.
Відповідно до п. 1.3 договору кредит надається строком на 105 днів з 13.01.2024 року (тобто до 27.04.2024 року). Пільговий період складає 15 днів, що настає з дати видачі кредиту та завершується 28.01.2024 року. Поточний період складає 90 днів, що надає з дня наступного за днем завершення пільгового періоду і закінчується 27.04.2024 року (дата остаточного погашення заборгованості).
У п.1.5 зазначено, що загальні витрати позичальника на пільговий період складають 2 130 грн. в грошовому виразі та 162276% річних у процентному значенні (орієнтовна реальна річна процентна ставка за пільговий період), загальні витрати позичальника за кредитом (за весь строк кредитування) складаються 14 550 грн. в грошовому виразі та 7121% річних у процентному значенні (орієнтовна реальна процентна ставка за весь строк кредитування). Орієнтовна загальна вартість кредиту для позичальника за пільговий період складає 8 130 грн.. Орієнтовна загальна вартість кредиту для позичальника (за весь строк кредитування) складає 20 550 грн.
Відповідно до п. 1.5.1 договору комісія за надання кредиту 600 грн., яка нараховується за ставкою 10% від суми кредиту одноразово.
Пунктом 1.5.2 договору визначено, що процент за користування кредитом протягом пільгового періоду: 1 530 грн., які нараховуються за ставкою 1,70% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом протягом пільгового періоду; проценти за користування кредитом протягом поточного періоду: 12 420 грн., які нараховуються за стандартною процентною ставкою 2,30% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом протягом поточного періоду.
Відповідно до п. 2.1 договору кредитні кошти надаються позичальнику безготівково на рахунок з використанням карти № НОМЕР_1 .
Згідно копії платіжного доручення № 80594212 від 13.01.2024 року ОСОБА_1 на картковий рахунок НОМЕР_2 отримала кредитні кошти у розмірі 6 000 грн.
На виконання вимог ухвали суду від 14 квітня 2026 року АТ КБ «ПриватБанк» надало інформацію, відповідно до якої на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано картку та в період з 13.01.2024 року по 20.01.2024 року було зарахування коштів на суму 6 000 грн..
З відомості про щоденні нарахування та погашення за договором № 103127434 вбачається, що проценти по кредиту ОСОБА_1 нараховувалися з 13.01.2024 року по 03.06.2024 року, тобто поза межами строку кредитування, змін до договору не вносились, а іншого матеріали справи не містять. Тому, у стягненні відсотків за вказаний період слід відмовити за безпідставністю, про що буде зазначено нижче.
29.07.2024 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Фінансова компанія «Кредит Капітал» було укладено Договір відступлення прав вимоги №110-МЛ/Т. Відповідно до умов даного Договору, та у відповідності до ст. 512 ЦК України Позивач набув статусу нового кредитора та отримав право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками ТОВ «Мілоан», в тому числі і до відповідача за кредитним договором №103127434.
З витягу із Реєстру боржників до Договору відступлення прав вимог №110-МЛ/Т від 29.07.2020 року вбачається, що ТОВ «Мілоан» передало, а ТОВ ФК «Кредит-Капітал» прийняло право вимоги за кредитним договором №103127434 від 13.01.2024 року на загальну суму заборгованості 20 744,34 грн.
Позивачем нарахування не проводились.
Відповідно до ч. 1-2 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договору не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Згідно з ч. 1ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами.
Згідно з ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» № 675-VIII від 03 вересня 2015 року(далі Закон) електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема, електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Відповідно до ч. 2 ст. 1081 ЦК України грошова вимога, право якої відступається, є дійсною, якщо клієнт має право відступити право грошової вимоги і в момент відступлення цієї вимоги йому не були відомі обставини, внаслідок яких боржник має право не виконувати вимогу.
Відповідно до ст. 1082 ЦК України боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Таким чином, сторони узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі відповідача для укладання такого договору, на таких умовах шляхом підписання договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Відповідно до ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.
Відповідно ч. 1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, розмір і порядок виплати яких встановлюється договором.
Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Відповідач станом на 03.06.2024 року оплатила: 886 грн. - тіло кредиту; 1 246 грн. - відсотки та 560 грн. - комісія.
Що стосується вимог позивача щодо стягнення заборгованості за відсотками у розмірі 15 030,34 грн. за вказаним кредитним договором, суд зазначає наступне.
Так, відповідач не визнає та заперечує проти стягнення з неї відсотків за означеним кредитним договором, з огляду на те, що її чоловік має статус військовослужбовця та на неї поширюються положення п.15 ст.14 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей», що не заперечується позивачем у відповіді на відзив про підставу зменшення боргу.
Відповідно до частини 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» «Військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією російської федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля, а також крім кредитних договорів щодо придбання та встановлення фотоелектричних модулів та/або вітрових електроустановок разом із гібридними інверторами та установками зберігання енергії, проценти за якими можуть бути погашені чи компенсовані за рахунок третіх осіб або держави.»
Частиною 9 статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» визначено, що військовослужбовці це особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - це особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний та воєнний час.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Особливий період в Україні діє з 18 березня 2014 року по теперішній час.
Статтею 3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" унормовано, що дія цього Закону поширюється на військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань та правоохоронних органів - громадян України, які виконують військовий обов`язок за межами України, та членів їх сімей.
Аналіз ч.15 ст.14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в редакції Закону №1357-IX від 30 березня 2021 року, який набрав чинності 23 квітня 2021 року, свідчить про те, що пільги мають: - військовослужбовці, призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на весь час їх призову; - військовослужбовці під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, які перебували або перебувають безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №69/2022 «Про загальну мобілізацію», у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, вирішено, зокрема оголосити та провести загальну мобілізацію.
Відповідно правової позиції Касаційного цивільного суду Верховного Суду, викладеного у п. 74 його постанови від 04.09.2024 р. у справі № 426/4264/19: "У постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 199/3051/14 (провадження № 61-10861св18) викладено правовий висновок про перелік необхідних документів доведеності статусу особи, яка має право на пільги, визначені пунктом 15 частини третьої статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей», який полягає у тому, що для звільнення від нарахування штрафів, пені та відсотків за користування кредитом мобілізовані позичальники повинні надати банку перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони України від 21 серпня 2014 року № 322/2/7142.
Такими документами є: військовий квиток, в якому у відповідних розділах здійснюються службові відмітки, або довідка про призов військовозобов`язаного на військову службу, видана військовим комісаріатом або військовою частиною, а для резервістів - витяг із наказу або довідка про зарахування до списків військової частини, які видаються військовою частиною.
Згідно копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 від 05.10.2012 року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб 05.10.2012 року у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану Івано-Франківського міського управління юстиції, про що в Книзі реєстрації шлюбів зроблено відповідний актовий запис №1424 (а.с.54).
Відповідно до довідки №2727/442 від 17.02.2026 року, ОСОБА_3 , дійсно в період з 07.01.2026 року по 16.02.2026 року брав участь у заходах необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в Чернігівській області, Корюківського району, Менської міської громади (а.с.86).
Окрім того відповідачем надано посвідчення серії НОМЕР_4 на ім`я ОСОБА_3 , виданого 05.05.2016 року та копію військового квитка.
Таким чином, на відповідача ОСОБА_1 , як дружину військовослужбовця, призваного на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, та який на час укладення кредитного договору та періоду визначення заборгованості є діючим військовослужбовцем, поширюються пільги передбачені частиною 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а саме не повинні нараховуватися штрафні санкції, пеня та проценти за користування кредитом на весь час його призову.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що підстави для стягнення з відповідача ОСОБА_1 заборгованості за відсотками у розмірі 15 030,34 грн., в тому числі нарахованих і за межами строку дії зобов`язань - відсутні.
Щодо стягнення комісії.
Відповідно до п. 1.5.1 договору передбачена комісія за надання кредиту, яка нараховується одноразово в момент видачі кредиту.
Отже, сума одноразово нарахованої при видачі кредиту комісії підлягає стягненню з відповідача, оскільки таку комісію передбачено умовами договору.
Разом з тим, станом на момент звернення до суду загальний розмір заборгованості відповідача становив 5 714 грн., з яких 5 114 грн. - заборгованість за тілом кредиту та 600 грн. - заборгованість за комісією.
Відповідачем на погашення заборгованості було здійснено платіж, який позивачем зараховано таким чином: 886 грн. - у рахунок погашення тіла кредиту, 1 246 грн. - у рахунок погашення відсотків та 560 грн. - у рахунок погашення комісії.
З урахуванням здійсненої відповідачем оплати в розмірі 560 грн. у рахунок погашення комісії, із загальної суми заборгованості за комісією у розмірі 600 грн. залишається 40 грн.
Разом з тим суд вважає, що сплачена відповідачем сума в розмірі 1 246 грн., яка була зарахована позивачем у рахунок погашення відсотків, підлягає зарахуванню в рахунок погашення заборгованості за тілом кредиту.
Таким чином, загальна сума, яка підлягає зарахуванню в рахунок погашення тіла кредиту, становить 1 246 грн., а тому залишок заборгованості за тілом кредиту становить 3 868 грн. (5 114 грн. - 1 246 грн.).
Отже, з урахуванням здійсненого відповідачем платежу та його належного зарахування, розмір непогашеної заборгованості становить 3 868 грн. - за тілом кредиту та 40 грн. - за комісією, а всього - 3 908 грн.
З огляду на викладене, позовні вимоги слід задовольнити частково та стягнути із ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором про споживчий кредиту № 103127434 від 13.01.2024 року у сумі 3 908 грн., з яких: 3 868 грн. за тілом кредиту та 40 грн. - за одноразовою комісією.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу суд звертає увагу на наступне.
Відповідно до ч. 3 ст.133 ЦПК України витрати на професійну правничу допомогу відносяться до судових витрат як витрати, пов`язані з розглядом справи.
Згідно ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Встановлено, що до матеріалів справи стороною позивача долучено договір про надання правничої (правової) допомоги від 01.07.2025 року укладений між ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» та Адвокатським об`єднанням «Апологет», акт № Д/20813 від 09.03.2026 року на суму 8 000 грн. та детальний опис наданих послуг до акту Д/20813 від 09.03.2026 року в якому зазначено перелік послуг, що входять до складу правової (правничої) допомоги.
Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц та постанова від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21).
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).
Склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.
При цьому для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)). Такі ж висновки викладені в постанові Верховного Суду від 15 січня 2026 у справі № 681/947/24, постанові Верховного Суду 16 березня 2026 року у справі № 522/7662/23.
Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Крім того, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Разом із тим, з урахуванням положень процесуального закону щодо розподілу судових витрат, принципу пропорційності, а також того, що позовні вимоги були задоволені судом не в повному обсязі (18,83%), суд дійшов висновку, що витрати на надання професійної правничої допомоги підлягають стягненню з відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У зв`язку з цим суд вважає обґрунтованим визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, у сумі 1 506,40 грн.
Згідно ч. 1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином на користь позивача з відповідача слід стягнути оплачений судовий збір в розмірі 501,32 грн., відповідно до частки задоволених позовних вимог (18,83%).
На підставі наведеного та керуючись статтями 4, 12, 76, 77, 78, 80, 81, 141, 247, 258, 259, 264, 265, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
В И Р І Ш И В :
Задовольнити частково позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та судових витрат.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_5 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (ЄДРПОУ 35234236, адреса: 79018, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, 1, корпус 28, IBAN: НОМЕР_6 в АТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК», МФО 300614) заборгованість за договором про споживчий кредит №103127434 від 13.01.2024 року в розмірі 3 908 грн. (три тисячі дев`ятсот вісім гривень), витрати по сплаті судового збору в розмірі 501,32 грн. (п`ятсот одна гривня 32 копійок) та 1 506,40 грн. (одна тисяча п`ятсот шість гривень 40 копійок) витрати на правничу допомогу
В задоволенні решти вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржено до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Повний текст рішення складено та підписано 25 вересня 2026 року.
Суддя Мирослава ПОЛЬСЬКА