ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/6396/26 Справа № 185/11507/25 Суддя у 1-й інстанції - Бондаренко В.М. Суддя у 2-й інстанції - Макаров М. О.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 вересня 2026 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді Макарова М.О.
суддів - Городничої В.С., Петешенкової М.Ю.
при секретарі - Пікос А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 березня 2026 року за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження здоров`я, -
В С Т А Н О В И Л А :
У грудні листопаді 2025 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження здоров`я.
В обґрунтування позову позивач посилався на те, що він тривалий час працював у відповідача, де отримав виробничу травму. Внаслідок трудового каліцтва позивачу первинно, а згодом повторно з 01 листопада 2013 року встановлено другу групу інвалідності та 75 % втрати професійної працездатності, що спричиняє йому моральні страждання. За таких обставин позивач наголошував на тому, що відповідач повинен відшкодувати йому моральну шкоду з огляду на вину підприємства, яке не створило безпечних умов праці, у зв`язку з чим просив стягнути з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» моральну шкоду, завдану ушкодженням здоров`я внаслідок професійного захворювання, в сумі 288 000,00 грн.
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 березня 2026 року позов задоволено частково, стягнуто з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь ОСОБА_2 150 000,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодження здоров`я. У задоволенні іншої частини позову відмовлено. Вирішено питання стосовно судових витрат.
Рішення суду мотивовано тим, що при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд керувався принципом розумності, виваженості та справедливості, бере до уваги стан здоров`я позивача, втрату професійної працездатності, інвалідність, вину підприємства в заподіянні шкоди, характер та об`єм його фізичних, душевних, психічних страждань від одержаного профзахворювання, втрату можливості його трудової та соціальної реабілітації, що призвело до значних тяжких змін життєвих зв`язків, а саме 75 % втрати професійної працездатності, істотність вимушених змін в життєвих стосунках, вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 150 000,00 грн в порядку відшкодування моральної шкоди, що є достатнім для розумного задоволення потреб потерпілого та не призводить до його необґрунтованого збагачення.
В апеляційній скарзі ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» просить скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі у зв`язку з відшкодуванням відповідачем моральної шкоди за втрату позивачем 50 % професійної працезданості.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, не дослідив і не надав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам, а також не сприяв повному, об`єктивному та неупередженому її розгляду, через що ухвалене рішення не відповідає фактичним даним, є незаконним та необґрунтованим. Представник апелянта зазначив, що у зв`язку з встановленням МСЕК 14 жовтня 1994 року позивачу втрати професійної працездатності у розмірі 50 %, за його заявою наказом директора шахти «Ювілейна» в/о «Павлоградвугілля» (правонаступником якого є ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля») за № 991 від 30 листопада 1994 року, ОСОБА_2 було призначено та виплачено відшкодування моральної шкоди в сумі 6 000 000,00 крб, а тому позивач не має права на повторне відшкодування моральної шкоди, оскільки моральна шкода відшкодовується одноразово та постраждала особа вже реалізувала своє право на відшкодування моральної шкоди.
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення з огляду на наступне.
Фактичні обставини.
Судом встановлено, що згідно з записами у трудовій книжці позивач ОСОБА_2 працював на шахті «Юбілейна» в/о Павлоградвугілля (правонаступником якого є ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля») на посаді машиніста електровозу та звільнений 02 квітня 1995 року, у зв`язку невідповідністю виконуваній роботі за станом здоров`я (п. 2 ст. 40 КЗпП України).
02 серпня 1993 року директором шахти «Юбілейна» в/о Павлоградвугілля затверджений акт № 86 про нещасний випадок на виробництві, що стався 31 січня 1991 року о 23 годині з ОСОБА_2 (форма Н-1) на дільниці шахтного транспорту, відкаточного штреку шахти «Ювілейна».
Із зазначеного акта вбачається, що комісією з розслідування були встановлені обставини нещасного випадку, що стався з позивачем, а саме під час виконання трудових обов`язків 31 січня 1991 року о 23 годині машиніст електровозу ОСОБА_2 їхав не електровозі, раптово состав смикнуло та ОСОБА_2 виглянув з кабіни, у той час його вдарила по голові стрічка для відводу води. Причини нещасного випадку: невиконання техніки особистої безпеки; неналежний стан виробки.
Особи, які допустили порушення вимог законодавства з охорони праці: ОСОБА_2 , порушення параграфу 2 «Правил безпеки у вугільних та сланцевих шахтах».
Діагноз, який встановлено закладом охорони здоров`я: закрита черепно-мозкова травма, струс головного мозку.
Відповідно до виписки з акта огляду ВТЕК про результати визначення ступеню втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги, до довідки серії 2-18-АГ, № 010945 від 14 жовтня 1993 року ОСОБА_2 первинно з 14 жовтня 1993 року до 14 жовтня 1994 року встановлено 50 % втрати працездатності, відповідно до акта Н-1 від 02 серпня 1993 року.
Як вбачається з наказу директора шахти «Ювілейна» в/о «Павлоградвугілля» № 991 від 30 листопада 1994 року, на виконання вимог Закону України «Про охорону праці» та відповідно до поданої заяви, ОСОБА_2 було відшкодовано моральну шкоду в сумі 6 000 000,00 крб у зв`язку з втратою 50 % професійної працездатності внаслідок трудового каліцтва.
Згідно з довідками Міжрайонної профпатологічної МСЕК до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ № 235890 та про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги серії АБ № 0009457 від 11 жовтня 2013 року, ОСОБА_2 з 01 листопада 2013 року повторно безстроково встановлено ІІ групу інвалідності, а також 75 % втрати професійної працездатності внаслідок трудового каліцтва. Також визначено потребу у постійному медикаментозному та стаціонарному лікуванні.
Право позивача на відшкодування моральної шкоди виникає з дня первинного встановлення йому висновком МСЕК стійкої втрати працездатності.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд виходить з того, що ушкодження здоров`я на виробництві, внаслідок якого позивачу встановлено втрату професійної працездатності через виробничу травму та спричинено моральну шкоду, є належною підставою для звернення до суду з цим позовом. Оскільки зазначене ушкодження здоров`я мало місце у 1993 році (що підтверджується довідкою ВТЕК від 14 жовтня 1993 року про визначення відсотка втрати працездатності), до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Цивільного кодексу України в редакції 1963 року.
Оцінюючи доводи відповідача про відсутність у позивача права на додаткове відшкодування моральної шкоди через її добровільну виплату роботодавцем у 1994 році на підставі заяви працівника, суд зазначає наступне. Наявність наказу відповідача про відшкодування моральної шкоди позивачу у 1994 році та відповідна її виплата не свідчать про відсутність порушених прав та інтересів позивача на теперішній час. Матеріалами справи підтверджується наявність спору між сторонами щодо відшкодування моральної шкоди, завданої трудовим каліцтвом. Оскільки у 2013 році позивачу було встановлено вищий відсоток втрати професійної працездатності та ІІ групу інвалідності, це призвело до виникнення нового обсягу моральних страждань, що є самостійною підставою для їхнього судового захисту. За таких обставин, наявність невирішеного спору між сторонами дає суду законні підстави для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_2 .
При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд керується принципом розумності та справедливості, бере до уваги стан здоров`я позивача, втрату професійної працездатності, інвалідність, вину підприємства в заподіянні шкоди, характер та об`єм його фізичних, душевних, психічних страждань від одержаного профзахворювання, втрату можливості його трудової та соціальної реабілітації, що призвело до значних тяжких змін життєвих зв`язків, а саме 75 % втрати професійної працездатності, істотність вимушених змін в життєвих стосунках, вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 150 000,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, що є достатнім для розумного задоволення потреб потерпілого та не призводить до його необґрунтованого збагачення.
Позиція апеляційного суду.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Згідно зі ст. 3 Конституцією України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року № 155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров`ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров`я.
Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.
Ушкодження здоров`я на виробництві, внаслідок якого позивачу була встановлена втрата працездатності за виробничу травму, чим йому спричинено моральну шкоду, що стало підставою для звернення до суду із позовом про відшкодування моральної шкоди, мало місце у 1993 році (довідка ВТЕК від 14.10.1993 про визначення відсотка непрацездатності позивачу), а тому до спірних правовідносин застосуванню підлягають положення Цивільного кодексу України, в редакції 1963 року.
Згідно зі статтею 440-1 ЦК України моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянину або організації діянням іншої особи, яка порушила їх законні права, відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не з її вини. Моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п`яти мінімальних розмірів заробітної плати.
Необхідною умовою виникнення зобов`язання з відшкодування моральної (немайнової) шкоди є заподіяння цієї шкоди. Під шкодою прийнято розуміти всяке зменшення блага, що охороняється правом. Благо, що охороняється правом, може бути майновим або особистим немайновим. Внаслідок цього і шкода, що заподіюється благам, що охороняються, може бути майновою і моральною (немайновою). Вказуючи на моральну (немайнову) шкоду, що підлягає відшкодуванню, частина перша статті 440-1 ЦК України не визначала її поняття. Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб.
Стаття 440-1 ЦК України не містить будь-яких обмежень відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Отже, відповідно до цієї статті фізична або юридична особа має право вимагати відшкодування моральної (немайнової) шкоди у разі порушення її прав неправомірними діями в будь-яких цивільних та інших правовідносинах. Неправомірна поведінка заподіювача моральної (немайнової) шкоди є необхідною умовою відповідальності, тому суд при розгляді справ цієї категорії зобов`язаний з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння моральних або фізичних страждань, за яких обставин і якими діями (бездіяльністю) вони заподіянні.
Стаття 440-1 ЦК Української РСР є загальною нормою, такою, що регулює деліктні правовідносини. Отже, моральна шкода за наявності для цього підстав повинна виплачуватись особою, яка її заподіяла, на підставі статті 440-1 чинного на час виникнення спірних правовідносин ЦК України.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України або випливає з її положень, у випадках, передбачених статтями 7, 440-1 ЦК України та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі №210/2271/19 (провадження № 61-19033сво19) та постанові Верховного Суду від 19 березня 2021 року в справі № 212/1153/20 (провадження № 61-13997св20).
Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях («Шевченко проти України», «Харук та інші проти України», «Скордіно проти Італії») і в Практичній інструкції по зверненню в ЄСПЛ від 28 березня 2007 року, затвердженій Головою ЄСПЛ на підставі ст. 32 Регламенту ЄСПЛ, посилається на те, що в справах про присудження морального відшкодування, суд має визначити розмір моральної шкоди з огляду на розміри присудження компенсації у подібних справах та об`єктивної оцінки психотравматичної ситуації.
Матеріалами справи підтверджується, що внаслідок нещасного випадку на виробництві під час виконання трудових обов`язків позивач втратив професійну працездатність. Це порушило його звичний життєвий устрій, змусило проходити тривале лікування та пристосовуватися до життєдіяльності в умовах обмежених фізичних можливостей. Ушкодженням здоров`я ОСОБА_2 завдано істотних фізичних та моральних страждань, оскільки він постійно відчуває фізичний біль і душевне хвилювання, позбавлений можливості повноцінно реалізувати свої здібності, змушений систематично приймати лікарські препарати, а також щоденно відчуває негативні наслідки роботи в неналежних умовах праці. Зазначені обставини в їхній сукупності беззаперечно свідчать про факт заподіяння позивачу моральної шкоди.
Таким чином, судом першої інстанції обгрутовано встановлено порушення права позивача на безпечні та здорові умови праці, що призвело до виникнення трудового каліцтва. Тому є наявні підстави для відшкодування роботодавцем заподіяної працівнику моральної шкоди.
Отже, колегія суддів погоджується з розміром моральної шкоди в сумі 120 000,00 грн, стягнутої судом першої інстанції, враховуючи доводи позовної заяви, тяжкості наслідків, які настали у здоров`ї позивача, незворотності таких наслідків, розміру втрати працездатності, відсутності покращення стану позивача, постійний характер страждань позивача, який відчуває постійний фізичний дискомфорт, обмежений в можливості звичайних повсякденних занять та активному спілкуванні, що вносить істотні вимушені зміни у життєвих стосунках.
У зв`язку з вищевикладеним, колегія суддів не бере до уваги доводи апелянта про необґрунтованість розміру стягнутої моральної шкоди.
Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги про відсутність у позивача права на додаткове відшкодування моральної шкоди через її добровільну виплату роботодавцем у листопаді 1994 року на підставі наказу № 991, з огляду на таке.
Наявність зазначеного наказу директора шахти «Ювілейна» в/о «Павлоградвугілля» від 30 листопада 1994 року та факт виплати ОСОБА_2 коштів у сумі 6 000 000,00 крб не свідчать про відсутність порушених прав та інтересів позивача на теперішній час.
Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, первинне добровільне відшкодування моральної шкоди у 1994 році здійснювалося у зв`язку із встановленням позивачу 50 % втрати професійної працездатності. Водночас згідно з довідками Міжрайонної профпатологічної МСЕК від 11 жовтня 2013 року, стан здоров`я ОСОБА_2 суттєво та незворотно погіршився: йому безстроково встановлено ІІ групу інвалідності, а ступінь втрати професійної працездатності зріс до 75 %. Так, погіршення стану здоров`я та збільшення відсотка втрати професійної працездатності (з 50 % до 75 %), які відбулися у 2013 році, об`єктивно зумовили новий обсяг фізичного болю, душевних страждань і негативних змін у життєвому устрої позивача. Право на відшкодування моральної шкоди, спричиненої подальшим ушкодженням здоров`я, є самостійною правовою підставою для звернення до суду. Ці нові страждання не могли бути передбачені, охоплені чи компенсовані разовою виплатою, здійсненою роботодавцем за вказаний проміжок часу до цього (у 1994 році).
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що наявність невирішеного спору між сторонами щодо розміру грошової компенсації з огляду на погіршення стану здоров`я дає законні підстави для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_2 , а посилання апелянта на одноразовий характер реалізації права на відшкодування є безпідставними та спростовуються матеріалами справи.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що з`ясувавши в достатньо повному об`ємі права та обов`язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та давши їм правову оцінку, суд першої інстанції ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами.
Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів чинним законодавством не передбачена.
Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язуєсуди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).
Суд з дотриманням приписів процесуального законодавства правильно і повно встановив фактичні обставини справи, правильно визначив правовідносини сторін, які виникли із встановлених ним обставин, правові норми що підлягають застосуванню до цих правовідносин та вирішив спір відповідно до закону.
Враховуючи зазначене, відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення - залишенню без змін.
Відповідно статті 141 ЦПК України суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення суду без змін, не змінює розподіл судових витрат.
Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутні.
Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» - залишити без задоволення.
Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 березня 2026 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 25 вересня 2026 року
Головуючий суддя М.О. Макаров
Судді В.С. Городнича
М.Ю. Петешенкова