справа № 619/3898/26
провадження № 2/619/2273/26
РІШЕННЯ
іменем України
25 вересня 2026 року м. Дергачі
Дергачівський районний суд Харківської області
у складі головуючого - судді Болибока Є.А.
за участю секретаря судового засідання Ломанової І.А.
Справа № 619/3898/26
Ім`я (найменування) сторін та інших учасників справи:
позивач: ОСОБА_1 ;
відповідач: ПрАТ «ХАРКІВЕНЕРГОЗБУТ»;
третя особа: головний державний виконавець Дергачівського ВДВС у Харківському районі Харківської області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Шумейко К.В.
розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження позов про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню в певній частині та зобов`язання вчинити певні дії,
Стислий виклад позиції сторін.
09 червня 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ПрАТ «ХАРКІВЕНЕРГОЗБУТ», в якому після його уточнення просила: визнати виконавчий лист, виданий у справі про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «ХАРКІВЕНЕРГОЗБУТ», таким, що не підлягає виконанню в частині примусового порядку стягнення та нарахування 10% виконавчого збору; зобов`язати ПрАТ «ХАРКІВЕНЕРГОЗБУТ» припинити зловживання правом та врегулювати питання погашення заборгованості у добровільному (договірному) порядку шляхом реструктуризації.
В обґрунтування позову посилалася на те, що на виконанні у третьої особи перебуває виконавче провадження № 81186566 з примусового стягнення з неї на користь ПрАТ «ХАРКІВЕНЕРГОЗБУТ» заборгованості за спожиту електроенергію в розмірі близько 90 000 гривень. Позивач підтверджує розмір заборгованості та підтверджує свій обов`язок щодо її виплати і останні місяці проводить оплати. Проте, дії ПрАТ «Харківенергозбут» щодо направлення виконавчого листа на примусове виконання є незаконними, недобросовісними та такими, що є прямим зловживанням правом (ст. 13 ЦК України). Зазначає, що вона протягом останніх 6 місяців неодноразово зверталася до відповідача з офіційними заявами про укладення договору реструктуризації (добровільного покрокового погашення боргу). Відповідач, користуючись своїм монопольним становищем, демонстративно ігнорував ці звернення, чим порушив засади добросовісності, розумності та справедливості (ст. 3 ЦК України). Також вказує на ігнорування приписів державного Регулятора (НКРЕКП). Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП), за результатами розгляду її скарг, винесла офіційне роз`яснення/припис № 15747/20.2/9-26, яким зобов`язала відповідача врегулювати питання заборгованості саме шляхом укладення договору реструктуризації. Відповідач умисно заблокував виконання цього припису. Відповідач ініціював примусове стягнення виключно з метою завдати їй додаткових фінансових збитків у вигляді нарахування 10% виконавчого збору (9 000,00 грн) та блокування соціальних/дитячих рахунків, за наявності повної її готовності платити борг добровільно. Зазначає, що Закони України не містять заборони на мирне врегулювання, натомість відповідач штучно позбавив її цього права. Також, звертає увагу на те, що наразі в апеляційному порядку оскаржуються ухвали щодо відмови у наданні розстрочки сплати боргу та відмови у забезпеченні позову по аналогічних спорах з Відповідачем. Вказані обставини підтверджують її добровільність у виконанні зобов`язань та недобросовісність дій відповідача, який, попри перебування питань порядку виконання зобов`язань на стадії судового розгляду, умисно ініціював примусове стягнення з метою отримання безпідставної вигоди у вигляді виконавчого збору та тиску на споживача. Немає жодних підстав, на яких повинно було відкриватися виконавче провадження, для примусового виконання судового рішення.
У відзиві на позовну заяву представник ПрАТ «ХАРКІВЕНЕРГОЗБУТ»Іванова Ю.М. просить відмовити у повному обсязі у задоволенні позову ОСОБА_1 , посилаючись на їх необґрунтованість та незаконність. Вказує, що викладені позовні вимоги не відповідають дійсним обставинам справи. Щодо вимоги про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню в частині примусового порядку стягнення та нарахування 10 % виконавчого збору, зазначає, що в обґрунтування цієї вимоги позивач стверджує про «штучне створення фінансових санкцій…у вигляді нарахування 10% виконавчого збору…» та про «умисне ініціювання примусового стягнення з метою отримання безпідставної вигоди та тиску на споживача» відповідачем. Питання наявної заборгованості у ОСОБА_1 перед ПрАТ «Харківенергозбут» підтверджено рішенням Дергачівського районного суду від 02.10.2025 у справі № 619/3428/25. Так, 17.06.2025 ПрАТ «Харківенергозбут» звернулось з позовною заявою до Дергачівського районного суду Харківської області про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 за спожиту електричну енергію за період з 01.11.2022 по 01.03.2025 у розмірі 90 025,20 грн. ОСОБА_1 є належною стороною зобов`язання, до якої у встановленому законом порядку виникло право вимоги боргових зобов`язань. За результатами розгляду вищевказаної справи 02.10.2025 Дергачівським районним судом Харківської області винесено рішення по справі № 619/3428/25, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства "Харківенергозбут" заборгованість за електричну енергію, що утворилася за адресою: АДРЕСА_1 , за період з 01.11.2022 по 01.03.2025 у розмірі 90 025,20 грн. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ПрАТ «Харківенергозбут» відмовлено. Не погодившись з рішенням суду 1-ї інстанції, ОСОБА_1 було подано апеляційну скаргу. Постановою Харківського апеляційного суду від 03.02.2026 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволено, а рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 02.10.2025 залишено без змін. Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 02 жовтня 2025 року по справі № 619/3428/25 набрало законної сили 03.02.2026. Не погодившись з висновками суду апеляційної інстанції, позивачем подано касаційну скаргу від 30.03.2026. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03.04.2026 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 03.02.2026. 10 квітня 2026 року ОСОБА_1 була подана заява про розстрочення виконання рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 03.02.2026 по справі № 619/3428/25. Ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 01.06.2026 у задоволенні заяви ОСОБА_1 про розстрочення виконання рішення суду у цивільній справі № 619/3428/25 відмовлено. Не погодившись з вищевказаною ухвалою суду, ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу від 08.06.2026. ПрАТ «Харківенергозбут» отримало виконавчі листи по справі № 619/3428/25 та 02 червня 2026 року звернулося до Дергачівського відділу державної виконавчої служби у Харківському районі Харківської області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України із заявами про примусове виконання рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 02.10.2025. На підставі заяв ПрАТ «Харківенергозбут» про примусове виконання рішення Дергачівського районного суду Харківської області по № 619/3428/25 Дергачівським ВДВС у Харківському районі Харківської області ХМУ МЮУ 04.06.2026 по справі відкрито відповідні постанови: ВП № 81186566 - про примусове стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію в сумі 90 025,20 грн; ВП № 81186702 - про примусове стягнення судового збору та інших судових витрат в загальній сумі 2 497,40 грн. Того ж дня, керуючись статтею 42 Закону та відповідно до пункту 2 розділу VI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, державним виконавцем винесені постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження у розмірі 303,00 грн по кожному виконавчому провадженню та винесені постанови про стягнення виконавчого збору у розмірі 9 002,52 грн (по ВП № 81186566); у розмірі 249,74 грн (по ВП № 81186702). 04.06.2026 державним виконавцем винесені постанови про арешт коштів боржника, якими накладено арешт на грошові кошти/електронні гроші, що містяться на відкритих рахунках/електронних гаманцях, а також на кошти/електронні гроші на рахунках/електронних гаманцях, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів, крім коштів/електронних грошей, що містяться на рахунках/електронних гаманцях, що мають спеціальний режим використання, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику ОСОБА_1 у межах сум звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, які становлять: за ВП № 81186566 - 99 330,72 грн; за ВП № 81186702 - 3 050,10 грн. У ході здійснення виконавчого провадження ВП № 81186566 Дергачівським ВДВС на рахунок ПрАТ «ХАРКІВЕНЕРГОЗБУТ» протягом червня 2026 року перераховані грошові кошти в загальній сумі 25 478,41 грн. В ході здійснення виконавчого провадження ВП № 81186702 відділом на рахунок ПрАТ «ХАРКІВЕНЕРГОЗБУТ»04.06.2026 перераховані грошові кошти у розмірі 75,00 грн та 2 422,40 грн, стягнуті з боржника на підставі судового рішення у справі № 619/3428/25 у повному обсязі. Того ж дня, державним виконавцем винесена постанова про закінчення виконавчого провадження № 81186702 у зв`язку із виконанням в повному обсязі рішення в частині сплати судового збору та інших судових витрат, згідно з виконавчим документом, та винесена постанова про зняття арешту з коштів. Таким чином, державним виконавцем Шумейко К.В. вчинялися усі, передбачені вказаними нормами права дії, спрямовані на неупереджене, ефективне, своєчасне виконання рішення суду в повному обсязі, виносячи постанови про відкриття проваджень, про стягнення мінімальних витрат та виконавчого збору, про арешт коштів тощо, державний виконавець діяв у межах наданих йому повноважень та відповідно до вимог чинного законодавства. З огляду на викладене, позивач безпідставно вважає, що саме відповідач «штучно створює фінансові санкції» з «метою отримання безпідставної вигоди у вигляді виконавчого збору», а також хибним є ствердження позивача про те, що «не має жодних підстав, на яких повинно було відкриватись виконавче провадження для примусового виконання судового рішення», що спростовується наведеними вище положеннями Закону. Також зазначає, що розгляд апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу про відмову у розстроченні виконання рішення по справі № 619/3428/25 ніяк не перешкоджає зверненню ПрАТ «Харківенергозбут» до виконавчої служби щодо примусового виконання рішення суду та не порушує приписів чинного законодавства. З приводу формулювання вимоги позовної заяви визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню в частині примусового порядку стягнення та нарахування 10 % виконавчого збору, ПрАТ «Харківенергозбут» наголошує на тому, що право вимоги ПрАТ «Харківенергозбут» виконання боргових зобов`язань ОСОБА_1 виникло на підставі рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 02 жовтня 2025 року по справі № 619/3428/25. Звертає увагу, що у період з січня 2022 року до квітня 2026 року були відсутні будь-які оплати за електричну енергію, яка споживалась за адресою: АДРЕСА_1 . Тобто, боржник не мав наміру та нехтував обов`язком щомісячно оплачувати за спожиту електричну енергію, а про добровільне погашення боргу позивач наполягала лише протягом останніх 6 місяців (після постановлення відповідного судового рішення), про що ОСОБА_1 зазначила в позовній заяві. Тобто вимога позивача про зобов`язання ПрАТ «Харківенергозбут» припинити зловживання правом та врегулювати питання погашення заборгованості у добровільному порядку шляхом реструктуризації не ґрунтується на вимогах закону, є безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню.
У відповіді на відзив ОСОБА_1 просить відхилити доводи ПрАТ «ХАРКІВЕНЕРГОЗБУТ», викладені у відзиві на позов. Врахувати при ухваленні рішення факт недобросовісної поведінки відповідача, що полягає у навмисному ігноруванні її пропозицій про добровільне погашення боргу та виборі примусового механізму, що завдає їй додаткових збитків. Щодо добросовісності виконання зобов`язань вказує, що відповідач намагається представити її як злісного неплатника, однак ігнорує той факт, що заборгованість встановлена судом 03.02.2026 за рішенням апеляційного суду. Світло їй відключили 28.01.2026, оскільки вона очікувала на рішення суду, розраховувала на зменшення суми заборгованості, а не відмовлялася виплачувати борг. Після отримання рішення суду її численні заяви про реструктуризацію та щомісячні посильні платежі (докази яких наявні в матеріалах справи) прямо спростовують тезу про її ухилення від виконання зобов`язань. Щодо зловживання правом та штучного збільшення заборгованості зазначає, що дії відповідача щодо ініціювання примусового стягнення (з нарахуванням виконавчого збору 10%) при її очевидній готовності та спробах добровільного погашення боргу, є формою тиску. Відповідач свідомо обрав шлях примусового стягнення, що призвело до блокування її рахунків та виникнення додаткових витрат (виконавчого збору), замість того, щоб укласти договір про реструктуризацію, як це було рекомендовано НКРЕКП у листі № 15747/20.2/9-26. Таким чином, відповідач порушує принципи справедливості, добросовісності та розумності, закріплені у статті 3 ЦК України. Щодо невідповідності дій відповідача принципам оперативності. Відповідач почав процедуру відключення електроенергії 28.02.2026 та примусового стягнення одразу після набрання рішенням сили 03.02.2026, ігноруючи триваючі судові процеси щодо надання розстрочки та забезпечення позову (рішення досі не прийняті). Це свідчить про умисне ігнорування можливості досудового врегулювання спору. Щодо безпідставності звинувачень у злісному ухиленні від сплати та фактів пошкодження майна Відповідач у своїх процесуальних документах стверджує про тривале ухилення позивача від виконання зобов`язань. Дане твердження є повністю безпідставним та не відповідає дійсності. У період з 2023 по 2024 рік позивач за адресою: АДРЕСА_1 , фактично не проживала у зв`язку з безпековою ситуацією, активними бойовими діями та складними життєвими обставинами. Крім того, житловий будинок позивача зазнавав пошкоджень внаслідок бойових дій двічі, що офіційно підтверджено витягами з Державного реєстру пошкодженого та знищеного майна, долученими до матеріалів справи. Після відновлення проживання позивач реалізовувала своє законне право на судовий захист щодо встановлення точного розміру заборгованості у справі № 619/3428/25, оскільки виставлені відповідачем суми потребували судової перевірки та коригування. Одразу після набрання судовим рішенням законної сили (після розгляду апеляційної скарги 03.02.2026 р.) 28.02.2026 відповідач, не дочекався рішення суду та незаконно відключив будинок від електропостачання, діяв з підстав натиску, а не з ціллю отримати погашення заборгованості. Позивач не мала жодного наміру ухилятися від сплати. Позивач ініціювала питання укладення договору реструктуризації, а також з квітня 2026 року добровільно та систематично здійснює щомісячні платежі в міру своїх фінансових можливостей, що підтверджується наявними в матеріалах справи квитанціями. Відповідач не виявив бажання на реструктуризацію. Тобто підтвердив мету не отримання від позивача коштів, а продовження створювати тиск та унеможливлювати проживати в будинку. Щодо порушення прав позивача під час примусового виконання та недопустимості стягнення відповідач зазначає про стягнення коштів у розмірі 25 478,41 грн через ДВС. Наголошує, що вказане стягнення відбулося шляхом накладення арештів на соціальні/карткові рахунки позивача, на які зараховуються пенсія та аліменти на утримання дитини, що є єдиним джерелом існування родини та прямо суперечить гарантіям соціального захисту (дані дії зараз оспорюються в судовому порядку, бо в досудовому - відмова від відповідача). Наразі позивачем в апеляційному порядку також переглядається питання надання розстрочки виконання судового рішення. Категорична відмова відповідача від досудового/договірного врегулювання за наявності добровільних платежів свідчить про недобросовісну поведінку та зловживання правом, що робить примусове виконання із застосуванням 10% виконавчого збору неправомірним. Щодо розподілу тягаря доказування (ст. 81 ЦПК України), то будуючи свою позицію на нібито ухиленні позивача та одночасно заперечуючи проти надання документів, відповідач не надав суду жодного належного та допустимого доказу відмови позивача від розрахунків. Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, голослівні твердження відповідача не можуть бути взяті судом до уваги, а факт добросовісної поведінки позивача повністю доведений матеріалами справи.
У запереченнях на відповідь на відзив представник відповідачаКрукова Н.Ю. зазначила, що ПрАТ «Харківенергозбут» не погоджується з позицією позивача, викладеною у відповіді на відзив від 22.07.2026. Щодо факту наявної заборгованості, не проживання, пошкодження будинку внаслідок бойових дій та відключення домоволодіння від енергопостачання. Всі перелічені позивачем у відповіді на відзив обставини та надані докази були предметом розгляду і належної правової оцінки судами різних інстанцій, зокрема, у таких справах: № 619/1467/26 за позовом ОСОБА_1 до АТ «Харківобленерго» та ПрАТ «Харківенергозбут» про захист прав споживачів; № 619/3428/25 за позовом ПрАТ «Харківенергозбут» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію. Так, рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 02 жовтня 2025 року по справі № 619/3428/25 було стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПрАТ "Харківенергозбут" заборгованість за електричну енергію, що утворилася за адресою: АДРЕСА_1 , за період з 01.11.2022 по 01.03.2025 у розмірі 90 025,20 грн та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2422,40 грн та судові витрати на отримання інформації з Державного реєстру речових прав у розмірі 75,00 грн. Вказане рішення не скасоване та набрало законної сили 03.02.2026. Як вже зазначалось відповідачем у своєму відзиві, ПрАТ «Харківенергозбут» отримало виконавчі листи по справі № 619/3428/25 та 02.06.2026 звернулось до Дергачівського ВДВС у Харківському районі Харківської області ХМУ МЮ із заявами про примусове виконання зазначеного рішення. Щодо нібито порушень прав позивача під час примусового виконання. ПрАТ «Харківенергозбут» у своєму відзиві надавало більш детальне обґрунтування своїх заперечень та вважає доцільним окремо звернуту увагу суду на положення статей 1, 2, 5 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон), якими на виконавця покладені функції забезпечення виконання обов`язкового рішення суду, на виконання якого останній має вжити всі передбачені Законом заходи у межах встановлених повноважень. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (пункт 1 частини другої статті 18 Закону). Крім цього, відповідно до частини 3 статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» банк повинен визначити статус коштів і рахунку, на якому вони знаходяться, та в разі знаходження на рахунку коштів, на які заборонено накладення арешту, зобов`язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із частиною четвертою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження». Таким чином, державним виконавцем за відкритими виконавчими провадженнями № 81186566 та № 81186702 вчинялися усі, передбачені нормами права дії (відкриття виконавчого провадження, арешт майна та коштів з їх подальшим стягненням), спрямовані на неупереджене, ефективне, своєчасне виконання рішення суду. Також повідомляє, що в провадженні Дергачівського районного суду Харківської області знаходиться скарга ОСОБА_1 на дії/бездіяльність органу примусового стягнення (справа № 619/3428/25, провадження № 4-с/619/9/26). Указана скарга містить аналогічні зауваження та обґрунтування, що наведені ОСОБА_1 у запереченнях від 22.07.2026 по справі № 619/3898/26. За результатами розгляду зазначеної скарги (справа № 619/3428/25, провадження № 4 с/619/9/26) судом буде надана належна правова оцінка діям державного виконавця Дергачівського ВДВС у Харківському районі Харківської області ХМУ МЮУ. Ще раз наголосила, що звернення товариства до суду з позовом про стягнення заборгованості та, у подальшому, до органів примусового виконання рішень для стягнення заборгованості у примусовому порядку не є порушенням права ОСОБА_1 , а є заходами захисту прав та законних інтересів товариства. Щодо тверджень позивача стосовно нібито монопольного становища, то ПрАТ «Харківенергозбут» не є суб`єктом природних монополій, а тому твердження позивача з цього питання є безпідставними. Щодо тверджень позивача стосовно ігнорування товариством рекомендацій НКРЕКП про врегулювання боргу і порядку його сплати, то ПрАТ «Харківенергозбут» не ігнорував рекомендації Регулятора, а керувався нормою частини 5 статті 11 ЦК України, яка регламентує що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду (постановленого у цивільній справі № 619/3428/25), про яке відповідач вже зазначав у п. 1 цих заперечень та у своєму відзиві на позов від 10.07.2026. Підсумовуючи викладене, звертає увагу суду, що однією із позовних вимог ОСОБА_1 є визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню. З аналізу наведеного вбачається відсутність підстав для визнання судом виконавчих листів по справі № 619/3428/25 такими, що не підлягають виконанню, отже і ця вимога позивача є такою, що не ґрунтується на законі, а дії ПрАТ «Харківенергозбут» по зверненню до відповідного відділу державної виконавчої служби для примусового виконання - правомірні та законні. З урахуванням раніше наданого відзиву на позовну заяву, додаткових пояснень та цих заперечень, ПрАТ «Харківенергозбут» просить суд відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
На ці заперечення на відповідь на відзив ОСОБА_1 подала до суду заперечення та пояснення, в яких просить повністю задовольнити позовні вимоги у справі. Зазначила щодо маніпуляцій відповідача наявною заборгованістю. Відповідач у запереченнях зосереджується на тому, що заборгованість підтверджена рішенням суду у справі № 619/3428/25. Однак відповідач навмисно перекручує предмет позову. Вона не оспорює наявність самого боргу і не просить скасувати рішення суду. Та більше, вона визнає свій обов`язок та щомісяця проводить оплати в межах своїх фінансових можливостей. Предметом її позову є виключно неправомірність примусового порядку стягнення та нарахування додаткового виконавчого збору (10%) в умовах, коли вона добровільно виконує зобов`язання та неодноразово просила про реструктуризацію. Щодо зловживання правом та порушення принципів розумності й справедливості (ст. 3, 13 ЦК України, ст. 44 ЦПК України). Посилання відповідача на те, що реструктуризація є виключно його правом, а не обов`язком, спростовується загальними засадами цивільного законодавства. Згідно з ч. 3 ст. 13 ЦК України, не допускаються дії осіб, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Крім того, відповідно до ст. 44 ЦПК України, суд може зобов`язати сторону запобігати зловживанню процесуальними правами. ПрАТ «Харківенергозбут», володіючи значним впливом, проігнорувало як її численні заяви, так і рекомендації державного регулятора (НКРЕКП у приписі № 15747/20.2/9-26) щодо врегулювання боргу шляхом реструктуризації. Метою направлення виконавчого листа на примусове стягнення в момент, коли споживач готовий платити добровільно, є не захист інтересів підприємства, а штучне створення додаткового фінансового тягаря для пенсіонера (стягнення 10% виконавчого збору та блокування рахунків). Це є класичним зловживанням правом. Щодо підстав для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню (ст. 432 ЦПК України). Верховний Суд неодноразово зазначав, що перелік підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, не є виключно обмеженим лише повним погашенням боргу. Суд зобов`язаний оцінювати наявність обставин, які свідчать про протиправність самого механізму примусового стягнення, ініційованого всупереч принципу добросовісності (ст. 3 ЦК України) та за наявності реальних кроків боржника до добровільного погашення заборгованості. Примусове стягнення в умовах, коли людина не ухиляється від сплати, перетворюється з інструменту виконання рішення на інструмент фінансового тиску.
Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі.
10 червня 2026 року ухвалою суду заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову повернуто заявнику.
12 червня 2026 року ухвалою суду позовну заяву залишено без руху.
15 червня 2026 року ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» подала до суду заяву про усунення недоліків позовної заяви, яка містить клопотання про відстрочення сплати судового збору за подання позовної заяви до ухвалення судового рішення у справі, оскільки її майновий стан об`єктивно не дозволяє сплатити його у встановлений строк.
22 червня 2026 року ухвалою суду відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору до ухвалення судового рішення у справі. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,державного виконавця Дергачівського відділу державної виконавчої служби у Харківському районі Харківської області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Шумейко К.В. Призначено підготовче засідання на 11 год 00 хв 20 липня 2026 року.
10 липня 2026 року представник ПрАТ «ХАРКІВЕНЕРГОЗБУТ» Іванова Ю.М. через систему «Електронний суд» подала до суду відзив на позовну заяву.
13 липня 2026 року ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» подала до суду відповідь на відзив, який містить клопотання про витребування доказів.
20 липня 2026 року представник ПрАТ «ХАРКІВЕНЕРГОЗБУТ» Крукова Н.Ю. через систему «Електронний суд» подала до суду додаткові пояснення у справі.
20 липня 2026 року ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» подала до суду відповідь на додаткові пояснення та заперечення відповідача.
20 липня 2026 року ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» подала до суду заяву про долучення доказів.
20 липня 2026 року представник ПрАТ «ХАРКІВЕНЕРГОЗБУТ» Крукова Н.Ю. через систему «Електронний суд» подала до суду заперечення на клопотання про витребування доказів.
20 липня 2026 року ухвалою суду клопотання про витребування доказів залишено без задоволення. Закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 11 год 00 хв 16.09.2026.
23 липня 2026 року ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» подала до суду заперечення на відповідь на відзив.
31 серпня 2026 року представник ПрАТ «ХАРКІВЕНЕРГОЗБУТ» Крукова Н.Ю. через систему «Електронний суд» подала до суду заперечення на відповідь на відзив.
07 вересня 2026 року ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» подала до суду заперечення та пояснення.
Позивач ОСОБА_1 у поданій до судучерез систему «Електронний суд» заяві просила розглядати справу без її участі, позовні вимоги просила задовольнити у повному обсязі.
У судове засідання третя особа головний державний виконавець Дергачівського ВДВС у Харківському районі Харківської області ХМУ МЮУ Шумейко К.В. не з`явилася, про час та місце розгляду повідомлялася належним чином, а саме в електронному вигляді в електронний кабінет. Відповідно до довідки про доставку 21.07.2026 та 18:50:28.
Відповідно до п. 2 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи.
Згідно з ч. 1 ст. 223 УПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
У судовому засіданні представник ПрАТ «ХАРКІВЕНЕРГОЗБУТ» Крукова Н.Ю. просила відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 у повному обсязі з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву, запереченнях на відповідь на відзив та додаткових поясненнях.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 02.10.2025 (справа № 619/3428/25; провадження № 2/619/1539/25),залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 03.02.2026, стягнуто з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства "Харківенергозбут" заборгованість за електричну енергію, що утворилася за адресою: АДРЕСА_1 , за період з 01.11.2022 по 01.03.2025 у розмірі 90 025,20 грн, а також судовий збір в розмірі 2422,40 грн та судові витрати на отримання інформації з Державного реєстру речових прав у розмірі 75,00 грн. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ПрАТ «Харківенергозбут» відмовлено.
04 червня 2026 року головним державним виконавцем Дергачівського відділу державної виконавчої служби у Харківському районі Харківської області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Шумейко К.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 619/3428/25 від 12.03.2026 виданого Дергачівським районним судом Харківської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства "Харківенергозбут" заборгованості за електричну енергію у розмірі 90 025,20 грн, а також про стягнення з боржника виконавчого збору /основної винагороди приватного виконавця у розмірі 9 002,52 грн.
Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП), листом від 12.03.2026 № 15747/20.2/9-26 повідомила ОСОБА_1 та ПрАТ «ХАРКІВЕНЕРГОЗБУТ», що укладення договору про реструктуризацію заборгованості між споживачем та постачальником універсальних послуг, здійснюється виключно за згодою сторін.
Мотиви суду.
Всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з`ясувавши обставини, на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши ці докази на належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов такого висновку.
Положеннями статті 1291 Конституції України встановлено, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ (далі - Закон № 1404-VІІІ).
Статтею 1 Закону № 1404-VIII визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з пунктами 1, 5 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень; постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди.
Відповідно до частини шостої статті 5 Закону № 1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Частинами першою, другою статті 27 Закону № 1404-VIII визначено, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Згідно з частиною четвертою статті 27 Закону № 1404-VIII державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
З аналізу вказаних норм Закону №1404-VІІІ слідує, що стягнення виконавчого збору є безумовною дією, яку здійснює державний виконавець у межах виконавчого провадження незалежно від здійснених дій, і є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження, що гарантує ефективне здійснення виконання рішення суду боржником за допомогою стимулювання боржника до намагання виконати виконавчий документ самостійно до відкриття виконавчого провадження у зв`язку із ймовірністю стягнення відповідної суми у випадку примусового виконання.
03 лютого 2026 року набрало законної сили рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 02.10.2025 (справа № 619/3428/25; провадження № 2/619/1539/25) про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «Харківенергозбут» заборгованості за електричну енергію в розмірі 90 025,20 грн, а також судового збору в розмірі 2422,40 грн та судові витрати в розмірі 75,00 грн.
04 червня 2026 року головним державним виконавцем Дергачівського відділу державної виконавчої служби у Харківському районі Харківської області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Шумейко К.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 619/3428/25 від 12.03.2026 виданого Дергачівським районним судом Харківської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «Харківенергозбут» заборгованості за електричну енергію у розмірі 90 025,20 грн, а також про стягнення з боржника виконавчого збору /основної винагороди приватного виконавця у розмірі 9 002,52 грн.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Позивач не надала належних, допустимих та достатніх доказів, які б давали підстави для визнання виконавчого листа, виданого у справі про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «ХАРКІВЕНЕРГОЗБУТ», таким, що не підлягає виконанню в частині примусового порядку стягнення та нарахування 10% виконавчого збору.
Щодо вимоги про зобов`язання ПрАТ «ХАРКІВЕНЕРГОЗБУТ» припинити зловживання правом та врегулювати питання погашення заборгованості у добровільному (договірному) порядку шляхом реструктуризації.
Частина друга статті 2 Закону України «Про ринок електричної енергії» передбачає, що основні умови діяльності учасників ринку електричної енергії та взаємовідносин між ними визначаються нормативно-правовими актами, що регулюють впровадження Закону України «Про ринок електричної енергії», зокрема: 1) правилами ринку, які, в тому числі, визначають правила функціонування балансуючого ринку та ринку допоміжних послуг; 2) правилами ринку «на добу наперед» та внутрішньодобового ринку; 3) кодексом системи передачі, кодексом систем розподілу; 4) кодексом комерційного обліку; 5) правилами роздрібного ринку; 6) іншими нормативно-правовими актами.
Правила ринку, кодекс системи передачі та кодекс комерційного обліку розробляються і адмініструються оператором системи передачі та затверджуються Регулятором.
Кодекс систем розподілу та правила роздрібного ринку затверджуються Регулятором.
Правила роздрібного ринку передбачають, зокрема, загальні умови постачання електричної енергії споживачам, систему договірних відносин між учасниками роздрібного ринку, права та обов`язки учасників ринку, процедуру заміни споживачем постачальника електричної енергії, умови та порядок припинення та відновлення постачання електричної енергії споживачу, процедуру розгляду скарг споживачів, особливості постачання електричної енергії постачальником універсальної послуги, постачальником «останньої надії».
Відповідно до статті 60 Закону України «Про ринок електричної енергії», з метою забезпечення захисту прав споживачів учасники ринку не застосовують недобросовісні методи конкуренції до споживача. Положення та умови договорів зі споживачами мають бути прозорими та доступними для розуміння.
Постачання електричної енергії здійснюється на недискримінаційних засадах.
Захист прав споживачів електричної енергії, а також механізм захисту цих прав регулюються цим Законом, законами України «Про захист прав споживачів», «Про захист економічної конкуренції», іншими нормативно-правовими актами.
Стаття 1 Закону України від 22 вересня 2016 року № 1540-VIII «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» визначає, що Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, є постійно діючим центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який утворюється Кабінетом Міністрів України.
Регулятор здійснює державне регулювання, моніторинг та контроль за діяльністю суб`єктів господарювання у сферах енергетики та комунальних послуг, зокрема, у сфері енергетики: діяльності з виробництва, передачі, розподілу, розподілу малими системами розподілу, постачання електричної енергії, зберігання енергії, агрегації; діяльності з організації купівлі-продажу електричної енергії на ринку «на добу наперед» та внутрішньодобовому ринку, забезпечення купівлі електричної енергії за «зеленим» тарифом, трейдерської діяльності; діяльності з транспортування, розподілу, зберігання (закачування, відбору), надання послуг установки LNG, постачання природного газу; діяльності з транспортування нафти, нафтопродуктів та інших речовин трубопровідним транспортом.
Відповідно до законів України «Про ринок електричної енергії» та «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (Регулятор) постановою від14 березня 2018 року № 312 затвердила Правила роздрібного ринку електричної енергії (далі - ПРРЕЕ).
Отже, взаємовідносини, які виникають під час купівлі-продажу електричної енергії між електропостачальником (електропостачальниками) та споживачем (для власного споживання), а також їх взаємовідносини з іншими учасниками роздрібного ринку електричної енергії, визначаються ПРРЕЕ.
Приписи пункту 4.24 ПРРЕЕ передбачають, що у разі виникнення у споживача заборгованості з оплати за спожиту електричну енергію сторони за взаємною згодою укладають договір щодо реструктуризації заборгованості та оформлюють графік погашення заборгованості, який є додатком до договору.
У разі відсутності графіка погашення заборгованості та при відсутності у платіжному документі у реквізиті призначення платежу посилань на період, за який здійснюється оплата або перевищення суми платежу, необхідної для цього періоду, ці кошти, перераховані споживачем за електричну енергію, електропостачальник має право зарахувати як погашення існуючої заборгованості цього споживача з найдавнішим терміном її виникнення.
Укладення сторонами та дотримання споживачем узгодженого графіка погашення заборгованості не звільняє споживача від оплати поточного споживання електричної енергії.
Правова конструкція пункту 4.24 ПРРЕЕ передбачає обопільну згоду сторін на укладання договору про реструктуризацію.
Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження її звернення до ПрАТ «ХАРКІВЕНЕРГОЗБУТ» щодо укладення відповідного договору про реструктуризацію, що позбавляє суд можливості встановлення факту досягнення домовленостей стосовно погашення наявної заборгованості.
Посилання позивача на лист НКРЕКП щодо укладення договору про реструктуризацію є безпідставним, оскільки у цьому листі роз`яснено право сторін за взаємною згодою укласти відповідний договір, а не зобов`язання відповідача врегулювати питання заборгованості саме шляхом укладення договору реструктуризації.
Згідно з ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За положеннями статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 749/106/17 (провадження № 6-1489цс17) та постанові Верховного Суду від 17 травня 2018 року у справі № 643/11742/16-ц (провадження № 61-26879св18).
Як передбачено ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 77 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Також суд відмічає таке.
Принцип змагальності прийнято розглядати як основоположний компонент концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що також включає споріднені принципи рівності сторін у процесі та ефективної участі.
Відповідно до статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є, серед іншого, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
З метою безумовного дотримання цього конституційного принципу статті 12, 13 Цивільного процесуального кодексу України також гарантують те, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Міжнародні стандарти у сфері судочинства приділяють значну увагу питанням дотримання принципу змагальності судового процесу.
Так, у пункті 30 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи «Щодо якості судових рішень» міститься положення, згідно з яким дотримання принципів змагальності та рівності сторін є необхідними передумовами сприйняття судового рішення як належного сторонами, а також громадськістю.
Зв`язок принципів змагальності та рівності акцентовано також у деяких рішеннях Європейського суду з прав людини.
Так, у справі «Салов проти України» (заява №65518/01, п. 87) Суд зробив висновок, що принцип рівності сторін у процесі є лише одним з елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду, яке також включає фундаментальний принцип змагальності процесу («Руїс-Матеос проти Іспанії» (Ruiz-Mateos v. Spain), заява №12952/87, п. 63).
У справі «Лазаренко та інші проти України» (№70329/12, п. 37) Суд нагадує, що принцип змагальності та принцип рівності сторін, які тісно пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.
Крім того, відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, невід`ємними частинами права на суд необхідно розглядати, зокрема, такі вимоги, як змагальність процесу (Екбатані проти Швеції (Ekbatani v. Sweden), заява №10563/83, п. 24-33) та право на ефективну участь (T. проти Сполученого Королівства (T. v. the United Kingdom), заява №24724/94, п. 83-89).
Таким чином, принцип змагальності спільно з принципом рівності є одним з основних елементів поняття «право на справедливий суд», що гарантоване Конвенцією.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» (заява №4241/03, п. 50), в аспекті змагальності, наголошується на тому, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору оцінку фактів, яку їм було надано в межах національного провадження, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд; стаття 6 Конвенції, в той же час, не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або способів їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами. Аналогічна позиція також міститься у рішенні в справі «Олюджіч проти Хорватії» (Olujic v Croatia), №22330/05, п. 77).
В інших рішеннях цього Суду сформовані такі підходи до розуміння принципу змагальності: згідно зі статтею 19 Конвенції обов`язок Суду полягає у забезпеченні дотримання зобов`язання, що здійснюються Договірними сторонами Конвенції, зокрема, його функція не стосується фактів чи законів, які враховані національним судом, якщо тільки вони не порушили прав та свобод, захищених Конвенцією; Суд не може погодитися принципово та абстрактно з тим, щоб незаконно отримані докази можуть бути допустимими («Schenk v. Switzerland, заява №10862/84, п.п 45-46; «Garcia Ruiz v. Spain», заява №30544/96, п. 28; Spang v. Switzerland, №45228/99, п. 32); Суд повторює, що він не уповноважений замінювати свою оцінку фактичних обставин, зроблену національними судовими органами, проте відповідно до прецедентної практики Суду вимога справедливості судового розгляду включає дослідження способу, у який було отримано та представлено докази; завдання Суду, серед іншого, установити, чи провадження в цілому, включно зі способом отримання і представлення доказів, було справедливим у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції («Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів» (Dombo Beheer B.V. v. The Netherlands), заява №14448/88, п. 31).
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивач об`єднала у позовній заяві 2 (дві) вимоги немайнового характеру.
Згідно з п.п. 1.2 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року №3674-VI ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка поданафізичною особою: 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява подається до суду.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» від 3 грудня 2025 року № 4695-IX прожитковий мінімум для працездатних осіб на 1 січня 2026 року встановлений в розмірі 3328 гривні.
Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року №3674-VI при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Так як, позивач подала позов через систему «Електронний суд», то до сплати судового збору необхідно застосувати коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Вказане відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному в постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 916/228/22 (провадження № 12-26гс22), де вказано, що у позивача були обґрунтовані підстави вважати, що у разі подання ним позовної заяви в електронній формі до встановленої законом ставки судового збору має бути застосований понижуючий коефіцієнт у розмірі 0,8, визначений частиною третьою статті 4 Закону України «Про судовий збір».
За 2 вимоги немайнового характеру позивачу необхідно було сплати 2 129,92 грн (3328х0,4х0,8х2=2 129,92).
Ухвалою суду від 22 червня 2026 року за клопотанням позивача було відстрочено сплату судового збору до ухвалення судового рішення у справі.
Ураховуючи, що суд відмовляє у задоволенні позову, несплачена ОСОБА_1 сума судового збору за дві вимоги немайнового характеру в розмірі 2 129,92 грн, підлягає стягненню з позивача на користь держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 259 ЦПК України суди ухвалюють рішення іменем України негайно після закінчення судового розгляду.
Відповідно до ч. 1 ст. 244 ЦПК України після судових дебатів суд оголошує про перехід до стадії ухвалення судового рішення та час його проголошення в цьому судовому засіданні. У виняткових випадках залежно від складності справи суд може відкласти ухвалення та проголошення судового рішення на строк не більше десяти днів з дня переходу до стадії ухвалення судового рішення, оголосивши дату та час його проголошення.
Згідно з ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Ураховуючи викладене та керуючись статтями 12, 13, 81, 83, 89, 258, 259, 263-265, 268, 351, 352, 354 ЦПК України, суд
ухвалив:
У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 2 129,92 грн.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне найменування (ім`я) сторін та інших учасників справи:
позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;
відповідач: ПрАТ «ХАРКІВЕНЕРГОЗБУТ», місцезнаходження: м. Харків, вул. Гоголч, буд. 10, ідентифікаційний код 42206328;
третя особа: державний виконавець Дергачівського відділу державної виконавчої служби у Харківському районі Харківської області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Шумейко К.В., місцезнаходження: 62300, Харківська область, Харківський район, м. Дергачі, вул. Садова, буд. 10.
Повне судове рішення складено 25 вересня 2026 року.
Суддя Є. А. Болибок