справа № 619/6316/26
провадження № 2/619/3537/26
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 вересня 2026 року м. Дергачі
Суддя Дергачівського районного суду Харківської області Калиновська Л.В. розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна,
В С Т А Н О В И В:
Так, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просить визнати автомобіль JEEP CHEROKEE, 2018 року випуску, VIN НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; визначити частки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у праві спільної сумісної власності на зазначений автомобіль рівними - по 1/2 частці кожного; здійснити поділ зазначеного автомобіля як неподільної речі шляхом виділення автомобіля JEEP CHEROKEE, VIN НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 , у власність ОСОБА_2 ; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за належну йому 1/2 частку у зазначеному автомобілі у розмірі, що становить 1/2 дійсної ринкової вартості автомобіля, визначеної судовою автотоварознавчою експертизою; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені та документально підтверджені судові витрати.
Дослідивши матеріали позовної заяви, суддя приходить до висновку, що вона підлягає залишенню без руху з наступних підстав.
Так, відповідно до ст.13 ч.1 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Конституційний Суд України у рішенні №9-зп від 25 грудня 1997 року офіційно розтлумачив цю норму та зазначив, що частину першу статті 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі статтею 64 Конституції України не може бути обмежене.
Частиною 4 статті 10 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Так, згідно з рішеннями Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України" та від 30.05.2013 у справі "Наталія Михайленко проти України", право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб те ресурсів суспільства та окремих осіб. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальної заборони та обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Отже, доступ до правосуддя здійснюється шляхом точного, послідовного і неухильного дотримання процесуального алгоритму, що передбачений, зокрема, Цивільним процесуальним кодексом України.
Вивчивши матеріали позовної заяви на предмет дотримання цивільного процесуального законодавства під час звернення до суду, суддя дійшов висновку, що зазначена позовна заява підлягає залишенню без руху, виходячи з наступного.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною 1 ст.15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Із урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.
Відповідно до положень п. 3 ч. 3 ст. 175 ЦПК України, позовна заява повинна містити зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються.
У відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 176 ЦПК України, ціна позову визначається у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна.
Відповідно до п. 22 постанови Пленуму Верховного суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справи про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 серпня 2020 року у справі №910/13737/19, провадження № 12-36гс20, зазначено, що будь-який майновий спір має ціну. Різновидами майнових спорів є, зокрема, спори, пов`язані з підтвердженням прав на майно та грошові суми, на володіння майном і будь-які форми використання останнього.
Отже, судовий збір з позовної заяви про поділ майна подружжя визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру.
Наявність вартісного, грошового вираження матеріально-правової вимоги позивача свідчить про її майновий характер, який має відображатися у ціні заявленого позову (пункт 8.12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2019 року у справі №907/9/17, провадження №12-76гс18).
Як вбачається з позовної заяви, позивачем не зазначено ціну позову та зазначено, що позов не містить вимог майнового характеру, проте зазначене не відповідає дійсності.
Оскільки до позову не додано доказів ціни позову, що підтверджує дійсну оціночну вартість спірного рухомого майна у виді транспортного засобу, позивачу необхідно сплатити судовий збір в мінімальному розмірі.
Також суд зазначає, що оскільки матеріали справи містять клопотання про призначення експертизи, з метою визначення ринкової вартості автомобіля, в разі надання висновку експертом розмір судового збору попередньо визначений, як мінімальний може буте змінений в процесі розгляду справи.
Правові засади справляння судового збору регулюються положеннями Закону України «Про судовий збір».
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно із ст. 7 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2026 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2026 року становить 3 328,00 грн.
Судом встановлено, що позивач звернувся з позовом в 2026 році, шляхом подачі позову через «Електроний суд».
Таким чином, для звернення до суду з вказаним позовом необхідно застосовувати ставку судового збору, виходячи з норм ЗУ ««Про Державний бюджет України на 2026 рік», тобто 3328,00 грн.
Відповідно до п. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання позовної заяви майнового характеру складає 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Таким чином, позивачу необхідно надати суду докази сплати судового збору у відповідному розмірі.
Частиною 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасник цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Відповідно до ч.1, ч.2 ст. 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, в якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Роз`яснити позивачу, що за правилами ч.3 ст.185 ЦПК України, якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177цьогоКодексу, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усуне недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
Керуючись ст.ст.175,177,185,352,353ЦПКУкраїни, суддя,-
ПОСТАНОВИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна - залишити без руху.
Надати позивачу строк для усунення недоліків п`ять днів з дня отримання позивачем ухвали суду.
Роз`яснити, що у разі не усунення зазначених недоліків позовної заяви, відповідно до ст. 185 ЦПК України позовна заява буде визнана неподаною та повернута позивачеві.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Л. В. Калиновська